Фіксація кримінально-процесуальних актів та кримінально-правових актів.

Письмові акти можна вивчати, оцінювати, погоджуватись чи не погоджуватись з ними. Це об'єкт перевірок з метою встановлення їх законності і обґрунтованості, правомірності діяльності відповідних осіб і органів.

Відсутність в справі, наприклад, постанови (ухвали) про порушення кримінальної справи, постанови про притягнення як обвинуваченого, про віддання до суду, протоколу судового засідання чи інших документів є істотним порушенням законності.

Рішення, які приймаються в кримінальних справах, зафіксовані у певних документах, є правовими актами, зокрема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені Кримінально-процесуальним законодавством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регламентовано написання вироку (ст. ст. 333—335 КПК). Закон (ст. 85 КПК) вказує, які загальні реквізити повинен мати протокол, передбачаючи при цьому для конкретних його різновидів додаткові реквізити: протоколи розпорядчого і судового засідань (ст. ст. 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (ст. ст. 145, 170 КПК). Закон також вказує, що повинно бути зазначено в постанові слідчого і прокурора (ст. І ЗО КПК), які обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку (ст. ст. 223, 224 КПК), а також передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 КПК) та і”.

Проте, процесуальні акти завжди є актами індивідуальними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, котрі мають відповідні правові якості. Складання того чи іншого процесуального акта — це результат застосування норми права, тобто не просте судження, а певне вирішення правових питань, в тому числі і наказового порядку.

В кримінально-процесуальних актах можуть вирішуватися не тільки суто процесуальні питання, а й кримінально-правові (постанова про порушення кримінальної справи, про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою і т.д.) та інших галузей права.

В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється терміном "рішення".

Саме в цих актах мають бути дані, найбільш чіткі відповіді на правові питання: що конкретно встановлено і яким чином далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки й при складанні протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирішення правових питань міститься і в інших актах: обвинувальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокурора (санкція, згода, затвердження), поданні, протесті, скарзі і т.п.

Кримінально-процесуальні акти, які складаються в кримінальній справі компетентними органами і особами, є юридичними фактами, які породжують виникнення, зміну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу юридичну силу мають процесуальні рішення таких правоохоронних органів як суд, прокуратура, органи розслідування і дізнання.

Згідно з законом, прийняті цими органами акти, а саме:

постанови, вироки, ухвали (ст. ст. 114 і 403 КПК), є обов'язковими для всіх, кого вони стосуються.

Владний характер діяльності органів, які здійснюють кримінальний процес, не виключає, а передбачає забезпечення ними прав і гарантій інших осіб, котрі беруть участь в судочинстві і які також можуть приймати певні рішення, складати необхідні процесуальні акти. Так, захисник, обвинувачений часто подають скарги, заявляють клопотання, дають відповіді і т.п. В зв'язку з цим важко погодитися з думкою, що право приймати рішення надано тільки державним органам і посадовим особам, які беруть участь в кримінальному судочинстві, а процесуальний акт — це документ, який виходить лише з державного органу. Обов'язковість процесуальних рішень, прийнятих державними органами, не виключає прийняття процесуальних рішень й іншими особами.

[1] Справочинство – це діяльність апарату управління, що охоплює питання створення документів та організації роботи з документами в процесі здійснення ним управлінських функцій.

[2] Гродські суди – станові суди, які діяли у Великому князівстві Литовському. Гродський і земський суди уособлювали судову владу в повітах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Психологічний аспект при складанні процесуальних документів.	\|	Загальні положення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.