• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Життєвий шлях і особистість Ф. Стендаля.

ІІ. Реалізація тез лекції.

Повідомлення плану лекції.

Ф.Стендаль (Анрі Марі Бейль) – класик французької літератури. Життєвий шлях і особистість Стендаля. Синтез романтизму й реалізму в його творчості. Роман «Червоне і чорне» – безкомпромісна, правдива розповідь про суспільно-політичне життя і людину періоду Реставрації».

Повідомлення теми та мети лекції.

І. Підготовчий етап.

Хід лекції

Кількість

годин:2

Дидактичні цілі:

навчальні: ознайомити студентів з життям і творчістю Стендаля; розкрити зміст романтичних і реалістичних тенденцій письменника та значення творчості у світовій літературі;

розвиваючі: розвивати навички виокремлення головного, встановлення причинно-наслідкових зв’язків (людина-суспільство, людина-історія);

виховні: виховувати повагу до митців, їх духовних надбань, естетичні смаки.

Обладнання:слайд презентація: «Ф.Стендаль – засновник французького психологічного реалістичного роману».

Новий період в західноєвропейській літературі, період критичного реалізму, відкриває творчість французького письменника Ф.Стендаля. Саме Стендаль є засновником реалістичного роману, який виник у часи панування романтизму.

Тема, якою ми відкриваємо період критичного реалізму звучить так:

План

1. Життєвий шлях і особистість Ф. Стендаля.

2. Значення творчості Стендаля у світовій літературі. Синтез романтизму й реалізму.

3. Роман «Червоне і чорне» – безкомпромісна, правдива розповідь про суспільно-політичне життя і людину періоду Реставрації.

Справжнє ім'я Стендаля – Марі Анрі Бейль. Народжений в родині буржуа, іноді він намагався привласнити собі дворянський титул, підписуючись «Анрі де Бейль».

Анрі Бейль народився 23 січня 1783 р. на півдні Франції в Греноблі.

Батько письменника, адвокат Шерюбен Бейль, був людиною, котру найбільше цікавили грошові справи. Найближчим його порадником була тітонька Серафі, до якої Анрі усе своє життя відчував глибоку ненависть. Вона повсякчас повторювала, що маленький Бейль – нікчема. Одного разу, коли хлопчикові було сім років, він знаходився на балконі та грався: озброївшись невеликим ножем, він саджав зернятка у квітковий горщик. Ножик вислизнув у нього з рук і впав на вулицю, ледь не зачепивши якоїсь бабці. Тітонька Серафі божилася, що маленький Анрі хотів убити цю стару даму. Саме тоді в душі хлопчика зародиласядумка про несправедливість. Для того, щоб помститися своїй старій тітці, Анрі був готовий знищити усю батьківську рідню.

Проте хлопчик обожнював рідних з боку матері, особливо дідуся – Анрі Ганьйона, – доктора медицини, демократа, який захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера, Дідро, Русо. Він прищепив онукові любов до філософів-просвітників.

Найбільш сильні враження і переживання дитячих років пов'язані з Першою Французькою революцією 1789 р. В життя шестирічного хлопчика увійшла проблема, яку він прагнув розв’язати протягом усього життя: чим була революція для Франції та світу?

Французька революція стала переломним моментом в історії всієї Європи – як епоха повалення монархії, переходу до віку демократії та встановлення республіки.

Родина володіла достатком, тому революція налякала батька і йому довелося навіть переховуватися.

1790 р. у долі Анрі відбулася фатальна подія – померла його мати, Генрієтта Бейль. Дитинство хлопця стало нестерпним. Він відчув на собі батьківську тиранію, до якої незабаром приєдналася і тиранія священика — абата Райана, якому батько довірив виховання сина. Це призвело до того, що Анрі зненавидів церкву і релігію.

Уже дитиною Анрі розділив людей на 2 категорії: нижчу і вищу. До нижчих він відносив батька, лицемірів, місцевого священика. До вищих – усю рідню по материнській лінії і самого себе. Це були люди безкорисливі, романтичні, розумні і закохані в поезію. Лише абат Шелак залишив у дитини світлі спогади, адже був прихильником античної поезії.

Анрі дуже любив читати. Щоправда, батько ретельно закривав книжкову шафу від сина, але той підібрав ключі і потайки брав книжки. У 10 років хлопчик написав свій перший художній твір – невеличку комедію.

У 1796 р. Анрі вступив до Центральної школи у місті Гренобль, де його улюбленими предметами стали математичні науки та література (твори Шекспіра, Сервантеса, Мольєра).

Закінчивши з відзнакою у 1799 р. школу, Анрі відправився до Парижа, щоб продовжити навчання в Політехнічному училищі, де готували артилерійських офіцерів та інженерів шляхів сполучення.

Далекий родич, пан Дарю, ввів Анрі до салонів. Тут Бейль уперше в житті зустрівся з блискучими жінками, які розмовляли про літературу, музику. У їх присутності він відчував сором'язливість і ні з чим незрівняне хвилювання. Юнак закохувався та прагнув бути коханим, та в той же час ледь наважувався заговорити з дамою свого серця.

Спроба Анрі вступити до Політехнічного училища стала невдалою.

Тим часом французька армія під командуванням молодого генерала Наполеона Бонапарта, який вже проголосив себе першим консулом, розпочала Італійську кампанію, ставлячи на меті створити в країні республіку за французьким зразком. І Анрі за допомогою родича став військовим, щоб взяв участь у воєній кампанії Наполеона 1800 р. Після переможної битви при Маренго Італії стала належити Франції.

Хоча військова кар’єра не захопила Анрі, проте, маючиподвійне національне походження («французьке» та «італійське»),уперше побачивши Італію, Анрі полюбив її на все життя, особливо Мілан.

Отже, прослуживши два роки в Ломбардії, офіцер Бейль подав у відставку і повернувся до Парижу з прихованим наміром стати письменником. Всі родичі, крім сестри Поліни, засудили його.

Майже три роки Бейль прожив в Парижі, наполегливо вивчаючи філософію, літературу та англійську мову. Між іншим доводилося дбати і про заробіток, проте безліч початих комедій залишилося в ті роки незакінченими.

В ці роки дві події перевернули життя письменника.

Перша подія заполонила серце ненавистю. 1804 р. став роком відновлення монархії і проголошення революційної Франції Французькою імперією. Бонапарт, якого ідеалізувала вся Європа, посів імператорський престол. Війни імператора змінили свій характер. Стендаль з обуренням починає говорити про грабіжницьку політику наполеонівських військ:«… Італійські жінки в містах та селянки в селах знають, що таке наше армія, оскільки з часу Аларіха Римжодного разу не піддавався такому розграбуванню». І Анрі, відчувши лицемірство свого кумира, зненавидів монархію.

Інша подія стала початком справжніх страждань. Молодий офіцер познайомився з актрисою Мелані Гільбер… І ось він вже ні дня не може прожити без Мелані. Після її від’їзду до Марселю Бейль стає прикажчиком марсельської контори пана Ребо, аби бути тільки із коханою. Батько називає Анрі шибеником, який живе з якоюсь авантюристкою, а його друзі тим часом в армії отримують чини та нагороди, їздять на власних конях, купують маєтки.

Та раптом в Марселі з’явився російський поміщик пан Барков, який видав себе за знатного вельможу. Прямо з театру він забрав подругу Бейля, на російському кораблі відвіз до Одеси, потім – до Москви й одружується з нею.

Розчарувавшись в комерції, з розбитим серцем, Бейль повернувся до Парижу і знову на колишній квартирі поринув у книжкові заняття та вивчення Цивільного кодексу.

В 1805 р., коли знову почалися війни з європейсько коаліцією, Анрі Бейль зараховується в інтендавнство. З того часу він безперервно роз’їжджає Європою услід за армією Наполеона: в 1806 р. вступає в Берлін, в 1809 – у Відень; в 1811 р. проводить відпустку в Італії; в 1812 р. за власним бажанням відправляється в армію, що вже вторглася в Росію; вступає в Москву, бачить пожежу давньої російської столиці і біжить разом з залишками військ до Франції, надовго зберігши спогади про доблесть російського народу.

30-річний Бейль повернувся до Парижа нічим, матеріально зовсім не забезпечений.

У Франції вже ніхто не думав про Наполеона, а в Європі всі чекали на повернення до французького трону королів династії Бурбонів.

6 квітня 1814 р. Наполеон підписав своє зречення. На трон офіційно був запрошений Людовика XVIII. Почалася доба Реставрації. До Франції почали повертатися політичні емігранти, представники французької аристократії які переховувалися за кордоном під час революційних подій.

Бейля почала переслідувала думка, що він не може висловити вголос революційні ідеї, якими насправді пишався. 7 вересня 1813 р. Анрі повернувся до милої його серцю Італії і 7 років прожив у Мілані.

Роки 1814 – 1830 письменник назвав часом «подорожей, великого і жахливого кохання».

Відвідуючи Гренобль, Париж, Лондон, він жив у бідності, пишучи свої твори про музику, живопис, архітектуру: «Життя Гайдна, Моцарта і Метастазів, «Історія живопису Італії». А книгу «Рим, Неаполь, Флоренція, написану в 1817 р., письменник вперше підписав псевдонімом «барон де Стендаль, кавалерійський офіцер» (Стендаль – назва німецького міста, у якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII ст. Йоганн Вінкельман).

Імена двох жінок, Анжели П'єтрагруа та Метільди Дембовської, які завдали Стендалю більше страждань, ніж радості, пізніше набули втілення у його героїнях.

Роман з молодою італійкою Анжелою П'єтрагруа тривав три роки, аж поки покоївка не зглянулася на чудакуватого француза, безкорисливо закоханого в її пані, і розповіла йому про всіх прихильників Анжели П’єтрагруа.

Італійка, Матильда Вісконтілі, дружина польського офіцера Домбровського, назавжди залишила слід в пам’яті письменника. Матильда була прекрасноосвіченою та мала вищуформу ломбардської краси. Прекрасна жінка рано померла, забравши його серце.

В Італії Стендаль заводить дружбу з Байроном, зближується з республіканцями-карбонаріями. Запідозрений італійським урядом у зв’язку з таємною національно-визвольною організацією, Стендаль повинен був виїхати з Мілана до Парижа.

Париж зустрів письменника непривітно, оскільки сюди дійшли слухи про його сумнівні італійські знайомства. Стендалю доводилося бути дуже обережним. Він друкується в англійських журналах, не підписуючи своїх статей (авторство статей буде встановлено лише через сто років).

В 1822 р. вийшов психологічний трактат «Про любов», в якому письменник охарактеризував різні види любові, розповсюджені в тих чи інших класах суспільства і в різні історичні епохи.

В 1823 и 1825 гг. Стендаль видав книгу зі скромною назвою «Расін і Шекспір», у якій розповів про літературу і дійсність.

В 20-ті роки народжується декілька творів, що свідчать про розвиток реалістичного дарування письменника. В 1827 р. з’являється перший роман «Арманс», головний герой якого – мисляча й освічена людина, що виявилася самотньою, бо у «вищому світі» парижських аристократівлюдські почуття нічого не варті. На жаль,роман не привернув уваги читача.

В 1829 р. друкується нарис «Прогулянки по Риму» і новела «Ваніна Ваніні»

В 30-ті роки настає час найбільших творів: романи – «Червоне і чорне» (1830), «Червоне і біле» (1834), «Люсьєн Левен» (1834), «Пармський монастир» (1839), автобіографічні твори – «Спогади егоїста» (1832), «Життя Анрі Брюлара» (1836).

Ці роки були досить тяжкими в житті письменника, який не мав постійного заробітка . а жив на незначну воєну пенсію.

Після встановлення у Франції 28 липня 1830 р. Липневої монархії Стендаль поступає на державну службу. Його призначають французьким консулом у папських володіннях.

На початку 40-вих роки здоров’я письменника дуже погіршалося. 8 листопада 1841 р. після першого апоплексичного удару він записав в щоденнику: «Нічого немає смішного в тому, що я можу померти на вулиці». І так дійсно сталося… 22 березня 1842 р. у нього стався другий удар. Його підібрали на одній з паризьких вулиць недалеко від Міністерства іноземних справ. Усі спроби привести його до свідомості були марними. О 2 годині ночі 23 березня 1842 р. Ф.Стендаль помер.

Наступного дня у французьких газетах з’явилося повідомлення про те, що на кладовищі Монмарт похований «маловідомий німецький поет Фрідріх Стиндаль».

За труною йшли П.Меріме, І.Тургенєв і двоє невідомих друзів.

На простому кам'яному постаменті, що виситься над могилою, витесано напис: «Жив, писав, кохав».

Читайте також:

1. Взаємозв’язок понять індивід, особистість, індивідуальність
2. Вплив колективу на особистість дитини.
3. Детермінанти ефективності менеджера як лідера зі змін: особистість лідерів зі мін, загальна ситуація, стиль лідерства та управління
4. Експериментатор: його особистість і діяльність. Ефект Пігмаліона або Розенталя.
5. Емоції і особистість
6. ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ІГОРЯ РИМАРУКА
7. Життєвий культурний стиль
8. Життєвий та творчий шлях
9. Життєвий цикл нової техніки
10. Життєвий цикл об'єкта інтелектуальної власності
11. Життєвий цикл організації
12. Життєвий цикл організації

Переглядів: 2790