• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Впровадження нормативних актів

На зразок інших текстів, що юридично зобов'язують практичне засто­сування актів Співтовариства часто вимагає прийняття додаткових нор­мативних правил, подальшого адміністративного виконання й конт­ролю.

Згідно із загальними правилами, встановленими Римською угодою ЄЕС/ЄС, нормативну імплементацію актів ЄС покладає в основному на Комісію, тоді як поточне адміністративне управління доручено державам-членам. На практиці доцільніше говорити про утворення своєрідної вико­навчої мережі Спільноти, що включає Комісію, Раду та національні адмі­ністрації на місцях.

Нормативна імплеліентація

Небажання національних урядів втрачати контроль за імплементацією актів ЄС", а з іншого боку - технічні труднощі у тому, щоб ухвалювати всю сукупність імплементаційних актів у межах Ради, призвели до вироб­лення складної процедури комітетів - "комітології".

Відповідно до ст. 155 (211) Угоди про заснування ЄЕС, Рада міністрів могла надавати Комісії право на імплементацію законодавчих актів, які вона попередньо ухвалила. Таке делегування повноважень супроводжува­лося утворенням спеціальних комітетів, що складалися з представників національних урядів і були покликані контролювати імплементаційні заходи Комісії. Таким чином, у 60-х роках XX ст. виникли комітети управління та регламентації, яким було доручено наглядати, відповідно, за впроваджен­ням ССП та спільного ринку, а згодом й інших спільних політик.

Єдиний європейський актзобов'язавРаду передаватиКомісіїпов­новаження щодо імплементації актів Спільноти,за винятком особли­вих випадків (ст. 202 Угоди ЄЕС/ЄС). У зв'язку з цим рішенням Ради від 13 липня 1987 р. було систематизовано процедуру використання комітетів контролю. Нове рішення Ради від 28 червня 1999 р. дещо спростило меха­нізми "комітології" та пристосувало їх до процедури спільного рішення.

Отже, імплементаційні повноваження Комісії підлягають контролю трьох типів міжурядових комітетів: консультації, управління та регламентації.

Консультативні комітетиуповноважені надавати простий рекомендаційний висновок щодо імплементаційного проекту Комісії, який юридично не зв'язує цю інституцію.

Комітет управління, в разі негативного висновку,призупи­няє впровадження проекту Комісії на термін до 3 місяців, протягом якого Рада має право ухвалити кваліфікованою більшістю власні імплементаційні заходи. Комітети управління контролюють, зокрема, впровадження спільних сільськогосподарської та рибної політик.

Ко­мітет регламентації,в разі негативного висновку, чи за умов відсутності такого висновку, Комісія зобов'язана подати свою імплементаційну про­позицію на розгляд Ради та сповістити про неї Парламент. Далі протягом З місяців Рада може ухвалити чи відхилити пропозицію Комісії кваліфіко­ваною більшістю. При цьому Європарламент може інформувати Раду про можливе перевищення Комісією своєї імплементаційної компетенції у тому випадку, якщо базовий акт прийнято в межах процедури спільного рішен­ня.

Якщо Рада відхиляє пропозицію Комісії кваліфікованою більшістю, то та має право подати ще раз свою переглянуту пропозицію на розгляд Ради. Врешті-решт, якщо після завершення загального терміну 3 місяців Рада не ухвалила пропозиції Комісії або не висловилась проти, Комісія затверджує остаточно свою пропозицію.

Процедура регламентації охоплює імплемента­цію нормативних актів у сферах охорони здоров'я, довкілля, спільної тор­говельної політики та ухвалення санітарних, ветеринарних, технічних норм, Отож Комісія ухвалює нині переважну більшість імплементаційних актів під наглядом різноманітних міжурядових комітетів (близько трьох­сот). Сам тип комітету затверджує Рада в ході обговорення базового зако­нопроекту. Зрозуміло, що Комісія хотіла призначення комітету консуль­тації, тоді як Рада більш схильна утвердити комітет управління чи регламен­тації. Слід, однак, зауважити, що випадки, коли комітет дає негативний висновок стосовно імплементаційних заходів Комісії, трапляються дуже рідко. У той же час Європарламент домігся права бути інформованим та консультованим у тому, що стосується імплементації актів, прийнятих на підставі процедури спільного рішення. Досягнення цих компромісів між Комісією, Радою та Парламентом не знімає, проте, потребу подальшого спрощення імплементаційної процедури.

Поза тим, держави-члени можуть або й зобов'язані ухвалювати власні юридичні акти (закони, декрети, постанови), що забезпечують імплементацію (виконання, впровадження) актів ЄС та, зокрема, інкорпорацію (включення, перенесення) директив у їх внутрішнє законодавство

Адміністративне виконання

Декларація №43, додана до Амстердамської угоди, підтвердила, що "адміністративне застосування права Співтовариствпокладається в принципі на держави-члени відповіднодо їх конституційних правил".

Це означає, що національні адміністрації самі забезпечують повсякденне виконання та дотримання європейського законодавства (з боку підприємств і фізичних осіб) і, таким чином, відпадає потреба у створенні потужного адміністративного апарату на рівні Спільноти.

Адміністративна компетенція держав-членів поширюється на більшість галузей інтеграції в межах ЄЕС/ЄС. Національні адміністрації уповнова­жені, зокрема, збирати власні фінансові ресурси Співтовариств (митні збо­ри, сільськогосподарські відрахування, частка ПДВ). Вони здійснюють усю сукупність заходів, пов'язаних з реалізацією митного союзу, спільної тор­говельної та сільськогосподарської політик тощо.

Натомість Єврокомісіябезпосередньо слідкує за дотриманням правил конкуренції та розпоря­джається бюджетними коштами Євросоюзу (в основному кредитами нау­ково-дослідних програм та допомогою третім країнам)⁷⁸. Крім того, вона може збирати всю необхідну інформацію та вдаватись до перевірок на місцях у тому, що стосується збору власних ресурсів, ССП. Прямі адміні­стративні повноваження Комісії охоплюють також чимало положень угод про заснування ЄОВС та Євратому (збирання власного податку в межах ЄОВС, функції контролю). Відповідно, Комісія спроможна накладати адмі­ністративні санкції на підприємства держав-членів (зокрема, грошові штра­фи) у рамках політики конкуренції ЄЕС/ЄС та, ширше, в межах ЄОВС та Євратому. У свою чергу, держави-члени можуть теж застосовувати низку адміністративних і, при потребі, карних покарань щодо їхніх підприємств, юридичних та фізичних осіб. Зрештою, потрібно вказати на все більше делегування функцій адміністративного управління та контролю до компе­тенції спеціалізованих європейських агентств.

Читайте також:

1. X Впровадження Зростання Зрілість Спад Час
2. А. Видання прав актів управління
3. Адміністративно-правове регулювання державної реєстрації актів цивільного стану, державної виконавчої служби, нотаріату та адвокатури.
4. Види договорів і контрактів. Розподіл функцій учасників проекту
5. Види і загальна характеристика нормативних актів
6. Види і загальна характеристика правових актів.
7. Види правових актів державного управління. Вимоги, що ставляться до актів державного управління.
8. Види правових актів управління
9. Види ф'ючерсних контрактів.
10. Визначення положення газорідинних і водо-нафтових контактів
11. Визначення товщини ізоляції за значенням нормативних тепловтрат.
12. Вимоги нормативних документів щодо виконання робіт в умовах ущільненої забудови

Переглядів: 675