ІІ. При збудженні змінюється збудливість тканин.

Іонний механізм ПД.

При досягненні критичного рівня деполяризації настає швидке відкриття значної кількості натрієвих каналів – лавиноподібне проникнення натрію в клітину і повна деполяризація мембрани, яка супроводжується реверсією МП. Зовнішня частина мембрани заряджується негативно, а внутрішня – позитивно (інверсія фаз). При досягненні піка ПД рух натрію раптово припиняється, але продовжується вихід калія. Закінчується пік ПД, починається відновлення поляризації мембрани – реполяризація. В процесі реполяризації беруть участь калієві та натрієві насоси (натрій викачується назовні, потім калій вкачується всередину клітини). Калію надходить всередину клітини більше, ніж вийшло під час збудження - це гіперполяризація мембрани.

Параметри ПД:

1. Амплітуда – 100-120 мВ.

2.Протяжність – 1-3 мс в нервових волокнах, в м’язових довше ( в типових кардіоміоцитах – 300мс).

Фізіологічна роль ПД – полягає в тому, що він забезпечує збудження клітини та передачу цього збудження на інші клітини, а також підтримку чи активацію у збудливих клітинах специфічних функцій.

Фази змін збудливості:

1)Початкове підвищення збудливості - під час розвитку локального потенціалу, пов’язане з підвищенням проникності мембрани для всіх іонів.

2)Рефрактерний період (зниження збудливості тканин) – під час піку ПД. Під час висхідної частини піку ПД збудливість зменшується до нуля (абсолютна незбудливість або абсолютна рефрактерність) – навіть над порогові подразники не збуджують тканину ( тому що вже відкрити всі натрієві канали). Відносна рефрактерність – поступове відновлення збудливості, але збудливість нижча за вихідний рівень (низхідна частина піку ПД), на надпорогові подразники можлива відповідь.

3) Супернормальний період (фаза екзальтації) - підвищення збудливості тканини у порівнянні з вихідною. В основі – слідові деполяризація мембрани (негативний слідовий потенціал). Тканина відповідає на подразник підпорогової сили.

4) Субнормальний період – збудливість незначно знижена (фаза співпадає з позитивним слідовим потенціалом, або з гіперполяризацією мембрани). Після закінчення цієї фази встановлюється початкова збудливість тканини.

Тривалість фаз збудливості для волокон рухового нерву:

абсолютна рефрактерність – 0,5 мс, відносна рефрактерність – 4,8 мс, супернормальна фаза – 15-30 мс, субнормальна – 50 мс.

Обов’язковими компонентами процесу збудження є:

Розвиток ПД на мембрані.
Виникнення специфічної функції (скорочення м’яза та ін.)

Показники збудливості:

Поріг сили подразника – мінімальна сила подразника, при якій він викликає збудження. Чим вища збудливість, тим менший поріг сили подразника. При необхідності оцінити рівень збудливості тканини в клінічній практиці визначають поріг сили подразника для цієї тканини.
Пороговий потенціал – різниця між МП та критичним рівнем деполяризації мембрани (Екр). Критичний рівень деполяризації – це той рівень МП, при зменшенні якого до МП на мембрані виникає ПД. Отже, пороговий потенціал – різниця між величиною МП та критичним рівнем деполяризації мембрани, показує на скільки мВ необхідно зменшити МП, щоб на мембрані виник ПД. Тобто, чим менший поріг деполяризації, ти м вища збудливість клітини та навпаки.

ІІІ. При дії на клітину електричного струму як подразника, збудження (ПД) виникає під катодом (катодний струм), при вхідному напрямку струму, так як саме під катодом виникає деполяризація мембрани. І, якщо ця деполяризація досягає критичного рівня, на мембрані виникає збудження, ПД. Збудження під катодом виникає, якщо сила струму , час дії збудника не нижчі порогових величин.

Закон полярної дії постійного струму (закон Пфлюгера) – при замиканні струму збудження виникає під катодом, а при розмиканні – під анодом. Під катодом позитивний потенціал на зовнішній мембрані зменшується – виникає деполяризація і потім збудження. Під анодом позитивний потенціал на зовнішньому боці мембрани збільшується – гиперполяризація мембрани і збудження не виникає. При найменший силі струму – скорочення тільки при замиканні струму на катоді, при збільшенні реобази (сили) – при замиканні і на аноді. Катодне замикательне скорочення більше анодного замикательного і розмикательного і катодного розмикательного скорочення.

ІY. Збудження виникає в певній частині мембрани і розповсюджується вздовж нервового або м’язового волокна. Це відбувається тому, що збуджена ділянка стає джерелом утворення місцевих колових струмів, тобто направленого потоку електронів між збудженою і ще не збудженою ділянками мембрани клітини. На поверхні волокна струм тече від не збудженої до збудженої ділянки, а всередині волокна – навпаки. Утворюється коло струму, яке пронизує мембрану на певній відстані від збудженої ділянки у висхідному напрямку. Такий трансмембранний потік викликає конформацію білків мембрани, що утворюють натрієві канали і трансмембранний потік натрію всередину мембрани в сусідній ділянці. За цим виникають деполяризація мембрани клітини і розвиток локального потенціалу. Коли деполяризація досягає критичного рівня, з’являється новий генеративний потенціал дії і процес збудження переміщується на наступну ділянку. Далі виникає ефекторний механізм: попереду хвилі збудження розповсюджується хвиля локального, або кільцевого струму, що перетинає незбудливу частину мембрани, розповсюджується на значну відстань від місця збудження і у віддалених частинах виникає посилення збудження, а у частині, що розташована поруч із збудженою ділянкою мембрани, розвивається нове збудження. Так ПД розповсюджується по всій поверхні нервового волокна, якої б довжини воно не було, без зниження своєї величини (120 мВ), тобто не затухаючи (бездекрементно).

У м’язових і не мієлінових волокнах збудження розповсюджується безперервно «від крапки до крапки», по мієліновому нервовому волокну – стрибкоподібно від одного вузла до іншого, а інколи перестрибують через 2-4 вузли. Такий тип проведення збудження називається сальтаторним. Воно можливе тільки тому, що кільцевий струм, який перетинає ще не збуджену мембрану, в 5 разів вищий, ніж порогів для виникнення ПД.Ця властивість кільцевого струму називається фактором гарантії. Швидкість сальтаторного розповсюдження значно вища, ніж безперервного, У сальтаторному воно досягає 120 м/с, а у безперервному нервовому волокні – 0,5 м/с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: Механізми збудження. Проведення збудження.	\|	Закони проведення збудження по нервовим та м’язовим волокнам.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.