• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 1 Теорія походження та кількісного визначення грошей.

Технічні характеристики машин періодичної дії для миття овочів

Таблиця 1.25

1. Походження грошей.

2. Раціоналістична та еволюційна концепції походження грошей.

3. Основні положення кількісної теорії грошей та їх еволюція.

4. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей. „Трансакційний варіант”. „Кембриджська версія”.

5. Вклад Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

6. Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок кількісної теорії грошей.

7. Зближення концепцій монетаристів та неокейнсіанців у їх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах.

1. Походження грошей.

З'ясування економічної суті грошей слід розпочати з повторення проблем зародження товарного виробництва і з'ясування властивостей товару. Аналізуючи розвиток суспільного виробництва і процесу поглиблення суспільного поділу праці та зростання масштабів обміну, слід перейти до розгляду питання походження грошей на основі двох концепцій: раціоналістичної та еволюційної, з'ясувати роль держави у законодавчому закріпленні форм грошей. На прикладі розвитку форм вартості потрібно показати недосконалість сучасних бартерних операцій у порівнянні з грошовими розрахунками за товари.

Слід наголосити, що гроші як особливий вид товару є вічними супутниками товарів у сфері обігу. Розвинувшись із товару, вони залишаються товаром, але товаром особливим, який виконує функцію посередника у обміні товарів і опосередкують рух товарів між виробниками і споживачами, особливий засіб загального суспільного втілення вартості товарів, що як загальний еквівалент виконує роль виразника вартості виразу суспільних відносин між людьми. Безпосередня корисність грошей - у їхній ліквідності, здатності переносити власність у просторі і часі.

Наступний розгляд економічної ролі грошей слід зосередити на дослідженні процесу еволюції грошового товару і поступової втрати'грошової функції золотом. Важливо зосередитися на еволюційному процесі розвитку форм грошей і об'єктивних причинах демонетизації золота та виникнення паперових і кредитних форм грошей, які в сучасних умовах набули форм готівки, депозиту, електронних індексів, форми «торгових» грошей, кожна з яких має свої переваги і недоліки.

Розуміння проблеми вартості грошей ускладнене сучасним обігом переважно кредитних грошей. Не володіючи власною внутрішньою вартістю, кредитні гроші нібито заперечують еволюційну концепцію. Але через розуміння їх купівельної спроможності студенти оволодівають механізмом формування вартості та відмінними особливостями прояву грошей як грошей, суті товару, що відрізняє їх від звичайних товарів і грошей як капіталу, процент за яким становить ціну грошей як капіталу.

Гроші, розв'язуючи протиріччя між споживною вартістю товару та його вартістю, стали:

1) універсальним знаряддям обміну, особливим товаром, який, щоб виразити вартість усіх інших товарів, володіє властивістю загального еквівалента;

2)активом, що слугує засобом платежу;

3)володіють ліквідністю, яка дозволяє використовувати їх як засіб негайного і зручного розрахунку без зміни номінальної вартості. Суть грошей глибше пізнається в процесі розгляду їх функцій.

2. Раціоналістична та еволюційна концепції походження грошей.

Починаючи з Аристотеля (в його праці «Нікомахова етика» ІV ст до н.е.) і до XVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

В наступні історичні епохи раціоналістична концепція походження грошей законодавчо була закріплена в нормах античного й середньовічного права. Карбування монет на честь приходу до влади коронованої особи римським правом так і проголошувалося, що гроші та їх вартість декретує імператор. Ідея про гроші як витвір домовленості («раціо» - розум) переважала аж до кінця XVIII ст., коли вагомі досягнення археологічної науки розвінчали її постулати. Водночас суб'єктивно-психологічний підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції має місце у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема, у підручнику П.Самуельсона «Економіка» [М., 1964. - С. 69] стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю. Інший лауреат Нобелівської премії, американський вчений Дж.Гелбрейт гроші розглядає як наслідок угоди між людьми про закріплення грошової функції за коштовними металами.

Проте домовленість між людьми надто невагома, щоб стати підставою виникнення і функціонування грошей. Помилкове положення про те, що «монета існує не в природі, а встановлена людьми, тому їм під силу змінити її або вилучити з обігу» було використане представниками школи меркантилізму не тільки для заперечення товарної природи походження грошей, а й для обґрунтування відсутності зв'язку між грошима і коштовними металами. Водночас наукові відкриття поступово нагромадили значні матеріально-речові надбання, які дозволили відкинути ненаукові концепції походження грошей та розробити еволюційну концепцію.

Послідовними прихильниками еволюційної концетці походження грошей стали основоположники класичної політичної економії А.Сміт і Д.Рікардо, К.Маркс та інші вчені. Вони довели, що провідними передумовами становлення товарно-грошових відносин та їх носив (грошей) стали процеси піднесення продуктивності суспільної праці до рівня створення додаткового продукту, який ставав предметом обміну між виробниками. Отже, виникнення та розвиток грошей — тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

Наступне поглиблення суспільного поділу праці й розвиток багаторівневої спеціалізації виробництва і суспільної діяльності людини розширили масштаби суспільного обміну і сформували історичний процес еволюційного розвитку грошей у таких формах:

а) простої, поодинокої або випадкової форми вартості;

б) повної або розгорнутої форми вартості;

в) загальної форми вартості;

г) грошової форми вартості.

Зазначимо, що кожна з цих форм послідовно відображає процес зародження і зростання ролі грошей та їх взаємодії з властивостями вищого ступеня розвитку товарного виробництва й обміну. Зокрема, вже перша проста, поодинока або випадкова форма вартості, виникнувши одночасно із зародженням обміну, започаткувала основоположні відносини товарного виробництва, в якому товари об'єктивно протистоять грошам. Зміст тогочасного обміну математично можна зобразити так:

х товару А = у товару В.

Тут обмін, охоплюючи якісну та кількісну сторони обмінюваних продуктів, показує, що товар А перебуває у активній відносній формі вартості, є носієм споживної вартості і виражає свою вартість у товарі В. Товар В фігурує у пасивній еквівалентній формі вартості, головне завдання якої - відобразити вартість товару А. Вже з першого обміну товар В як еквівалент виступив прообразом грошової функції, роль якої ще не закріплювалася за якимось товаром.

Відносна і еквівалентна форми вартості взаємообумов-люють і виключають одна одну. Водночас вони є полюсами і виразом одного й того ж виразу вартості.

При цьому відносна форма вартості означає, що це продукт праці, відображає його споживну вартість, що є результатом конкретної форми праці та становить вираз приватної праці виробника. В обміні власник цього продукту шукає такий товар, який би виміряв його вартість і забезпечив суспільне визнання як товару. Звідси випливають особливі властивості еквівалентної форми вартості:

а) споживна вартість товару - еквівалента в обміні стає
матеріалом виразу вартості обмінюваної на нього іншої споживної вартості;

б) конкретна праця, затрачена на виготовлення товару - еквівалента, виступає формою вияву абстрактної праці;

в) приватна праця, що втілена у товарі-еквіваленті, виступає формою виразу її протилежності – суспільної праці.

З розширенням масштабів розвитку суспільного виробництва і поглибленням суспільного поділу праці всі продукти праці в процесі обміну зосередилися у відносній формі вартості і фактично склали сукупні властивості товарної маси, а оцінку суспільної вартості товарної маси та визначення кількості втіленої в ній абстрактної праці стали вимірювати на перших порах достатньо поширені та привабливі товари, які виконували грошову функцію.

Наступні процеси еволюційного розвитку виробництва й удосконалення суспільного поділу праці поступово збільшували кількість обмінюваних товарів і створили потребу регулярності обміну та визначення місця зустрічей товаровиробників, тобто появи ринку, що, загалом, зумовило виникнення наступної, досконалішої форми вартості - повної або розгорнутої. На її основі обмін здійснювався як безперервний послідовний ланцюг усіх винесених на ринок товарів:

хА = уВ = z С = п S = к Г і т.д.

У такій формі обміну, залишки якої збереглися до XX ст. у окремих африканських племенах регіону озера Чад, величина вартості товару виражалася вартістю кількох еквівалентів. Це дозволяло точніше виміряти вартість товару, що обмінюється але означало незавершеність еквівалентної форми вартості. Поглиблення суспільного поділу праці створювало все нові види товарів, які збільшували еквівалентний ряд та ускладнювали процес обміну товарів потребою безпосереднього послідовного обміну на кожний із задіяних на ринку посередників. Більше того, відсутність якогось із товарів-посередників робила операцію обміну на бажаний товар неможливою.

Для спрощення і полегшення обміну товаровиробники стали вдаватися до використання третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. Внаслідок розвитку цього процесу вартість звичайного товару стала виражатися поживною вартістю певного найпривабливішого товару-посередника, який в межах місцевого ринку перетворювався у загальний еквівалент. Так виникла загальна форма вартості.

Загальна форма вартості означала, що кожний товаровиробник отримав можливість продати свій товар чи обміняти його на інший за допомогою товару загального еквівалента на підставі відносин такого обміну:

Загальна форма вартості створила умови для обміну будь-якого товару на інший за допомогою товару загального еквівалента. Скажімо,

хА = кГ=пS абоуВ = кГ= z С і т.д.

На основі розвитку загальної форми вартості поступово склалися місцеві ринки, на яких вартість ординарних товарів стала виражатися у споживній вартості панівних у них товарів-посередників (хутра, шкіри тварин, сушеної риби, солі тощо), а безпосередній обмін товарів переріс у їх обіг, що спростило, полегшило і прискорило обмін товарів та стимулювало зростання обсягів виробництва.

Розширення обміну за межі локальних ринків зумовило потребу переходу від товару-еквівалента до зародження і розвитку грошової форми вартості. В ній:

У грошовій формі вартості споживна вартість товару-еквівалента вже не має значення. Тому на вищій стадії розвитку товарного виробництва й світової торгівлі роль загального еквівалента міцно закріпилася за золотом. Як загальний еквівалент золото найпридатнще для виконання суспільних функцій. Воно володіє такими властивостями загального еквівалента, як однорідність, подільність, портативність, обмеженість у природі та велика вартість, здатне до тривалого зберігання.

З появою грошей завершився процес розвитку форм вартості. Гроші надали можливість вимірювати вартість усіх інших товарів, а продукти приватної праці виробників через них дістали суспільне визнання. Товарний світ поділився на товари, що перебувають у відносній формі вартості, і гроші, як загальний еквівалент. При цьому золото як грошовий матеріал завжди перебувало у еквівалентній формі вартості, затрачена на його видобування конкретна праця була безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця - безпосереднім втіленням суспільної праці. Наступні процеси зростання суспільного виробництва й обміну зумовили появу в ролі грошей паперових знаків вартості і кредитних грошей та інших грошових форм, що здатні функціонувати паралельно з грошовим товаром чи без нього. Незалежно від форми гроші виконують суспільну функцію загального еквівалента, тому повсякденно використовуються для особистого і суспільного споживання.

Розгляд еволюційної концепції походження грошей показує, що:

по-перше, гроші за походженням — це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного грошового;

по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує.

3. Основні положення кількісної теорії грошей та їх еволюція.

Під час розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей: металістична(ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за своєю природою є грішми. При цьому, гроші є простим елементом обміну, а резервній функції металевих грошей надає фундаментального значення), номіналістична(полягає у запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, що позбавлені внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт домовленості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням), кількісна(полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг).

Детальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVII століття англійським ученим Д. Юмом у трактаті «Про гроші» (1752). Ідеї Юма продовжували розвиватися представниками класичного (А. Сміт, Д.Рікардо) та неокласичного напрямків кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт). Кількісна теорія отримала підтримку представників класичної буржуазної політичної економії, які виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв'язок теорії грошей з трудовою теорією вартості. У зв'язку з тим А. Сміт називав гроші номінальною мірою вартості, а Рікардо запропонував створити грошову систему, яка б максимально відповідала розвитку економіки.

4. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей. „Трансакційний варіант”. „Кембриджська версія”.

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обґрунтування в працях американського економіста І. Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії «купівельна спроможність грошей», яка залежить від таких факторів:

М- кількість готівкових грошей в обігу (статистична);

V - швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів та послуг);

Р - середньозважений рівень цін (це індекс цін готових товарів та послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);

Q- кількість товарів (реальний національний продукт або рівень фактичного обсягу виробництва).

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помножених на загальний рівень цін, І. Фішер наводить "рівняння обміну":

Основні аспекти "трансакційного варіанта" І. Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об'єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей (Мз).

Згодом «трансакційна версія» була доповнена "кембриджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д- Робертсон. А. Пігу акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб'єктів тримати в себе певний запас грошей. До "касових залишків" належать готівкові гроші і залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути визначена за формулою:

де М - грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба в грошах);

Р - рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т - товарна маса (обсяг виробництва);

k- частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей).

Основні аспекти "кембриджського варіанта": зосереджена увага на мотивах нагромадження грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші не тільки засіб обігу, а й збереження та нагромадження; враховується психологічна реакція суб'єктів господарювання щодо використання готівки; центральна проблема - це проблема попиту на гроші.

5. Вклад Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Всупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки у своїх працях Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу розширеного відтворення.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс важливе місце відвів аналізу мотивів нагромадження грошей.

Трансакційний - це мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

Обачності - це мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки у майбутньому.

Спекулятивний - це мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій в період очікування підвищення норми позикового відсотка. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Зниження норми позикового відсотка означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма відсотка.

де Мd - загальний попит на активи; Мd_т -трансакційний попит; Мd_s-спекулятивний попит.

- функція доходу

Збільшення доходу (Y) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.

- функція відсотка

Зниження норми (r) збільшує попит.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Так, збільшення номінального доходу викликатиме збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву і мотиву обачності. Відповідно зниження норми позикового відсотка збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму відсотка. Він перетворив гроші на один з важливих факторів формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію «керованих грошей», спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а отже, і інвестиційного процесу. Тобто Кейнс став засновником одного з напрямків теорії грошей - теорії державної грошової політики. Як в теорії, так і на практиці особливу значимість має положення Кейнса про принципи здійснення «політики дешевих грошей» та пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі ірозробив концепцію регулювання ціноутворенням та контролювання інфляції

6. Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії грошей

Сучасний монетаризм - один з найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70-х - початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів - модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетаристи зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку проходить чотири фази.

Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 місяців, називається спадом.

Дно - точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення - фаза циклу протягом якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік - точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Дослідження поведінки грошей в діловому циклі, які проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, ідуть за циклічною схемою, випереджуючи загальні тенденції ділового циклу. Фрідман і Шварц показували, що існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва і, в свою чергу, реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше ніж на абсолютний рівень цін. Крім цього, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка під час ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучасної теорії грошей і грошового обігу - школи монетаризму.

Слабкі сторони монетаризму:

1)ігнорується сфера виробничого відтворення;

2)монетаристи вважають сферу виробництва "чорною скринькою", внутрішні процеси якого регулюються автоматично ринковими механізмами.

Отже, теорія Фрідмана є різновидністю теорії попиту і пропозиції грошей. Він вважав, що пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші проходять повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. У результаті цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

7. Зближення концепцій монетаристів та неокейнсіанців у їх рекомендаціях щодо грошово-кредитної політики в сучасних умовах.

Англійський економіст П. Браунінг виділив три школи монетаристів: неокласичну, градуалістську, прагматичну. Спільним між ними є вираження можливості саморегуляції ринкової економіки та необхідного контролю над інфляцією як визначального напряму економічної політики.

Монетаристи-неокласики об'єднали в своїх рядах найрадикальніших прихильників монетаризму, до яких належать представники Чиказької школи під керівництвом Фрідмана.

Монетаристи-градуалісти представляли центристські позиції монетаризму. До них відносять англійську школу монетаризму на чолі з Д. Лейдером. Вони вбачали недостачу еластичності цінової структури для регулювання економічного процесу, тому пропонували «ступінчате» зниження темпів інфляції. Така політика називається грошовим градуалізмом і пропонує поступове та стабільне зниження темпів зростання грошової маси у період розвитку інфляції.

Монетаристи-прагматики найбільш стримано ставляться до ідеї повного підпорядкування всієї економічної політики контролеві над кількістю грошей в обігу. Вони вважали, що в боротьбі проти інфляції слід використовувати і фінансові важелі отримання доходів. Отже, позиції цього напряму монетаризму до кейнсіанської моделі макроекономічного розвитку є наближеними, а в деяких випадках методологічно зливаються з нею. Загальною тенденцією в розвитку теорії грошей на сучасному етапі є синтез кейнсіанської та неокласичної теорій грошей

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. I визначення впливу окремих факторів
3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
4. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
5. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
6. Ocнoвнi визначення здоров'я
7. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
8. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
9. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
10. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
11. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
12. Балансова теорія визначення статі. Диференціація статі і роль гормонів у цьому процесі.

Переглядів: 920