Рішення Суду Європейських Співтовариств

ПЛАН

1. Поняття податкового права ЄС та його джерела.

2. Податкова система ЄС та види податків.

3. Правове регулювання податків в ЄС.

1. Поняття податкового права ЄС та його джерела.

Європейське податкове право можна визначити як сукупність податкових норм установчих договорів, нормативно-правових актів, прийнятих інститутами ЄС, загальних принципів права, що застосовуються до податкових відносин, а також сукупність положень рішень Суду ЄС з податкових питань.

Місце податкового права в правовій системі ЄС визначається місцем податкової політики в загальній політиці ЄС. По мірі розвитку процесу інтеграції завдання податкової політики в досягненні цілей установчих договорів поступово змінювалися.

На початковому етапі розвитку Співтовариств податкова політика була спрямована на недопущення заміни митних бар’єрів, які зникли з утворенням митного союзу, бар’єрами податковими.

По мірі укріплення фінансової самостійності Співтовариств та розвитку ідеї федералізації ЄС значення податків як важливого джерела єдиного бюджету визначило й необхідність більш активного й різнобічного розвитку податкового права ЄС.

Створення економічного та митного союзу передбачає такий рівень узгодження податкової політики держав-членів, який дозволяє приймати нормативно-правові акти, що встановлюють однаковий податковий режим для резидентів та нерезидентів з країн ЄС. Тому, незважаючи на незначну кількість податкових статей установчих угод, місце податкового права в системі права ЄС постійно розширюється, і за умов збереження тенденції до федералізації ЄС, стане порівнюваним із тим положенням, яке займає національне податкове право в правових системах держав-учасниць ЄС.

Договір про ЄС містить ряд статей, які:

1) закріплюють правові принципи, що застосовуються регулювання податкових відносин;

2) є базовими для регламентів, директив та рішень Суду ЄС з податкових питань.

1. Статті 9 та 12 передбачають створення та функціонування митного союзу. В цих статтях, зокрема закріплюється:

А) створення митного союзу;

Б) відмова від застосування мита в експортно-митних відносинах держав-членів, а також заборона на введення будь-яких обов’язкових платежів, що замінюють мито. Навіть, якщо слідуючи принципу недискримінації, держава введе (рівнозначний за своїм ефектом миту) внутрішній податок і на імпортні (з держав-членів ЄС) і на місцеві товари, то і в цьому випадку такий податок може бути визнаний, як такий що порушує положення Угоди, оскільки прибутки від нього можуть спрямовуватися лише на підтримку національних виробників товарів.

2. Статті 95-99 регламентують непряме оподаткування. Ст. 95 містить заборону дискримінації товарів та послуг однієї держави-члена на території іншої держави-члена з метою створення більш сприятливих умов для національного (місцевого) виробника аналогічної продукції.

“Жодна держава-член не буде оподатковувати прямо, або непрямо продукцію інших держав-членів внутрішніми податками будь-якого характеру в розмірах, що перевищують оподаткування, пряме або непряме, якому підлягає аналогічна національна продукція.

Крім того, жодна держава-член не буде оподатковувати продукцію інших держав-членів внутрішніми податками з метою непрямого захисту іншої продукції”.

Стаття 95 містить норми прямої дії. Це означає, що фізичні та юридичні особи, які вважають, що національне законодавство не відповідає положенням статті і тим самим порушує їх права по Угоді про ЄС, можуть звертатися в національні суди із позовом про захист їх прав.

3. Стаття 73-d закріплює розмежування компетенції ЄС та держав-членів в регулюванні податкових відносин у зв’язку із рухом капіталів та платежів.

Ця стаття знаходиться у тісному зв’язку із ст. 73-b яка закріплює заборону будь-яких обмежень на рух капіталів та платежів між державами-членами та державами-членами і третіми країнами.

4. Стаття 100 Угоди про ЄС передбачає загальні положеня механізму зближення законодавства держав-членів.

В сфері оподаткування вона слугує основою для прийняття рішень, спрямованих на гармонізацію законодавства, що регулює прямі податки в державах-членах ЄС.

Регламентиє важливим джерелом податкового права ЄС.

Правова форма регламенту обирається для закріплення найбільш важливих рішень інститутів ЄС з питань неврегульованих або недостатньо врегульованих податковим законодавством держав-членів.

Зокрема, регламентами встановлюються податки, або закріплюються окремі елементи податку. Це Регламент Ради № 1111/77 від 17 травня 1977 р. про введення податку на ізоглюкозу. Цим регламентом встановлено податок, що стягується до бюджету ЄС в рамках єдиної сільськогосподарської політики. Регламент Ради № 260/68 від 29 лютого 1968 р. про прибутковий податок з фізичних осіб, що працюють в апараті ЄС, закріпив порядок стягнення прибуткового податку з осіб, які зайняті на роботі в структурах ЄС.

Регламентом Ради №29/13 від 12.10.1992 р.було затверджено Митний кодекс ЄС. Як джерело податкового законодавства він містить норми, які визначають порядок нарахування і стягнення митних зборів, які за своєю природою є непрямими податками.

Таким чином, місце регламенту в системі джерел податкового права визначено його юридичною природою і функціональним призначенням. Регламент – це правовий акт загального і прямого застосування, який використовується для закріплення єдиних для всіх держав-членів податкових положень, які діють безпосередньо, так само як і закони держав-членів.

Директива –правова форма,за допомогою якої відбувається гармонізація національних правових норм в чітко визначені строки, тобто вирішуються інтеграційні завдання і при цьому в найменшій мірі зачіпається податковий суверенітет держав-членів.

Директиви, що приймаються по відношенню до податків, можна поділити на дві групи:

1) директиви, що встановлюють єдині вимоги до визначення елементів прямих та непрямих податків держав-членів. Наприклад, Директива № 92/12 від 25 лютого 1992 р. про загальний режим, зберігання, рух та контроль за товарами, що облагаються акцизами; Перша та Шоста Директиви про ПДВ; порядок взаємодії податкових органів держав-членів. Наприклад, Директива №77/799 від 19 грудня 1977 р. про взаємну допомогу податкових органів держав-членів в сфері прямого оподаткування з метою забезпечення необхідних умов для боротьби із ухиленням від сплати податків та найбільш ефективного оподаткування прибутків юридичних осіб.

2) Директиви, що вносять зміни та доповнення до раніш прийнятих директив. Наприклад, Директива № 92/108 про внесення змін до Директиви № 92/12 про загальний режим, зберігання, рух та контроль за товарами, що обкладаються акцизом.

Серед десятків директив, прийнятих у сфері оподаткування основоположними є директиви першої групи, оскільки саме вони містять ті принципові положення, на основі яких гармонізується податкове законодавство держав-членів.

Рішеннятакож відіграють важливу роль в системі джерел податкового права ЄС, зокрема Рішення Ради № 70/243 від 21 квітня 1970 р. про заміну фінансових внесків держав-членів власними ресурсами Співтовариств. Це рішення заклало основу фінансової самостійності ЄС.

Рішення приймаються:

- із спеціальних питань, що мають спільне для всіх держав-членів значення;

- із питань, що зачіпають інтереси окремих держав;

- для регулювання вузькоспеціальних питань. (Наприклад, ряд рішень стосовно податку із продажу вугілля та сталі, що стягується в бюджет ЄСВС.

Різноманітність юридичних форм прийняття рішень свідчить про розуміння складності проблеми створення механізму взаємодії Сп-в та держав-членів у процесі гармонізації національних податкових процедур та створення загальноєвропейської системи правового регулювання податків.

Активним учасником процесу формування європейського податкового права є СЄСп, який справляє суттєвий вплив на застосування інтеграційного податкового права в національних правових системах. Відповідно до установчих договорів Суд має виключну компетенцію щодо тлумачення їх положень, а також норм податкового права, що створюються інститутами Сп-в.

Весь перелік податкових справ, розглянутих СЄСп можна роділити на дві категорії:

1) рішення Суду, які дають роз’яснення норм інтеграційного права, але не містять заборонні положення;

2) рішення Суду, які дають роз’яснення норм інтеграційного права і містять заборонні положення.

До першої категорії слід віднести перш за все рішення, в яких Суд дає розширені тлумачення термінів, які містяться в актах інститутів ЄС.

До другої категорії справ слід віднести рішення, в яких Суд, на основі відповідних положень договорів, сформулював заборони у формі принципів, що застосовуються до податкових відносин, що виникають в рамках ЄС у зв’язку із любою діяльністю, результати якої є предметом оподаткування.

(н-д, заборона тарифних і нетарифних бар’єрів на кордонах всередині Сп-ва)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методика аналізу ефективності валютних операцій	\|	Податкова система ЄС та види податків.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.