Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Предмет, об’єкт, завдання курсу „Культура мовлення та виразне читання”.

Лекція №1

Тема. Предмет і завдання курсу «Культура мовлення та виразне читання

План

1. Предмет, об’єкт, завдання курсу „Культура мовлення та виразне читання”

2. Культура мовлення та виразне читання як педагогічна дисципліна

3. Мова і мовлення в аспекті лінгводидактики

Культура мовлення та виразне читання – педагогічна дисципліна, предметом якої є норми літературної мови, види спілкування, його принципи і правила, етичні норми спілкування, функціональні стилі мовлення, основи мистецтва слова, труднощі застосування мовних норм і проблеми сучасного стану мовної культури суспільства.

Об’єкт – процес організації виразного читання дошкільників.

Завданнями курсу є - закріплення і вдосконалення навичок володіння нормами української літературної мови;- формування комунікативної компетенції спеціаліста. Навчання професійного спілкування в галузі обраної спеціальності. Розвиток мовної майстерності для підготовки до професійних ситуацій спілкування (ведення батьківських зборів, проведення спортивних свят, ранків тощо).Підготовка студентів до організації роботи з художніми творами та їх виразного читання.

Аспекти культури мовлення: нормативний, комунікативний, етичний. Виокремлення культури мовлення в окрему дисципліну. Міжпредметні зв’язки з іншими фаховими методиками та дитячою літературою та іншими науками: функціональна стилістика, теорія мовних актів, лінгвістична прагматика, лінгвістика текста, соціолінгвістика.

Культура мовлення це такий вибір і така організація мовних засобів, і така організація мовних засобів, які в певній ситуації спілкування за умов дотримання сучасних мовних норм та етики спілкування дозволяють отримати найбільший ефект у досягненні комунікативних завдань.

Функціональна стилістика – вивчає особливості мовних норм у зв’язку з різними функціональними стилями мовлення, володіння стилями, стилістичні зміни в мовленні та мові.

Теорія мовних актів – вивчає мовленнєві дії того, хто говорить, і того, хто слухає, і правила ефективного ведення діалогу і підготовки монологу.

Лінгвістична прагматика – вивчає мету учасників спілкування та методи її досягнення, ставлення людини до свого мовлення та мовлення інших.

Лінгвістика тексту вивчає норми побудови цілого тексту та його роль у спілкуванні людей, структурні та стилістичні особливості текстів.

Соціолінгвістика вивчає мовну ситуацію в суспільстві, вплив суспільних факторів на культуру мовлення та культури мовлення на суспільне життя.

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як духовні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова - це прояв культури.

Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами. Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

2. Культура мовлення та виразне читання як педагогічна дисципліна

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, синтаксична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.

Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. "Чуття мови" означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шляхом - вдосконалюючи власне мовлення.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Точність - це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв'язків між членами речення.

Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження. Точність визначається і етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.

Точність у різних стилях мови виявляється по-різному. У науковому - це одна з найперших вимог до тексту, до вживання термінів. Недаремно деякі науки називають точними. Точність у науці - пряма, емоційно-нейтральна. Точність в офіційно-діловому стилі реалізується передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слововживання і пов'язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Художня точність відображає художньо-образне сприйняття світу, підпорядкована певній пізнавальній та естетичній меті. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності.

Логічність- поняття загальномовне. Це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу, вона "відкрита", адже ми простежуємо хід пізнавальної діяльності мовця і процес пошуку істини. В офіційно-діловому - це несупе-речливість, логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин тощо. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення.

Логічні помилки виявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень. Так звані алогізми виникають внаслідок:

- поєднання логічно несумісних слів, напр.: жахливо добрий, страшно гарний;

- вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр.: місяць травень, моя особиста справа, особисто я, звільнити із займаної посади, о 20 годині вечора, захисний імунітет;

- порушення порядку слів у реченні, напр.: Успіх породжує старання;

- зіставлення незіставних понять, напр.: Структура фірми відрізняється від інших фірм;

- порушення хронологічної точності, напр.: У XVII ст. у Львівській області;

- підміна понять, напр.: У всіх кінотеатрах міста демонструють ту саму назву фільму; Ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;

- розширення чи звуження поняття, напр.: письменники і поети;

- нечітке розмежування конкретного й абстрактного поняття, напр.: Нам розповіли про видатного письменника і прочитали уривки з його творчості;

- невідповідність причини і наслідку, напр.: Збільшення кількості порушень залежить від того, наскільки активно ведуть з ними боротьбу.

Багато логічних помилок можуть виникати внаслідок відступу від синтаксичних норм, наприклад, неправильної побудови ряду однорідних членів речення, вибору сполучних засобів у складному реченні, порушень смислового зв'язку між окремим висловлюваннями у тексті та ін.

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.

Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення - це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю. Передусім це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна, емоційно-образна лексика, адже там панують терміни, мова формул, графіків, схем і т. ін. Доречність - це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування, намагання бути тактовним. Мовлення має бути гнучким, динамічним, функціонально мобільним. Стильова, контекстуальна, ситуаційна доречність свідчить про правильну мовленнєву поведінку.

Багатство. Показник багатства мовлення - великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена - 6-9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше. Порівняймо: словник мови Т. Шевченка - понад 20 тис. слів. Багате мовлення - це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Мати "дар слова" означає вміти так організувати своє мовлення, щоб воно вплинуло на людину не лише змістом, а й своєю формою, чуттєвим моментом, щоб принести задоволення тим, на кого це мовлення спрямоване.

Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови. Великою мірою - це вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення - логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності - дихання, інтонація, темп, жест, міміка. Виразність мовлення - це "душа" мовлення, засіб самовираження.

Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Що "каламутить" і засмічує українську мову? Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастотніші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумієш та ін. їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням.

Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.

Не варто „пускати" у свою мову вислови жаргонні, особливо лайливі, треба поставити їм стійку перепону, основану на глибокому переконанні, що вони мають руйнівний вплив на нашу мораль і духовність. І не тільки цуратися недобрих слів самому, а не дозволяти їх вживати у твоїй присутності, адже втратиш повагу до себе. Грубі слова, що звучать в мові людини, можуть засвідчити лише одне: ти повівся не з тим.

Чистота мовлення - це відсутність суржику.

Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид української і російської мов, що, безперечно, є загрозою для існування рідної мови, соціальним злом. Назва сучасного терміна метафорична, адже первісне значення слова суржик - суміш зерна різних злаків і борошно з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голодні роки. На жаль, суржик - давнє явище. Ще наприкінці ХІХ-ХХ ст. звучало застереження інтелігенції щодо поширення цієї скаліченої мови Україною як "збитку і згуби слов'янського добра". Характеристики суржику - лише негативні: „мішана й ламана мова", „мовний покруч", „здеградована під тиском русифікації форма українського мовлення", „мовний безлад", „низька мова", „напівмовність", „кровозмісне дитя двомовності", „бур'ян".

Мовна характеристика - невід'ємна частина індивідуальної характеристики людини, віддзеркалення її загальної культури. Рівень мовної культури людини свідчить про її духовність чи бездуховність, інтелект чи невігластво, повно- чи меншовартість. Володіння культурою мовлення - важлива умова успіху у навчанні, праці, складова психології бізнесу. Високу культуру мовлення можна вважати найбільш надійною опорою та рекомендацією для фахового зростання.

Усі шляхи підвищення особистої культури мовлення передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як тверді принципи і як звичайні практичні поради:

• свідомо і відповідально ставитися до слова;

• стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчитися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

• створити настанову на оволодіння нормами української літературної мови, на удосконалення знань. Для цього звертатися до правопису, посібників, довідників, учитися самостійно, стежити за змінами норм;

• читати художню літературу - джерело збагачення мовлення, записувати цікаві думки майстрів слова, вчити напам'ять афоризми, вірші. Таким чином можна збагатити лексичний запас, пізнати красу і силу слова, його змістові тонкощі, набути досвіду образно-стилістичного слововживання. Так проникають у скарби мови, шліфують стиль, підвищують словесно-естетичний рівень;

• оволодівати жанрами функціональних стилів. Потрібно однаково добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної пошти, підготувати науковий реферат чи публічний виступ та ін.;

• активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук -це підвищує інтелектуальний рівень особистості і віддзеркалюється у мовленні;

• удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користуватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати практики публічних виступів із фахової тематики (використовувати нагоду виступити з рефератом чи з доповіддю на студентській науковій конференції);

• прислухатися до живого слова високих авторитетів на сцені, на трибуні, за кафедрою, у храмі та в інших сферах і наслідувати найкращі зразки;

• не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жаргонізмом; уникати мовної агресії;

• намагатися не впадати в крайнощі - не бути ні сором'язливим маломовним мовчуном, ні велемовним самовпевненим балакуном, а говорити тільки тоді, коли є що сказати.

Праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає результати. Шляхів вдосконалення є безліч, а процес триває усе життя.

Поняття про мову і мовлення. Слова «мова» і «мовлення» багатозначні, іноді вони співвідносяться як синоніми. За уявленнями сучасної лінгвістики, мова зв'язана з мовленням, але не ототожнюється з ним.

Мова - це система знаків, об'єктивне, історично сформоване явище духовного життя суспільства. Знаком прийнято називати «заступників» інших об'єктів. Крім мови, природної знакової системи, існують штучні, наприклад, сигнали світлофора, нотний лист, символічні записи, використовувані в математиці (цифри і символи) та інших науках. На відміну від цих штучних систем, мова здатна передавати повідомлення кожного, нічим не обмеженого змісту, тобто вона універсальний. Жестикуляція і міміка - системи невербального спілкування - додають звуковій мові лише додаткові емоційні і значеннєві відтінки.

Будь-яка система складається з безлічі елементів, що знаходяться у зв'язках один з одним, утворюють одне ціле. Мовні одиниці (знаки) поєднуються в підсистеми і формують рівні (яруси) мови: синтаксичний, морфологічний, лексичний, морфемний, фонемний. Таким чином, мова - це модель ієрархії: більше включає менше як складову частину, менше виявляє свої функції в більшому. Так, найнижчі одиниці мови (фонеми) реалізують себе в одиницях наступного, більш складного рівня, тобто в морфемах і т.д. Мова служить засобом спілкування, пізнання, збереження і передачі національної самосвідомості, традицій культури й історії народу.

Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики, структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.

2.Види мовлення: писемне, усне, монологічне, діалогічне.

Виділяють наступні види мови: зовнішня, внутрішня.

Думка починає формуватися у внутрішній мові. Її механізм був досліджений на початку XX століття психологом Л. С. Виготським. Ця мова беззвучна, невимовна, включає образи, відрізняється від зовнішньої ступенем мовної сформованості . Усе духовне життя людини - його міркування, плани, суперечки із самим собою, переробка побаченого і почутого протікають у схованій формі, на розумовому рівні. Внутрішня мова «працює» завжди, крім лише глибокого сну. Переклад внутрішньої мови в зовнішню часто зв'язаний із труднощями. Саме про цей етап породження висловлення говорять: «на язиці крутиться, а сказати не можу».

Зовнішня мова існує в усній і писемній формах. Розходження між ними визначаються:

1.Способами кодування. Усне мовлення - вимовна, звучна, чутна - виражене звуками (акустичним кодом), а писемна - видима, написана - буквами (графічним кодом).

2.Механізмами породження. Писемний текст, як правило, - підготовлений, - записується на чернетках, піддається редагуванню, удосконалюванню. Усне мовлення не має таких можливостей, воно спонтанне, тобто створюється у момент говоріння, тому вимагає величезного тренування, швидкості вибору слів, автоматизму синтаксичного конструювання.

3.Механізмами сприйняття. Усне мовлення повинне сприйматися відразу, писемне осмислюється при багаторазовому читанні.

4.Граматичними і лексичними особливостями. У писемній мові чіткіше добираються слова, переважає книжна лексика, складні розгорнуті речення, пасивні конструкції. В усній спостерігаються повтори, неповні, прості речення. Відома межа, що регламентує кількість слів звучної мови: від п'яти до дев'яти.

5.Видами норм. Тільки до усного мовлення ставляться орфоепічні вимоги, і тільки до писемного - орфографічні, пунктуаційні та каліграфічні.

6.Виразовими можливостями. Усне мовлення має засоби звукової виразності, відрізняється багатством інтонацій, паузами, логічними наголосами, а також супроводжується жестами і мімікою. Розділові знаки, лапки, шрифтові виділення компенсують менші можливості експресивності писемного тексту.

7.Характером адресата. Усне мовлення залежить від того, як його сприймають, тому що, як правило, комуніканти не тільки чують, але і бачать один одного. Писемна мова звичайно звернена до відсутніх.

Органічний зв'язок між двома видами мови психологи пояснюють наявністю загальної основи - внутрішньої мови. Процес породження висловлювання найчастіше має таку структуру: уявна підготовка фрази - уявлюване проказування з мікрорухами мовного апарату - графічна фіксація думки.

Усне мовлення може бути записане, а писемне - вимовлене. Наприклад, письмовий текст при «озвучуванні» придбає деякі особливості усного мовлення (інтонаційне забарвлення, ритм), але буде характеризуватися як писемна мова в усній формі.

У житті звичайно переважає усне мовлення, тому його вважають первинним. Серед джерел збереження вербальної інформації домінують аудитивні, аудіовізуальні: радіо, телебачення, телефонний зв'язок. Таким чином, усне мовлення сьогодні існує у зовсім нових різновидах.

Усне мовлення має дві форми - монологічну і діалогічну. Монолог являє собою розгорнуте висловлення (елементарна одиниця тексту) однієї особи , завершене у значеннєвому відношенні. Психолого-педагогічною особливістю монологічного мовлення є те, що реакція слухачів угадується, жести і міміка відіграють меншу роль, ніж при діалозі. Монолог - це найчастіше публічна промова, адресована великій кількості людей. Ораторський монолог діалогічний. Промовець ніби розмовляє з аудиторією, тобто відбувається прихований діалог. Але можливий і відкритий діалог, наприклад, відповіді на питання присутніх.

Діалог - це безпосередній обмін висловленнями між двома чи декількома співрозмовниками. Структурно діалог складається з репліки - стимулу і репліки - реакції, тісно зв'язаних за змістом один з одним. Діалогічне мовлення - первинний, природний вид спілкування. У побутовому діалозі партнери не піклуються про форму і стиль висловлення, відверті. Учасники публічного діалогу враховують присутність аудиторії, будують мовлення літературно.

Мовленнєва діяльність. Культура мовленнєвої діяльності. У людини поряд із виробничою, науковою, державною, політичною та іншими існує найпоширеніша - мовленнєва діяльність. Без неї неможлива ніяка інша, вона передує, супроводжує, а іноді формує, складає основу діяльності. Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлення формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Психолог Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.

Мовленнєва діяльність складається з мовленнєвих дій (актів), що являють собою підготовку і реалізацію висловлення, цілком, незалежно від його обсягу (це може бути репліка в діалозі, розповідь і т.д.) У лінгвістиці найбільш відома схема мовленнєвого акту, запропонована Р. О. Якобсоном. Вона включає наступні основні компоненти: хто говорить (адресант), хто слухає (адресат), контекст (обстановка, у якій виробляється висловлення, наприклад, офіційні збори, сімейний обід), передана інформація (повідомлення).

Теорія мовленнєвої діяльності враховує перш за все, що комунікація - це не передача інформації, а обмін нею між співрозмовниками. Вони по черзі міняються ролями («я» - комунікатор, «ти» - перципіент), висловлюючись про спільний предмет розмови. Акт мовленнєвої взаємодії, з цього погляду, виглядає у такий спосіб:

Механізм мисленнєво-мовленнєвої діяльності надзвичайно складний і до кінця не вивчений. Виділяють 3 фази мовленнєвого акту: підготовка і виконання висловлення, його сприйняття і розуміння, зворотний зв'язок. Перша фаза складається з етапів:

1)Виникнення ситуації, що спонукає до вираження думок. Наприклад, менеджер готує проект угоди, журналіст бере інтерв'ю й інші.

2)Мотивація. Потреба висловлення, породжувана життєвою ситуацією, поступово усвідомлюється, перетворюється у конкретну мету (мотив), що починає керувати діями автора.

3)Прогнозування (інтенція). Намір вимовити фразу ніби піддається перевірці, зважується, до кого буде звернена мова, з якими інтонаціями, звучністю, швидкістю вона пролунає.

4)Внутрішній план, що визначає зміст і структуру повідомлення.

5)Мовне структурування - це три операції підготовки засобів мови на внутрішньому рівні: вибір слів, визначення порядку слів і словосполучень, засобів зв'язку лексичних одиниць.

У другій фазі виділяють:

1)Прийом звукового сигналу.

2)Аналіз акустичного потоку з погляду фонетики тієї чи іншої мови.

На цьому етапі перципіент починає розуміти слова.

3)Розпізнання значення кожного фонетичного слова - одиниці, що має один словесний наголос (наприклад, ліс, шумить, на столі, з лісу, зробив би).

4)Розшифровка граматичних зв'язків між словами.

5)Включення фрази в контекст, зв'язування з попередніми репліками.

6)Розуміння іншого, додаткового, переносного значення. На цьому рівні сприймаються тропи (метафора, метонімія, іронія й ін.), алюзія (натяк).

7)Оцінка мовної майстерності промовця.

Повний цикл акту мовлення завершується новою дією - свідченням результативності висловлення.

Третій етап - зворотний зв'язок - розуміється широко: це питання; репліки; листи на телестудію після цікавої передачі; голосування на виборах депутатів після довгої передвиборчої агітації за того чи іншого кандидата; відповіді учнів на уроці чи іспиті; натовп покупців біля дверей магазина після вчорашньої телереклами...

Така єдина модель перекодування задуму в мовлення і декодування інформації, реакції на неї.


Читайте також:

  1. II. Мета вивчення курсу.
  2. V. Завдання.
  3. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
  4. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  5. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  6. АКТУАЛЬНI ПРОБЛЕМИ І ЗАВДАННЯ КУРСУ РОЗМIЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ
  7. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
  8. Актуальність курсу історіософії історії України
  9. Актуальність курсу «Історіософія історії України».
  10. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.
  11. Асиміляція приголосних у потоці мовлення
  12. Аспекти роботи над зв'язним мовленням




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
РеО+С -^Ген- СО- АН. | Мова і мовлення в аспекті лінгводидактики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.