Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Нейрон і нейроглія як структурно-функціональні одиниці ЦНС. Нейронні ланцюги, нервові центри.

Нейрон– анатомо-гістологічна одиниця ЦНС. Він складається з тіла і відростків. Тіла нейронів складають сіру речовину головного мозку. Їх функції полягають у переробці та зберіганні інформації, а також у харчуванні відростків.

Відростки нейронів:

- аксони – довгі малогіллясті відростки, які проводять інформацію від тіла нейрона до периферії;

- дендрити – короткі, багатогіллясті відростки, що передають інформацію від периферії до тіла нейрона.

Функції відростків полягають у проведенні інформації до тіла і від тіла нейрона, у забезпеченні взаємодії нейронів з іншими структурами.

За локалізацією нейрони підрозділяються на центральні і периферичні. Центральними називаються ті нейрони, тіла яких лежать у межах ЦНС. Периферичні нейрони належать периферичній нервовій системі. Вони можуть залягати в спинномозкових гангліях, в гангліях черепно-мозкових нервів, у гангліях вегетативної нервової системи.

В залежності від виконуваної функції нейрони діляться на 3 основні групи:

- аферентні (чутливі);

- еферентні (рухові);

- вставні (контактні).

Аферентні нейрони забезпечують сприйняття подразнення і передачу інформації в ЦНС. Еферентні нейрони забезпечують передачу інформації від ЦНС на периферію. Вставні нейрони забезпечують передачу інформації всередині ЦНС (з аферентних нейронів на еферентні).

Залежно від ефекту вставні нейрони поділяються на:

- збуджуючі –збуджуючий вплив на еферентні нейрони;

- гальмівні – роблять гальмівний вплив на еферентні нейрони.

В залежності від виду медіатора у синапсі нейрона розрізняють:

- холінергічні нейрони (медіатор – ацетилхолін);

- адренергічні нейрони (медіатори – адреналін і норадреналін).

Серед безлічі відомих функцій нейрона: трофічної, генераторної, провідної збудження, найбільший інтерес представляє здатність нейронів синтезувати і секретувати біологічно активні речовини. Одна нервова клітина може синтезувати тільки один вид медіатора.

Аксонний транспорт полягає в пересуванні від тіла клітини до закінчення аксона синтезованих в клітинних органелах секреторних гранул. Крім прямого аксонного транспорту, існує і зворотний (ретроградний), сутність якого полягає в захопленні аксони закінченнями (шляхом піноцитозу) з синаптичної щілини невитрачених молекул речовини і збереженні їх в тілі нейрона у вигляді деякого резерву.

Поняття про нейроглії.

Нейроглії – це клітини, що оточують нейрони і входять разом з ними до складу ЦНС і ПНС. Кількість гліальних клітин на порядок вище кількості нервових клітин.

Функції нейроглії:

- опорна – підтримує нервові клітини;

- ізолююча – перешкоджає переходу нервових імпульсів з тіла одного нейрона на тіло іншого;

- регуляторна – бере участь у регуляції роботи ЦНС, зокрема, забезпечуючи передачу імпульсів в потрібному напрямку;

- трофічна – бере участь в обмінних процесах нейронів;

- регуляторна – регулює збудливість нервових клітин.

Діяльність організму – закономірна рефлекторна реакція на стимул.

Рефлекс – реакція організму на подразнення рецепторів, яка здійснюється за участю ЦНС. Структурною основою рефлексу є рефлекторна дуга.

Рефлекторні дуги можуть бути двох видів:

1) прості – моносинаптичні рефлекторні дуги (рефлекторна дуга сухожильного рефлексу), що складаються з 2 нейронів (рецепторного (аферентного) і ефекторних), між ними є 1 синапс;

2) складні – полісинаптичні рефлекторні дуги. До їх складу входять 3 нейрона (їх може бути і більше) – рецепторний, один або кілька вставних і ефекторних.

Уявлення про рефлекторної дузі як про доцільний відповіді організму диктує необхідність доповнити рефлекторну дугу ще однією ланкою – петлею зворотного зв'язку. Цей компонент встановлює зв'язок між реалізованим результатом рефлекторної реакції і нервовим центром, який видає виконавчі команди. За допомогою цього компонента відбувається трансформація відкритої рефлекторної дуги в закриту.

Особливості простої моносинаптичної рефлекторної дуги:

1) територіально зближені рецептор і ефектор;

2) рефлекторна дуга двухнейронна, моносинаптична;

3) нервові волокна групи А (70-120 м / с);

4) короткий час рефлексу;

5) м'язи, що скорочуються за типом одиночного м'язового скорочення.

Особливості складної полісинаптичної рефлекторної дуги:

1) територіально роз'єднані рецептор і ефектор;

2) рецепторна дуга трехнейронна (може бути й більше нейронів);

3) наявність нервових волокон групи С і В;

4) скорочення м'язів по типу тетануса.

Поняття про нервовий центр. У складних багатоклітинних організмах тварин і людини окрема нервова клітина не в змозі регулювати які-небудь функції. Всі основні форми діяльності нервової системи пов'язані з участю в її функціях певних груп нервових клітин-нервових центрів.

Нервовим центром називають сукупність нервових клітин, необхідних для здійснення якої-небудь функції. Ці центри відповідають відповідними рефлекторними реакціями на зовнішнє роздратування, яке надійшло від пов'язаних з ними рецепторів. Клітини нервових центрів реагують і на безпосереднє їх роздратування речовинами, що знаходяться в протікає через них крові (гуморальні впливу).

Фізіологічні властивості нервових центрів визначають характер відповідних реакцій. Ці властивості в значній мірі пов'язані з особливостями проведення нервових імпульсів через синапси, що з'єднують різні нервові клітини.

Властивості нервових центрів:

1. Одностороннє проведення збудження – збудження передається з аферентного на еферентної нейрон. Причина: клапанна властивість синапсу.

2. Затримка проведення збудження: швидкість проведення збудження в нервовому центрі на багато нижче такої по інших компонентів рефлекторної дуги. Чим складніше нервовий центр, тим довше проходить по ньому нервовий імпульс. Причина: синаптична затримка. Час проведення збудження через нервовий центр - центральне час рефлексу.

3. Сумація збудження – при дії одиночного подпорогового подразника відповідної реакції немає. При дії декількох підпорогових подразників відповідь реакція є. Рецептивне поле рефлексу – зона розташування рецепторів, порушення яких викликає певний рефлекторний акт.

Є 2 види сумації: тимчасова і просторова.

Тимчасова – виникає відповідна реакція при дії декількох наступних один за одним подразників. Механізм: підсумовуються збуджуючі постсинаптичні потенціали рецептивного поля одного рефлексу. Відбувається сумація в часі потенціалів одних і тих же груп синапсів.

Просторова сумація – виникнення відповідної реакції при одночасній дії декількох підпорогових подразників. Механізм: сумація збудливого постсинаптичного потенціалу від різних рецептивних полів. Підсумовуються потенціали різних груп синапсів.

4. Центральне полегшення – пояснюється особливостями будови нервового центру. Кожне аферентні волокно входячи в нервовий центр іннервує певну кількість нервових клітин. Ці нейрони – нейронний пул. У кожному нервовому центрі багато пулів. У кожному нейронному пулі – 2 зони: центральна (тут аферентне волокно над кожним нейроном утворює достатню для порушення кількість синапсів), периферична або крайова облямівка (тут кількість синапсів недостатня для збудження). При подразненні збуджуються нейрони центральної зони. Центральне полегшення: при одночасному роздратуванні 2-х аферентних нейронів відповідна реакція може бути більше арифметичної суми роздратування кожного з них, тому що імпульси від них відходять до одних і тих же нейронам периферичної зони.

5. Оклюзія – при одночасному роздратуванні 2-х аферентних нейронів відповідна реакція може бути менше арифметичної суми роздратування кожного з них. Механізм: імпульси сходяться до одних і тих же нейронам центральної зони. Виникнення оклюзії або центрального полегшення залежить від сили і частоти роздратування. При дії оптимального подразника, (максимального подразника (по силі і частоті) викликає максимальну реакцію) - з'являється центральне полегшення. При дії пессімального подразника (з силою і частотою викликають зниження відповідної реакції) – виникає явище оклюзії.

6. Посттетанічна потенція – посилення відповідної реакції, спостерігається після серії нервових імпульсів. Механізм: потенціація збудження в синапсах;

7. Рефлекторна післядія – продовження відповідної реакції після припинення дії подразника:

8. Трансформація збудження – невідповідність відповідної реакції частоті наносяться подразнень. На афферентному нейроні відбувається трансформація у бік зменшення через низьку лабільності синапса. На аксонах еферентної нейрона, частота імпульсу більше частоти наносяться подразнень. Причина: всередині нервового центру утворюються замкнуті нейронні ланцюги, в них циркулює збудження і на вихід з нервового центру імпульси подаються з більшою частотою.

9. Висока стомлюваність нервових центрів – пов'язана з високою стомлюваністю синапсів.

10. Тонус нервового центру – помірне збудження нейронів, яке реєструється навіть у стані відносного фізіологічного спокою. Причини: рефлекторне походження тонусу, гуморальну походження тонусу (дію метаболітів), вплив вище розміщених відділів центральної нервової системи.

11. Висока чутливість до хімічних речовин і нестачі кисню.

12. Конвергенція – в нервовому центрі кілька клітин можуть передавати імпульси до одного нейрону, тобто збудження конвергує на ньому.

13. Дивергенція і іррадіація. Збудження навіть єдиного нервового волокна, по якому імпульси надходять в нервовий центр, може послужити причинного збудження безлічі виходять з центру нервових волокон.

Принципи координаційної діяльності ЦНС:

Координація – це об'єднання рефлекторної діяльності ЦНС в єдине ціле, що забезпечує реалізацію всіх функцій організму. Виділяють такі основні принципи координації:

1. Принцип іррадіації збуджень. Нейрони різних центрів пов'язані між собою вставними нейронами, тому імпульси, що надходять при сильному і тривалому подразненні рецепторів, можуть викликати збудження не тільки нейронів центру даного рефлексу, але й інших нейронів. Наприклад, якщо дратувати у спінальної жаби одну із задніх лапок, слабо здавлюючи її пінцетом, то вона скорочується (оборонний рефлекс), якщо подразнення посилити, то відбувається скорочення обох задніх лапок і навіть передніх.

2. Принцип загального кінцевого шляху. Імпульси, які надходять в ЦНС по різним аферентні волокнах, можуть сходитися (конвергувати) до одних і тих же вставних, або еферентних, нейронів. Шеррінгтон назвав це явище «принципом загального кінцевого шляху». Один і той же мотонейрон може порушуватися імпульсами, що приходять від різних рецепторів (зорових, слухових, тактильних), тобто брати участь у багатьох рефлекторних реакціях (включатися в різні рефлекторні дуги). Так, наприклад, мотонейрони, що іннервують дихальну мускулатуру, крім забезпечення вдиху беруть участь у таких рефлекторних реакціях, як чхання, кашель і ін.

3. Принцип домінанти. Був відкритий О.О.Ухтомським, який виявив, що роздратування афферентного нерва (або коркового центру), зазвичай веде до скорочення м'язів кінцівок при переповненні у тварини кишечнику, викликає акт дефекації. У даній ситуації рефлекторне збудження центру дефекації пригнічує, гальмує рухові центри, а центр дефекації починає реагувати на сторонні для нього сигнали. О.О.Ухтомський вважав, що в кожний даний момент життя виникає визначальний (домінантний) осередок збудження, що підкоряє собі діяльність всієї нервової системи і визначальний характер пристосувальної реакції. До домінантного вогнища конвергують збудження з різних областей ЦНС, а здатність інших центрів реагувати на сигнали, що приходять до них, загальмовується. Завдяки цьому створюються умови для формування певної реакції організму на подразник, що має найбільше біологічне значення, тобто задовольняє життєво важливу потребу. Домінантний центр порушення володіє рядом властивостей:

1) для його нейронів характерна висока збудливість, що сприяє конвергенції до них збуджень з інших центрів;

2) його нейрони здатні підсумовувати приходять збудження;

3) порушення характеризується стійкістю і інертністю, тобто здатністю зберігатися навіть тоді, коли стимул, який викликав освіту домінанти, припинив дію.

4. Принцип зворотного зв'язку. Процеси, що відбуваються в ЦНС, неможливо координувати, якщо відсутній зворотний зв'язок, тобто дані про результати управління функціями. Зворотній зв'язок дозволяє співвіднести вираженість змін параметрів системи з її роботою. Зв'язок виходу системи з її входом з позитивним коефіцієнтом посилення називається позитивним зворотним зв'язком, а з негативним коефіцієнтом - негативним зворотним зв'язком. Позитивний зворотний зв'язок в основному характерна для патологічних ситуацій. Негативний зворотний зв'язок забезпечує стійкість системи (її здатність повертатися до вихідного стану після припинення впливу збуджуючих факторів).

5. Принцип реципрокності. Він відображає характер відносин між центрами, відповідальними за здійснення протилежних функцій (вдиху і видиху, згинання та розгинання кінцівок), і полягає в тому, що нейрони одного центру, збуджуючись, гальмують нейрони іншого і навпаки.

6. Принцип субординації (супідрядності). Основна тенденція в еволюції нервової системи проявляється в зосередженні функцій регулювання та координації у вищих відділах ЦНС – цефалізація функцій нервової системи. В ЦНС є ієрархічні взаємовідносини – вищим центром регуляції є кора великих півкуль, базальні ганглії, середній, довгастий і спинний мозок підкоряються її командам.

7. Принцип компенсації функцій. ЦНС володіє величезною компенсаторної здатністю, тобто може відновлювати деякі функції навіть після руйнування значної частини нейронів, що утворюють нервовий центр. При пошкодженні окремих центрів їх функції можуть перейти до інших структур мозку, що здійснюється при обов'язковій участі кори великих півкуль.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ВИСНОВОК	\|	Процеси збудження та гальмування у ЦНС.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.