• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціально-гуманістична (безпека клієнта та ін­ших людей, зниження соціальних ризиків, здійснення соціального контролю).

Ґрунтується воно на принципах адресності, доступ­ності, добровільності, гуманності, пріоритетності на­дання послуг найбільш вразливим групам населення, дотриманні прав людини та громадянина.

Соціальне обслуговування — різновид соціальної діяльності, здійснюваний переважно через мережу соціальних служб, які взаємодіють між собою задля досягнення проміжних і кінцевих ці­лей надання клієнтам соціальних послуг.

Найраціональнішим, очевидно, є тлумачення соці­ального обслуговування як організаційної форми соці­альної роботи, мережі організаційної форми соціальної роботи, мережі органів соціальної роботи, які мають на меті здійснення політики держави та громадських струк­тур щодо забезпечення населення потенційними життє­вими благами, сприяння нормалізації людських соціаль­но-психологічних відносин, розвитку самостійності.

Соціальне самопочуття, поведінку людини, виник­нення в її житті проблем, як правило, зумовлюють різні фактори, тому і соціальна робота спрямована на поєд­нання різних форм і методів.

Усе це свідчить про те, що робота в громаді потребує значно ширшого погляду на розв'язання проблеми, ніж індивідуальна чи групова. Вона чіткіше і радикальніше спрямована на зміну ситуації, з якою пов'язані трудно­щі у житті людини, а не лише на зміну власних якостей, здобуття навичок, адаптацію до середовища.

Групова робота з жінкою може стосуватися навчан­ня її у групі впевненості в собі, навичок ефективного спілкування. Група самодопомоги може стати джере­лом підтримки жінки, у якій вона знайде нових знайо­мих, друзів, зможе поділитися своїми проблемами, от­римати пораду або й практичну допомогу. Крім того, завдяки зворотному зв'язку вона дізнається про сприй­няття її іншими людьми, зможе скоригувати свою по­ведінку.

Наприклад, дитина з розумовою відсталістю потре­бує постійного догляду, через що її мати не матиме змо­ги працювати, у неї не залишатиметься часу і для відпо­чинку. За таких умов неминучими є зниження доходів у сім'ї, проблеми у подружніх стосунках. У зв'язку з цим індивідуальну роботу з жінкою доцільно спрямовувати на пошук нею альтернатив розв'язання проблеми. Оче­видно, такими альтернативами можуть бути зміна своєї поведінки (з чоловіком, рідними), з'ясування подружніх стосунків, заохочення приділяти час собі, відпочи­вати тощо. Можливе звернення по допомогу до інших установ (наприклад, до денних центрів з догляду за ди­тиною), пошук доглядальниці тощо.

В індустріалізованих країнах ідея громади і роботи в громаді прислужилася відродженню принципів демок­ратії, переорієнтації політики на соціальні реформи. Багато соціальних реформаторів розглядають таку ді­яльність як шлях справедливого перерозподілу соціаль­них ресурсів на користь груп, які перебувають у пробле­матичному становищі. Завдяки цьому робота в громаді набула нових ознак, які дають підстави вважати її одні­єю з форм політичної активності.

Одночасно пожвавлювався інтерес до цієї діяльності і в Європі. Одними з перших зацікавилися можливостя­ми роботи у громадах католицькі та євангелістські свя­щеники, а також політики лівої орієнтації в Німеччині. Священнослужителі вбачали в ній ефективний чинник залучення до релігійних громад маргінальних груп, по­літики — один із чинників вирішення нагальних соці­альних проблем «знизу». У 70-ті роки XX ст. соціальну роботу в громаді спрямовували насамперед на «групи ризику» — бездомних, іноземних робітників, засудже­них, інвалідів, малолітніх правопорушників.

Зародження ідей роботи в громаді пов'язане із рухом сетльментів у США (особливих мікрорайонів міст — кварталів, районів, будинків, де мешкали переважно емігранти), який почався наприкінці XIX — на почат­ку XX ст. У 60-ті роки XX ст. у цій країні почали прак­тикувати модель роботи в громаді, пов'язану з акція­ми протесту (страйки проти підвищення квартплати, виступи проти атомної війни, рух за громадянські пра­ва меншин тощо). Усе це відбувалося на тлі дискусій щодо характеру цієї діяльності, яку інколи прирівню­вали до профспілкової, політичної, але аж ніяк не до соціальної. Наприкінці 60-х років зусилля щодо орга­нізації громад почали розглядати в контексті фахової соціальної роботи. Теоретично розв'язати цю пробле­му вдалося завдяки новому формулюванню загального визначення соціальної роботи, запропонованому На­ціональною асоціацією соціальних працівників США, яка тлумачить соціальну роботу як систему цінностей, цілей, санкцій, знань і методів. Було також проголо­шено, що соціальне планування та організація громад спираються на цінності практичної соціальної роботи і сприяють реалізації її загальних цілей. Нові формулю­вання мети, цінностей, правових меж соціальної робо­ти не тільки розширювали погляд на проблеми клієн­та, а й збагачували розумінням, що їх розв'язання пот­ребує використання різних методів, зокрема роботи в громаді.

Спрямований цей процес на роботу з громадами, які перебувають у складному становищі, щодо колективно­го з'ясування ними своїх потреб і прав, визначення і до­сягнення цілей за поваги до потреб і прав інших.

Робота в громаді відрізняється від інших рівнів (ме­тодів) соціальної роботи передусім тим, що клієнтом її є не індивід чи мала група, а мешканці територіальної громади чи об'єднання за інтересами. Здійснення її може відбуватися за використанням тактик, які недо­цільні або неефективні на інших рівнях. Так, тільки на цьому рівні соціальні працівники можуть вдаватися до лобіювання (робота з засобами масової інформації, про­ведення масових акцій, демонстрацій, налагодження відносин і співпраця з місцевими органами влади та ор­ганами місцевого самоврядування тощо).

Отже, соціальна робота на різних рівнях реалізації передбачає задіяння відповідних організаційних, ви­ховних, психологічних інструментів задля ефективного подолання невлаштованості у соціальному бутті індиві­дів, груп, громад (табл.3).

Відмінності між рівнями соціальної роботи

Розв'язання цієї проблеми методом роботи в громаді може бути спрямоване на залучення місцевих жителів до догляду за дітьми з розумовими вадами (створення волонтерської програми), на активізацію матерів для надання допомоги одна одній або на відкриття денного центру, клубу, школи, реабілітаційного центру для ді­тей з розумовими вадами. Для цього необхідна взаємо­дія з державними органами влади, можливо — тиск на них, лобіювання інтересів цієї групи населення, що пе­редбачає навчання жінок боротьби за свої права і права своїх дітей.

3.Сутність соціального обслуговування у мережі соціальних закладів України

Державні і недержавні соціальні служби (заклади, агенції, інституції, організації, установи) утворюють систему соціального обслуговування населення. Вона є важливим сектором соціальної сфери, який потребує належного нормативно-правового регулювання, а та­кож технологією соціальної роботи, комплексом захо­дів для підтримки соціально вразливих груп населення.

У більшості країн світу відбулася децентралізація соціального обслуговування — розукрупнення стаціо­нарних закладів соціальної і медичної сфери, набли­ження послуг до їх споживачів завдяки створенню неве­ликих центрів, будинків, служб, притулків у громадах. В Україні система соціального обслуговування є неодно­рідною: функціонують традиційні заклади, що утвори­лись за парналістської моделі соціальної політики й не відповідають цінностям соціальної роботи, а також принципово нові соціальні заклади для різних вразли­вих груп.

В Україні соціальне обслуговування найчастіше асо­ціюється з діяльністю стаціонарних і денних закладів державної системи соціального захисту населення, на основі яких формувалася вітчизняна система соціаль­ного обслуговування. Однак таке розуміння не відпові­дає реаліям практики. Наприклад, Закон України «Про соціальні послуги» трактує соціальне обслуговування як систему соціальних заходів, що передбачає послуги, які надають соціальні служби окремим особам чи гру­пам населення для подолання або пом'якшення життє­вих труднощів, підтримку їхнього соціального статусу та повноцінної життєдіяльності соціальної служби. А Закон «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» виз­начає соціальне обслуговування як роботу, спрямовану на задоволення потреб, які виникають у процесі життє­діяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей і молоді шляхом надання соціальної до­помоги, різноманітних соціальних послуг.

У західній літературі соціальне обслуговування тлу­мачиться як надання штатними працівниками соціаль­ної служби або волонтерами конкретних соціальних пос­луг особам, які мають як звичайні потреби розвитку, так і проблеми з депривацією (відсутністю або недостатністю ресурсів) та утриманством (залежністю від інших).

Реальний зміст і особливості соціального обслугову­вання реалізовуються в його функціях, до яких належать:

профілактична (запобігання виникненню соці­альних ризиків, їх повторенню чи загостренню);

соціально-реабілітаційна (відновлення соціаль­них функцій індивіда, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальнови­знаними суспільними правилами і нормами);

адаптаційна (сприяння пристосуванню людини або групи людей до нового соціального середовища);

соціальний патронаж (соціальний супровід і до­гляд на дому);

особистісно-гуманістична (сприяння самореаліза-ції та самоактуалізації людини, розвитку її потенціалу і внутрішніх ресурсів);

Соціальне обслуговування як система характеризу­ється динамікою існування (прогресу чи регресу) соці­альних служб, їх взаємозв'язками з органами влади і населенням; формою організації надання послуг, про­цедурами, технологією та функціями соціальних служб; фінансово-матеріальним забезпеченням; кадро­вим забезпеченням і рівнем професійності персоналу; сформованістю нормативно-правового поля; ступенем ефективності соціальних послуг.

Організаційною структурою системи соціального обслуговування є усталений, впорядкований зв'язок і взаємодія органів соціальної роботи (відомств і соціаль­них служб), що забезпечують загальні умови раціональ­ної організації і нормального функціонування системи підтримки осіб, груп, громад, які опинилися в стані со­ціального ризику, відповідно до їхніх потреб, інтересів, можливостей. Створення системи соціального обслуго­вування є засобом подолання соціальних суперечностей у суспільних відносинах.

Читайте також:

1. Cплата єдиного соціального внеску - 2013
2. II. Поняття соціального процесу.
3. III. Захист інтересів клієнта
4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
5. Алгоритм здійснення купівлі
6. Аналіз причин аварійності та шляхи її зниження
7. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
8. Бюджетна заборгованість із соціальних виплат
9. Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення
10. Взаємовідношення біологічного, соціального і духовного в людині.
11. Види загальнообов’язкового державного соціального страхування
12. Види механізмів здійснення міжбанківських переказів

Переглядів: 867