• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Відмінності від стандартної версії

Основні можливості Net Speakerphone standart

– обмін повідомлень, файлами і голосове спілкування.

– передача вмісту буфера обміну.

– анімовані смайли.

– низькі вимоги до ресурсів компьютера і мережі.

Net Speakerphone Professional

– Можливість передачі папок зі збереженням їх структури.

–передача файлів одночасно декільком клієнтам;

– при передачі файлів можливе відновлення (докачка) з перерваного місця.

– голосовий автовідповідач.

– автоматичне шифрування пакетів текстових повідомлень (anti-snif).

– шифрування локальних файлів історії повідомлень;

– функції VBR і VAD для кодека SPEEX (голосова активація, автоматичний бітрейт).

– призначення звукових клавіш для груп клієнтів.

– запис звукової історії в WAV файли з можливістю прослуховування вбудованим програвачем в хролоногічному порядку.

Системні вимоги

Для роботи програми необхідний комп'ютер під керуванням однієї з наступних операційних систем: Microsoft Windows 2000, Microsoft Windows XP, Microsoft Windows 2003, Windows Vista, Windows 7.

Вимоги до обсягу оперативної пам'яті, процессора і інших компонентів залежать від того, як буде використовуватись програма.

Найбільш ресурсномісткою операцією є компресія звука кодеком SPEEX, а також запис звукової історії У випадку використання звукової карти без апаратного прискорення відтворення Direct Sound, навантаження на процесор також зростає пропорційно числу одночасно відтворюваних звукових потоків.

Для роботи через Інтернет необхідна наявність прямого доступу, тобто відсутність NAT і Proxy серверів.

3. Зародження та розвиток електронних платіжних систем банків України

Ключовим моментом другого етапу (1991—1994 рр.) реформування банківської системи була реструктуризація мережі банків:

— створення Національного банку України (НБУ),

— формування Національним банком України власної мережі
регіональних управлінь,

— перетворення установ державних спеціалізованих банків у
самостійні комерційні банки. Державні банки (Промінвестбанк,
«Україна», Укрсоцбанк) акціонуються персоналом банків, а також окремими клієнтами цих банків,

— утворення нових комерційних банків. Створюються банки «нової хвилі» із залученням значного приватного капіталу (подальший розвиток спільних підприємств, малих підприємств, акціонерних товариств) і коштів новостворюваних державних бюджетних та позабюджетних фондів.

Діяльність комерційних банків будувалася на власних та залучених ресурсах. їм була надана самостійність у визначенні об'єктів кредитування, строків депозитів та кредитів, процентних ставок за пасивними та активними операціями. Починаючи з 1992 р., взаємні розрахунки між комерційними банками стали здійснюватися на основі встановлення кореспондентських відносин з відкриттям кореспондентських рахунків один у одного або через рахунки, відкриті в Національному банку України.

У 1992—1993 рр. в Україні використовувалася модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками, відкритими в регіональних управліннях Національного банку України. Для здійснення міжбанківських розрахунків використовувалися спеціалізовані підрозділи НБУ — розрахунково-касові центри (РКЦ) при регіональних управліннях. Саме там відкривалися кореспондентські рахунки для комерційних банків, розташованих у відповідному регіоні України.

Після безпосереднього переказування коштів на адресу банку-кореспондента така модель розрахунків передбачала відображення цих коштів на рахунках, які відкриті в РКЦ. Це призводило до того, що значні суми коштів, які перебували в міжбанківському обігу, несвоєчасно відбивалися на кореспондентських рахунках, що знижувало дієвість контролю НБУ за станом міжбанківських розрахунків.

Механізм розрахунків не передбачав елементів заліку, тобто вони відбувалися в повній сумі платежів між господарюючими суб'єктами.
Контроль за станом міжбанківських розрахунків здійснювався залежно від стану комерційного банку в цілому як юридичної особи, за «консолідованими» кореспондентськими рахунками.

У 1992 р. в Україні оброблялося в середньому 1 млн 600 тис. платіжних документів за день.

Недоліки паперової технології було усунуто на третьому етапі становлення банківської і платіжної систем України.

У 1992 р. було розроблено «Концепцію створення системи електронного грошового обігу». Ця концепція передбачає впровадження в народне господарство України нової технології обслуговування банків, організацій та фізичних осіб, заснованої на виконанні різноманітних платіжних операцій за безпаперовою комп'ютерною технологією. Така система має назву «система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу» (СЕГО). Вона є розвитком традиційних видів платіжних послуг на основі нової методології.

Комерціалізація державних банків, поява мережі нових комерційних банків, збільшення кількості суб'єктів підприємницької діяльності сприяли зростанню суспільної заінтересованості у створенні загальнодержавної автоматизованої системи, яка прискорила б міжбанківські розрахунки та підвищила їхню надійність і безпеку.

З огляду на недостатній рівень інформатизації України, відсутність у комерційних банків власних систем міжбанківських розрахунків та відсутність з їхнього боку ініціативи щодо створення єдиної мережі електронних взаєморозрахунків, марно було сподіватися на створення подібної системи «знизу», через поступове добровільне об'єднання банків у єдину мережу електронних взаєморозрахунків. Національний банк України був змушений нав'язувати комерційним банкам свою політику та свою технологію в галузі створення електронної системи міжбанківських розрахунків. Водночас необхідно було враховувати різні фінансові можливості банків та рівень кваліфікації їхнього персоналу, а також обмеженість коштів самого Національного банку.

Отже, реальністю були обумовлені такі основні риси розробленої системи електронних міжбанківських розрахунків:

1) невисока вартість розроблення та експлуатації (включаючи
витрати на технічне обладнання);

2) надійність та уніфікованість програмних та апаратних засобів
системи;

3) стислі строки впровадження;

4) простота експлуатації програмно-технічних засобів, особливо
засобів, призначених для комерційних банків;

5) невеликі витрати часу та коштів на навчання персоналу.

Базовими рішеннями під час створення системи були:

— цілковита відмова від паперових носіїв інформації;

— використання персональних комп'ютерів;

— ієрархічно-мережева побудова системи.

У процесі створення системи використовувалися принципово нові програмні, методичні та організаційні рішення.

Запроваджена система не має аналогів у країнах колишнього Радянського Союзу і наближається до рівня відповідних систем розвинутих країн Європи і світу.

Програмне забезпечення та засоби захисту інформації системи електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України (або «системи електронних платежів» — «СЕП») були розроблені фахівцями Національного банку. На 1 січня 1994 р. практично всі філії комерційних банків були підключені до системи електронних міжбанківських платежів. Це дало змогу відмовитися від використання поштових і телеграфних авізо та значно підвищити швидкість, якість і надійність проведення платежів, безпеку і конфіденційність банківської інформації.

Упровадження системи електронних платежів України дало змогу досягти таких принципових результатів:

— прискорення виконання розрахунків та обігу коштів;

— зменшення документообігу;

— зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських розрахункових документів, завдяки чому знизилася прихована емісія, пов'язана з надходженням до обігу коштів, отриманих за підробленими документами;

— вивільнення грошової маси;

— посилення контролю за станом грошової маси у державі, поява нових можливостей впливу з боку Національного банку на цей стан;

— підвищення можливостей НБУ контролювати здійснення платежів;

— значне зниження збитків держави та підприємців, які вини
кали раніше внаслідок високих темпів інфляції, низької швидкості
виконання розрахунків та використання підроблених платіжних документів.

Можна без перебільшень зробити висновок, що впровадження СЕП підняло банківську індустрію України на якісно новий рівень.
Існуюча система електронних міжбанківських розрахунків цілком задовольняє сьогоднішні потреби економіки України. Це, зокрема, довів і досвід проведення грошової реформи в серпні-вересні 1996 р., коли у зв'язку із впровадженням нової національної валюти обсяг міжбанківських розрахунків збільшився в 2—З рази і висувалися підвищені вимоги до швидкості та регламенту виконання платежів. СЕП успішно виконала поставлені перед нею в цей час завдання. Так, ЗО серпня 1996 р. СЕП було оброблено платежів на суму понад 500 трлн крб. Це стало переконливим підтвердженням правильності стратегічного вибору НБУ щодо створення електронної платіжної системи країни.
СЕП постійно розвивається з метою підвищення надійності її функціонування, розширення спектру послуг банкам — учасникам СЕП, розвитку бухгалтерської моделі.

Одночасно зі створенням СЕП комерційні банки активно розробляли і впроваджували системи автоматизації внутрішньобанківської діяльності (так звані програмні комплекси «Операційний день банку» (ОДБ)). Це — програмне забезпечення, що обслуговує поточну внутрішньобанківську діяльність (бухгалтерський облік, обслуговування рахунків клієнтів тощо). Одним із завдань таких систем є, зокрема, автоматизація обігу платіжних документів усередині банку та обмін електронними платіжними документами з СЕП.
Оскільки СЕП дала змогу практично уникнути затримання платежів на міжбанківському рівні, для комерційних банків та їхніх клієнтів стало доцільним використання систем «клієнт—банк» для розрахунків у електронній формі між клієнтом банку та банком.

Деякі банки, що мають розгалужену систему філій, для здійснення розрахунків у електронній формі між своїми філіями створювали власні платіжні системи, так звані внутрішньобанківські платіжні системи (ВПС). Це — програмно-технічний комплекс з власними засобами захисту інформації, який експлуатується комерційним банком або об'єднанням банків і здійснює розрахунки між установами цього банку (об'єднання) та, можливо, іншими банківськими установами поза межами СЕП.

Створення ОДБ та ВПС відбувалося паралельно зі створенням та розвитком СЕП. Національний банк України практично не обмежував діяльності комерційних банків щодо створення таких систем, контролюючи лише узгодження їх функціонування з СЕП.

Ще одним способом виконання міжбанківських розрахунків в Україні є встановлення між комерційними банками прямих кореспондентських відносин, яке здійснюється з метою прискорення розрахунків. Враховуючи, що на території України діє система електронних міжбанківських розрахунків НБУ, учасниками якої є всі комерційні банки та яка практично задовольняє потреби банків у цій сфері, прямі кореспондентські відносини між банками України встановлюються як виняток. Цей виняток може бути пов'язаний зі специфікою проведення банківських операцій, що мають постійний характер.

Читайте також:

1. Бренд. Рекламний образ бренду. Визначення та відмінності від функціональних та споживчих якостей.
2. Версії системи
3. Взаємозв’язок та відмінності фінансового і управлінського обліку
4. Взаємозв’язок та відмінності фінансового і управлінського обліку
5. Витоки культурної інверсії — Франкфуртська школа
6. Відмінності
7. Відмінності SNMPv3
8. Відмінності в інфраструктурі і традиційній практиці.
9. Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах
10. Відмінності виробничого та операційного менеджменту.
11. Відмінності кредитних деривативів від похідних фінансових інструментів.

Переглядів: 893