• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ЗАГАЛЬНА ЕТІОЛОГІЯ.

Принципи класифікації хвороб.

Смерть, види, ознаки, посмертні зміни

В залежності від причини розрізняють природну (фізіологічну) смерть від старо-сті і зношування організму, насильницьку смерть від травми чи інших негативних дій на організм, які закінчуються смертю, та від хвороб. Залежно від розвитку зворо-тних або незворотних змін в організмі виділяють клінічну та біологічну смерть.

Клінічна смерть характеризується зупинкою дихання, кровообігу і триває 5-6 хвилин поки не загинули клітини кори головного мозку. Клінічна смерть є зворотнім процесом умирання. Зворотність залежить від ступеня гіпоксичних змін у головному мозку.

Біологічна смерть проявляється розвитком незворотних перетворень та початком аутолітичних процесів у всіх органах.

Тривалість клі­нічної смерті у кожному конкретному випадку залежить від ряду умов: три­валості вмирання, віку, температури оточуючого середовища і т.д.

Зі стану клінічної смерті хворого можна вивести за допомогою реані­маційних заходів, розробленим В.А.Неговським зі співробітниками у 30-40 роки XX ст. Цей комплекс включає в себе штучну вентиляцію легень, за­критий або відкритий масаж серця, електричну дефібриляцію серця.

Для зручності організації лікувальних та профілактичних міроприємств прове-дення наукових досліджень існують різні принципи класифікацій хвороб. Найпоши-ренішими серед них є:

1. Етіологічний: спадкові та набуті, інфекційні та неінфекційні хвороби.

2. Анатомо-топографічний: серцево-судинні хвороби, хвороби ендокринної систе-ми.

3. За віком і статтю: дитячі хвороби, гінекологічні і т.д.

4. Екологічні: тропічні хвороби (малярія), хвороби Крайньої Півночі.

5. Патогенетичний (за спільністю патогенезу): алергічні, запальні, пухлинні .

6. За перебігом: гострі, підгострі. хронічні.

7. Соціальний: професійні хвороби, "хвороби цивілізації" і т.д.

Термін "етіологія" походить від гр. "аеtіо"- причина і "Iogos" -вчення. Його ввів древньогрецький філософ Демокріт (приблизно 470-460 p.p. до н.е.), засновник каузального напрямку в медицині.

Етіологія - це вчення про причини та умови виникнення й розвитку хвороб. У вузькому розумінні цим терміном користуються для позначення причини виник-нення хвороби або ПП. Вивчаючи етіологію, ми відповідаємо на питання: чому виникло захворювання?

Будь-яка хвороба як явище має свою причину. Причиною хвороби треба рахувати той фактор чи явище, без якого дана хвороба не може виникнути при жодних умо-вах. Коли мова йде про хворобу конкретної людини, то єдино вірним є твердження: одна хвороба - одна причина. Іноді одна і та ж хвороба може виникати під дією різ-них за своєю природою факторів. У таких випадках го­ворять про поліетіологічність даної хвороби. Наприклад, причиною злоякіс­ного росту пухлин можуть бути хімічні канцерогени, віруси, іонізуюче ви­промінювання і т.д. Але поліетіологічність у цьому та інших подібних ви­падках є відносним поняттям. Оскільки кожний конкретний випадок виникнення пухлини має свою певну причину. Іноді за цим терміном ховається незнання істинної етіології даної хвороби.

За походженням всі етіологічні фактори поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (екзогенні) етіологічні фактори включають: і)Фізичні: - механічні пошко-дження: удар, розтягнення, стиснення і т.д.; - температурні ушкодження; - дія шуму, іонізуюого випромінювання, електричного струму, тиску, невагомості і т.д.

2) Хімічні: - неорганічні та органічні сполуки природного та штучного пошкоджен-ня. Наприклад, утворення опіків від дії кислот, лугів, отруєння при попаданні їх в організм; дефіцит йоду в їжі і т.д.

3) Біологічні: - всі види живих істот: макрохижаки - тварини, які можуть механічно пошкодити людину: вкусити, отруїти; "мікрохижаки" - віруси, бакте­рії, грибки, гельмінти /більше 2000 видів/.

4) Соціальні: - фактори, які пов'язані зі соціальною формою існування людини; не­сприятливе соціальне оточення, яке викликає негативні емоції; не­сприятлива еколо-гічна ситуація внаслідок діяльності людей; психіч­на напруга при нестатках; непра-вильна, організація трудової діяль­ності; шкідливі звички; хронічні психостреси.

У зв'язку з наявністю соціальних хвороботворних факторів, які по­в'язані з сус-пільною діяльністю та розвитком економіки, виділяють "хво­роби цивілізації". Вони пов'язані з високим рівнем розвитку промисловос­ті. Для їх розвитку мають значення: забруднення довкілля; урбані­зація (неможливість швидкої адаптації до життя у міс-ті); гіподинамія; споживання високоенергетичних, рафінованих, штучних продуктів. До "хвороб цивілізації" належать інфаркт міокарду, атеросклероз, гіперто­нічна хво-роба, алергія, неврози.

5) Психогенні: - фактори, які впливають на процеси кори головного мозку. Вони мо-жуть викликати "ятрогенні" захворювання (від гр. іаtros - лікар, gеnnао-ствoрюва-ти), тобто хвороби, зумовлені необережною поведінкою медич­них працівників.

До внутрішніх (ендогенних) факторів відносять: спадковість (від­повідний набір генів і хромосом), конституцію, вік, стать, реактивність.

Є ще група захворювань, які розвиваються внаслідок дефіциту або по­вної відсут-ності факторів, необхідних для здійснення життєвих функцій організму, наприклад, кисню, білків, вітамінів, атмосферного тиску, ін­соляції і т.д.

Крім причин, на розвиток хвороби мають вплив умови - фактори, обставини або їх комплекс, які впливаючи на організм, самі по собі викликати захворювання не мо-жуть, але вони впливають на його виникнення та перебіг, ослаблюючи, посилюючи чи модифікуючи дію етіологічного фактору. Так, на­приклад, одна і та ж підвищена температура середовища при низькій воло­гості може не викликати порушень життє-діяльності, а в умовах високої во­логості стати для організму надмірною та обумови-ти гіпертермію та теп­ловий удар.

За походженням умови поділяють на зовнішні та внутрішні, а за впли­вом на орга-нізм - на сприятливі та несприятливі.

Роль причинного фактору у виникненні захворювання полягає у тому, що без нього не може розвинутися хвороба, він не може бути замінений су­купністю несприятли-вих умов, діючи на організм зумовлює той чи інший наслідок, надає специфічних рис хворобі.

Проблема причини хвороб цікавила медиків спокон віків і вирішува­лась у кожну епоху історії у відповідності з панівним у суспільстві сві­тоглядом. Представники од-ного з напрямків - монокаузалізму, який виник у другій половині XIX ст. і пов’яза-ний з успіхами в мікробіології та відкриттям Луї Пастером мікроорганізмів, визнава-ли верховенство єдиної причини хвороби, відкидаючи вплив умов. Але відомо, що навіть під чac великих епідемій не всі люди хворіли, і не всі хворі помирали, а мали різний ступінь важкості хвороби. У І894 р. Лефлер відкрив факт бацилоносійства. Все це викривало протиріччя та недієздатність поглядів монокаузалістів.

Криза монокаузалізму співпала у XX ст. з наростанням інтенсивності наукового розвитку, у т.ч. і вчення про причини та умови хвороб. Виник новий напрямок цього вчення кондиціоналізм, прибічники якого почали ігнорувати ведучу роль у виник-ненні хвороби причинного фактору, а осно­вне значення у цьому надавали сукупності іноді навіть випадкових чи ці­лком рівноцінних за значенням умов. Ще одним недолі-ком кондиціоналістів було недооцінювання ролі самого організму у виникненні за-хворювання.

Наступним напрямком етіологічного вчення став конституціоналізм. Згідно концепції конституціоналістів вирішальне значення для виникнення хвороби мали не фактори зовнішнього середовища, а сам організм, його кон­ституція. Помилковість їх вчення полягала у тому, що вони уявляли гено­тип як незмінну структуру, а, отже, і обов'язкову передачу хвороб по спадковості. Цим вченням озброїлися деякі організа-ції, найреакційнішою з яких є фашизм. Ним вони оправдовували винищування на їх думку генети­чно неповноцінних рас та людей зі спадковими захворюваннями.

Особливий внесок у розвиток етіологічної науки зробили прихильни­ки ще одно-го її напрямку - психосоматичного. Згідно їх уявлення в ос­нові розвитку хвороб ле-жать порушення психічної сфери людини, зокрема підсвідомих її впливів. Деякі вче-ні пояснюють причини виникнення захво­рювань у виникненні конфлікту між потре-бами організму та можливостями їх задовільнити.

Суть сучасних уявлень про співвідношення причин і умов у виникнен­ні хвороб розкривається у складному переплетенні всіх вищеперечисленних факторів. Має зна-чення у розвитку хвороб і спадковість, і конституція, і стан психічних процесів, і різ-номанітні зовнішні фактори (температура повітря, тиск, харчування, вживання меди-каментів, професійні шкідливо­сті тощо). Але при відсутності збудника, наприклад, жодна з умов не проявить себе. Тому захворювання кожної людини має свою конк-ретну першопричину. Однак дія цієї причини залежить від одночасного впливу ко­рисних чи шкідливих умов. Саме сукупність умов, які в популяції людей збільшують захворюваність певною хворобою, і скла­дає поняття "факторів ризику". Приналеж-ність тих чи інших умов до фак­торів ризику визначають за допомогою епідеміологіч-них методів, які охо­плюють великі контингенти людей.

На врахуванні причини захворювання базується етіотропний принцип профі-лактики та лікування. Наприклад, призначення антибіотиків при бактеріальних ін-фекійних захворюваннях. Знання причини хвороби полегшує також ії профілактику. Так, знаючи про можливість зараження СНІДом че­рез ВІЛ-інфекцію, продумано шляхи ефективноі стерилізації інструмента­рію тощо.

4. ЗАГАЛЬНИЙ ПАТОГЕНЕЗ.

Патогенез (гр. patho - страждання, хвороба + génesis - зародження, по­ходження) - вчення про механізм розвитку, перебігу і завершення хвороби.

Розрізняють поняття патогенезу у вузькому та широкому (загальному) розумінні. Частковий патогенез розглядає механізм розвитку конкретних нозологічних форм (пневмонії, ішемічної хвороби серця тощо). Але для багатьох захворювань існують спільні механізми. Тому загальний патоге­нез аналізує найбільш загальні закономір-ності розвитку та протікання хво­роб.

Проблеми патогенезу тісно пов'язані з проблемами етіології, бо є наслідком впли-ву зовнішніх чи внутрішніх причинних факторів. Головний етіологічний фактор стає пусковим механізмом розвитку хвороби, патогенез якої починається з будь-якого пе-рвинного ушкодження за умов дії патоген­ного агенту. Характер ушкодження зале-жить від природи подразника, виду та індивідуальних особливостей живого орг-зму.

Етіологія та патогенез можуть бути пов'язані різними способами.

1. Етіологічний фактор запускає патогенез, але для подальшого його про­тікання ная-вність причини не є обов'язковою (променева хвороба, опіки).

2. Патогенез розвивається протягом усього періоду дії причини (більшість інфекцій-них хвороб).

3. Агенти, які викликали хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжу-ється патогенез (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).

У патогенезі захворювання розрізняють два типи процесів: пошкодження, руйну-вання, які зумовлюють порушення гомеостазу, та захисні, пристосу­вальні реакції і процеси. На початку хвороби ці процеси розвиваються на молекулярному та кліти-нному рівнях. Якщо дія хвороботворного фактору не сильна та не тривала, то хворо-ба цілого організму може і не розвину­тися .

Захисно-компенсаторні процеси - це механізми, які лежать в основі саногенезу (від гр. sanos - здоров'я). Саногенез - динамічний комплекс захисно-пристосувально-компенсаторних реакцій, який виникає при дії на організм надмірного подразника, розвивається протягом усієї хвороби або часу дії подразника і направлений на від-новлення саморегуляції.

Вчення про саногенез лежить в основі науки санології (оздоровлення організму), яку виділили в окрему галузь у зв'язку зi створенням, не дивлячись на наукові досяг-нення, критич­ної ситуації у сфері людського здоров'я, а також катастрофічним зни-женням середньої тривало­сті життя населення, особливо в нашій країні. Знання сано-тенетичних ме­ханізмів, які протидіють розвиткові захворювання, допомагають з ним справитися, а зачасту запобігають розвитку пошкодження організму, дозволя-ють зберігати його резерви та економно витрачати їх. Саме ці знання лягають в осно-ву профілактичної меди­цини, як медицини майбутнього і найбільш оправданої.

До саногенетичних реакцій належать захисні, компенсаторні та адап­таційні .

Більшість захисних реакцій здійснюється рефлекторно. Вони, як і компенсаторні чи адаптайні реакції, забезпечують оптимальну сталість внутрішнього середовища при дії шкідливих факторів. Наприклад, блювота, яка направлена на видалення чужорідного субстрату, чи кашель, за допо­могою якого «відбувається механічне видалення частинок з дихальних шля­хів.

Компенсаторні реакції направлені на заміщення пошкодженої функції чи струк-тури органами і системами, які не постраждали від дії патогенного агенту та беруть на себе функцію пошкоджених структур. Найчастіше вони включаються при трива-лій дії шкідливого фактору. Наприклад, розвиток гіпертрофії міокарду при вадах серця. Хоча компенсаторні реакції можуть бути і негайними. Так, при пошкодженні правої руки людина використовує ліву. А при гострій крововтраті одразу ж розвива-ється тахікардія та спазм судин.

Адаптаційні (пристосувальні) реакції розвиваються на більш інтенсивну дію зви-чайних факторів середовища. Вони не допускають пошкодження організму, але по-казники гомеостазу можуть бути в крайніх межах норми. Наприклад, при тривалому перебуванні у гірській місцевості, де природно знижений рівень кисню у повітрі, у людини збільшується кількість еритроцитів.

Положення патогенезу.

Спільні закономірності розвитку патологічних процесів можна роз­глянути на на-ступних положеннях патогенезу.

1. Один і той же причинний фактор, діючина різні механізми або маючи різну то-чку прикладення, може викликати різні реакції організму. Напри­клад, гонокок, дію-чи на статеві органи дорослих, викликає гонорею, а на рогівку новонароджених - бленорею.

2. Різні причинні фактори, діючи на один і той же механізм або одну і ту ж точку прикладання, викликають однотипну реакцію організму. На­приклад, корчовий синдром розвивається у відповідь на дію електричного струму, стрихніну, гіпоксію, внаслідок порушення процесів у корі ГОЛОВного мозку.

3. Будь-який патологічний процес супроводжується зміною реактивності, яка може змінити розвиток патологічного процесу. Наприклад, внаслідок перенесеного грипу у людини з'являється антитіла до даного вірусу грипу і вона не може деякий час по-вторно заразитися ним, але одночасно вичер­пуються захисні сили організму і досить часто розвивається таке усклад­нення як пневмонія, але вже бактеріального генезу.

4.Будь-який патологічний процес у своєму розвитку супроводжується змі­ною при-чинно-наслідкових відносин. Тобто, будь-яка зміна в патогенетичному ланцюгу за-хворювання є наслідком попередньої зміни і причиною наступної. Первинною лан-кою у цьому ланцюгу є пошкодження, яке виникає під впливом патогенного факто-ру. Наприклад, внаслідок транспортної аварії у потерпі­лого виникла черепно-мозко-ва травма.

дпеоелом кі- крововилив ураження _поп„_иет,_ня . ~*

Аварія-^Р£^Л™ « ~*у ділянці -^ихальн.^Р{^^ня-^ гіпоксія^ ^и «у»»* дих. центру центру дихання

У цьому складному ланцюгу причинно-наслідкових відносин завжди ви­діляють головну ланку патогенезу, яка являє собою процес, необхідний для розгортання всіх інших. Він розвивається під дією етіологічного фактора і визначає специфіку хворо-би. Своєчасна ліквідація головної ланки веде до ліквідації патологічного процесу в цілому. На цьому базується голов­ний принцип патогенетичного лікування хвороб. Так, при черепио-мозковій травмі необхідно, перш за все, усунути кістки черепа з ділянки дихаль­ного центру, усунути кров'яний згусток, а лише пізніше стимулювати ди­хальну функцію та боротися з гіпоксією. Якщо своєчасно виправити головну лан-ку, то може настати видужання.

5. Ускладному ланцюгу причинно-наслідкових відносин виділяють місце­ві та зага-льні зміни. Місцеві зміни можуть переходи у загальні, а за­гальні у місцеві. Напри-лад, з фурункулів (гнійничків волосяних цибулин шкіри) при попаданні інфекції у кров може розвинутися сепсис. Тому для практичної медицини важливим є локалі-увати процес і не дати йому по­ширитися.

6. У розвитку будь-якої хвороби, як правило, проявляються специфічні та неспеци-фічні ознаки та механізми. Специфічні механізми залежать від властивостей причи-ни і визначають основні характеристики хвороби. Пошук специфічних ознак лежить в основі розпізнавання (діагностики) хвороб.

Неспецифічні механізми є спадковими і закріплені еволюційно. Це ме­ханізми ста-ндартної відповіді на дію будь-якого патогенного фактора. Во­ни направлені на збіль-шення резистентності організму до пошкодження і здійснюються за участю нервової та ендокринної систем. До нервових меха­нізмів належать парабіоз, патологічна домі-нанта, нейродистрофічний про­цес, до нейроендокринних - стрес, гарячка тощо.

7. У ході розвитку хвороби виявляється також взаємозв'язок між струк­турними та функціональними порушеннями. В основі будь-яких функціональ­них порушень ле-жать структурні зміни на тканинному, клітинному, субклі­тинному чи молекулярно-му рівні. Це свідчить про те, що чисто функціональ­них хвороб немає. Для лікування хворого важливо встановити, що є пер­винним - порушення функції чи структури та проводити перш за все корекцію основної пошкоджуючої ланки захворювання.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
3. Афіксальні морфеми. Загальна характеристика
4. Безстатеве розмноження, його визначення та загальна характеристика. Спори — клітини безстатевого розмноження, способи утворення і типи спор.
5. Види злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина та їх загальна характеристика.
6. Види і загальна характеристика нормативних актів
7. Види і загальна характеристика правових актів.
8. Види та загальна характеристика злочинів проти громадської безпеки
9. Види фінансового контролю: класифікація, суть, загальна характеристика
10. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму
11. Відображення як загальна властивість матерії.
12. Вступ, загальна характеристика, класифікація.

Переглядів: 2165