Інклюзивне навчання

Невстигаючі учні у навчальній діяльності

У психолого-педагогічній практиці доводиться мати справу з учнями, які не справляються зі шкільною програмою внаслідок тимчасових причин, непов’язаний з їхніми індивідуальними дефектами.

Розрізняють групи невстигаючих учнів:

1) педагогічно або соціально запущені діти

У роботі з ними необхідно:

- виявляти турботу,

- створювати умови для виконання уроків,

-розвивати мотивацію навчальної діяльності,

-підвищувати статус у класі,

- поліпшувати їхнє ставлення до учіння.

2) розумово відсталі діти, які перенесли захворювання у внутріутробному періоді, при народжені або в ранньому віці, що загальмувало нормальний розвиток мозку (нездатність до складних форм абстракції та узагальнення; патологічна інертність вищих нервових процесів, низька здатність до навчання);

3) ослаблені діти, які під впливом захворювання мають низьку працездатність, добре сприймають навчальний матеріал лише протягом 20-30 хвилин і зовсім не можуть працювати на останніх уроках;

4) діти з несформованими розумовими навичками, операціями, з недоліками у розвитку вищих психічних функцій (загальним недорозвитком мови, наочно-дійовим і конкретним мисленням та ін.) Вони здатні виконувати завдання лише раніш опанованими способами, довго вникають в умови завданнь, поволі їх розв’язують, перше знайдене рішення вважають остаточним. Іноді прагнуть виконати завдання як найшвидше, абияк, не перевіряючи, чи правильно все зроблено. Часто вони не самостійні.

5) діти, в яких висока якість розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання, частковою або цілковитою втратою позиції учня;

6) учні, для яких характерна низька здатність до навчання, з позитивним ставленням до нього та зі збереженням позиції школяра;

7) школярі з низькою здатністю, негативним ставленням до навчання, які втратили позицію школяра.

Неуспішність може бути стійкою як з усіх предметів так і з одного (епізодична неуспішність)

Для стимулювання позитивного ставлення до учіння необхідно пропонувати їм доступні завдання...

особливої актуальності набуває проблема задоволення освітніх потреб дітей і молоді з обмеженими можливостями, зокрема проблема інклюзивної освіти.

Термін «інклюзія», уведений у науковий обіг М. Уілл (США), позиціонується зі структурним реформуванням шкіл відповідно до потреб усіх без винятку дітей.

Так, у контексті ідей соціальної справедливості освіта розглядається як суспільне благо, що потребує надання всім рівних можливостей у доступі до цієї соціальної цінності. Можливість засобами освіти зайняти вагоме місце у суспільстві розглядається як засіб подолання соціальної нерівності. Обмеженість доступу до освіти є характеристикою суспільств зі складною стратифікаційною структурою, призводить до соціальної нерівності і розглядається в контексті ідей соціальної депривації.

Мета інклюзивної освіти - розбудова інклюзивного суспільства, що дозволяє кожному, незалежно від віку й статі, етнічної належності, здібностей, наявності або відсутності особливостей у розвитку, брати участь у житті суспільства й робити свій внесок в його розвиток. У такому суспільстві особливості поважають й цінують.

Медична модель (або модель «об’єкт жалю», «об’єкт вимушеної благодійності») забезпечувала освітні потреби дітей і молоді цієї категорії через створення спеціальних закритих установ. Фактична ізоляція в умовах цих установ і подальше виключення дітей цієї категорії з життя суспільства довела неспроможність даної моделі і, як наслідок, призвела до постановки питання щодо зменшення кількості установ даного типу та поступового їх закриття. Уперше повну відмову від медичної моделі було здійснено у Великій Британії та Італії.

Ідея «нормалізації» (уперше використана у країнах Скандинавії, США, Канаді) як альтернатива медичній моделі передбачала формування «партнерів культурно-нормативного життя тих, хто був виключений з суспільства» засобами інтеграції(комбінованої, часткової, тимчасової, повної) або асиміляції через прийняття норм домінуючої культури й слідування їм у своїй поведінці. Основними недоліками моделі «нормалізації» визнано фізичну складову інтеграції через тиск на суспільство з метою формування змін у ставленні
до таких дітей, тиск на дитину з метою примусового стимулювання до навчання і розвитку.

В основу моделі «включення» покладено ідею соціального прийняття через модифікацію стилю поведінки й ціннісних норм домінуючої групи.

Інклюзивна освіта, таким чином, розуміється як система, за якої учні з особливими освітніми потребами відвідують ті самі школи, що й звичайні учні; перебувають у класах з дітьми такого ж віку; реалізовують індивідуальні, що відповідають їхнім потребам і можливостям освітні потреби; забезпечуються необхідною підтримкою і супроводом.

Як бачимо, інтеграція передбачає створення спеціальних умов для дітей з особливими потребами в межах системи без зміни самої системи, а інклюзія - реструктуризацію шкіл відповідно до потреб учнів. Інклюзивна освіта розглядається в контексті соціальних технологій інноваційного розвитку освіти і є одним із механізмів його прискорення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічні чинники ефективності навчання	\|	Філософія інклюзивної освіти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.