Сутність міжнародного технологічного обміну.

Тема 6. Міжнародна торгівля технологіями та об’єктами інтелектуальної власності

1. Сутність міжнародного технологічного обміну.

2. Особливості міжнародного технологічного обміну.

3. Торгівля патентами та ліцензіями.

4. Тенденції розвитку міжнародного ринку патентів та ліцензій.

Розвиток міжнародного технологічного обміну обумовлено істотними відмінностями в технічному рівні окремих країн. З іншого боку, знання і техніка у відсталих країнах повинні розвиватися в тому напрямку, в якому вони розвиваються в передових країнах, оскільки світове господарство як техніко-економічна категорія ґрунтується на машинному виробництві незалежно від рівня розвитку того чи іншого національного господарства. Таким чином, навіть якщо має місце автарктична модель економіки тієї чи іншої країни, технічна думка розвивається все одно в тому ж напрямку, що і в більш розвинених країнах. Однак частіше технічно відсталі країни розвиваються в результаті отримання нових знань і технологій ззовні. Високі темпи науково-технічного прогресу в другій половині XX в. призвели до того, що протягом останніх десятиліть для міжнародної торгівлі характерно залучення в товарообіг особливого товару - науково-технічних досягнень, тобто відбувається активний технологічний обмін. Поняття міжнародного технологічного обміну, як правило, тлумачиться двояко: в широкому сенсі під ним розуміється проникнення будь-яких науково-технічних знань і обмін виробничим досвідом між країнами, а у вузькому - передача науково-технічних знань і досвіду, що відносяться до відтворення конкретних технологічних процесів.

Технології передаються як комерційним, так і некомерційним шляхом.

Технологічний обмін в широкому сенсі здійснюється, як правило, в некомерційних формах:

· Науково-технічні публікації;

· Проведення виставок, ярмарків, симпозіумів;

· Обмін делегаціями і зустрічі вчених та інженерів;

· Міграція фахівців;

· Навчання студентів і аспірантів;

· Діяльність міжнародних організацій зі співробітництва в галузі науки і техніки та ін..

Технологічний обмін у вузькому значенні здійснюється, як правило, в комерційних формах:

· Передача на умовах ліцензійних угод прав користування винаходами (патенти, ноу-хау, зареєстровані товарні знаки, промислові зразки), технічної документації;

· Поставка машин і різного промислового устаткування;

· Надання технічної допомоги;

· Інжинірингові послуги;

· Експорт комплектного устаткування;

· Підготовка та стажування спеціалістів;

· Управлінські контракти;

· Науково-технічне і виробниче кооперування і т.д.

Передача технології в комерційних формах увазі, що технологія є специфічним товаром. Покупець нової технології отримує в своє розпорядження науково-технічні розробки або створені виробничо-технологічні процеси. Використання таких розробок і процесів в якості елементів продуктивного капіталу дозволяє випускати товарну продукцію, що володіє підвищеною конкурентоспроможністю, і одержувати протягом більш-менш тривалого періоду додатковий прибуток внаслідок її унікальності або менших витрат виробництва в розрахунку на одиницю готової продукції.

Підвищена конкурентоспроможність продукції, виробленої за допомогою нової технології, знаходиться в зворотній залежності від масштабів поширення (доступності) даної технології. Додатковий прибуток зникає, як тільки технічні вдосконалення стають надбанням більшості підприємств даної галузі або з'являється ще досконаліша технологія. Чим вище ступінь монополізації науково-технічних знань і управлінського досвіду, тим сильніше позиції власника технології на товарному ринку. Таким чином, цілком зрозуміле прагнення країн і окремих фірм, що досягли високого технічного рівня, зберегти свою монополію на нові технології.

У той же час технологія як товар має зазвичай дуже високу вартість, яка визначається великими витратами на НДДКР та їх впровадження. Перенесення цієї вартості на кінцеву продукцію відбувається поступово, після того як величезні витрати вже здійснені. Власники нової технології зацікавлені у відшкодуванні понесених витрат, що може бути досягнуто або при розширенні власного випуску товарів на її основі, або при продажу цієї технології, поки вона морально не застаріла. Все це підштовхує власника нової технології до її можливо біль ¬ ший утилізації як у своєму виробництві, так і шляхом продажу іншим виробникам аналогічних товарів.

Технології передаються двом основним групам покупців:

· Закордонним філіям або дочірнім фірмам МНК;

· Незалежним фірмам.

Нові технології переважно надаються ТНК своїм філіям або дочірнім компаніям. Це пов'язано з тим, що в результаті передачі технології філіям:

· В значній мірі долається протиріччя між необхідністю широкого використання нової технології з метою отримання максимального прибутку і виникаючої у зв'язку з цим загрозою втрати монопольної власності на науково-технічні досягнення;.

· Скорочуються питомі витрати на НДДКР і в той же час виключаються витоку секретної інформації за межі ТНК;

· Збільшується прибуток материнських компаній, так як у багатьох країнах платежі за отриману нову технологію звільняються від оподаткування.

Приймаючі країни часто обмежують в різних формах імпорт товарів і прямі іноземні інвестиції. При продажу технології надається можливість для проникнення на закритий ринок іншої країни, так як слідом за технологією в приймаючу країну надходять товари і послуги.

Продаж технології незалежним компаніям означає втрату монопольного права на її використання. Крім того, покупець технології, що володіє значним науково-технічним потенціалом, може стати згодом серйозним конкурентом. Продаючи технології незалежним компаніям, продавці прагнуть отримати частку в акціонерному капіталі, об'єднати передачу технології з поставками свого обладнання, а також компенсувати втрату технологічної монополії шляхом отримання максимальних прибутків від продажу. Найчастіше незалежним фірмам продаються технології тих галузей, в яких низька питома вага витрат на НДДКР (металургія, металообробка, текстильна і швейна промисловість та ін.) У цих галузях монополія на технічне удосконалення не може утримуватися довго, так як нововведення легко відтворювані. Власник нової технології, не чекаючи поки удосконалення будуть скопійовані зарубіжними конкурентами, форсує її продаж не тільки підконтрольним компаніям, але і незалежним фірмам.

Всі форми технологічного обміну існують не самі по собі, а обумовлені змістом технологій і відображають діалектичний процес її зародження, розквіту, старіння і заміни її новою. Етапам циклу життя технологій відповідають її наступні види:

До унікальних технологій відносяться винаходи та інші науково-технічні розробки, захищені патентами або містять ноу-хау, що унеможливлює їх використання конкуруючими організаціями. Дані технології є новими, найвищим технічним рівнем, можуть бути використані у виробництві на умовах виняткової монополії. Такі технології створюються в результаті НДДКР і винахідницької діяльності фахівців. При визначенні ціни унікальної технології на ринку враховується її здатність створювати максимальну додатковий прибуток її покупцеві.

До прогресивним технологіям належать розробки, що володіють новизною і техніко-економічними перевагами в порівнянні з технологіями-аналогами, використовуваними потенційними покупцями нової технології і їхніми конкурентами. На відміну від унікальної технології, що володіє абсолютною перевагою над будь технологією у відповідній галузі, переваги прогресивної технології мають відносний характер. Прогресивність тієї або іншої технології може виявлятися в межах окремих країн, різних фірм, в різних умовах її застосування. Зазначені технології не захищаються патентами і не мають яскраво вираженими ноу-хау, але досить високі виробничі переваги, що забезпечуються такими технологіями, гарантують їх покупцям одержання додаткового прибутку. Прогресивні технології можуть бути створені в результаті не тільки науково-технічної і винахідницької діяльності вчених та інженерів, але і «еволюції» унікальних нововведень, поступово втрачають свою новизну.

Унікальні і прогресивні технології можуть приносити їх покупцям додатковий прибуток, тому вони продаються за цінами, що перевищують середній рівень цін на технології-аналоги у відповідній галузі.

Традиційна (звичайна) технологія являє собою розробки, що відображають середній рівень виробництва, досягнутий більшістю виробників продукції в даній галузі. Така технологія не забезпечує її покупцю значних техніко-економічних переваг і якість продукції порівняно з аналогічною продукцією провідних виробників, і розраховувати на додаткову (понад середній) прибуток у даному випадку не доводиться. Її перевагами для покупця є порівняно невисока вартість і можливість придбання перевіреної у виробничих умовах технології. Традиційна технологія створюється, як правило, в результаті старіння і широкомасштабного поширення прогресивної технології. Продаж такої технології зазвичай здійснюється за цінами, компенсуючим продавцю витрати на її підготовку та отримання середнього прибутку.

Морально застаріла технологія належить до розробок, що не забезпечує виробництво продукції середньої якості і з техніко-економічними показниками, які досягають більшість виробників аналогічної продукції. Використання таких розробок закріплює технологічну відсталість її власників.

Міжнародний ринок продукції інтелектуальної праці утворює торгівля нематеріальними видами технологій (міжнародний технологічний обмін), а також торгівля науково-технічними, інжиніринговими, консультаційними послугами.

До нематеріальних видів технологій належать:

- патент — свідоцтво, яке видається відповідною державною установою винахідникові, і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу;

- ліцензія — дозвіл, який видається власником технології (ліцен- зіаром), захищеної чи незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;

- копірайт — ексклюзивне право автора літературного, аудіо чи відео-продукту на показ і відтворення своєї роботи;

- товарний знак — символ (малюнок, графічне зображення, поєднання букв тощо) певної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника;

- ноу-хау — надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що є комерційною цінністю, застосовуються у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Офшорні зони. Вільні економічні зони.	\|	Особливості міжнародного технологічного обміну.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.