МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Офшорні зони. Вільні економічні зони.
Офшорними зонами (юрисдикціями) називають країни або відокремлені території єдиних держав, де на державному рівні для визначеного типу компаній, власниками яких є іноземці, установлено значні пільги в оподаткуванні, знижено або скасовано вимоги до бухгалтерського обліку й аудиту, частково або повністю знято митні й торговельні обмеження. Контроль за діяльністю офшорної компанії здійснюється тією юрисдикцією, де вона зареєстрована. При цьому офшорні компанії повинні здійснювати діяльність за межами офшорної зони і, таким чином, не обтяжувати територію додатковими витратами, а навпаки — забезпечувати приплив фінансових коштів в економіку за рахунок внесення реєстраційних зборів, оплати послуг секретарських компаній, офісних службовців, придбання майна та нерухомості. Концентрація великої кількості офшорних компаній неминуче тягне за собою приплив капіталу і розвиток загальної інфраструктури юрисдикції, підвищує зайнятість населення. Безумовно, власті таких країн створюють сприятливі умови для власників таких компаній і зацікавлені в забезпеченні безпеки капіталу, наданні якісних послуг, збереженні конфіденційності складу засновників. На таких умовах переважна більшість фінансових потоків світу проходить через офшорні центри. Конфіденційність справжніх власників компаній обумовлена особливостями реєстрації. При реєстрації офшорної компанії її акціонерами записуються не справжні власники, а юристи, які її реєструють, або трастові компанії. Трастові компанії — це компанії, що можуть держати акції в дорученні від імені справжніх власників компанії. Крім того, номінальними особами, зазначеними в документах компанії, можуть бути номінальні директори, які не здійснюють контролю й управління, а виконують накази власників компанії і як трастові компанії входять до структури фірм, що займаються реєстрацією офшорних компаній (секретарські фірми). Секретарські фірми надають повний спектр послуг, які включають: підготовку та реєстрацію установчих документів; надання юридичної адреси, номера телефону, факсу; ведення бухгалтерської звітності та подання її до відповідних органів: організацію та проведення аудиту. Фактичне управління номінальною організацією та проведення фінансово-господарських операцій за межами офшорних зон здійснюють її справжні власники. Обмеження в отриманні інформації про справжніх власників офшорної компанії не дає можливості визначити коло пов'язаних осіб відповідно до вимог Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств». Офшорні компанії класифікуються: 1. за принципом оподаткування — з фіксованою платою за звільнення від оподаткування у вигляді збору або мита; (До першої групи відносяться Багамські острови. Бермуди. Беліз. Британські, Вергинські острови, Теркс і Калікос, Гергесі, Джерсі, Панама, о. Мен, Ірландія, Гібралтар, Гонконг. Західна Самоа. Сінгапур. Ліхтенштейн. Люксембург, штат Делавер (США). — з фіксованою платою та відсотковими відрахуваннями від прибутку або обігу; (До другої групи відносяться Швейцарія (кантон Женева), о Лабуан, Мальта, де податок на прибуток становить від 2,5% до 10%). — з пропорційними відрахуваннями від розміру прибутку;(До третьої групи входять острови Кіпр та Барбадос із ставкою податку на прибуток 4,25% і 2.5% відповідно). 2. за політико-економічним критерієм: — стабільність політичного режиму; — послідовність економічної політики; — юридична самостійність; — взаємовідносини країни офшорної юрисдикції з країною, де офшорна компанія отримує доходи. 3. за територіальними групами: — країни Карибського басейну; — острови Північної Європи: — країни Середземномор'я; — престижні європейські офшорні зони; — країни Південно-Східної Азії. Виходячи з викладеного, офшорні компанії, з одного боку, сприяють накопичуванню капіталу для інвестування в національну економіку (процес легалізації капіталу), а з іншого — сприяють відтоку валютних коштів та заниженню об'єкта оподаткування українських резидентів. Низький рівень оподаткування, відсутність валютного контролю та конфіденційність інформації в офшорних зонах і прирівняних до них юрисдикціях сприяють притоку валютних коштів від резидентів до нерезидентів, їх неповерненню, переведенню в готівку, заниженню або завищенню контрактної вартості залежно від характеру угод. І Слід також звернути увагу на те, що поряд з так званими чистими офшорами у світі існують території, на і яких з тих чи інших причин протягом деякого часу не сплачуються податки. Наприклад, новостворені підприємства в Естонії— 1,5 року, компанії з обмеженим партнерством у США до моменту розподілу активів між партнерами (звичайно ЗО років). До таких підприємств, на нашу думку, можна зарахувати і підприємства з іноземними інвестиціями, створені в Україні, які не сплачували податки. Крім того, в Росії існують вільні економічні зони, такі як ЕЕР «Алтай», СЕЗ «Находка», «ЕВА», «Сахалін», «Кузбас», «Садко», «Виборг», «Даурія», «Янтар», республіки Інгушетія і Калмикія, найбільш привабливими з яких є ЕЕР «Алтай» та Калмикія. На відміну від «чистих офшорів» в ЕЕР «Алтай» та Калмикії дозволено здійснювати господарську діяльність на території юрисдикції. Внаслідок особливостей оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств, розташованих в офшорних зонах, а також різного трактування вимог ст. 18 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» виникає необхідність детального вивчення цього питання. Пунктом 18.3 ст. 18 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що у випадку укладення угод, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, розташованих у офшорних зонах, або при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки незалежно від того, здійснювалась така оплата (в грошовій чи іншій формі) безпосередньо чи через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) відносяться до складу валових витрат у сумі, яка становить 85% від сплаченої вартості таких товарів (робіт, послуг). Перелік офшорних зон повинен щорічно оприлюднюватися Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог п. 1 Указу Президента України від 20.06.97 р. № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» із змінами та доповненнями передбачено, що. акти Кабінету Міністрів України не пізніше як у 15-денний термін після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою е газеті «Урядовий кур'єр». При цьому офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після їх включення до Єдиного державного реєстру нормативних актів із зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду. Пунктом 3 Указу передбачено, що громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення прав і обов'язків повинні застосовувати акти Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав. Перелік офшорних зон у статті «У світі е різні зони...», надрукованій в «Урядовому кур'єрі» від 29.10.98 р. № 208-209. не містить усього кола офшорних зон, не мас назви нормативного акта та реєстраційного номера Єдиного державного реєстру нормативних актів. Таким чином, до 01.03.2000 р. відповідно до наведених вимог Кабінет Міністрів України офіційного переліку офшорних зон не оприлюднив ні у 1997, ні у 1998 та 1999 роках. Згідно з вимогами ст- 6, 92 Конституції України офіційне тлумачення законів про оподаткування покладено на Верховну Раду України. Листом Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 11.05.98 р. № 06-10/309 «Про окремі питання застосування податкового законодавства" надано роз'яснення щодо застосування вимог п. 18.3 ст. 18 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», у яких визначено, що до оприлюднення Кабінетом Міністрів України переліку офшорних зон дія зазначеної статті не може застосовуватися; При цьому листом від 27.12.99 р, визначено, що до моменту оприлюднення Кабінетом Міністрів України переліку офшорних зон до підприємств, що придбавають товари в офшорних зонах, застосовуються загальні норми визначення складу валових витрат, тобто 100% вартості товарів (робіт, послуг). Вищий арбітражний суд України видав лист від 24.09.99 р. № 01 -8/451, в якому на запитання про порядок оприлюднення офшорних зон надано відповідь, що оскільки газета «Урядовий кур'єр» е офіційним органом Кабінету Міністрів України, надрукований в ній перелік офшорних зон може бути врахований при вирішенні суперечок. Внаслідок цього до 01.03.2000 р: дія п. 18.3 ст. 18 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовуватися не може. Таким чином, оскільки схеми проведення фінансово-господарських операцій між резидентами та офшорними компаніями не завжди прямі, а з використанням посередника-нерезидента з неофшорної зони, вимоги п. 18.3 ст. 18 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не завжди можуть бути використані. Поряд з цим перелік офшорних зон, оприлюднений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.03.2000 р. № 106, не є всеосяжним і вичерпним, тому поза вимогами закону може продовжуватися відплив капіталу з національної економіки в офшорні компанії.
Світова практика свідчить, що проблема залучення іноземного капіталу вирішується шляхом створення сприятливих умов для його інвестування, гарантій збереження та прибуткової віддачі. Одним із засобів залучення іноземних інвестицій є створення вільних економічних зон (ВЕЗ). Вільна економічна зона - це частина території, на якій встановлюються: спеціальний правовий режим економічної діяльності; порядок застосування та дії законодавства; пільгові митні, валютні, податкові та інші умови діяльності національних та іноземних суб'єктів. Такі зони створюються як у розвинутих країнах (Англія, Німеччина, США, ін.), так і в країнах з перехідною економікою (Китай, Південна Корея, ін.). Мета створення ВЕЗ залежить від рівня економічного розвитку країни, її соціально-економічного стану та інших особливостей. Для багатьох країн найважливішою метою ВЕЗ є: створення нових робочих місць, впровадження високих технологій, розвиток експортного потенціалу, прискорення соціально-економічного розвитку країни. За допомогою ВЕЗ відбувається швидка та ефективна інтеграція регіонів у систему світогосподарських зв'язків. Територія отримує потужний імпульс для розвитку комунікаційної, ділової та соціальної інфраструктури. За оцінками західних експертів на початку ХХІ ст. через ВЕЗ здійснюватиметься близько 30% світового фінансового обороту. Можна виділити такі характеристики ВЕЗ: • локальність територій; • дія на цій території особливого, більш пільгового юридичного та фінансово-економічного режиму; • наявність певної спеціалізації господарської діяльності. Слід наголосити, що податкові пільги є важливим, але не головним чинником, який впливає на інвестиційні рішення. Надання фінансових ресурсів за низькими ставками є ефективнішим стимулом, ніж звільнення від податків. Адже підприємства фінансують значну частину своєї діяльності за рахунок кредитних ресурсів. Нерідко у ВЕЗ створюються фінансові системи, об'єднані з міжнародними банками. Як правило, їм надається право займатися офшорними операціями та користуватися великими податковими пільгами. Нагадаємо, що у ВЕЗ усі стимули та пільги мають надаватися тільки у разі реальних вкладень коштів у цю зону, а їх вартість не повинна перевищувати вартість майбутніх валютних надходжень і прибутку. Визначаючи регіон, який має стати ВЕЗ, необхідно: —враховувати географічне положення регіону, його соціальну та транспортну інфраструктуру; —зважати на обов'язковість відсутності підприємств з чітко визначеними відмінностями щодо рівня рентабельності; —проводити зважену політику відбору інвестиційних проектів; —впроваджувати спрощену та прискорену процедуру вирішення всіх організаційних питань; —забезпечувати обов'язковість державної систематизації галузевих і територіальних пріоритетів розвитку економіки регіону; —зважати на ступінь забезпеченості політичної стабільності у країні; —ліквідувати протиріччя у податковій політиці на території ВЕЗ; —гарантувати конкретність і стабільність у питаннях, пов'язаних з наданням пільгового режиму. Коли мова йде про створення ВЕЗ, нерідко виникає бажання відвести під юрисдикцію такої зони щонайбільше території. Але необхідно пам'ятати, що із збільшенням території знижується ефективність функціонування зони. За оцінками зарубіжних експертів, для належного облаштування 1 кв. км зони, орієнтованої на експорт, необхідні капіталовкладення становлять близько 40— 45 млн дол. США, митно-торговельної зони — 10—15 млн дол. США. Ось чому значна частина діючих у світі ВЕЗ обмежена територією одного підприємства, декількох виробничих об'єктів, авіа- або морського порту, у виняткових випадках - невеличкого за територією міста або району.
Читайте також:
|
||||||||
|