• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Позитивні закони мають відповідати

Раціоналістичні трактування політики в працях французьких просвітників.

На шлях революційних перетворень Франція стала значно пізніше, ніж Голландія та Англія, - наприкінці XVIII ст. Політичні вчення, які ідейно підготували ранні буржуазні революції, в умовах передреволюційної Франції набули значного поширення й розвитку, а принципи свободи й рівності, проголошені і частково здійснені в Голландії та Англії, на французькому грунті перетворилися в розгорнуті політичні вчення.

У Франції найбільшого розмаху набуло Просвітництво - європейський загальнокультурний рух за поширення раціонального знання, подолання релігійного мракобісся й невігластва мас, упровадження в суспільне життя цінностей, що базуються на повазі людської гідності.

Найвидатнішими діячами французького Просвітництва були Вольтер, Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. Гольбах, К. Гельвецій. Найбільш завершені політичні вчення створили Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо.

Шарль-Луї Монтеск'є (1689-1755) - відомий філософ, історик і письменник. Його філософські й політичні погляди викладено у праці "Про дух законів" (1748). Ш. Монтеск'є був виразником інтересів буржуазії у її боротьбі проти феодалізму й політичного абсолютизму.

Автор доводив, що виникнення держави і права, багатоманітність законів та установ є результатом дії об'єктивних чинників і закономірностей, які складають "дух законів".
До таких чинників належать насамперед географічні:

1. клімат
2. величина території
3. рельєф місцевості
4. грунт.

Спекотний клімат сприяє встановленню деспотичного правління, холодний - породжує прагнення людей до свободи; у гірській місцевості живуть волелюбні народи, на великих рівнинах - схильні до підкорення чужій волі тощо.

До утворення суспільства й держави люди жили за природними законами, до яких належать

1. рівність
2. прагнення до миру
3. добування їжі
4. бажання жити спільно та ін.

Людина за своєю природою не агресивна і властолюбна, а слабка й боязка істота, що прагне до рівності й миру з іншими. Слабкість людей штовхає їх до об'єднання в суспільство, в якому вони набувають сили, але втрачають рівність і мир. Війни спонукають людей до встановлення позитивних законів, до яких належать

1. міжнародне право (визначає відносини між народами),
2. політичне право (визначає відносини між правителями і підданими)
3. цивільне право (регулює відносини між громадянами).

Потреба людей у спільних законах зумовлює необхідність утворення держави.

• природі
• формі правління
• географічним чинникам
• способу життя населення
• чисельності
• звичаям.

Вирішальний вплив на закони справляють природа і форма державного правління. Характер форми правління визначається в залежності від кількості тих, хто здійснює владу

1. республіку (верховна влада перебуває в руках усього народу (демократія) або його частини (аристократія)
2. монархію (правління однієї особи, здійснюване на основі законів)
3. деспотію (все визначається волею та свавіллям однієї особи поза всілякими законами і правилами).

Для характеристики кожної форми правління вводяться поняття "принцип правління" (те, що примушує державу діяти). У республіці таким принципом є доброчесність, у монархії - честь, в деспотії - страх.

Проблема співвідношення закону і свободи. Суть політичної свободи полягає в тому, щоб робити не те, що хочеш, а те, що дозволяють закони. Звідси його знаменитий вислів: "Свобода дає право робити все, що дозволено законами". Мислитель наголошував, що політична свобода можлива лише за поміркованих форм правління. Державою, в якій найповніше здійснюється політична свобода, є монархія. Політичним ідеалом Монтеск'є була англійська конституційна монархія.

Монтеск'є наголошував, що й за поміркованого правління політична свобода може бути лише там, де виключена можливість зловживання владою; для цього в державі необхідно здійснити поділ влади на

1. законодавчу
2. виконавчу
3. судову.

Основна мета поділу влади полягає в тому, щоб уникнути зосередження її в одних руках і зловживання нею (різні влади повинні стримувати одна одну). Визначальною в системі поділу є законодавча влада. Ідея поділу державної влади є однією з головних не лише у вченні Ш. Монтеск'є, а й у політичній науці в цілому.

Видатний філософ і політичний мислитель Жан-Жак Руссо (1712-1778) захищав у боротьбі інтереси широких народних мас. Основна праця Ж.-Ж. Руссо - це книга "Про суспільний договір, або Принципи політичного права" (1762).

Поширені в той час ідеї природного права і суспільного договору Ж.-Ж. Руссо використав для обгрунтування глибоко демократичного вчення. Природний стан він називав "золотим віком", в якому не було приватної власності, всі люди були вільними і рівними. У цьому стані був лише один вид нерівності - фізичний, зумовлений природними відмінностями людей. Але з появою приватної власності з'являються суспільна нерівність, поділ на багатих і бідних та боротьба між ними. Введені в оману багатіями, люди поступилися своєю природною свободою, щоб набути свободу громадянську, і шляхом суспільного договору утворили державу й закони, яким мали підпорядковуватися всі.

Утворення держави привело до поглиблення суспільної нерівності. Якщо спочатку виникли майнова нерівність і право приватної власності, то встановлення державної влади доповнило економічну нерівність політичною. Нарешті, виродження влади в деспотичну призводить до крайнього ступеня нерівності, коли всі рівні перед деспотом у своєму рабстві й безправ'ї.

Політичний устрій має бути таким, щоб людина, об'єднуючись з іншими людьми в суспільство, не втрачала своїх природних прав і зберігала свободу. Обгрунтуванню цього твердження слугує ідея народного суверенітету, яка є центральною у його вченні.

Основою всякої законної влади є згода людей, виявом якої виступає суспільний договір. Сутність цього договору полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Суверенітет належить народові. У громадянському стані люди стають більш вільними й рівними, бо якщо природна свобода обмежена силами кожної окремої людини, то громадянська свобода, яка виникла в результаті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена.

Народний суверен - це влада, яка здійснюється загальною волею більшості і є неподільною. Суверенітет не може бути переданий окремій особі, він не може бути обмежений ніякими законами. Цим самим Ж.-Ж. Руссо заперечував ідею поділу влади і представницьку форму її здійснення. Він висував ідею прямого народоправства. Суверенна законодавча влада, на його думку, має здійснюватися лише безпосередньо самим народом-сувереном. Виконавча влада створюється не на основі суспільного договору, а самим сувереном для виконання законів та підтримки політичної і громадянської свободи.

Залежно від того, кому доручається виконавча влада - всім, декільком чи одному, Ж.-Ж. Руссо розрізняє три форми правління: демократію, аристократію і монархію. Відмінності між ними, на його думку, не мають суттєвого значення, оскільки в усіх формах правління суверенітет і законодавча влада належать народу.

Наслідуючи Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо вважав, що форми правління залежать від величини території: демократія є найбільш придатною для малих держав, аристократія - для середніх, а монархія - для великих.

Народ не лише має право на опір тиранам, а й може змінити форму правління, навіть розірвати сам суспільний договір і знову повернути собі природну свободу. Ця та інші демократичні ідеї мислителя відіграли надзвичайно велику роль у процесі підготовки і здійснення Французької буржуазної революції.

Ще більш радикально-демократичними, спрямованими на захист інтересів простого народу, були політичні погляди представників французького утопічного соціалізму XVIII ст. - Жана Мельє (1664-1729), Габріеля Бонно де Маблі (1709-1785), Мореллі (роки життя невідомі) і Гракха Бабефа (1760-1797).

У приватній власності вони вбачали джерело всіх соціальних бід, засуджували феодалізм, політичний абсолютизм і релігію, розробляли проекти заснованого на спільній власності комуністичного суспільного устрою і закликали народ до боротьби, як засобу переходу до нього.

У представників цього етапу розвитку соціалістичних учень так само, як і у їх попередників - Т. Мора і Т. Кампанелли, проекти комуністичного устрою передбачають тотальну регламентацію державою всіх сфер суспільного та особистого життя.

ЛЕКЦІЯ №4

Читайте також:

1. IV. Закони ідеальних газів.
2. Аграрні закони України
3. Аналітичні реакції та вимоги, яким вони повинні відповідати.
4. Архітектурні посередники мають матеріальну основу. Вони закріплюють реальний стик - соціально важливий, функціонально насичений, домінуючий у ландшафті, візуально активний.
5. База управлінських рішень і закони організації.
6. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
7. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.
8. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
9. Булеві теореми та закони
10. В крайньому випадку, записи мають бути тезисні, в які ви можете заглянути у крайньому випадку (при загрозі краху, загибелі тощо).
11. Вектори рівні, якщо вони колінеарні, мають однакові напрями і рівні модулі.
12. Види молочнокислих бактерій, які мають важливе значення для промисловості

Переглядів: 726