• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика трудового права.

Центрифугування;

Осадження;

2) фільтрування;

4) мокре розділення.

Осадження відбувається під дією сил тяжіння, сил інерції (також відцентрових ) або електростатичних сил. Осадження, яке відбувається під дією сил ваги називається відстоюванням.

Фільтрування – процес розділення під дією сил тиску або відцентрових сил з використанням пористих перегородок, що пропускають рідину або газ і затримують тверду фазу. Використовується для більш тонкого розділення суспензій і пилу, ніж шляхом осадження.

Центрифугування – розділення суспензій і емульсій у полі відцентрових сил, що виникають під час швидкого обертання ротору. Під дією означених сил осадження супроводжується ущільненням осаду.

Мокре розділення – процес вловлювання зважених у газі частинок тою чи іншою рідиною. Відбувається під дією сил тяжіння або сил інерції і використовується, головним чином, із метою очищення запилених газів .

Матеріальний баланс процесу розділення

Розглянемо матеріальний баланс процесу розділення на прикладі суспензій, як найбільш поширеного у випадку розділення неоднорідних систем.

Позначимо: G_с, G_пр, G_ос – маса вихідної суспензії, проясненої рідини і твердого осаду, кг; х_с, х_пр, х_ос – вміст твердої речовини у вихідній суспензії, проясненій рідині й осаді (масові частки). Тоді рівняння матеріальних балансів будуть мати наступний вигляд:

за загальною кількості речовин:

за твердою фазою:

Спільне розв‘язок цих рівнянь дає можливість визначити кількість проясненої рідини G_пр і кількість осаду G_ос:

_.

де х_пр, х_ос - відповідно масові частки твердої фази в проясненій рідині й осаді.

Вміст зважених частинок у проясненій рідині і в осаді вибирається залежно від технологічних умов виробництва

Розділення рідких систем методом відстоювання

Відстоюванням називається процес видалення зважених твердих частинок з об’єму або потоку рідини шляхом осадження під дією сили тяжіння. Процеси відстоювання поділяються на згущування й прояснювання. Метою згущування є збільшення концентрації твердої фази, а прояснювання – видалення твердої речовини з відносно розбавлених суспензій.

Швидкість стислого осадження

При вивченні зовнішньої задачі гідродинаміки були розглянуті закономірності руху твердих тіл у рідині і визначена швидкість осадження поодинокої частинки, яка залежить, у першу чергу, від сили опору середовища. Із збільшенням концентрації твердої фази частинки зазнають додаткового опору, обумовленого тертям і співударяннями частинок. Одночасно під час осадження частинки витісняють рідину, внаслідок чого виникає висхідний потік середовища, який також гальмує рух твердої фази. Таким чином цілком зрозуміло, що швидкість ускладненого (його ще називають колективним або солідарним) осадження менша від швидкості вільного осадження, і різниця у швидкостях тим більша, чим більша концентрація твердої фази у суспензії. Із збільшенням концентрації зростає і в’язкість суспензії, що призводить до зменшення швидкості осадження.

Загальна розрахункова залежність, що дозволяє визначити швидкість стислого осадження, аналогічна до залежності для визначення швидкості потоку у зваженому шарі

де ε - питомий вільний об’єм рідкої фази в суспензії.

Інтерполяційне рівняння, яке використовується для всіх областей осадження, має вигляд:

Після визначення Rе_ст розраховують швидкість стислого осадження

.

В розрахунковій практиці швидкість стислого осадження часто визначають наступним чином: спочатку розраховують швидкість вільного осадження частинки, використовуючи залежності

потім розраховують швидкість стислого осадження

Для розділення суспензій використовуються різноманітні відстійні апарати з горизонтальним, висхідним і низхідним потоками суспензії і промивної води, що спричиняє відхилення від вертикального напряму швидкості осадження й невідповідності розрахункових і реальних значень швидкостей осадження. Вплив руху середовища та його напряму на швидкість осадження розраховується за дослідними даними.

Апаратура для розділення рідких неоднорідних систем

Відстійники для суспензій. Найпростішими апаратами для розділення суспензій є відстійники, які також називають згущувачами. Відстійники поділяються на апарати періодичної, напівнеперервної і неперервної дії. Неперервно діючі відстійники, у свою чергу, поділяються на одноярусні, двоярусні й багатоярусні.

Відстійники періодичної дії являють собою низькі резервуари без перемішуючих пристроїв. Подавання суспензії, зливання проясненої рідини й видалення осаду в цих апаратах здійснюється періодично.

Для відстоювання значної кількості рідини, наприклад для очистки стічних вод, використовують бетонні басейни великих розмірів або декілька послідовно з‘єднаних резервуарів, що працюють напівнеперервним способом: рідина поступає і видаляється неперервно, а осад вивантажується з апарату періодично.

На рис.12.1 показаний відстійник напівнеперервної дії з похилими перегородками. Вихідна суспензія подається на штуцер 1 в корпус 2 апарата, всередині якого розміщені похилі перегородки 3, що направляють потік почергово догори і донизу. Наявність перегородок збільшує час перебування рідини і поверхню осадження в апараті. Осад збирається в конічних днищах (бункерах) 4, звідки періодично видаляється, а освітлена рідина неперервно виводиться з відстійника через штуцер 5.

Рис.12.1 Відстійник з похилими перегородками:

1- штуцер для вводу вихідної суспензії; 2- корпус; 3- похилі перегородки; 4- бункери для осаду; 5- штуцер для відведення освітленої рідини

В промисловості найпоширенішими є відстійники неперервної дії (Рис.12.2)

У відстійниках неперервної дії подавання суспензії, зливання проясненої рідини й видалення осаду здійснюється безперервно.

Одноярусний відстійник ( Рис.12.2) являє собою невисокий циліндричний резервуар 1 з конічним днищем і кільцевим прямокутним жолобом 2 біля верхнього краю.

Рис.12.2. Відстійник неперервної дії:

1 – корпус; 2 – кільцевий жолоб; 3 – труба для подавання суспензії; 4 – електродвигун; 5 – патрубок для виведення проясненої рідини; 6 – лопаті з гребками; 7 – мішалка; 8 –розвантажувальний пристрій для осаду

В резервуарі вмонтована мішалка 7 із нахиленими лопатнями, на яких закріплені гребки 6 для неперервного переміщення осадженого матеріалу до розвантажувального отвору 8. Згущена суспензія (з вмістом рідини не більше 35-55%) видаляється через розвантажувальний отвір за допомогою діафрагмового насоса. Вихідна суспензія безперервно подається зверху через трубу 3, а прояснена рідина переливається у кільцевий жолоб і виводиться через штуцер 5. Вал мішалки приводиться в обертання від електродвигуна 4 через редуктор. Кількість обертів мішалки від 0,015 до 0,5 об/хв., тобто мішалка обертається настільки повільно, що не порушує процесу осадження. В той самий час, гребки мішалки, переміщуючи осад до розвантажувального отвору, дещо згущують його, і тим самим сприяють більш ефективному зневоднюванню осадженого матеріалу.

Головним недоліком одноярусних гребкових відстійників є значна громіздкість.

Значно компактнішими є двоярусні й багатоярусні відстійники, які складаються із декількох відстійників, розміщених один над одним.

У двоярусному відстійнику (рис.12.3 а). верхнє відділення 6 і нижнє відділення 5 працюють як два відокремлених відстійники. Вихідна суспензія з розподілювача 1 по трубах 2 подається одночасно в обидва відділення. Зливання проясненої рідини і вивантаження осаду здійснюється окремо з кожного ярусу в колектори 3 і 4. Відстійник має загальний привод, від якого обертається вертикальний вал із закріпленими на ньому гребковими рамами. В місцях проходження вала через днище кожного відстійника встановлені ущільнювальні сальники.

Рис.12.4. Багатоярусні відстійники закритого (а) і збалансованого (б) типів:

1 – розподілювач вихідної суспензії; 2 – труба-стакан для введення суспензії в яруси; 3 – колектор для збирання проясненої рідини; 4 – збірники осаду (шламу); 5 – нижнє відділення; 6 – верхнє відділення.

Незначно відрізняється від розглянутого відстійник збалансованого типу (рис.12.3. б). Відмінність полягає тільки в тому, що згущений продукт з верхнього відділення через стакан поступає в шар згущеного продукту нижнього відділення і далі сумарний продукт відводиться у збірник осаду 4.

У відстійниках збалансованого типу навантаження на днище сприймає тільки нижній ярус; крім цього, у цих відстійниках немає потреби у спеціальних ущільненнях в місцях проходження вала через днища ярусів.

Відстійники для емульсій за принципом дії поділяються на періодичної й неперервної дії. Прикладом апаратів неперервної дії для розділення емульсій може бути відстійник, зображений на рис.12.4. Він являє собою резервуар циліндричної форми, розміщений вертикально. Емульсія вводиться в середню частину апарата між двома перфорованими перегородками 1 і 2, які запобігають турбулізації рідини в апараті внаслідок подачі струменя вихідної суспензії. Поперечний переріз апарата повинен бути таким, щоб забезпечувався ламінарний режим руху емульсії. За цієї умови прискорюється швидкість відстоювання і покращується якість розділення. Після розшарування легка рідина відводиться з апарата через верхній патрубок, а тяжка – через нижній. Висоти (від рівня розділу фаз) патрубків для відведення легкої й тяжкої рідин h₁ і h₂ залежать від густин рідин ρ₁ і ρ₂ і відповідають співвідношенню

Рис. 12.4. Відстійник для емульсій неперервної дії:

1, 2 – перфоровані перегородки; а – а – поверхня розділу рідин

Інтенсифікація процесів відстоювання

Під час створення нової відстійної апаратури необхідно враховувати, що можливості для інтенсифікації процесу обмежені. Єдиним шляхом інтенсифікації є збільшення площі осадження, що досягається розміщенням в апаратах значної кількості поличок, або використанням багатоярусних відстійників. В той самий час, прискорення процесу відстоювання можна досягнути за рахунок зміни технологічних параметрів процесу.

Аналіз показує, що швидкість стислого осадження зростає із збільшенням розмірів частинок та їх питомої ваги, зменшенням питомої ваги середовища і його в’язкості, із збільшенням ступеня розбавлення суспензії. З перерахованих параметрів у промислових умовах можна змінювати, практично, тільки в’язкість, використовуючи хімічні реагенти або нагріваючи суспензію. Але ці методи значно збільшують витрати на проведення процесу розділення. Тому для прискорення відстоювання часто в суспензію додають спеціальні речовини - коагулянти, які спричиняють злипання дрібних частинок під час їх стикання в процесі теплового (броунівського) руху або під час перемішування. Внаслідок коагуляції утворюються агрегати – крупніші (вторинні) частинки, які складаються із скопичення дрібніших (первинних). Первинні частинки в таких накопиченнях з’єднані силами міжмолекулярної взаємодії безпосередньо або через прошарок дисперсійного середовища. До ефективних коагулянтів для суспензій з водним дисперсійним середовищем відносяться солі полівалентних металів (алюмінію, заліза тощо). В якості коагулянтів використовують також водорозчинні органічні високомолекулярні з’єднання (полімери), особливо поліелектроліти. На відміну від неорганічних коагулянтів, їх іноді називають флокулянтами. В промисловості широко використовується полікремнієва кислота, поліакриламід тощо. Дія флокулянтів полягає в адсорбції їх молекул частинками, внаслідок чого вони об’єднуються в крупні і міцні агрегати (флокули), що веде до збільшення швидкості осадження.

Розрахунок відстійників

Припустимо, що за проміжок часу τ (с) суспензія розділяється на шар проясненої рідини h₁ і шар згущеної суспензії h₂ Якщо поверхня осадження F м², а об’єм отриманої проясненої рідини становить h₁ F м³, то об’єм проясненої рідини за одиницю часу

Рис.12.5. Схема одноярусного відстійника з гребковою мішалкою

За час τ (с) тверді частинки проходять шлях w_ст·τ. В той самий час, цей шлях дорівнює h₁, м. Таким чином

Підставимо це значення h₁ у попереднє рівняння і отримаємо:

м³/с

З рівняння бачимо, що продуктивність відстійника пропорційна поверхні осадження і формально не залежить від його висоти.

З цього рівняння знаходимо необхідну поверхню відстоювання:

м²

Методику визначення швидкості стислого осадження w_ст ми розглянули вище. Враховуючи, що V_пр = і, приймаючи до уваги рівняння матеріального балансу розділення надамо рівнянню інший вигляд:

м²

В цих залежностях швидкість стислого осадження w_ст розраховується для найдрібніших частинок, осадження яких задається умовами розрахунку.

Після розрахунку площі осадження (площі поперечного перерізу відстійника) розраховується діаметр апарата:

, м

Для того, щоб запобігти перемішуванню рідини біля вільної поверхні, висоту зони вільного осадження відстійника приймають рівній h₁=0,45 - 0,75 м. Верхні граничні значення h₁ вибирають для більш концентрованих суспензій.

Висоту зони згущування визначають таким чином.

За заданою відносною густиною твердої фази Δ_т і середнім розбавленням суспензії у зоні згущення n=Р/Т (приймається в межах n=1,5÷3) розраховують відносну густину суспензії

і масову концентрацію її у зоні згущення:

Далі визначають вміст твердої фази в 1 м³ згущеної суспензії

, кг/м³

і кількість твердої фази, яка осаджується на одиницю поверхні відстійника за час τ, необхідний для ущільнення суспензії в зоні згущення (залежно від густини твердої фази, розмірів частинок, в’язкості та густини рідини час ущільнення суспензії може досягати декількох годин)

, кг/м²

Враховуючи неперервність видалення осаду з апарата, висота зони згущення

, м.

Висоту зони розміщення лопатей мішалки визначають, виходячи з нахилу лопатей, який приймається рівним 0,146 м на 1 м довжини.

Таким чином

, м

Тоді загальна висота відстійника буде дорівнювати

H = h₁ + h₂ + h_3, м.

Трудове право — це окрема галузь права України, яка регулює трудові вiдносини робітників і службовців і тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини, що складаються з приводу організації праці.

Як і кожна галузь права, трудове право, крім предмета, має метод правового регулювання.

Джерела трудового права:

· Конституція України

· Кодекс законів про працю України

· Закон України “Про зайнятість населення”

· Закон України “Про колективні договори і угоди”

· Закон України “Про охорону праці”

· Закон України “Про відпустки ”

Метод трудового права — це сукупність специфічних способів і прийомів, за допомогою яких відбувається правове регулювання праці.

Предмет трудового права - це суспiльнi вiдносини, що виникають у процесi застосування людиною своїх здібностей у виконаннi певної трудової функцiї.

Методи трудового права визначають за кількома критеріями.

За нормативним регулюванням трудових відносин розрізняють дозвіл, наказ і заборону.

При застосуванні дозволу сторони самостійно встановлюють для себе права і обов’язки в межах, наданих державою. Наказ має місце, коли держава встановлює конкретні умови, обов’язкові для всіх учасників відносин (наприклад, держава встановлює обмеження нічних робіт). Заборона — це встановлення державою категоричних умов поведінки в конкретній ситуації.

За способом впливу на поведінку людей розрізняють авторитарний та автономний методи.

Авторитарний метод полягає у виданні державою законів і підзаконних актів (наприклад, Закону України «Про оплату праці»). Автономний метод має місце, коли держава санкціонує (тобто дозволяє) прийняття і дію джерела правового регулювання праці. Такі джерела розробляються та приймаються суб’єктами трудового права і діють у межах одного підприємства, установи, організації.

Кодекс законів про працю Українирегулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Трудові правовідносини — це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Суб’єкти трудового права - це учасники суспільних відносин, що регулюються трудовим правом, наділені відповідними суб’єктивними правами і юридичними обов’язками.

До суб’єктів трудового права відносяться:

• працівники;

• роботодавці;

• профспілкові органи;

• представники працівників і роботодавців.

Працівник - це фізична особа (громадянин, іноземець, особа без громадянства), що є стороною трудового договору (контракту), що виконує роботу з певної спеціальності, кваліфікації та посади, зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Як суб’єкти трудового права всі громадяни повинні володіти фактичною здатністю до праці. Ця здатність залежить від сукупності фізичних і розумових можливостей, якими володіє людина.

Роботодавцем може бути комерційна або некомерційна організація, а також фізична особа, як має, так і не має статусу індивідуального підприємця. Правосуб’єктність роботодавця як потенційного учасника трудових правовідносин полягає в тому, що він:

• володіє правом прийому на роботу, розстановки та звільнення кадрів;

• наділений правом організації та управління процесом праці;

• має фонд оплати праці для розрахунків з працівниками;

• має у своєму розпорядженні відокремлене майно.

Профспілка - це добровільне громадське об’єднання громадян, пов’язаних спільними виробничими, професійними інтересами по роду їх діяльності, що створюється з метою представництва і захисту їхніх соціально-трудових прав та інтересів. Усі профспілки користуються рівними правами.

Кожен, що досяг віку 14 років і який здійснює трудову (професійну) діяльність, має право на свій вибір створювати профспілки для захисту своїх інтересів, вступати в них, займатися профспілковою діяльністю і виходити з профспілок. Це право реалізується вільно, без попереднього дозволу.

2. Трудовий договір: поняття, зміст, форма, строк, порядок укладення.

Трудовий договір – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Оформлення трудових правовідносин проводиться укладанням трудового договору, конкретний зміст якого визначається волею сторін.

При укладенні трудового договору між працівником і роботодавцем—фізичною особою останній зобов’язаний у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

Трудова книжка зберігається у роботодавця (у працівника, коли роботодавець — фізична особа) та видається працівнику при його звільненні.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі - матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Додержання письмової форми є обов’язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати: паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту, про стан здоров'я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, а коли працівника фактично було допущено до роботи.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

Зміст трудового договору.

Залежно від порядку встановлення прав та обов'язків є два види умов трудового договору:

Безпосередні - зміст яких визначається сторонами при укладенні трудового договору;

Похідні, зміст яких установлений у законах, підзаконних та локальних нормативно-правових актах і які, як правило, не можуть змінюватися угодою сторін.

Наприклад, працівники зобов'язані дотримуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, обов'язок роботодавця — своєчасно виплачувати заробітну плату та ін.

До обов'язковихумов трудового договору належать:

· умова про прийняття на роботу громадянина та місце роботи (організація, яка розташована на день укладення трудового договору в певній місцевості);

· умова про трудову функцію, яку виконуватиме працівник, де зазначається його посада, професія, спеціальність, кваліфікація;

· умова про час початку роботи (а при укладенні строкового трудового договору і про строк закінчення роботи);

· умова про розмір заробітної плати працівника.

Залежно від строку, на який укладається трудовий договір, законодавством передбачено два їх види: безстроковий трудовий договір(укладення на невизначений строк) та строковий трудовий договір (укладення на визначений строк, встановлений за погодженням сторін і на час виконання певної роботи).

В основі трудового договору лежить добровільне волевиявлення його сторін. Так, угодою сторін визначається місце роботи працівника, тобто те чи інше підприємство, установа, організація, розташовані в певній місцевості (населеному пункті), де працівник виконуватиме обумовлену трудовим договором роботу.

Сторонами трудового договору може бути визначено й робоче місце працівника (підрозділ, відділ, цех, дільниця, конкретний механізм, агрегат тощо). Робоче місце може бути визначено досить конкретно.

Умова про трудову функцію характеризує вид роботи і коло обов'язків працівника. У трудовому договорі визначається назва посади, спеціальності, професії, а також зазначається кваліфікація працівника, згідно з якою він виконуватиме функції, обумовлені трудовим договором.

Умови про місце роботи, трудову функцію, а також про розмір заробітної плати є необхідними для існування кожного виду трудового договору.

Умова про час початку роботи установлюється у процесі укладення трудового договору; вона фіксується в письмовій формі трудового договору і в наказі про прийняття на роботу працівника.

У трудовому договорі, як правило, має бути визначена точна дата початку роботи (рік, місяць, число). Як правило, договір вважається укладеним, якщо він підписаний його сторонами; якщо у договорі не визначений час початку роботи, то працівник має приступити до роботи наступного дня після підписання письмової форми трудового договору.

При укладенні трудового договору сторони, крім обов'язкових (основних), можуть визначити додаткові умови трудового договору. Якщо сторони обумовили додаткові умови, то вони теж обов'язкові для сторін трудового договору. Наприклад, сторони можуть обумовити при укладенні трудового договору його строк, випробування, неповний робочий час, сумісництво, а також інші умови трудового договору. Права й обов'язки працівника доповнюються, уточнюються чи конкретизуються стосовно виконуваної ним трудової функції.

Згідно зі ст. 9 КЗпП умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із чинним законодавством України про працю, є недійсними.

Якщо порушено умову щодо праводієздатності особи, то трудовий договір вважається недійсним. Наприклад, якщо на посаду фармацевта прийняли особу без необхідної освіти, то її мають звільнити з роботи через порушення правил прийняття на роботу.

Працівники мають право на:

- відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки,

- право на здорові і безпечні умови праці,

- на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку

- на участь в управлінні підприємством, установою, організацією

- на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності

- на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Основною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір.

Припинення трудових правовідносин: розірвання трудового договору, припинення існування підприємства, смерть працівника.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
6. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
7. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
8. Автокореляційна характеристика системи
9. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
10. Амплітудно-частотна характеристика, смуга пропускання і загасання
11. Аналіз доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права.
12. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.

Переглядів: 1820