Оцінювання в досвіді вчителів-новаторів

Проблема оцінювання знань дістала своє творче вирішення у досвіді педагогів-новаторів. Повчальними для молодого вчителя є міркування видатного українського педагога В.О. Сухомлинського щодо організації контролю в класі, його дидактичні та виховні аспекти. В.О. Сухомлинський особливо гостро виступав проти того, щоб оцінка була засобом примусу, загрозою. На його погляд, вона має відзначати успіх учнів, приносити їм радість. Не слід ловити учнів на незнанні, треба домагатись, щоб вони пізнавали, розуміли, виконували роботу, і тільки потім ставити оцінку.

У чому полягає найголовніша особливість досвіду вчителя-новатора В.Ф. Шаталова щодо організації контролю, оцінювання й обліку роботи учнів? Вона — в реалізації принципу поєднання постійного зовнішнього контролю за ходом засвоєння і його оцінювання із самоконтролем та самооцінкою. Сутність його нововведення полягає в тому, що він щоденно перевіряє й оцінює знання учнів за допомогою системи опорних сигналів, різноманітних форм усного опитування (голосне, тихе, магнітофонне, парний взаємоконтроль, перевірка розв’язання задач старшокласниками тощо). Незадовільних оцінок В.Ф. Шаталов не виставляє і оцінює відповіді на будь-яке питання, навіть найпростіше. Що стосується розв’язання задач, то вчитель не рідше одного разу на півріччя проводить так звані релейні контрольні роботи, які полягають у тому, що учні розв’язують 6–8 задач з числа раніше розв’язаних ними протягом півріччя. Як наслідок упровадження такої системи всі учні мають переважно «четвірки і «п’ятірки».

Своєрідний підхід до проблеми оцінки навчальної роботи учнів у Ш.О. Амонашвілі. Він відмовився від бальної системи оцінок і замінив її «змістовою оцінкою», розгорнутими характеристиками учіння, багатосторонньою оцінкою праці школяра на уроці, яку спершу дає діям учнів сам педагог з позиції оптимістичної віри в їхні сили, поступово передаючи це класу, кожному учневі для самоконтролю та самооцінки. Ш.О. Амонашвілі обґрунтував відмінність у поняттях «оцінювання», «оцінка» і (рос.) «отметка», бал. І хоча слово в українській мові вживається переважно одне — оцінка, воно означає два поняття, що характеризують процес і результат. Оцінка як результат може виражатись у різних формах, не лише балом: схвалення словом, мімікою вчителя, коротким судженням, оцінним висловлюванням.

Успішну спробу контролю й оцінювання вчителем навчальної роботи учнів здійснив відомий педагог і керівник школи М.П. Щетинін. За нової організації навчального процесу — у період занурення (коли один предмет вивчається поспіль кілька днів) учні самі виконують і навчально-пізнавальну діяльність, і контрольно-оцінну. У школі М.П. Щетиніна практикується виставлення оцінок наприкінці навчального дня: «Про оцінки учні дізнаються після уроків, під час щоденного аналізу підсумків дня. Такий аналіз дисциплінує учнів, кожен з них відчуває до себе постійну увагу, може порівняти свої успіхи з досягненнями товаришів». Що цінного в цьому експерименті? Те, що в учнів за даних умов формується правильне уявлення про необхідний рівень опанування навчальним матеріалом, виробляється адекватна самооцінка своїх навчальних можливостей з тих чи інших навчальних предметів.

Корисну форму обліку знань і вмінь запропонував учитель-новатор І.П. Волков на уроках праці й образотворчого мистецтва. З метою виявлення, розвитку й обліку індивідуальних нахилів учнів І.П. Волков завів спеціальні (на кожного учня) творчі щоденники, в яких відмічає виконання самостійної (зі своєї ініціативи) роботи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Головними видами контролю успішності учнів у сучасній школі є: випереджувальний, поточний, періодичний, підсумковий.	\|	Контроль і оцінка знань учнів у школах зарубіжжя

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.