• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика основних напрямків організації праці

Розкриємо зміст елементів організації праці на підприємстві.

Добір, підготування, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників.

Робота з кадрами відноситься до організації праці, тому що без забезпечення визначеного рівня вправності робітника, без його професіоналізму не можна розраховувати на скільки-небудь ефективну діяльність на виробництві.

Підготуванню кадрів повинний передувати фаховий добір кандидатів на те або інше робоче місце. У нашій країні фаховий добір одержав поширення поки лише для укомплектування посад і професій, що пред'являють дуже високі вимоги до психофізіологічних якостей робітника і до його здоров'я. Проте задача фахового добору - визначення придатності людини до виконання конкретної роботи і добір найбільше ефективних виконавців і керівників якщо не для всіх, то для більшості робочих місць і посад – така задача стає актуальної в системі ринкових відносин.

Фахова придатність установлюється шляхом перевірки стану здоров'я, виміру визначених психофізіологічних параметрів людини, необхідних для обраної їм професії, використання тестового і інших методів контролю. При фаховому доборі необхідно звертати особливу увагу на наявність або відсутність тих властивостей особистості, що не піддаються зміні, тренуванню, формуванню і який визначаються генотипом людини на відміну від фенотипу - сукупності властивостей людини, що можна формувати або змінювати. Перелік необхідних для конкретної професії особистих якостей виконавця відбивається в професіограмах - документах, у яких формулюються вимоги до даних виконавців або робітників узагалі.

Важливим елементом організації праці єподіл праці, тобто відокремлення видів трудової діяльності між робітниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це - відправний пункт організації праці, що, виходячи з цілей виробництва, складається в закріпленні за кожним робітником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Рішення цього питання повинно передбачати поряд із вимогою найбільш раціонального використання робочого часу і кваліфікації робітника таку його спеціалізацію, щоб зберігалася змістовність праці, не припускалася його монотонність, забезпечувалася гармонізація фізичних і психічних навантажень.

Розрізняють такі форми поділу праці на підприємствах:

§ функціональне – у залежності від характеру виконуваних робітниками функцій на виробництві й участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою робітники поділяться на робочих, службовців, молодший обслуговуючий персонал, сторожову і пожежну охорони, учнів. У свою чергу робітники можуть складати функціональні групи основних робітників і допоміжних. Серед останніх виділяються групи ремонтних і транспортних робітників, контролерів якості, робітників по енергетичному обслуговуванню і т.д.;

§ технологічне – по фазах, видах робіт, виробах, вузлах, деталях, технологічних операціях. Воно визначає розподіл робітників відповідно до технології виробництва й у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. При вузькій спеціалізації в роботі з'являється монотонність, при занадто широкій спеціалізації підвищується можливість неякісного виконання робіт. Відповідальна задача організатора праці складається в перебуванні оптимального рівня технологічного розподілу праці. Різновидами цієї форми поділу є подетальний, попредметний і поопераційний розподіл праці;

§ фахове – по спеціальностях і професіях. Виходячи з цієї форми розподілу праці встановлюється необхідна чисельність робітників різних професій;

§ кваліфікаційне - по складності і точності робіт відповідно до фахових знань і досвіду роботи. Розподіл праці тут здійснюється за рівнем кваліфікації робітників виходячи з необхідної кваліфікації робіт.

Органічно пов'язана з поділомкооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії робітників і підрозділів між собою.

Існують такіформи кооперації праці:

§ міжцехова кооперація спеціалізованих цехів, спрямована на забезпечення злагодженої їхньої взаємодії по випуску кінцевої продукції підприємства;

§ внутріцехова кооперація спеціалізованих ділянок, ціль якого – взаємоув‘язка їхньої діяльності по випуску кінцевої продукції цеху;

§ внутрідільнича кооперація окремих робітників або виробничих бригад по випуску закріпленої за ділянкою продукції;

§ внутрібригадна кооперація, що об'єднує робітників, що спільно виконують єдине для бригади виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати праці бригади.

Найважливішими напрямками удосконалювання розподілу і кооперації праці є суміщення професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна робота. Великий простір для прояву ініціативи робітників у доцільній кооперації праці дає організація праці в комплексних бригадах із частковою або повною взаємозамінністю.

Суміщення професій – це виконання протягом нормальної тривалості робочого дня, поряд із роботами по основній професії, робіт по другій або декількох професіях. Суміщення професій доцільно застосовувати на тих роботах, де є тривалі технологічні перерви при виконанні робіт з основного фаху, а також там, де при роботі на верстатах (при обслуговуванні агрегатів) є машино-вільний час, тобто час, протягом якого робітник при працюючому верстаті (агрегаті) вільний від необхідності його обслуговування. Оволодіння суміжними професіями необхідно також на тих ділянках виробництва, де відсутнє стабільне завантаження робітників, на роботах мало престижних і фізично важких. На роботах, виконуваних робітниками однієї професії, одержало поширення розширення зон обслуговування, що має на меті більш раціонального використання робочого часу, а також більш повне завантаження устаткування (наприклад, багатоверстатне обслуговування, коли одним або групою робітників одночасно обслуговуються декілька верстатів). Ручні операції на кожному з верстатів здійснюються послідовно, після чого верстат до наступної ручної операції працює в автоматичному режимі.

Досягається це встановленнямраціональних методів і прийомів праці. Звичайно, засіб виконання роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: із великою або меншою кількістю рухів, більш-менш вміло, із витратою різноманітної кількості часу і фізіологічної енергії. Встановлення засобу найбільше економного виконання кожної дії, прийому, операції, кожної роботи - це відповідальна задача організатора праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову і координацію рухів, вибір зручної робочої пози, засобу володіння інструментом і управління машинами і механізмами.

Основною одиницею розподілу праці є виробнича операція, під якою розуміють частину трудового процесу, виконувану одним або групою робітників на одному робочому місці, над одним предметом праці. Зміна хоча б одного з цих ознак означає завершення однієї операції і початок інший. Операція, у свою чергу, складається з прийомів, трудових дій і рухів.

Трудовий рух представляє собою однократне переміщення рук, ніг, корпуса робітника в процесі праці (наприклад, протягнути руку до заготовки).

Трудова дія – це сукупність трудових рухів, виконуваних безупинно, які мають приватне цільове призначення (наприклад, трудове дія «взяти заготовку» укладається з виконуваних послідовно і безупинно рухів «протягнути руку до заготовки», «захопити її пальцями»).

Трудовий прийом – це сукупність трудових дій, об'єднаних один цільовим призначенням, які представляють собою закінчену елементарну роботу (наприклад, прийом «установити заготовку в патрон верстата» потребує таких дій: «узяти заготовку», «уставити її в патрон», «затиснути заготовку в патроні»).

Спосіб виконання виробничого завдання, який характеризується визначеним складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворює метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектується разом із проектуванням технологічного процесу, а результати проектних розробок заносять у карти прийомів і методів праці, карти організації праці, в інструкційні або технологічні карти. Їх використовують для навчання робітників раціональним прийомам і методам праці, для контролю й аналізу роботи; вони служать відправною точкою для подальшого удосконалювання трудового процесу.

Велике значення для підприємства має виявлення і поширення досвіду роботи новаторів виробництва, вивчення застосовуваних ними прийомів і методів праці. Прийоми і методи праці заслуговують на увагу, якщо робітники, їх що застосовують, одержують високі і стійкі результати праці, що характеризуються економією в порівнянні з нормативними значеннями працевтрат, сировини, матеріалів, інструментів, енергії, раціональним використанням устаткування, поліпшенням якості продукції при досягненні оптимальної інтенсивності праці.

Задача виявлення раціональних прийомів праці вирішується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робочих, що значно перевиконують норми праці, що застосовують ефективні засоби ведення трудового процесу.

При вивченні і добору найбільше доцільних і ощадливих прийомів праці рекомендується звертати увагу на:

§ короткі і найменш стомливі рухи рук, ніг, корпуса тіла працюючого, усунення різких перерв у напрямку цих рухів, зменшенні маси що переміщаються вручну вантажів;

§ безупинні і плавні рухи по дуговій лінії, що більш -ощадливі, чим рухи прямолінійні з різкими припиненням;

§ одночасні і симетричні рухи рук;

§ скорочення рухів шляхом вилучення зайвих, суміщення рухів;

§ досягнення зручного положення робітника, забезпечення перемінної пози «сидячи – стоячи», чергування періодів праці і відпочинку в залежності від ваги і нервово-психічної напруженості праці.

Раціональні прийоми і методи праці, досвід новаторів виробництва поширюються через систему підготування і підвищення кваліфікації кадрів, семінари, виставки, навчальні курси й ін.

Необхідна частина організації праці – організація робочих місць. Робоче місце – це первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робочого або групи робітників (якщо робоче місце колективне), оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення і планування, підпорядковане цілям виробництва. Ці рішення, у свою чергу, залежать від характеру і спеціалізації робочого місця, від його виду і ролі у виробничому процесі.

У залежності від специфіки виробництва робочі місця можуть бути: спеціалізованими й універсальними, індивідуальними і колективними, стаціонарними і рухливими, одноверстатними і багатоверстатними, постійними і тимчасовими, а також робочими місцями ручної роботи, механізованими, автоматизованими, апаратними, робочими місцями службовців і ін.

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів, необхідних для здійснення виробничого процесу. До них відносяться: основне технологічне і допоміжне устаткування; технологічна оснастка - робочий і вимірювальний інструмент, пристосування, запасні частини; організаційна оснастка - засоби зв'язку і сигналізації, робочі меблі, тара; робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце сировини, матеріалів, енергії; господарський інвентар для підтримки чистоти і порядку й ін.

Повне і комплектне оснащення робочого місця дозволяє щонайкраще організувати процес праці. Для цього необхідне раціональне планування засобів оснащення – розміщення їх на робочому місці так, щоб забезпечувалася зручність їхній обслуговування, вільний доступ до механізмів і їхніх окремих вузлів, що потребують регулювання і контролю, економію рухів і переміщень робітника, зручна робоча поза, гарний огляд робочої зони, безпека праці, економія виробничої площі, наявність проходів, під'їздів і проїздів для транспортних засобів, взаємозв'язок і з суміжними робочими місцями і з місцем бригадира, майстра, іншого керівника. Для приклада розглянемо раціональні планування робочих місць робітників та службовців. На рис.1 наведене типове планування робочого місця секретаря. Рис.2 демонструє типове планування робочого місця слюсарів по ремонту та міжремонтному обслуговуванню устаткування.

Проведені атестації робочих місць дозволяють виявляти відступи від нормативних вимог до них і удосконалювати організацію робочих місць відповідно до вимог наукової організації праці.

Рівень організації праці на робочому місці залежить також від досконалості системи його обслуговування.Організація обслуговування робочих місць припускає:

§ своєчасне забезпечення робочих місць усім необхідним, включаючи технічне обслуговування – налагоджування, змащування, регулювання;

§ ремонтне і міжремонтне обслуговування;

§ забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, що комплектують виробами, інструментом;

§ подачу необхідних видів енергії – тепла, електроенергії, стиснутого повітря; міжопераційний і фінішний контроль якості продукції;

§ господарське обслуговування – складання, чищення устаткування; транспортне обслуговування і т.д.

Перша містить у собі фактори, що не залежать від особливостей виробництва, серед них географо-кліматичні, що обумовлені географічним районом і кліматичною зоною розміщення підприємства, і соціально-економічні. Останні залежать від соціально-економічного устрою суспільства і визначають положення трудящого в суспільстві в цілому. Вони знаходять своє вираження в трудовому законодавстві, у сукупності соціальних благ і гарантій.

Друга група містить у собі чинники, що залежать від особливостей виробництва і його колективу. Ці фактори формуються, з одного боку, під впливом особливостей техніки, технології, економіки й організації виробництва (виробничо-технічні), а, з іншого боку – під впливом особливостей трудового колективу (соціально-психологічні).

Група виробничо-технічних факторів найбільша за обсягом . В неї входять:

§ техніко-технологічні фактори - особливості техніки і технології, рівень механізації й автоматизації праці, ступінь оснащеності робочих місць, режим праці і відпочинку. Під впливом цих факторів формуються фізична важкість праці, що характеризується обсягом фізичної роботи і статичного навантаження за зміну, і нервово-психічна напруженість, обумовлена обсягом що переробляється інформації, інтенсивністю уваги, напруженістю аналізаторної-розумової діяльності, ступенем монотонності праці, темпом розумової діяльності, ступенем монотонності праці, темпом роботи;

§ санітарно-гігієнічні фактори – температура, вологість, швидкість руху повітря в робочому помешканні; рівні шуму, вібрації, запилення, загазованості, випромінювань; освітленість, контакт частин тіла робітника з водою, машинною олією, токсичними речовинами, загальний стан виробничих помешкань;

§ фактори безпеки, що гарантують захист робітників від механічних ушкоджень, поразок струмом, від хімічного і радіаційного забруднення;

§ інженерно-психологічні фактори – комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції і планування техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів;

§ естетичні фактори – архітектурно-планувальні рішення інтер'єра й екстер'єру, естетично виразна форма і колір засобів праці, спецодягу, що відповідає оформлення зон відпочинку й ін.;

§ господарсько-побутові фактори – організація внутрізмінного харчування працівників; наявність і стан побутових приміщень, умивальників, душових, туалетів; організація прання, хімчистки і ремонту спецодягу, складання помешкань і території і т.д.

Соціально-психологічні чинники - соціально-демографічна структура колективу, сукупність інтересів, ціннісних орієнтації робітників, стиль керівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому, масштаб і характер діяльності громадських організацій. Ці чинники формують морально-психологічний клімат у колективі.

Таким чином, на людину і його працездатність впливає велика і складна сукупність факторів, що необхідно враховувати, щоб створити найбільш сприятливу обставину для високопродуктивної праці, що і є однієї з задач його організації.

Необхідною складовою частиною організації праці служать її планування та облік. Планування праці як установлення пропорцій праці, його продуктивності, чисельності персоналу, фонду заробітної плати для виконання виробничої програми - частина загальної системи, що забезпечує функціонування праці. Облік праці служить необхідною передумовою для встановлення результативності праці, його оплати і матеріального стимулювання.

Питання оплати і матеріального стимулювання працівників представляються також складовою частиною організації праці.

Ефективна організація праці не може бути досягнута без суворого дотримання встановлених правил і порядку на виробництві, тобто без дисципліни праці.

На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, .планову, фінансову, договірну та іншу. Така розмаїтість визначається тим, що різноманітні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, що трактують дотримання встановлених ними правил як відповідну дисципліну. Так, дотримання робітниками правил внутрішнього трудового розпорядку (своєчасний початок і закінчення робочого дня, перерви на обід і відпочинок), норм внутрівиробничої поведінки відноситься до трудової дисципліни. Точне виконання усіх вимог технології по кожному виробничому процесі складає дисципліну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих завдань, виконання посадових інструкцій, дбайливе відношення до устаткування, інструменту, оснастки, сировини і матеріалів, дотримання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки складають виробничу дисципліну. Поняття дисципліни праці об'єднує перераховані різновиди дисциплін і проявляється у свідомому виконанні робітниками своїх службових обов'язків.

Організація праці на підприємстві підкріплюється трудовою активністю і творчою ініціативою працівників. Розвиток і поглиблення демократії в суспільстві і на виробництві в ході реалізації реформ політичної системи й економіки . у країні, зростання економічної самостійності підприємств створюють сприятливу обставину для підвищення трудової активності і творчої ініціативи працівників і через ці найважливіші якості працівників впливають на ріст рівня організації праці й ефективності виробництва.

7.3. Сутність і зміст процесу нормування праці. Методи нормування праці

Нормування праці – це основа її організації на підприємстві, це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання. Основними об‘єктами нормування праці є робочий час, обсяги роботи, зона обслуговування, витрати енергії працівників.

В ринкових умовах науково обґрунтоване нормування праці стає одним із найдієвиших засобів забезпечення конкурентоспроможності підприємства, оскільки сприяє скороченню затрат праці, економії коштів на оплату праці, а отже - зниженню собівартості продукції і підвищенню ефективності господарювання.

Для нормування праці крім даних, отриманих за допомогою фотографій робочого часу і хронометражів, використовуються наступні нормативні матеріали.

Нормативи режимів роботи устаткування – це регламентовані розміри режимів роботи устаткування, що забезпечують найбільше доцільне його використання. Прикладом можуть служити нормативи режимів різання металу на верстатах, що містять значення глибини різання, подача і швидкості в залежності від конструкції і матеріалу ріжучої частини інструмента, заданої частоти і точності опрацювання й інші параметри. Ці нормативи призначені для встановлення раціональних режимів роботи устаткування і визначення часу машинної роботи.

Нормативи часу – це регламентовані витрати часу на виконання окремих елементів, що входять до складу операції. Вони призначені для визначення норм витрат праці на машинно-ручні і ручні роботи і діляться на такі групи нормативів: основного часу (при ручних роботах), допоміжного часу, часу підготовчо-заключної роботи, часу обслуговування робочого місця, часу на відпочинок і особисті потреби.

Нормативи часу обслуговування - це регламентовані розміри витрат часу на обслуговування одиниці устаткування, робочого місця й інших виробничих одиниць. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць устаткування, робочих місць, виробничих площ і інших об'єктів, що необхідно закріпити за одним робітником або їхньою групою.

Нормативи чисельності – регламентована кількість робітників визначеного професійно-кваліфікаційного складу, що необхідно для виконання одиниці (або визначеного обсягу) роботи. Такі нормативи призначені для встановлення чисельності робітників в основному на роботах, на котрі їх визначення іншими засобами, зокрема через нормативи часу, утруднено.

Типові норми розробляються на роботи, виконувані по типовій технології з врахуванням раціональних організаційно-технічних умов, вже існуючих на більшості або частин підприємств, де є такі види робіт. Типові норми рекомендуються в якості еталона для підприємств, де організаційно-технічні умови виробництва ще не досягли рівня, на який розраховані зазначені норми.

По сфері застосування нормативні матеріали підрозділяються на міжгалузеві (відомчі), галузеві і місцеві, а по ступеню укрупнення - на диференційовані (елементні і мікроелементні) і укрупнені.

Нормування праці є частиною організації праці на підприємстві. Під нормуванням праці розуміють процес установлення науково обґрунтованих норм витрат праці на виконання будь-якої роботи. Наукове обґрунтування норм припускає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, врахування особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів праці, його фізіологічно виправдану інтенсивність, нормальні умови праці.

Норми праці як би підбивають підсумок технічним і організаційним рішенням на виробництві, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної й організаційної досконалості на підприємстві і для цих умов установлюють міру праці.

Норми праці є також необхідним елементом планування праці і виробництва: за допомогою норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві.

Нарешті, норми праці – це складова частина організації оплати праці, тому що з їхньою допомогою встановлюється розцінка - розмір заробітку за виконання одиниці роботи.

На практиці використовуються такі види норм праці:

норма часу – кількість робочого часу, об’єктивно необхідна на виконання конкретної роботи (трудової операції) в певних організаційно-технічних умовах. Розрізняють норми підготовчо-завершального часу, часу обслуговування робочого часу, оперативного, штучно-калькуляційного часу, часу на відпочинок та особисті потреби, часу на партію виробів ;

§ норма виробітку – кількість виробів в натуральних показниках, які необхідно виробити за одиницю часу (за один час, робочу зміну і т.д.) в конкретних організаційно-технічних умовах. Між нормою часу і нормою виробітки існує обернено пропорційна залежність;

§ норма обслуговування – кількість об'єктів (машин, механізмів, робочих місць, виробничих площ і т.д.), які робітник або група робітників повинні обслуговувати протягом одиниці робочого часу;

§ норма часу обслуговування – це час, необхідний на обслуговування одного об'єкта. Між нормою обслуговування і нормою часу обслуговування також існує обернено пропорційна залежність;

§ норма чисельності – кількість робітників визначеного профілю і кваліфікації, яка необхідна для виконання конкретних робіт за визначений період.

§ норма підлеглості – це розраховані для конкретних організаційно-технічних умов величини, що визначають оптимальну кількість безпосередньо підпорядкованих одному керівникові працівників.

Методи нормування праці. На практиці використовуються: досвідно-статистичний і аналітичний методи нормування.

При досвідно-статистичному (іноді його називають сумарним) методі норми встановлюються в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій. Досвідний метод припускає визначення норми на основі особистого досвіду нормувальника, а статистичний - заснований на встановленні норм за даними про фактичні витрати часу на аналогічну роботу в минулому. Дослідно-статистичний метод не може бути визнаний науковим, тому що норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці.

Науково обґрунтовані норми праці встановлюються аналітичним методом. З його допомогою нормування здійснюється в такому порядку: нормована операція розділяється на складові її елементи; визначаються всі фактори, що впливають на тривалість виконання кожного елемента (технічні, організаційні, психофізіологічні, економічні і соціальні); проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів з урахуванням найкращого сполучення факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховуються витрати часу на кожний елемент і визначається норма часу на операцію в цілому. Одночасно розробляються організаційно-технічні заходи, що забезпечують упровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

Аналітичний метод нормування має два різновиди: аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Вони різняться засобом визначення витрат часу.

При аналітично-розрахунковому методі витрати часу на кожний елемент операції й операцію в цілому визначаються по науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих або місцевих нормативах.

При аналітично-дослідницькому методі витрати часу на кожний елемент і операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірів цих витрат на робочих місцях (шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу).

Крім того, на підприємствах зустрічаються випадки одночасного використання двох різновидів аналітичного методу, коли одні елементи норми часу встановлюються по нормативах, а інші - на основі проведених дослідженні.

Найбільше розповсюдження на практиці одержав аналітично-розрахунковий метод, тому що він значно скорочує трудомісткість розробки норм, сприяє встановленню норм рівної напруженості і дає можливість розрахувати норми до початку виробництва нових виробів.

Нормування праці службовців. До категорії «службовці» відносять керівників різноманітного рангу, спеціалісти з вищою і середньою фаховою освітою і технічні виконавці (діловоди, архіваріуси, секретарі, друкарки-стенографістки і ін.). Для встановлення їхньої нормативної чисельності використовуються ті ж методи, що і для нормування праці робітників, у тому числі аналітично-розрахунковий метод на основі застосування: єдиних норм часу (наприклад, креслярські і копіювальні роботи); типових норм часу (наприклад, на роботи з діловодства, бухгалтерському обліку, на нормативно-дослідницькі роботи й ін.); нормативів чисельності службовців по функціях управління (наприклад, нормативи чисельності по функції «Бухгалтерський облік і звітність» і ін.).

Застосовується також аналітично-дослідницький метод установлення норм, що передбачає безпосереднє вивчення витрат робочого часу на робочих місцях.

Норми можуть бути диференційованими (на операцію) і укрупненими (на всю роботу). Диференційовані норми використовуються для нормування праці технічних виконавців, а укрупнені - для нормування праці спеціалістів.

Якщо норми охоплюють в основному усі види робіт і операцій, властиві тієї або іншої посади або групі посад, вони можуть бути використані для визначення необхідної чисельності відповідних робітників.

Для керівників регламентуються число підлеглих і заступників, витрати робочого часу на закріплені за ними види діяльності.

Так, для директора підприємства рекомендується норма числа підлеглих у межах від 7 до 10 контрольованих ним ланок (заступників, служб, виробництв).

При нормуванні праці спеціалістів і технічних виконавців використовуються нормативи витрат часу на виконання закріплених за ними видів робіт. Ці нормативи повинні по можливості охоплювати всі етапи і види робіт, правильно враховувати вплив чинників на трудомісткість і умови виконання робіт.

Для спеціалістів і технічних виконавців застосовується метод нормування праці шляхом побудови балансів витрат робочого часу. На основі аналізу фактичного балансу робочого часу проектується утримання і витрати часу по кожному виді робіт з урахуванням реалізації заходів, спрямованих на удосконалювання трудового процесу. Для тих спеціалістів і технічних виконавців, що зайняті обслуговуванням виробництва, доцільно встановлювати норми обслуговування (наприклад, для робітників обчислювальних центрів, табельників, касирів).

Порядок зміни норм праці. Норми праці не можуть залишатися незмінними протягом тривалого періоду часу і підлягають періодичному відновленню в міру зниження трудомісткості виготовлення продукції.

На підприємствах повинна здійснюватися систематична робота з виявлення і використання резервів росту продуктивності праці і встановленню прогресивних норм. Ця робота передбачає: проведення атестації робочих місць; розробку і реалізацію плану технічного розвитку й удосконалювання організації виробництва; розробку і реалізацію календарного плану заміни і перегляду норм і освоєння нових норм.

Атестація робочих місць передбачає оцінку якості всіх факторів на підприємстві норм праці як одного з найважливіших показників організаційно-технічного рівня виробництва. Оцінка якості чинних норм припускає перевірку кожної норми на відповідність досягнутому рівню техніки, технології, організації виробництва і праці, після чого приймається рішення про атестацію або не атестацію перевірених норм.

Атестованими признаються технічно обґрунтовані норми, що відповідають досягнутому рівню техніки і технології, організації виробництва і праці.

Застарілі і помилково встановлені норми признаються не атестованими. Застарілими рахуються норми, що діють на роботах, трудомісткість яких зменшилася в результаті загального поліпшення організації виробництва і праці, росту фахової майстерності й удосконалювання виробничих навичок робітників. Помилковими рахуються норми, при встановленні яких були неправильно визначені організаційно-технічні умови або допущені неточності в застосуванні нормативних матеріалів, або в проведенні розрахунків.

Неатестовані норми підлягають зміні. Перегляд застарілих норм здійснюється в терміни, установлювані керівником підприємства за узгодженням із профспілковим комітетом і в рамках календарного плану заміни і перегляду норм праці. Перегляд помилково встановлених норм проводиться в міру їхнього виявлення за узгодженням із профспілковими комітетами.

Норми підлягають заміні новими і в міру впровадження у виробництво організаційно-технічних заходів, що забезпечують істотний ріст продуктивності праці.

До таких заходів відносяться: запровадження нового і модернізація діючого устаткування; упровадження прогресивної технології; поліпшення конструкцій виробів; удосконалення оснастки, інструментів; механізація й автоматизація виробничих процесів; удосконалювання організації робочих місць, їхня раціоналізація; впровадження раціоналізаторських пропозицій, міжгалузевих, галузевих норм і нормативів по праці і т.д. Діючі норми у цих випадках заміняються більш прогресивними нормами в залежності від ефективності заходів, що впроваджуються.

Контрольні запитання:

1. З яких елементів складається зміст організації праці?

2. Які завдання повинна вирішувати організація праці?

3. Охарактеризуйте різні види поділу праці

4. Назвіть форми кооперування праці.

5. Як повинне організовуватись робоче місце?

6. Які фактори виробничого середовища визначають умови праці?

7. Сутність та завдання нормування праці

8. Які нормативні показники використовуються для нормування праці?

9. Охарактеризуйте методи нормування праці

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
4. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
5. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
6. PR-відділ організації: переваги і недоліки
7. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
8. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
9. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
10. Автокореляційна характеристика системи
11. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
12. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ

Переглядів: 2272