Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Етика та мораль

Вступ

ПЛАН

З курсу

Професійна етика і культура юриста

на тему:

«Професійна мораль як об’єкт вивчення професійної етики»

 

Львів – 2012

 

Вступ

 

1. Природа, сутність, специфіка та структура моралі

 

2. Ознаки, функції та принципи моралі

 

3. Етика та мораль

 

4. Співставлення і взаємовплив моралі та права

 

Висновки

 

Список використаних джерел

 

Походження моралі, як уже зазначалося, тривалий істо­ричний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками. Безпосереднім джерелом моралі стала об’єктивна суспільна потреба у колективному житті, його організації, у погодженні і врегулюванні спільної і в той же час індивідуалі­зованої діяльності, що зливається у суспільному процесі ви­робництва самого життя, у відтворенні людського способу іс­нування. Мораль є продуктом суспільно-історичного розвитку, що розгортається на основі й у процесі практично-духовної діяльності людей. Вона відбиває цілісну систему поглядів на суспільне життя, переконань, зв’язок суспільства і особистос­ті, залежність певних звичаїв, традицій, норовів, норм від суспільних інтересів. Зміст реальних вимог, приписів визна­чається конкретно-історичними соціальними умовами, мате­ріальними і духовними чинниками. Отже, мораль є соціаль­ним феноменом, продуктом соціального буття і розвитку, детермінованим соціальними умовами. Вона не є результатом людського свавілля, а об’єктивно обумовлена і виступає необ­хідною формою самоздійснення суспільних індивідів.

Мораль передбачає ціннісне ставлення людини до природ­ного світу, суспільства, спільнот, соціальних інститутів, соці­альних суб’єктів, інших людей і до самої себе. Моральні цін­ності (норми, принципи, ідеали, уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові то­що), що виникають та існують у суспільстві, сприймаються моральною свідомістю людини, кристалізуються в її ціннісні орієнтації, переконання, соціально-психологічні настанови й реалізуються у вчинках.

Як спосіб соціальної регуляції, на відміну від звичаю, тра­диції, моди, ритуалу, адміністративних і гігієнічних, організа­ційних і техніко-технологічних вимог, економічних, держав­но-політичних чинників і права, що приписують діапазон, послідовність, інтенсивність, спрямованість дій, вчинків тощо, мораль має також свою специфіку. Найвагомішими регулято­рами соціальної поведінки людей поряд з мораллю залиша­ються звичай і право.

Мораль, як різновид практично-духовною способу освоєн­ня світу, як спосіб ціннісною орієнтування за допомогою нормативно-імперативного механізму, регулює поведінку лю­дини і суспільні відносини. Вона тісно пов’язана з політикою, правом, релігією, мистецтвом, наукою, але має свою специфі­ку, що й визначає її особливе призначення для організації су­спільного життя.

З розвитком матеріально-економічних відносин, усклад­ненням суспільного життя, зростанням духовних начал у жит­ті людини поступово формується моральна система суспіль­ства. Вона виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів). Отож вона виникає і розвивається у людській спільності як спосіб регулювання міжлюдських стосунків. У ставленні до іншого як до людини реалізується людська (соціальна) сутність індивіда, задоволь­няється органічна для суспільної істоти потреба у співпричет­ності до інших, до суспільства. Мораль реалізується безпосе­редньо у ставленні до іншого як рівного собі.

1. Природа, сутність, специфіка та структура моралі

Моральна сфера людською життя надто складна. І досі дослідники моралі ставлять запитання про причини виник­нення і функціонування моралі, полемізують щодо її визна­чення тощо. Залежно від розуміння місця, ролі, значення мо­ралі у житті суспільства і людини вона інтерпретується як:

- сукупність правил для регулювання людської поведінки;

- безпосереднє вираження людяності, піклування про лю­дину;

- особлива сфера ціннісного буття людини;

- засіб обслуговування людської діяльності;

- засіб з’ясування сенсу існування і сфери самореалізації;

- форма духовно-практичного опанування світу або фор­ма суспільної свідомості чи духовного життя суспільства;

- форма самосвідомості людини;

- мудрість життя;

- практична філософія тощо.

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розгля­дається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релі­гійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, за­гальнолюдський характер – тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися.

Натуралістична етика, (у творах Ч. Дарвіна, В. Ефроїмсона, П. Кропоткіна, П. Симонова, Г. Спенсера, З Фрейда, К. Юнга та ін.), витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Тобто вона виникла в процесі еволюції тваринного світу та абсолютизує значення біологічного чинника у виникненні моралі.

Більш виваженим і глибоким здається соціально-істо­ричний підхід до виникнення людини й моралі (Аристотель, К. Маркс, Е. Дюркгейм, М. Вебер та ін.) обґрунтовували соці­альну природу моралі, її витоки шукали у розвитку суспільно­го життя, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства.

Призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти, суспільства за допомогою базових су­спільних духовних цінностей.

Сутність моралі неможливо з’ясувати поза зв’язком із су­спільною практикою, діяльністю, поведінкою людей, соціаль­них суб’єктів. Мораль включена у різні види діяльності (про­фесійно-трудову або економічну, соціально-політичну, сімейно-побутову, науково-пізнавальну, художньо-естетичну тощо) і реалізується в них. Вона є важливою складовою прак­тичної діяльності і може сприяти або ж, навпаки, шкодити досягненню суспільного ідеалу.

Мораль – це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспіль­ства, соціальних інститутів, суб’єктів, до інших людей і до са­мої себе з позицій добра чи зла.

На відміну від інших форм духовного життя (науки, релі­гії, мистецтва, філософії), для моралі специфічним є її норма­тивний, ціннісний та імперативний характер.

Попри часте порівняння моралі та звичаю, мораль вважається більш розвинутим і складним способом регулювання поведінки людей у порівнян­ні зі звичаєм. Це історично досконаліший спосіб соціальної регуляції.

У цивілізованих суспільствах важливого значення набуває право як соціальний інститут, що виконує дещо схожі з мо­раллю соціальні функції. І мораль, і право виникають для за­доволення суспільної потреби у підтримці стабільності й ціліс­ності суспільства. Специфіка моралі пов’язана з її всепроникаючим характе­ром, універсальністю. При­писи моралі носять універсальний, всюдисущий, загальнолюд­ський характер і застосовуються у будь-яких життєвих ситуаціях. Право має офіційний, закріплений соціальними інститу­ціями (інституціональний) характер. Воно виникає набагато пізніше моралі, разом з державою, спирається на її силу та ав­торитет.

Таким чином, мораль відрізняється від інших форм духовного життя (науки, релігії, мистецтва, філософії) такими власти­востями як імперативність, нормативність, оцінювальність.

Імперативність – це форма вираження повелінь (при­писів, вимог), спосіб їх реалізації, що орієнтує особистість за­лежно від конкретно-історичних умов, обставин на конфор­мізм, адаптацію до встановлених (усталених) суспільством стандартів поведінки. Мораль у такому ракурсі велить, пев­ним чином, як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе.

Нормативність моралі виражає моральну необхідність, що існує у суспільстві, у дотриманні відповідних норм, пра­вил, вимог для досягнення необхідного результату у стосунках між людьми. Норми, правила, приписи, вимоги, заборони програмують поведінку людини, визначають спрямованість її дій. Нормативність є способом відтворення у суспільстві ти­пових стосунків через одиничні дії, вчинки індивідів, засіб зв’язку між людьми різних поколінь чи епох. Моральні норми поділяються на два типи: норми-заборони (табу) відповідних дій та норми-зразки поведінки. Норми-заборони з’явилися іс­торично раніше, ще у родовому суспільстві і обмежували сва­волю, природні інстинкти людини (як тварини). Норми-зразки поведінки відбивають вищий рівень суспільного розвитку, пов’язаний з розвитком цивілізацій. Заборони і зразки – це два боки єдиних моральних вимог, вони визна­чають межі між неприпустимим і бажаним у поведінці лю­дей. Нормативність моралі є процесом перетворення об’єк­тивної вимоги у суб’єктивну дію.

Оцінювальність моралі пов’язана з її здатністю до схва­лення чи засудження (осуду) явищ соціальної практики, дій, вчинків, поведінки людини, інших соціальних суб’єктів. Оцінювальність встановлює відповідність чи невідповідність вчин­ків, мотивів, дій соціальних суб’єктів, їх результатів і наслідків вимогам пануючої моральної системи, її моральних ціннос­тей. Оцінки виносяться громадською думкою стосовно будь-яких соціальних явищ: економічних, політичних, релігійних тощо і особистістю стосовно своїх вчинків, дій (самооцінка). Форми оцінювання виражаються у схваленні, погодженні, симпатії чи несприйнятті, обуренні, осуді, гніві тощо.

Імперативність, нормативність і оцінювальність моралі іс­нують і реалізуються у єдності й складають механізм функці­онування моралі.

Структура моралі. Мораль є складним полісистемним явищем. В етичній лі­тературі більшість дослідників умовно виділяє у моралі дві відносно самостійні, але тісно взаємопов’язані сфери: мораль­ну практику і моральну свідомість.

Моральна практика, це, перш за все моральна діяль­ність відносин особистостей і моральні відносини. Моральні відносини розглядаються як такі, що визначають собою і ді­яльність, і свідомість, і те, що безпосередньо відбивається у них – ставлення людини до інших людей, до суспільства, йо­го інституцій і спільнот, до самої себе. У моральній практиці реалізуються моральні почуття, уявлення, вона формує процес життєдіяльності суспільства й особистості.

Моральної діяльності у чистому виглядів не існує, оскільки мораль присутня, пронизує усі сфери життя, усі види діяль­ності людини. Тому варто точніше говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності (професійно-трудової, суспільно-політичної, науково-пізнавальної, сімейно-побутової, худож­ньої тощо). Будь-яка дія чи відсутність її – це вчинок, що вбирає у себе роботу свідомості (почуттєві, мисленні, вольові компоненти) й об’єктивацію її у результаті.

Залежно від потреб, інтересів формуються:

- ідеали – як бажаний досконалий зразок, еталон;

- мета – як практичне завдання;

- ціннісні орієнтації, що спрямовують діяльні акти;

- мотиви – як внутрішні збуджувальні до дій сили;

- вибір варі­антів, засоби виконання дій.

Завершується це вольовим актом (дією), що дає бажаний чи протилежний результат, а потім громадська думка або (і) сама особистість оцінюють і моти­ви, і результат, а якщо бувають наслідки, спричинені такими діями, результатами, то дається оцінка й наслідків. Отже, мо­ральний аспект будь-якого вчинку визначається, виражається у системі мотивів і оцінок. Людина як істота оточуючого се­редовища (природного і соціального) без внутрішніх джерел життєзабезпечення не може ні діяти, ні здійснювати вчинки. Але ціннісне значення, сенс кожен вкладає свій, виходячи з власного досвіду, власного, групового чи суспільного інтересу, потреби. Вчинок, з такого погляду, є цілісним явищем, що містить у собі нерозривну єдність суб’єктивного (мотив) і об’єктивного (результат), а також зовнішні умови його здійс­нення.

Отже, вчинок може визначатись як об’єктивно-реалі­зований мотив, або суб’єктивно-мотивований результат.

Сукупність вчинків, моральних аспектів діяльності соці­альних суб’єктів складає своєрідну тканину, сітку моральних відношень суспільства, спільнот. Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин. їх специфіка у тому, що:

1) вони виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямо­вано, вільно стосовно вищих моральних цінностей;

2) у про­цесі моральних відносин реалізуються моральні цінності;

3) моральні відносини не існують у стерильному, чистому ви­гляді, вони пронизують економічні, політичні, етнічні, релігій­ні та інші відносини.

Тому у них відбиваються особливості культури етносів, націй, релігій, політики держав. Стійкість, повторюваність окремих складових моральних відносин зна­ходить відображення у звичаях, традиціях, ритуалах тощо.

Та­ким чином, моральні відносини – це ті зв’язки і залежності, у які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і особистих переконань. Тому моральні відносини – це система цінностей, що реалізується у суспільстві. їх зміст визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві взагалі.

Як особливий тип суспільних відносин моральні відносини можна класифікувати за основними видами (сферами) жит­тєдіяльності людей:

у економічній чи професійно-трудовій, суспільно-політичній, науково-пізнавальній, сімейно-побуто­вій та інших сферах.

Моральні відносини можуть відрізнятися залежно від об’єкту: ставлення до дітей, жінок, людей похи­лого віку, до праці, до держави, її інституцій тощо. У мо­ральних відносинах людина є і суб’єктом їх, оскільки реалізує свої ціннісні орієнтації, цілі, вчинки, і об’єктом, тому що вони існують незалежно від неї, і накладають на неї певні обов’язки.

Отже, моральні аспекти діяльності і моральні відносини складають об’єктивовану, виражену у поведінці, соціальних зв’язках сторону моралі. Моральна практика закріплюється у суспільних норовах, звичаях, традиціях. Вона складає цінніс­ний каркас суспільних відносин у кожній сфері життєдіяль­ності зокрема, надаючи їм людського виміру.

Ідеальну сторону моралі становить моральна свідомість. Моральна практика і моральна свідомість завжди взаємоді­ють, взаємозумовлюють одна одну. Від практики до свідомос­ті, від свідомості до нової практики. Моральна практика від­бивається у моральній свідомості, а остання надає нормативний зразок поведінки (належне, ідеальне), стосун­ків. Разом з тим, співвідношення між практикою і свідомістю може мати різний ступінь відповідності. Критерієм їх відпо­відності чи невідповідності є дотримання норм моралі, які ви­ступають як момент істини. У єдності моральної практики і моральної свідомості й функціонує мораль як складне, супе­речливе соціальне явище.

 

2. Ознаки, функції та принципи моралі

Мораль – це сукупність вимог, приписів, норм і принципів щодо поведінки людини у ставленні її до суспільства, соціальних інститутів, суб’єктів, до інших людей і до самої себе з позицій добра чи зла.

Мораль – це явище, якому притаманні наступні ознаки:

1. суспільний характер (виникає тільки в суспільстві);

2. джерелом моралі є потреба людини жити в суспільстві, в погодженні форм життєдіяльності і цілей, у взаємній підтримці;

3. мораль – об’єктивне явище, не залежне від волі людини, оскільки створення моралі – тривалий історичний процес, підготовлений природними і соціальними чинниками, а зміст реальних вимог, приписів визначається конкретно-історичними соціальними умовами, матеріальними і духовними чинниками.

4. мораль виражає інтереси суспільства, пануючих у ньому соціальних груп (верств, каст, класів).

5. мораль – специфічний тип регулювання відносин людей, поряд з звичаями, правом тощо.

6. мораль є одним із способів погодження (гармонізації) індивідуальних і суспільних інтересів.

7. нормативний характер. Мораль – це система соціальних норм.

8. імперативність викладу моральних норм. Мораль визначає як належно ставитись до людей, до суспільства, його інституцій, до природи і до самого себе тощо.

9. специфіка механізму регулювання поведінки людини: здійснюється шляхом вироблення духовних цінностей (уявлення про добро, справедливість, відповідальність, почуття дружби, любові тощо), які сприймаються моральною свідомістю людини, перетворюються в її ціннісні орієнтації, переконання, й реалізуються у вчинках, лінії поведінки особистості.

10. специфіка санкції (совість і громадський осуд).

11. призначення моралі полягає у підтриманні та захисті єдності й цілісності спільноти.

Головні соціальні функції моралі

Сутність, специфіка моралі, її місце і призначення у су­спільстві визначаються її соціальними функціями. Головними серед них є такі: соціалізація індивідів (гуманізуюча), гармо­нізація суспільних відносин, регулятивна, оцінювальна, світо­глядна (ціннісно-орієнтаційна), пізнавальна, виховна тощо.

Функція моральної соціалізації (чи гуманізуюча функція моралі) передбачає, перш за все, олюднення індивідів через моральну практику: і стихійну, і свідомо організовану, спря­мовану. У цій функції відбивається моральна детермінація людського розвитку, що стає чинником, засадою свободи мо­рального вибору й відповідальності людини, єдності мораль­них цілей і засобів. У цьому вбачається гуманістична роль моралі. Мораль створює орієнтир людяності, повертає люди­ні цілісність, повнокровність існування. Ця функція тісно пов’язана з іншими, насамперед, світоглядною, виховною, піз­навальною.

Більшість дослідників вважає головною, ведучою функцією моралі саме регулятивну, оскільки вона дозволяє їй виступа­ти як особливий спосіб впливу на поведінку людини. Мораль регулює поведінку як окремої людини у всіх сферах її життє­діяльності (на відміну від права, політики, релігії тощо), так і різних соціальних суб’єктів, суспільства в цілому. Вона ста­вить перед людиною, іншими соціальними суб’єктами макси­мальні вимоги, що йдуть від морального ідеалу. Кожен будує свою позицію, орієнтуючись на моральні цінності. Моральні цінності виступають центром духовного світу людини, спіль­нот й здебільшого впливають на їх політичні, правові, релігій­ні, етичні погляди, оцінки, позиції. Це й спричинює само­регулювання соціальної поведінки, діяльності людей. Автономність моральної свідомості дозволяє людині обирати лінію поведінки, не посилаючись на авторитет або закон. У критичних, екстремальних ситуаціях моральність залишається єдиною опорою людини. Регулятивна функція моралі пов’яза­на із світоглядною, оцінювальною, іншими, спирається на них й забезпечує погодження поведінки індивідів й інших соціаль­них суб’єктів.

Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) функція моралі визначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, су­спільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль вміщує у собі життєво важливі для людини орієнтири. Вона не тільки є зведенням правил поведінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги. Моральна свідомість виводить людину на вищі моральні цінності, перш за все, на поняття сенсу життя. Це уявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гідність тощо, що орієнтують на втілення цих цінностей у лі­нії поведінки, діяльності людини. Для цього моральна філосо­фія має з’ясувати і картину світу, і місце людини у ньому, і ставлення людини до світу і до себе.

Оцінювальна функція моралі реалізується через мораль­ну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переко­нання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: доб­ро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральній свідомості реальне, суще зіставляється із належ­ним, ідеальним. Моральні оцінки носять універсальний ха­рактер, поширюються на всі дії, вчинки людини, соціальних суб’єктів. Мораль оцінює соціальні явища і процеси зі своїх критеріїв.

Пізнавальна функція. Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла, обов’язку та відповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномірності. Людина завжди шукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щоб зрозуміти мо­ральний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно до нього якось морально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної й моральної необхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе дає можливість оцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людського буття і власного. Конкретизацією функції соціалізації індивідів або гумані­зуючої функції моралі євиховна, де простежується свідоме, цілеспрямоване виховання людини на загальнолюдських та конкретно-історичних моральних цінностях. Виховна функція моралі здійснюється через формування особистості, розвитку її самосвідомості, механізмів соціальної, зокрема, моральної саморегуляції, самовдосконалення. Без виховного процесу не­можливо передати моральні цінності, досвід одного покоління іншому, вистраждані народами світу загальнолюдські ціннос­ті, надбання сучасників.

У суспільстві, тим паче диференційованому, сучасному у різних соціальних груп (спільнот демографічних, етнічних, професійних, територіальних тощо), політичних угруповань, різних громадських об’єднань, особистостей що до них нале­жать, існують власні інтереси, які не тільки не сходяться чи розходяться, а й нерідко бувають протилежними, непримири­мими, що призводить до суперечностей у соціальній практиці, аж до антагоністичних. Мораль разом з іншими формами ду­ховного життя і соціальними інститутами через свої цінності, механізми знаходить шляхи примирення, залагодження, знят­тя суперечностей заради єдності, цілісності суспільства відпо­відно до ідеалів добра, справедливості, гуманізму. Це і є функ­ціягармонізації людських і суспільних відносин.

Підсумовуючи, слід зазначити, що функції соціалізації індивідів та гармонізації суспіль­них відносин є ведучими, а інші – похідними від них, хоч та­ка точка зору ще не панує серед філософів моралі.

Виокремлення соціальних функцій моралі є дещо умо­вним. У реальному житті вони злиті, нерозривні, взаємодо­повнюють одна одну, діють у єдності. Мораль одночасно і орієнтує, і регулює, і оцінює, і виховує людину. У цілісності функціонування виявляється унікальність її впливу на життя людини, спільноти, суспільства. За допомогою своїх функцій мораль здійснює об’єднання, гармонізацію суспільних, групо­вих та індивідуальних інтересів.

Існують такі моральні принципи, як гуманізм, колективізм, інтернаціоналізм, справедливість. У моральній свідомості особистості працівника юридичної професії вони складають цілісне утворення.

Принцип гуманізму. Любити людей, радіти їхнім успіхам може гуманна людина, що відчуває до них глибоку повагу, нетер­пимі до всякої фальші, нещирості в спілкуванні. В основі гуманізму лежить віра у безмежні можливості людини і в її здатності до вдосконалювання.

Принцип колективізму.На початку XX ст. американський соціолог Ч. X. Кулі створив теорію «дзеркального я», відповідно до якої уявлення людини про себе (самооцінка) складається під впливом думок оточуючих: якою вона здається іншій особі, як ця «інша» її оцінює. Теорія «дзеркального я» підтверджує правильність відомого положення: люди не можуть жити не спілкуючись, не працюючи одне з одним. Без почуття колективіз­му не може бути морально здорової особистості, в іншому випадку ми будемо мати справу з егоїстом, людиною-індивідуалістом, за­мкнутою і відстороненою від життя і інтересів суспільства.

Принцип справедливості. Це головний моральний принцип, моральна заповідь особистості юриста. Справедливий працівник неодмінно настроєний проти будь-якого порушення прав і свобод людини, беззаконня, безвідповідальності, користолюбства і розкрадання, дармоїдства і протекціонізму, будь-яких відхилень від моральних принципів розподілу прибутків і благ.

Принципи патріотизму й інтернаціоналізму. У структурі мора­льних принципів професійної етики юриста важливе місце приділяється патріотизму й інтернаціоналізму.

Патріотизм характеризує ставлення представника юриспруденції до своєї держави, що виявляється у відповідних діях, у яскраво вираженому почутті любові до своєї Батьківщини. Інтерна­ціоналізм – це визнання рівності і свободи всіх народів і національ­ностей, прояв щирої поваги до їхнього способу життя і культури, солідарність і співробітництво у захисті загальнолюдських мораль­них і духовних цінностей.

Обов’язок – моральна вимога суспільства до особистості працівника, визначені моральні зобов’язання, які він свідомо реалізує у діяльності. Категорія обов’язку тісно пов’язана з поняттям «Моральна відповідальність».

Честь – це внутрішня моральна гідність, шляхетність. Честь безпосередньо виникає з обов’язку. Можна сказати, що честь – це є сторона обов’язку, свого роду мірило виконання особистістю свого морального обов’язку. Честь – це внутрі­шнє особисте ставлення працівника до самого себе.

Совість – це та моральна цінність, із якою люди зустрічаються у всіх сферах суспільних відносин. Кожен вчинок людини, а особливо правника співвідноситься із його совістю.

 

 

У побутових розмовах терміни «етика» і «мораль» вживають як незамінні.Наприклад, у звичних словосполученнях – «професійна етика», «етичні норми» – насправді мають на увазі визначені Моральні явища.

Професійна етика юриста формуєтьсяна основі характерних обов’язків і функцій професії або на основі характерних ситуацій, в які вони потрапляють у процесі виконання завдань.

Соціальну природу моралі і професійної етики можна з’ясувати, опираючись на всю сукупність суспільних зв’язків людей, враховую­чи види поділу суспільної прані та їх соціальні інтереси і потреби. Вивчення моральної свідомості, усього розмаїття моральних явищ, які існують у суспільстві, допомагають конкретному аналізу розви­тку моралі, розумінню законів цього розвитку.

Поняттями «етика» і «мораль» визначають як поведінку і по­гляди окремої людини, так і взаємовідносини всередині колективу.

Моральна свідомість професіонала-юриста виявляється в понят­тях, переконаннях, оцінках, вчинках і оформляється в правилах по­ведінки, які можуть бути офіційно закріплені в службових докумен­тах, таких як, наприклад, Кодекс честі, Присяга, інструкції, накази. Водночас, до понять моральної свідомості включають також мора­льні почуття, емоції, в яких вони виражають своє ставлення до того або іншого вчинку чи суспільного явища.

У конкретних умовах праці і життя представників даної профе­сії основні моральні вимоги терплять ряд змін, модифікуються. Причому, якщо основою конкретних обов’язків представників різ­номанітних професій є загальні для усіх вимоги трудової моралі даного суспільства, то для юридичної професії велику значимість мають ті вимоги моралі, які дають специ­фічну характеристику моральним стосункам представників даного роду діяльності.

Мораль, як і будь-яке соціальне явище, обумовлена визначеними соціальними потребами суспільства, саме ними вона покликана до життя і буде існувати доти, доки ці соціальні погреби не зникнуть.

Однією з основних соціальних потреб, які обумовили виникнення моралі, була необхідність регулювати стосунки людей, встановити місце і цінність кожної особистості серед інших, допомогти людині визначити ста­новлення до себе, до оточуючих і до суспільства в цілому.

Моральні вимоги до юриста, які в найбільш загаль­ному вигляді відображають моральні зв’язки між людьми, між лю­диною і суспільством, виражаються моральними категоріями (справедливість, честь, гідність, мужність і т.д.). Мораль містить у собі і так звані моральні ідеали, тобто зразки поведінки, що роз­глядаються як найбільш бажані, розумні, корисні і можуть бути прикладом для інших.

Спочатку в поняття етики вкладали той же зміст, що й у мо­раль. В даний час про етику теж говорять як про сукупність норм, правил людської поведінки, що панують у визначеному суспільстві, класі, прийняті в якомусь конкретному соціальному середовищі або фаховій групі. Особливо часто вживають цей термін у значенні мо­рального кодексу діяльності і поведінки різноманітних фахових груп людей (лікарів, юристів, педагогів і т.д.). Поняття етики в практичній діяльності багатьох професій ототожнюється з поняттям моралі.В таких випадках по­няття «етичний» і «моральний» вживають як синоніми.А це ото­тожнення можливе лише тоді, коли з тексту очевидно, у якому зна­ченні вживається слово «етика», тому що етика, про що вже йшло­ся, – це наука, а мораль (моральність) – лише її об’єкт.

Говорячи про значення етики як науки про мораль, слід зазна­чити, що наука – це не тільки знання, а і свідомість. Знання склада­ють необхідний елемент моралі, але знання «у чистому вигляді» ще не складають мораль, вони повинні набрати моральної форми. Цю форму соціальні ідеї одержують у процесі морального виховання.

 

4. Співставлення і взаємовплив моралі та права

Коли йдеться про мораль і право, то ми можемо говорити про спільні риси цих двох явищ, відмінні риси, співіснування та взаємовплив.

Спільні риси. Передусім, право і мораль мають одну природу і є різними формами (проявами) духовного життя людства. Крім того, право і мораль є регуляторами суспільного життя, тобто різними видами соціальних норм. Характерними рисами обох видів норм є також їх історична, політична, соціальна, економічна і культурна обумовленість. Але основна їх подібність полягає в тому, що метою регулювання ними суспільних відносин є досягнення справедливості у відносинах між людьми, що забезпечує нормальний прогресивний розвиток як кожної людини зокрема, так і цілого суспільства.

І мораль, і право виникають для задоволення суспільної потреби у підтримці стабільності й цілісності суспільства. Вони несуть у собі сукупність відносно стійких вимог, норм, приписів, правил, які виражають суспільну волю, історичну необхідність, де закладені уявлення про добре, справедливе, належне. І мораль, і право намагаються охопити практично всю сукупність суспільних відносин, але це вдається їм по-різному, специфічно.

Відмінні риси.

1. Основною відмінністю є те, що право регулює тільки зовнішню поведінку людини (наприклад, злочином може бути визнане тільки діяння (дія або бездіяльність), оскільки за думки, плани, ідеї вчинити злочин особа не несе кримінальної відповідальності), і не бере до уваги мотиви дотримання особою закону (наприклад, внутрішнє переконання справедливості вимоги закону чи страх перед покаранням), тоді, як мораль регулює не тільки зовнішню поведінку, але передусім механізм його дії спрямовується на встановлення внутрішніх цінностей, вартостей, усвідомлення добра і зла, справедливості, через які людина добровільно виконує вимоги норм моралі. Свобода є дійсною причиною морального вчинку.

2. За охопленням суспільних відносин. Специфіка моралі пов’язана з її всепроникаючим характером (присутністю в усіх без винятку сферах і видах життєдіяльності людини). Приписи моралі носять універсальний, всюдисущий, загальнолюдський характер і застосовуються у будь-яких життєвих ситуаціях. Моральні вимоги завжди формуються як всезагальні, універсальні, вони для всіх і конкретно для кожного. Мораль регулює стосунки людей з приводу суспільних, приватних і інтимних рівнів життєдіяльності, тоді як право обмежується регулюванням тільки тих соціальних відносин, що мають найбільший суспільний інтерес (захист життя людей, їх власності, матеріальні, майнові, трудові, сімейні відносини тощо), і не втручається у стосунки товариськості, дружби, кохання й інші сфери духовного, інтимного життя людей, їх думки, почуття.

3. За способом вираження і забезпечення. Юридичне право має офіційний, закріплений соціальними інституціями (інституційний) характер. Воно виникає набагатопізніше моралі, разом з державою, спирається на її силу та авторитет. Норми права мають офіційно-обов’язковий характер, їх виконання забезпечується, якщо це необхідно, органами державної влади примусово аж до застосування сили. Цінності моралі (норми, вимоги, приписи, правила, оцінки, принципи, ідеали, уявлення про добре, зле, справедливе тощо) не мають такого інституціоналізованого характеру, вони підтримуються силою громадської думки та особистими переконаннями людей, їх совістю. Вони можуть, якщо це потрібно, підтримуватись і правовою нормою, і авторитетом держави.

4. За ступенем деталізації норм. Юридичне право – це чітко сформульовані однозначні норми, писані, де виражена воля законодавця. У них формально закріплені, зафіксовані права та обов’язки громадян. Мораль же спирається на письмово не оформлені вимоги (приписи, повеління, заборони), які виникають стихійно у творчості людей і відбиваються у суспільній свідомості як потреби суспільного життя. Моральні цінності носять безособовий, анонімний характер, звернення до всіх і від імені всіх.

5. За динамікою змін. Юридичне право має більш консервативний, статичний, формальний характер, не завжди встигає за змінами у соціальних процесах. Воно може гальмувати процеси оновлення суспільства. Діючі закони можуть не відповідати суспільним потребам та інтересам, але не можуть бути змінені без законодавця. Мораль як неформалізований, ідеальний феномен, є більш динамічним, гнучким регулятором.

Співіснування і взаємовплив. В основному сфери дії норм моралі і права перекривають одна одну або мають тотожний зміст (наприклад, заборона вбивства). Але крім того, вони взаємодоповнюють одне одного (мораль дає внутрішню мотивацію, закон примус для виконання). Більше того, деякі дослідники заявляють, що правова норма живе тільки завдяки її моральному змісту. Як тільки такий зміст зникне, правова норма перестане існувати де-факто. Цим пояснюється така велика кількість «пустих» законів. Тому право зацікавлене в збереженні моральних цінностей, які його живлять.

Взаємовплив моралі і права може виражатися в таких формах: переростання правової норми в норму моралі (юридичне переслідування відьом переросло в моральне засудження гадань тощо), і навпакиперетворення правової норми в аморальну (рабство), і крім того, між моральними і правовими нормами може виникнути конфлікт.

 


Читайте також:

  1. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
  2. Апологетика і патристика
  3. Арифметика
  4. Арифметика II
  5. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
  6. БІОЕНЕРГЕТИКА:УТВОРЕННЯ АТФ
  7. БІОЕНЕРГЕТИКА:УТВОРЕННЯ АТФ
  8. Взаємозв’язок етики з іншими науками, що вивчають мораль
  9. Виховання основ моральної культури.
  10. Відмінність злочину від інших правопорушень та аморальних проступків.
  11. Відповідальність у цивільному праві. Принципи компенсації моральної шкоди у сфері медичної діяльності.
  12. Відшкодування моральної шкоди




Переглядів: 2886

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Середовище МЕД | Види податків та інших обов’язкових платежів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.