• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВ

Національний банк України регулює діяльність комерційних банків, встановлюючи вимоги щодо мінімального розміру капіталу, нормативів (капіталу, ризику, інвестування, розпорядження валютною позицією), нормативів обов’язкового резервування кош­тів банківською системою.

Основним елементом капіталу комерційного банку є статутний капітал. Національний банк України встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку на час його створення і реєстрації. Надалі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банків змінюються.

Одним із найважливіших показників фінансового стану банку є регулятивний капітал. Він має забезпечувати захист вкладів та фінансову стійкість і стабільну діяльність банку та є джерелом покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банк бере на себе в процесі діяльності.

До першої групи активів із ступенем ризику 0 % входять найбільш ліквідні активи:

· готівкові кошти;

· банківські метали;

· кошти в Національному банку;

· боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

· нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

· боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції.

До другої групи активів із ступенем ризику 10 % входять:

· короткострокові та довгострокові кредити, надані центральним органам виконавчої влади;

· нараховані доходи за кредитами, надані центральним органам виконавчої влади.

До третьої групи активів зі ступенем ризику 20 % входять:

· боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

· боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

· кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

· нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

· короткострокові кредити та депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас, а також нараховані доходи за такими кредитами та депозитами.

До четвертої групи активів зі ступенем ризику 50 % належать:

· кошти до запитання та нараховані на них доходи в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

· короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади;

· нараховані доходи за кредитами, надані місцевим органам виконавчої влади;

· гарантійні депозити в інших банках (покриті);

· зобов’язання з кредитування, надані банками, та інші зобов’язання, які надані клієнтам;

· валюта та банківські метали, куплені, але не одержані.

До п’ятої групи активів зі ступенем ризику 100 % відносять найменш ліквідні активи, такі як:

· прострочені нараховані доходи;

· депозити, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

· гарантійні депозити в інших банках (непокриті);

· прострочена кредитна заборгованість;

· короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

· термінова та пролонгована кредитна заборгованість;

· сумнівна дебіторська заборгованість.

НБУ може переглядати мінімальний розмір регулятивного капіталу за станом на 1-ше число нового року залежно від економіч­ного становища країни, стану світових фінансово-кредитних і валютних ринків та відповідно до змін курсу національної валюти.

Фінансове управління банківською ліквідністю — складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських активів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її розвитку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає у встановленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:

· управління ліквідністю через управління активами (забезпечення ліквідності за рахунок активів);

· управління пасивами (використання позичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти);

· управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю).

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів.

При застосуванні стратегії управління пасивами банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стопроцентної гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною або придбати взагалі.

Відповідно до методу забалансового управління активами та пасивами частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших банках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кредитних ліній з іншими банками-кореспондентами. Поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення короткострокових позик на грошовому ринку.

За діяльністю комерційних банків здійснюється певний нагляд.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

· створення нових банків та установ;

· діяльність банків;

· реорганізація та ліквідація банків.

Наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового характеру з метою регулювання їхньої діяльності та приведення її у відповідність із чинним банківським законодавством. Ці заходи можуть розглядатися також як елемент банківського нагляду й елемент банківського регулювання.

Комерційні банки через специфіку діяльності і ризиків, що притаманні банківському бізнесу, відповідають не тільки перед власними вкладниками, а й за належний рівень стабільності у фінансовій сфері країни.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

· забезпечення стабільності та надійності банківської системи;

· захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;

· створення конкурентного середовища у банківському секторі. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за кредитами, підвищуються процентні ставки за депозитами, роз­ширюється спектр банківських послуг, запроваджуються нові банківські технології;

· забезпечення відкритості політики і діяльності банківського сектора в цілому і в кожному банку окремо;

· підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківський системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Серед інструментів суто економічного регулювання діяльності банківського сектора, грошово-кредитної системи України НБУ застосовує економічні нормативи та норматив резервування коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку в НБУ. Усі економічні нормативи так чи інакше характеризують діяльність банківської установи, рівень її надійності, ліквідності, дають оцінку активам та пасивам, співвідношенню між їхніми окремими групами.

Крім регулятивної функції, економічні нормативи виконують функцію мінімізації банківських ризиків. Обмеження у проведенні окремих банківських операцій у зв’язку з необхідністю дотримання нормативів сприяє проведенню керівництвом банку більш зваженої кредитної, валютної політики, господарської діяльності, примушує нарощувати резервні фонди та капітал.

Виконання банками вимог з резервування частки залучених коштів сприяє передусім стабільності на вітчизняному грошово-кредитному та валютному ринках, і тому використовується НБУ як інструмент регулювання співвідношення між пропозицією та попитом на грошові кошти, як елемент стримування або нарощування кредитних коштів в економіці.

За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції. Невиконання економічних нормативів не передбачає сплати штрафних санкцій, але систематичне їх невиконання може призвести до застосування з боку НБУ заходів адміністративного впливу, введення обмежень на виконання банком тих чи інших операцій та спричинити більш жорсткі санкції.

Органи банківського регулювання та нагляду мають діяти, керуючись принципами розумного, виваженого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їх фінансовий стан, порушити свободу діяльності банків.

В Україні відповідно до Закону «Про банки та банківську діяльність» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департаменти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функціонального призначення. Діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює департамент валютного регулювання, департамент готівково-грошового обігу регламентує порядок роботи банків із готівковою національною валютою, департамент бухгалтерського обліку та розрахунків визначає порядок бухгалтерського обліку і звітності в банках.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система представлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

До складу комісії входять відповідні служби НБУ, основними напрямами діяльності яких є:

· підготовка висновків щодо можливості реєстрації новостворених банків, а також надання банкам ліцензій на здійснення банківських операцій;

· надання дозволів на відкриття банківських установ і на здійснення ними банківських операцій;

· інспектування банків і банківських установ;

· оброблення економічної інформації.

НБУ як орган регулювання банківської діяльності, спираючись на законодавчу базу і використовуючи світовий банківський досвід, зокрема рекомендації Базельського комітету, визначає:

· порядок реєстрації банків у Книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ;

· порядок надання банкам ліцензій на здійснення банківської діяльності;

· правила, що регламентують діяльність банків у вигляді інструкцій, положень тощо;

· принципи та стандарти бухгалтерського обліку банків;

· правила організації фінансової та статистичної звітності банків;

· економічні нормативи, що регламентують діяльність банків, а також форми впливу на них;

· режим фінансового оздоровлення для банків, що належать до проблемних;

· порядок страхування банківських ризиків і порядок гарантування депозитів;

· механізм реорганізації та ліквідації банків.

На стадії радикального втручання в діяльність проблемних банків вживаються такі заходи:

· установлення режиму фінансового оздоровлення;

· припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій);

· ліквідація (банкрутство).

При переведенні банківської установи в режим фінансового оздоровлення до неї НБУ застосовує заходи, спрямовані на:

· зниження рівня витрат (на заробітну плату, поточний та капітальний ремонт, рекламу);

· часткову або повну заборону на проведення активних операцій;

· погашення простроченої дебіторської заборгованості;

· ліквідацію збиткових філій;

· формування необхідних розмірів резервних фондів;

· збільшення розміру статутного фонду.

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
6. Автоматизація банківської діяльності в Україні
7. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
8. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
9. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
10. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
11. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
12. Автоматизація метрологічної діяльності

Переглядів: 599