Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Тема 3. Загальна характеристика юридичної діяльності

Література: 12, 13, 14, 15, 16, 18, 19, 22, 24.

План

1. Сутність і цілі економічної політики держави

2. Сучасна економічна політика України: проблеми та стратегія розвитку

3. Сутність і специфіка соціальної політики

4. Основні напрямки і особливості сучасної соціальної політики України

1. Сутність і цілі економічної політики держави

Головне питання політики - це питання про владу. Не є виключенням з цього правила і економічна політика. Для неї найважливішим є питання про економічну владу та її використання для досягнення довгострокових та поточних цілей в економіці, реалізації певних економічних інтересів.

Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої економіки, історія держави. Незалежно від типу економічної системи головним суб'єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика - це завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальними функціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретним станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним становищем.

Певний тип державного устрою завжди невід'ємний від певного типу економічної системи. Вони взаємозалежні та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичних та ідеологічних. Проте в різних економічних системах вплив і значення цих факторів неоднакові. В ринковій економічній системі переважне значення мають економічні фактори, які впливають на економічну політику, в командно-адміністративній переважає вплив політичних та ідеологічних факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системи довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Кінцеве призначення економічної політики держави - сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарський порядок.

Залежно від конкретних обставин цілі економічної політики можуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій економічній системі.

1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національної економіки і національної економічної політики в ринковій та перехідній до ринку економіці. Вона конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на активізацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких - інвестиції капіталу, реструктуризація економіки,, ефективна зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній платоспроможний попит населення тощо. Використовуються заходи структурної політики загалом.

2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активну економічну політику держави.

3. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна "над-мета" ринкової економіки, досягти яку можливо заходами економічної політики, що мають достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачають розвиток науково-технічного прогресу, освіти, науки, використання своєрідних переваг національного характеру, національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Використовуються заходи промислової політики.

4. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулювання економічного зростання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній політиці з підтримки національного товаровиробника.

5. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається заходами антимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності. Вступає в певне протиріччя з принципами активної державної економічної політики економічного регулювання.

6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами збалансування економічних інтересів роботодавців та найманих працівників, політики соціального страхування та забезпечення, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідготовки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого майна тощо.

7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних-операцій і платіжного балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.

Економічна політика має реагувати на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинна запобігати можливому підвищенню "економічної температури", тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке економічне "гальмування", економічна політика "включає" стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.

Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики практично неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічні інтереси певних соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого варіанта економічної політики. На. це запитання відповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальною економічною ситуацією, загальним станом Економіки і пріоритетами економічної політики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього вибору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональності) і відповідності пріоритетів національно-державним економічним інтересам, а також необхідності загальноекономічної рівноваги.

Загальноекономічна рівновага має різні аспекти. Проте можна сформулювати два головних.

Перший - рівновага сукупного попиту і пропозиції. Другий - збалансована реалізація цілей економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільного рівня цін, рівноваги торговельного балансу. Цей аспект Має умовну назву "магічного чотирьохкутника", що означає величезну складність одночасної реалізації цих чотирьох цілей та здійснення відповідних заходів економічної політики.

Важливим є визначення впливу на економічну політику різних суб'єктів економічного процесу. Держава є головним суб'єктом економічної політики. Однак формування курсу економічної політики відбувається також під впливом інших суб'єктів економічного процесу:

а) вплив монополій - це най загрозливіший фактор для економічної політики;

б) вплив великого промислового і фінансового капіталу, що може мати як позитивне, так і негативне значення. Позитивне пов'язане з інвестиційними можливостями великого капіталу, негативне - з монополістичними тенденціями;

в) вплив профспілок, який залежить від їх політичної ваги, організованості та має неоднакове значення в різних країнах. Політика заробітної плати формується великою мірою залежно від діалогу "уряд - роботодавці - профспілки";

г) вплив політичних партій і об'єднань. Кожна партія має свою економічну програму (платформу) і пропонує певні цілі економічної політики, на яких вона зосередить увагу у разі отримання політичної влади. Якщо уряд сформований на однопартійній або багатопартійній основі, його рішення відбивають погляди правлячої партії або блоку партій, представники яких були запрошені до уряду.

2. Сучасна економічна політика України: проблеми та стратегія розвитку

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова економічна система не може бути “чистим” капіталізмом, який переважав усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально справедливого розподілу доходів через структуру соціального законодавства.

Eкoнoмiчнa політика України на початку XXI ст. має своєю головною метою перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Риси сучасного економічного становища України:

- величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств країнам близького і далекого зарубіжжя;

- відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора економіки, який їх споживає;

- паливно-енергетична залежність від Росії;

- занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;

- криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом, розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

- Україна занадто відірвана від світової економіки.

Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

- реформування електроенергетичного сектора;

- надання людям економічної свободи;

- зміцнення інституційних структур національної економіки;

- стабілізація національної валюти;

- створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його конкурентоспроможності;

- розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і набуття нею реальної вартості;

- утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості економічних процесів;

- входження України у світовий економічний простір;

- захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового, кредитного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

- створення української економіки як самодостатньої системи;

- перехід відносин між суб´єктами господарювання з бартерних принципів на грошовий (товарно-грошовий);

- легалізація "тіньових" капіталів і виробництв, "тіньової" економіки і відносин;

- інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

- посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

- переведення економіки у ліберальне русло.

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких методів впливу держави на економіку, як:

- регулювання і планування пропорцій;

- державні замовлення;

- цільові програми;

- політика доходів;

- вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств, управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через відповідні юридичні важелі — програми оподаткування, монетарну політику. Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до уваги, що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не відбувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення сучасної економіки. У ситуації, коли першочерговим завданням є розв´язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий успіх. А формування соціальне орієнтованої економіки неможливе без утвердження демократичної, соціальної, правової держави.

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

- побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

- забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

- удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі ,в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна самоадаптація).

Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв´язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини населення;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

 

 

3. Сутність і специфіка соціальної політики

Економічна діяльність людей завжди спрямована на створення матеріальних благ, підвищення добробуту, забезпечення певної соціальної справедливості у суспільстві. Але досягнення цієї мети залежить від характеру розподілу цих благ, від отриманих кожною людиною, групою людей тих чи інших доходів.

Сучасна економічна наука при аналізі даної проблеми виходить з так званої теорії трьох факторів виробництва (землі, праці і капіталу). В умовах ринкової економіки це означає, що ціна кожного фактора, а відповідно, і частина доходу власників даних факторів формується на основі законів попиту і пропозиції на ринках цих факторів, а також їх граничної продуктивності.

У зв'язку з цим виникає проблема справедливості такого розподілу.

По-перше, в умовах сучасного недосконалого ринку розмір доходів часто не відповідає вкладу фактора виробництва у випуск продукції. Більше того, розподіл доходів згідно з теорією граничної продуктивності факторів, веде до значної нерівності у суспільстві через нерівномірність у розподілі виробничих ресурсів (факторів).

По-друге, у будь-якому суспільстві є люди, які не володіють факторами виробництва - непрацездатні (діти, пристарілі, інваліди) та убогі. Є люди, що не можуть застосувати свою працю, тобто неконкурентоспроможні на ринку праці (безробітні). Дехто не бажає працювати в силу свої переконань. Не беруть участі у конкуренції на ринку праці й особи, зайняті у державному секторі.

По-третє, факторний розподіл доходів соціально не захищає не лише наведені прошарки населення, він є соціально нейтральним і до осіб, що зайняті у виробництві, до умов їх праці, її безпеки, мінімальної оплати, тривалості робочого тижня, відпочинку, прав працівників при наймі та звільненні з роботи тощо.

Отже, ринковий розподіл доходів не гарантує людині достатній рівень добробуту незалежно від наявності у неї фактора виробництва і результатів економічної діяльності. У цьому і полягає так звана "несправедливість ринку".

Наведені обставини і зумовлюють необхідність соціального захисту населення або державної соціальної політики, що було визнано і закріплено у прийнятій після другої світової війни. Декларації прав людини ООН. Згідно з статею 25 цієї декларації, сучасна держава має гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням для підтримання здоров'я, власного добробуту, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів існування за незалежних від людини обставин.

Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асоціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релігійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспільства, забезпечення стабільності державного правління, соціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.

Головною метою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досягнення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

Завдання соціальної політики:

- забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, соціального простору життєдіяльності;

- здійснення заходів щодо задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб членів суспільства;

- врегулювання процесів соціальної диференціації суспільством;

- підняття суспільного добробуту на рівень загальноприйнятих стандартів.

Найважливіщий принцип соціальної політики - управління інтересами та через інтереси людей.

Рівні соціальної політики:

- загальнодержавний (врахування інтересів всього суспільства);

- регіональний (інтереси адміністративної одиниці);

- місцевий (інтереси міста, району, підприємства тощо);

- локальний (допомога і підтримка громадянам, що постраждали від стихійного лиха).

Отже, на державу покладається завдання забезпечення права людини на відповідний стандарт добробуту і належного життя, тобто реалізацію політики соціального захисту.

Виразити в якихось кількісних показниках межі цієї політики досить складно. Держава, приймаючи на себе значну частину відповідальності за дотримання прав людини на гідне життя, здійснює перерозподіл доходів, втручається в процес ціноутворення, переймається проблемами зайнятості, формує систему соціальної допомоги та соціального страхування тощо. Всі ці заходи з досить значною умовністю можна розділити на такі напрямки:

1. Досягнення загальної соціальної стабільності, соціально-економічної рівноваги та відносної соціальної справедливості у суспільстві.

2. Підтримка малозабезпечених верств населення і тих людей, що не залучені до суспільного виробництва і не спроможні самі собі допомогти (інваліди, пенсіонери, безробітні тощо).

3. Захист осіб, зайнятих у суспільному виробництві і передусім тих, хто працює за наймом.

Перший напрямок соціальних заходів реалізується через державну політику доходів, захист рівня життя через регулювання процесу ціноутворення, використання різних форм компенсації та інкасації доходів, фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, захисту навколишнього середовища переважно за рахунок держави та ін.

Головною ланкою серед всіх цих заходів є політика формування та перерозподілу доходів населення. Номінальні доходи формуються із різних джерел, основними з яких є доходи факторами економічної діяльності. Це так званий первинний, або функціональний розподіл доходів, які потім через різні канали перерозподіляються.

По-перше, це відбувається на основі коливання попиту і пропозиції як на самі фактори виробництва, так і на товари та послуги.

По-друге, перерозподіл може здійснюватися у формі добровільних внесків у різні благодійні фонди.

По-третє, найпотужнішим каналом перерозподілу доходів є фіскальна система держави.

Завдяки первинному перерозподілу формуються вторинні доходи. По-перше, через податки держава створює ресурси для виконання своїх функцій, формуючи доходи працівників державних інституцій (армія, правоохоронні органи, апарат управління та ін.). По-друге, держава частково фінансує розвиток освіти, охорони здоров'я, формуючи доходи установ бюджетної сфери. По-третє, здійснює держава і так звані трансфертні платежі, реалізуючи конкретні програми допомоги категоріям людей, які не мають принаймні мінімального доходу від своєї праці (допомога багатодітним сім'ям, житлові та медичні субсидії, стипендії, державні пенсії, продовольчі талони тощо).

Необхідність перерозподілу доходів зумовлюється прагненням суспільства подолати суттєву майнову, соціальну нерівність між тими чи іншими верствами населення. Але для відпрацювання конкретних заходів державної політики вирівнювання доходів потрібна обгрунтована методика аналізу реального стану цієї нерівності.

У досягненні загальної соціальної стабільності важливе значення має і цінова політика держави. У ринкових країнах уряди систематично інформують населення про рівень та динаміку цін на споживчі товари. Через власні закупки товарів і послуг держава може регулювати попит на них та їх пропозицію, а отже і рівень ціни, а також прямо впливати на ціну. Так, в США державою регулюється від 5 до 10% цін, а в Японії - до 20% усіх цін.

Застосовуючи відповідні закони, держава бореться проти укладання угод, що підвищують загальний рівень цін в країні. Тим самим вона не лише протидіє інфляції, але й перешкоджає монополістичному контролю над ціноутворенням, стимулює ринкову конкуренцію.

У рамках виділеного нами першого напрямку соціальної політики держави використовуються і такі заходи, як індексація доходів населення та застосування дотацій і компенсацій.

Спільним для них є те, що вони виступають як форма державного захисту населення від соціально болючих наслідків інфляції. Всебічна система індексації сформувалась у 60-70 роки минулого століття у більшості країн Західної Європи. Здійснюється вона в основному на загальнодержавному рівні для підтримки нормальних умов життя осіб з фіксованими доходами (зайняті у господарській діяльності працівники розв'язують ці проблеми в рамках фірм при перегляді колективних договорів).

У випадку, коли приріст цін на "споживчий кошик" за певний період перевищує визначену заздалегідь величину, то починає спрацьовувати механізм індексації. Він передбачає відповідне зростання зарплати та інших видів грошових доходів населення. У різних країнах існують різні умови індексації. Так, у Бельгії та Люксембурзі індексація здійснюється при зростанні цін більше, ніж на 2%. У Греції рівень доходів, що підлягають індексації, переглядається кожні 4 місяці. У Франції індексація мінімальної міжпрофесійної гарантованої ставки відбувається раз у рік, якщо індекс цін перевищив 2%. В Україні ці заходи здійснюються шляхом внесення урядом поправок до держбюджету.

Ще одним засобом загальносоціального характеру є застосування державою цільових компенсаційних виплат. У даному випадку враховуються інтереси осіб, які не мають достатніх джерел грошового доходу. Тому в умовах інфляції їх матеріальне становище захищається державою саме через згадані виплати (виплати на відшкодування витрат на житло, комунальні послуги тощо).

Другий напрямок соціальної політики держави стосується тих верств населення, які через незалежні від них причини не можуть самі собі допомогти.

Можна виділити три категорії таких людей. До першої відносяться ті, хто вже не може своєю працею забезпечити собі належний дохід (пенсіонери, інваліди та ін.) До другої - ті, що тимчасово з незалежних від них причин залишились без засобів існування (втрата утриманця, тимчасова втрата працездатності через хворобу, безробітні та ін.) До третьої — ті, хто ще не може працювати (діти, підлітки, учні, студенти тощо).

Відповідно до цього поділу, держава у законодавчому порядку встановлює основні соціальні гарантії та механізми надання соціальної підтримки.

У системі соціального захисту двох перших категорій найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого входять пенсійне, медичне страхування, страхування від нещасних випадків на виробництві, страхування від безробіття і т. п.

Для фінансування пенсій та інших соціальних виплат держава встановлює соціальні податки з підприємств та осіб найманої праці. У США, скажімо, податок у пенсійний фонд у розмірі 7,5%стягується з перших 48тис. дол. доходу на рік. При перевищенні цього заробітку, різко зростають і виплати в даний фонд. У Японії платежі на соціальне страхування становлять 7% середньої зарплати робітника.

Виплати по втраті працездатності встановлюються для осіб віком до 65 років при захворюванні або нещасному випадку. Право на отримання їх стосується людей, що сплатили певну суму страхових внесків і мають стаж роботи не менше 5 років. Іншим джерелом цих виплат є податок з працедавців, обсяг якого розраховується у відсотках від фонду заробітної плати.

Виплати по втраті утриманця надаються членам сім'ї, які були на утриманні померлого, при умові, що він має право на пенсію за старістю.

Суттєвою за своїм значенням є форма страхування по безробіттю. Розмір виплати по безробіттю із страхових фондів залежить, по-перше, від специфічних умов кожної країни, по-друге, від тривалості періоду безробіття. У першому випадку до уваги береться період зайнятості, трудовий стаж, фізична придатність до праці, термін надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж має становити не менше 6 місяців зайнятості протягом трьох років і не менше 10 тижнів впродовж останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхування. В Англії приймається до уваги лише виплата внесків до страхового фонду: впродовж року їх повинно бути 26.

У другому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70% середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття, а надалі вони зменшуються. У середньому розмірі цих виплат складають приблизно половину заробітної плати працівника.

Важливою ланкою соціального захисту, пов'язаною з безробіттям, є програми працевлаштування та перекваліфікації. У реалізації цих програм беруть участь як держава, так і підприємці, через систему відрахувань у фонди по безробіттю.

Що стосується вищезазначеної третьої категорії соціально незахищених людей, то їх соціальний захист здійснюється через канали так званих державних програм з підтримки доходів.Одна. частина коштів таких програм формується з державного бюджету і використовується централізованим шляхом у вигляді трансфертних платежів. Інша — утворюється за рахунок прибутку різних підприємств та фондів. Особливістю цих виплат є те, що вони не пов'язані з працею даного індивіду, а базуються на обсязі потреб середньостатистичного громадянина. Охоплюють вони допомогу багатодітним сім'ям, одиноким матерям, дотації, держави на утримання дітей у дитячих установах, школах-інтернатах, утримання людей похилого віку і непрацездатних, надання державних продовольчих галонів, часткове забезпечення отримання освіти, збереження здоров'я тощо.

Водночас, соціального захисту потребують і особи, зайняті у сфері виробничої діяльності, що характеризує третій напрямок діяльності держави у соціальному плані.

Тут держава забезпечує законодавче регламентування умов праці (тривалість робочого дня (тижня), тривалість і порядок надання відпусток, охорона праці, встановлення гарантованого рівня зарплати, пенсій тощо).

Спеціальним законодавством держава здійснює пряме регулювання зарплати в державному секторі економіки, встановлює обов'язки, права держслужбовців, військових, виборних осіб тощо.

У недержавному секторі соціальний захист зайнятих базується на так званій "політиці соціального партнерства", ідея якого була започаткована ще в 50-х роках минулого століття.

Соціальне партнерство передбачає укладення "громадської угоди" у сфері економічної та соціальної політики і забезпечує узгодження інтересів уряду, національного об'єднання роботодавців і профспілок, як рівноправних партнерів.

На основі цієї угоди чи "погоджених акцій" відпрацьовуються та укладаються щорічні колективні договори і тарифні угоди, що регламентують різні питання соціального характеру у сфері наймання праці.

Більш широке коло питань регулюється колективними договорами (оплата робочої сили, тривалість робочого дня та відпусток, певної гарантії щодо умов праці, індексації її оплати, доплати за надурочні роботи, надання додаткового харчування тощо). У тарифних угодах встановлюється мінімальний рівень зарплати в тих чи інших галузях, мінімальні рівні зарплати для працівників різної кваліфікації та ін.

 

 

4. Основні напрямки і особливості сучасної соціальної політики України

 

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації економічних зв'язків призвело до кризового соціального стану суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини населення;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

Нерозв'язанім соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:

• відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і підвищення видатків на комунальні послуги;

• раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;

• зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення рентабельності системи;

• впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким рівнем доходів;

• реформи пенсійного забезпечення;

• переходу від державного фінансування охорони здоров'я до його здійснення переважно на страхових засадах,

• підвищення межі пенсійного віку;

• відміни вікових пільг;

• обмеження прав на пільги:

• ліквідації прихованого безробіття тощо.

Важливими проблемами соціальної політики України є:

§ визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої сили;

§ поєднання політики економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою;

§ підвищення платоспроможного попиту населення;

§ посилення мотивації праці;

§ зайнятість населення.

 

Лекція 2 (2 год.)

Мета заняття:ознайомити студентів з поняттям, структурою та функціями юридичної науки; принципами, функціями та методами юридичної деонтології; місцем юридичної деонтології в системі юридичних наук; поняттям, системою та формою юридичної діяльності; тенденціями розвитку юридичної діяльності; формувати у студентів правове мислення, розвивати вміння грамотно висловлювати власні думки; прививати любов до обраної професії.

План:

1. Юридична наука: поняття, структура, функції.

2. Юридична деонтологія як юридична наукова дисципліна. Місце юридичної деонтології в системі юридичних наук.

3. Принципи, функції та методи юридичної деонтології.

4. Поняття та ознаки юридичної діяльності.

5. Структура,форми та функції юридичної діяльності.

6. Тенденції розвитку юридичної діяльності в Україні.


Читайте також:

  1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
  3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
  4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  5. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
  6. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
  7. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  8. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
  9. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
  10. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
  11. Автокореляційна характеристика системи
  12. Автоматизація банківської діяльності в Україні




Переглядів: 427

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Постанови КМ України | Прикладні юридичні науки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.058 сек.