Загальнолюдський культурний компонент в мовній семантиці

Подібно до того, як в культурі кожного народу є загальнолюдське і етнонаціональне, так і в семантиці кожної мови є віддзеркалення як загального, універсального компоненту культур, так і своєрідності культури конкретного народу. Універсальний семантичний компонент зумовлений єдністю бачення світу людьми різних культур. Це принципова єдність людської психіки виявляється на різних рівнях семантичної організації мов: від широких і стійких тенденцій до „точкових” універсальних явищ. Так, у будь-яких культурах мовці потребують розрізнення суб’єкта дії і його об’єкта, предмета й ознаки, тих або інших тимчасових і просторових відносин. Міжкультурна схожість самих процесів мовного спілкування виявляється в тому, що всі мови розрізняють того, що говорить, слухає і не-участника спілкування (у цьому призначення категорії особи); усі мови розрізняють питання й твердження; усюди в повідомлення вплітаються модальні або емоційні оцінки того, про що йде мова, або самій мові.

Спільність людської психології яскраво позначається в асиметрії позитивних і негативних оцінок. У різних мовах слова із значенням 'добре' часто уживаються в значенні 'нормально' (пор.: – Як спиться? – 'Добре'), а слова, які на шкалі 'погано-добре' займають серединне, тобто здавалося б, нейтральне положення, мають тенденцію зрушуватися до полюса 'погано' (пор.: середні здібності, ні се ні те; ні риба ні м’ясо; людина хороша, а адміністратор ніякий). Слова із значенням 'великий', 'багато' легко розвивають оцінне значення 'хороший', а із значенням 'малий' – 'поганий'.

Міжкультурна спільність людського бачення світу зумовила антропоморфну універсальність тієї наївної картини миру, яка відображена в природних мовах. На цьому світі сонце „сходить” і „заходить” (а не Земля повертається навколо своєї осі). Тут значення 'жаркий', 'холодний', 'теплий', 'прохолодний' сформовані людським сприйняттям літа і зими, живого і неживого. Тут „швидким” може бути вовк, потік, розум; „гіркою” – цибуля й печаль; тут рельєф визначений як тіло людини: гирло, рукав і коліно річки, горловина вулкана, брівка канави, хребет і підошва гори, при цьому сама гора може бути названа Лисою, а гірське озеро – Морським Оком тощо. На відміну від фізики, яка в метрах оцінить і гору і дорогу, людина скаже висока гора, але довга дорога, зате кольоропозначення можуть характеризувати звуки навіть взагалі не сприймані відчуттями приналежності (світлий одяг, світле звучання, світлий романтизм). У всіх мовах позначення абстрактного та ідеального в своїх витоках сходять до позначень конкретного й матеріального (як і саме слово абстрактний і його церковнослов’янська відповідність відвернутий: лат. abs-traho < traho – тягну; церк.-слов. ваблю – тягну, волочу). У різних культурах людина називає нове за допомогою раніше створених імен – метонімічно, метафорично, звужуючи або розширюючи їх семантику.

Все це – незліченні прояви міжкультурної спільності мов світу й основа взаєморозуміння їх носіїв.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Культурне і природне в мові	\|	Безеквівалентная лексика і лакуни

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.