Оплата праці.

Поняття і види часу відпочинку.

Право на відпочинок є одним з конституційних прав працівника.

Час відпочинку — це частина календарного часу, протягом якого працівник має право не виконувати трудові обов'язки і яку він може використовувати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності.

Існують наступні види часу відпочинку:

1) перерва в роботі.Перерва в роботі надається для відпочинку і харчування (не більше 2 годин). Перерва не включається в робочий час. Її початок і закінчення встановлюються правилами внутрішнього розпо-рядку;

2) щоденний (міжзмінний) відпочинок.Його тривалість — не менш подвійної тривалості робочого дня за винятком перерви в роботі. Наприклад, якщо робочий день складає 8 годин, а перерва в роботі — 1 годину, то тривалість міжзмінного відпочинку: 16—1 = 15 годин;

3) щотижневий відпочинок (вихідні дні).Тривалість цього виду відпочинку повинна бути не менше 42 годин. При п'ятиденному робочому тижні вихідними є два, а при шестиденному робочому тижні — один день. Загальним вихідним вдень є неділя, а другий вихідний день повинен, як правило, надаватися підряд із загальним вихідним днем;

4) святкові і неробочі дні.Ці дні відпочинку встановлені законодавчо: 1 січня (Новий рік), 7 січня (Різдво Христове), 8 березня (Міжнародний жіночий день), 1 і 2 травня (День міжнародної солідарності трудящих), 9 травня (День Перемоги), 28 червня (День Конституції України), 24 серпня (День незалежності України). Крім того, робота не проводиться в дні Великодня і Трійці. Якщо вихідний і святковий день співпадають, вихідний день переноситься на наступний після святкового робочий день;

5) відпустка.Згідно Закону України «Про відпустки» (15 листопада 1996г.) встановлені наступні види відпусток:

— щорічні відпустки, що включають основну відпустку (тривалість — не менше 24 календарних днів), додаткова відпустка за роботу з шкідливими і важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер роботи;

— додаткові відпустки у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва;

— творча відпустка (для завершення дисертаційного дослідження, написання підручника і т.д.);

— соціальні відпустки, що включають відпустку по вагітності і родам, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, додаткова відпустка жінці, що має двох і більше дітей у віці до 15 років;

— відпустка без збереження заробітної платні.

Заробітна платня— це винагорода, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану їм роботу.

Розмір заробітної платні залежить від декількох чинників: склад-ності і умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства.

Структура заробітної платні:

1) основназаробітна платня. Вона є винагородою за виконану роботу відповідно до норм праці. Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і підрядних розцінок для робочих і посадових окладів для службовців;

2) додатковазаробітна платня. Це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, премії. Причому вони можуть бути встановлені як чинним законодавством, так і розпорядженням роботодавця.

Існують дві сфери регулювання заробітної платні: на державному і договірному рівнях.

На державному рівні встановлена мінімальна заробітна платня— розмір заробітної платні за просту, некваліфіковану роботу, нижче за яку не може проводитися оплата праці. Мінімальна заробітна платня є обов'язкової на всій території України для підприємств всіх форм власності.

Розмір мінімальної заробітної платні встановлюється Верховною Радою України за уявленням кабінету Міністрів України, як правило, один раз в рік під час затвердження Державного бюджету України. Розмір мінімальної заробітної платні переглядається залежно від зрос-тання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

На державному рівні також встановлюється розмір заробітної платні працівників державних і комунальних підприємств, а також праців-ників установ і організацій, які фінансуються з Державного бюджету або місцевих бюджетів.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється шляхом включення відповідних норм в зміст колективного договору.

9.9. Трудова дисципліна, порядок накладання і зняття дисциплінарних стягнень.

Трудова дисципліна— це інститут трудового права України, регулюючий внутрішній трудовий розпорядок, встановлюючий трудові права і обов'язки працівників і адміністрації, заходи заохочення і пока-рання за виконання або невиконання трудових обов'язків.

Норми даного інституту містяться в Кодексі законів про працю України, спеціальні нормативно-правові акти (наприклад, в статутах і положеннях про дисципліну в різних галузях економіки, дисциплінарних статутах державних службовців), а також в локальних актах. До останніх належать правила внутрішнього трудового розпорядку.

Правила внутрішнього трудового розпорядку — локальний нормативно-правовий акт, що приймається і діє виключно в межах підприємства, установи, організації. Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються трудовим колективом за уявленням власника (роботодавця) і профспілкового комітету на основі типових правил внутрішнього трудового розпорядку.

Трудова дисципліна забезпечується шляхом застосування двох основних методів дії на працівника — переконання і примусу.

Метод переконаннязаснований на вихованні у працівника свідо-мого відношення до своїх трудових обов'язків, на формуванні у нього стійкого бажання сумлінно трудитися. Юридичне втілення метода— міри дисциплінарного заохочення(оголошення подяки, видача премії, нагородження цінним подарунком і т.д.).

Метод примусу — спосіб дії на працівника, що забезпечує виконання ним трудових обов'язків всупереч його волі. Юридична форма даного методу — дисциплінарні стягнення (звільнення, догана).

Винне порушення дисципліни праці, невиконання трудових обов'язків працівником є дисциплінарною провиною,інакше кажучи — одним з видів правопорушень. За здійснення дисциплінарної провини роботодавець має право застосувати визначені законодавством заходи дисциплінарного стягнення.

Дисциплінарне стягнення — міра правового впливу, яка застосовується до особи, що скоїла дисциплінарний проступок.

Кодекс законів про працю України встановлює два види дисциплін-нарних стягнень: догана, звільнення. Спеціальні нормативно-правові акти (статути і положенні), що розповсюджуються на окремі категорії працівників (наприклад, державних службовців) можуть містити і інші дисциплінарні стягнення.

Законодавством про працю встановлений строго певний порядок накладення і зняття дисциплінарних стягнень.

За кожну дисциплінарну провину може бути накладено тільки однедисциплінарне стягнення. До накладення стягнення від працівника повинно зажадатися письмове пояснення.

Стягнення накладається не пізніше за один місяць з дня виявлення і не пізніше за шість місяців з дня здійснення дисциплінарної провини.

Наказ про накладення дисциплінарного стягнення з вказівкою мотивів його застосування оголошується працівнику під розписку. Пра-цівник має право оскаржити наказ в органи по розгляду індивідуальних трудових суперечок.

Термін дії дисциплінарного стягнення — один рік. Протягом цього терміну до працівника не застосовуються заходи заохочення.

Законодавчо встановлений наступний порядок зняття дисциплін-нарних стягнень.Якщо протягом року з дня накладення стягнення працівник не буде підданий новому стягненню, то він вважається таким, що не піддавався дисциплінарному стягненню. Дісциплінарне стягнення може бути зняте до закінчення року органом, що застосував його, якщо підданий стягненню не скоїв нового проступку і проявив себе як добросовісний працівник.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Робочий час і його види. Скорочений і неповний робочий час.	\|	Матеріальна відповідальність працівників.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.