• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фінансова звітність міжнародних корпорацій та її види

Тема 8. Контроль і звітність міжнародних корпорацій

1. Фінансова звітність міжнародних корпорацій та її види
2. Бухгалтерський баланс
3. Контроль за діяльністю міжнародних корпорацій

Історично склалося так, що в кожній країні створювалися власні стандарти обліку і звітності, які відповідають, у першу чергу, вимогам, що висуваються до звітності її основними користувачами. Склад і обсяг фінансової інформації, що розкривалася компаніями, так само визначалися в залежності від потреб її первісних користувачів.

Наприклад, у США і Великобританії фінансова звітність у першу чергу складалася і спрямовувалася власникам компаній, як теперішнім, так і потенційним учасникам фондового ринку, яким необхідна максимально достовірна і докладна фінансова інформація. Стандарти встановлювалися або організаціями професійних бухгалтерів і аудиторів, або державними регулювальними органами.

У Німеччині, коли банки і страхові компанії володіли акціями промислових компаній, була поширена практика перехресного володіння акціонерним капіталом. Інформація, надана таким власникам, не була докладною, оскільки часто акціонер, володіючи великим пакетом акцій, входив до ради директорів компанії і міг безпосередньо одержувати оперативну інформацію і впливати на прийняті рішення.

У Франції уряд визначав склад і кількість вхідних у фінансову звітність даних. У країнах Латинської Америки, як і в багатьох країнах СНД, фінансова звітність протягом багатьох років була основою для рішення задач фіскального контролю і збору податків.

Розвиток міжнародної торгівлі, поява багатонаціональних компаній і глобалізація ринку капіталу сприяли виникненню потреби в гармонізації фінансової звітності компаній різних країн. Тому з'явилася необхідність у тому, щоб усі компанії, незалежно від національної приналежності, однаково формували і розкривали:

· поточний стан (баланс),

· фінансові результати (звіт про фінансові результати),

· динаміку фінансового стану (звіт про рух коштів і капіталу).

Така стандартизація сприяє підвищенню ефективності світового ринку, зниженню витрат на фінансування діяльності компаній на зовнішніх ринках, спрощенню процесу розміщення акцій і випуску боргових зобов'язань.

В останні десятиліття спостерігається тенденція до зростання гармонізації і, у кінцевому рахунку, до уніфікації бухгалтерських стандартів і фінансової звітності в багатьох країнах. Велике значення в цьому питанні надається Міжнародним стандартам фінансової звітності - МСФЗ, що формулюються і публікуються Комітетом з міжнародних стандартів фінансової звітності (КМСФЗ) заснованим у 1973 р. неурядовою некомерційною організацією.

Міжнародні стандарти фінансової звітності являють собою документи, що визначають загальний підхід до складання фінансової звітності і пропонують варіанти обліку окремих коштів чи операцій компаній. Однак, у силу об'єктивних інтеграційних процесів у розвитку світового господарства, ці стандарти здобувають усе більше значення як найбільш зручний засіб "спілкування" між компаніями різних країн.

Стандарти не указують фірмі, які варто використовувати рахунки, яку форму звіту вибрати, які первинні документи складати і, у якому вигляді. Це вирішує сама компанія.

У МСФЗ також не описуються усі відомі у фінансовому обліку методи, мова йде тільки про найбільш розповсюджених в обліковій практиці, серед яких один виступає базовим, інші - альтернативними. Проте МСФЗ побудовані так, що вибір визначеного правила завжди базується на загальновизнаних принципах обліку, покладених в основу складання фінансової звітності, що забезпечує доступність їхнього сприйняття.

Робота КМСФЗ починалася в умовах значних змін (концептуальних, структурних) у системах обліку різних країн, що було зумовлено історично. Це викликало необхідність гармонізації правил, стандартів обліку і процедур, що стосуються надання фінансових звітів.

З розвитком міжнародних політичних, суспільних і, особливо, економічних зв'язків розвиток обліку стає невід'ємною частиною економічного процесу, тісно пов'язаного зі зміною зовнішніх умов, зокрема, зі зростаючою інтернаціоналізацією ринків і тенденцій до інтеграції господарських зв'язків.

Ще в середині 70-х р. XX ст. група експертів Комісії ООН по ТНК відзначила серйозні недоліки звітності корпорацій, особливо їхню слабку порівнянність. Для усунення цих недоліків був розроблений перелік інформації, котра повинна відображатися в звітності загального призначення, а також запропоновано визначення ряду загальних термінів і статей фінансової звітності.

Однак, 80-90-ті р. XX ст. відрізнялися і високим ступенем технологічних змін, технічних і організаційних новацій, що базуються на комп'ютеризації виробничих процесів. Широке поширення гнучких автоматизованих виробництв, систем і комплексів із заздалегідь заданими якостями продукції привело до істотних змін у способах збору й обробки інформації.

Зі зростанням міжнародних прямих інвестицій, інтеграцією фінансових ринків стали очевидними відмінності в традиціях обліку й у підходах до відповіді на такі важливі питання, як оцінка прибутковості, ліквідність, кредитоспроможність, що здійснюються на підставі звітності. У зв'язку з цим різні організації, включаючи ООН, ЄС, КМСФЗ докладають зусиль по уніфікації обліку і звітності в різних країнах.

Ріст популярності міжнародних стандартів був зумовлений двома подіями.

Першою подією було підписання угоди між КМСФЗ і Міжнародною організацією комісій з цінних паперів, у якому відбилося прагнення фінансових кіл і Конгресу США залучити більшість іноземних компаній до котирування своїх акцій на американських біржах.

Друга подія, що прискорило перехід до МСФЗ, - об'єднання Німеччини. Цей факт пояснюється залученням до країни капіталу. У зв'язку з цим фінансова звітність компаній повинна бути орієнтованою в основному на зовнішнього користувача, наприклад, на фондові біржі чи міжнародних інвесторів. Саме тому компанії, що входять у лістинг фондових бірж і складають консолідовані фінансові звіти, змушені були прийняти МСФЗ.

У розроблених міжнародних стандартах приділяється увага тільки основним проблемам, оскільки створення більш докладних стандартів зробило б неможливим їхнє застосування всіма країнами. Видані КМСФЗ стандарти постійно переглядаються з урахуванням поточного стану справ і потреби в змінах.

Поява міжнародних стандартів фінансової звітності - надзвичайно важлива подія, оскільки в даний час фірми, бажаючі зареєструвати свій пакет акцій на фондовій біржі в будь-якій країні, повинні дотримуватися вимог відповідного органа по цінних паперах даної країни. Це складна задача, оскільки часто буває так, що звіти, підготовлені в одній країні, незрозумілі інвесторам чи контролюючим органам іншої країни.

Не виключено, що саме з цієї причини до 1998 р. Німеччина мала усього лише одну компанію Daimler-Benz, що була зареєстрована в США.

По суті, діяльність КМСФЗ зводиться до виділення і можливості виключення тих національних особливостей бухгалтерського обліку, що не можуть бути пояснені впливом навколишніх соціально-економічних факторів.

Міжнародні стандарти обліку і звітності не є незмінними. Вони постійно переглядаються і доповнюються, спеціальним комітетом розробляються їхні інтерпретації.

На підставі рис. 1.1 до складу міжнародної корпорації входять філії, дочірні корпорації й асоційовані корпорації. Головна компанія наприкінці звітного року складає консолідовану звітність.

Групи підприємств можуть організовуватися різними способами, що визначається юридичними і податковими вимогами. Вони повинні формуватися зі збереженням формальної незалежності компаній. Але, незважаючи на цю волю, на практиці спостерігається високий ступінь залежності фінансового стану компанії. Більш того, рішення, прийняті головною компанією, обов'язкові для всіх членів групи. Отже ефективність роботи однієї компанії прямо залежить від фінансового положення інших компаній. Наприклад, фінансування неприбуткових проектів може здійснюватися за рахунок прибуткових корпорацій групи. Це призводить до того, що індивідуальна фінансова звітність окремих фірм, що входять у групу, не здатна надати повну картину її фінансового стану.

Щоб користувач фінансової звітності міг прийняти економічно обґрунтовані рішення на основі інформації, яка надана фінансовою звітністю, йому необхідно побачити загальну картину, що здатна надати тільки консолідована звітність.

Відповідно до міжнародних стандартів головна компанія зобов'язана завжди надавати консолідовану фінансову звітність, за винятком випадків, коли:

· головна фірма виступає дочірнім підприємством іншої головної компанії, що сама складає і публікує консолідовану фінансову звітність,

· залежна фірма придбана з метою перепродажу і буде продана протягом найближчого року,

· існують значні законодавчі обмеження, що не дозволяють перерозподіляти засоби усередині групи.

При підготовці консолідованого фінансового звіту фінансові звіти материнської і дочірньої фірм поєднуються шляхом додавання відповідних показників по однорідних статтях, таким як активи, зобов'язання, капітал, доходи і витрати. Крім звітів дочірніх корпорацій материнська компанія одержує фінансові звіти від усіх філій, розкиданих по різних країнах світу. Щоб консолідовані фінансові звіти надавали фінансову інформацію про групу як інформацію про єдину міжнародну корпорацію, необхідно включити балансову вартість інвестицій материнської корпорації в кожну дочірню фірму і філію, а так само частку власного капіталу материнської корпорації в кожній дочірній фірмі і філії.

Фінансова звітність є структурним відображенням фінансового стану фірми й операцій, що нею здійснювалися.

Її ціль - надання інформації про стан, результати діяльності і рух коштів корпорації, необхідної широкому колу користувачів для прийняття ними управлінських рішень. Вона також демонструє результати того, як керівництво корпорацій, компаній та організацій розпоряджається довіреними йому активами. Щоб задовольнити цю вимогу, фінансова звітність надає інформацію про наявні у фірми активи, зобов'язання, власний капітал, доходи і витрати, фінансові результати, рух коштів і т.п.

Важливу роль у розумінні сутності МСФЗ грає концептуальна основа складання і надання фінансових звітів (далі – Концептуальна основа). Концептуальна основа не є власне міжнародним стандартом. Але вона лежить в основі всіх розроблених стандартів і обов'язково входить у видання публікуємих міжнародних стандартів.

Як зазначено в Концептуальних основах США, фінансова звітність повинна забезпечити реальних і потенційних інвесторів, кредиторів, а також інших користувачів інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих інвестиційних, кредитних та інших рішень. "Іншими користувачами" є працівники і клієнти компанії, урядові органи і суспільство в цілому.

Як бачимо, у США "інші користувачі" відіграють роль другорядних користувачів фінансової звітності. Насамперед, це пояснюється недоліком інформації про рішення, що ними приймаються. Тобто, рішення, прийняті основними користувачами - інвесторами і кредиторами - рішення очевидні:

· для інвесторів вони переважно зв'язані з придбанням чи продажем цінних паперів компанії;

· для кредиторів - з умовами кредитування фірми.

Разом з тим, мету надання фінансових звітів для працівників і клієнтів міжнародної корпорації, а також суспільства неможливо чітко визначити. Така ситуація характерна і для інших країн англо-американської системи обліку.

У європейських країнах, на відміну від США, де потреби акціонерів і інших інвесторів приймаються як цільова установка, особлива роль приділяється працівникам корпорації і державних органів. У зв'язку з цим змінюється сутність наданої інформації.

Так, наприклад, з 1977 року діє закон, у зв'язку з яким усі французькі корпорації з числом зайнятих більш 300 чоловік повинні щорічно подавати так названий "суспільний (соціальний) баланс" радам працівників компанії, до складу яких входять працівники й адміністрація. Він ґрунтується на показниках соціального стану й умовах роботи. Кожний "соціальний баланс" повинний містити інформацію про: наймання на роботу; витрати на оплату праці; охорону здоров'я і техніку безпеки; забезпечення умов роботи; навчання кадрів; виробничі зв'язки; забезпечення соціальних умов. Аналогічний підхід до надання даної інформації використовують і інші європейські країни, такі як Німеччина і Скандинавські країни.

У Бельгії соціальний баланс складається з чотирьох частин. Перша з них це інформація про чисельність службовців з розбивкою на працюючих, повний, неповний день і тимчасових працівників. По кожній категорії розкривається кількість відпрацьованих годин і загальні витрати на оплату праці. Далі йдуть рух робочої сили - наводяться дані про кількість нових працівників і число розірваних договорів із вказівкою причин їхнього розірвання; огляд використання урядових заходів, включаючи дотації по створенню робочих місць; дані про підвищення кваліфікації - приводиться кількість годин на навчання і сума витрат на нього.

У Великобританії надання звіту працівникам є добровільним, компанії самостійно вирішують, розкривати дану інформацію чи ні, і, у якій формі. Аналогічна ситуація спостерігається в Австралії і Новій Зеландії.

У сучасній ринковій економіці додаткове розкриття інформації грає дуже важливу роль. Так, деякі статті балансу різними корпораціями навіть в одній країні оцінюються по-різному, наприклад, гудвіл. У таких випадках просте розкриття фактів господарського життя не дозволяє користувачу звітності сформулювати адекватне представлення про компанію. У той же час розкриття облікової політики фірми в додаткових звітах з питань оцінки статей звітності забезпечує можливість одержання такого уявлення. Згідно МСФЗ фінансові звіти повинні бути ясними і зрозумілими. Вони базуються на обліковій політиці, що варіюється від компанії до компанії як усередині однієї країни, так і в різних країнах.

Облікова інформація корпорації розкривається за допомогою наступних фінансових звітів:

· баланс,

· звіт про прибуток і збитки,

· звіт про рух коштів,

· звіт про власний капітал,

· примітки до фінансової звітності.

Значне місце в законодавстві розвинутих країн приділяється регламентації складу і змісту фінансової звітності. При цьому в законах чітко визначається диференційований перелік обов'язкових статей балансу, звіту про прибуток і збитки для малих, середніх і великих корпорацій і окремо для міжнародних корпорацій. Крім того, компаніям надається право самостійне використовувати додаткові статті, якщо вони вважають, що їхнє розкриття буде необхідним для користувачів звітності.

У діючій практиці більшості країн опублікування звітності корпорацій стало свого роду іміджем їхньої ділової активності. Постійний аналіз показників цієї звітності є основою для визначення ринкових курсів цінних паперів, для правильного вибору платоспроможності партнера.

Саме правовий аспект бухгалтерської звітності в ринковій економіці зумовив законодавчий порядок у всіх країнах публікувати звіти про фінансову діяльність корпорацій, насамперед баланс і звіт про прибуток і збитки. Для цього в законодавстві закордонних країн існують спеціальні закони публічної звітності, у яких обговорюються критерії публікації.

Ступінь розкриття інформації деякою мірою визначається компетентністю користувача фінансової звітності. Ефективна передача інформації (її переміщення від однієї особи до іншої) означає, що той, хто одержує інформацію, розуміє зміст призначеного йому повідомлення.

При передачі інформації виникають проблеми розуміння слів, символів і інших носіїв фінансової інформації, яка використовується при прийнятті рішень інвесторами, кредиторами й іншими зацікавленими сторонами. Щоб зайняти належне місце в процесі прийняття рішень, інформація повинна бути достовірною.

Часто рішення приймаються за умови відсутності адекватної інформації, оскільки її неможливо одержати вчасно, чи витрати на одержання перевищують потенційну користь цієї інформації.

Фінансова звітність містить у собі різну кількість звітів, що регламентуються правилами чи стандартами відповідних країн. Отже, кожна країна має свої особливості в системі звітності. Однак, існують єдині для всіх обов'язкові звіти:

· баланс;

· звіт про прибуток і збитки;

· примітки до них.

У більшості випадків регламентуються лише найбільш істотні елементи звітів. А такі питання, як обсяг і сутність деталізації звіту, включення в нього специфічної для даної компанії інформації, розрахунки різноманітних показників, віддаються на розсуд самої фірми.

Що стосується форматів представлення звітів, то тут практика теж різна. Наприклад, балансовий звіт у деяких країнах подається в горизонтальному форматі - Франція, Німеччина, Бельгія, Італія, Греція, Іспанія, Португалія. У Люксембурзі, Нідерландах, Великобританії, Ірландії, Данії фірми можуть подавати як горизонтальну, так і вертикальну форму балансу.

Окремо також можуть бути представлені: звіт про нерозподілений прибуток; звіт про рух коштів; звіт про зміни у власному капіталі.

У деяких країнах бухгалтерська звітність включає звіт про нерозподілений прибуток, у якому детально відображаються напрямки використання нерозподіленого прибутку протягом звітного періоду.

Такий звіт, зокрема, включений до складу фінансової звітності американських компаній. Він показує, як розподіляється прибуток компанії, що залишився після сплати нею податку, а також суму нерозподіленого прибутку, накопичену на початок і кінець звітного періоду.

Такий звіт невеликий по розміру і може бути складений окремо чи включений у звіт про прибуток і збитки як його самостійна частина. Деякі компанії представляють його у вигляді звіту про стан власного капіталу акціонерів. У Канаді він публікується як "Рахунок руху нерозподіленого прибутку".

Публікація звіту про нерозподілений прибуток дає можливість акціонерам оцінити стан корпорації з погляду виплати дивідендів, тому що прибуток вважається власністю акціонерів і зростає від приєднання чистого прибутку чи при анулюванні резервів, нарахованих раніш з чистого прибутку.

Звіт про зміни у власному капіталі складають індивідуальні, приватні та спільно-приватні компанії (суспільства, партнерства, фірми, компанії, у яких кількість власників відносно невелика).

Міжнародні корпорації, у яких господарями виступають, як правило, десятки тисяч власників акцій, складають звіт про накопичений прибуток. Ці звіти в основному відображають зміни, що відбулися за звітний період (у бік збільшення чи зменшення вартості коштів (капіталу), що були інвестовані власниками в дану фірму).

Звіт про зміни фінансового стану корпорації дає можливість проаналізувати розходження між фінансовим станом компанії в звітному і попередніх періодах. Часто цей документ називають звітом про формування і використання фондів корпорації. По суті, це звіт про рух фондів (капіталів) компанії.

Крім названих звітних форм, фінансова звітність закордонних фірм більшості країн включає також докладні розшифровки практично по кожному бухгалтерському рахунку, розрахунок і аналіз найважливіших економічних показників роботи компанії, основні інвестиційні проекти, що передбачається здійснити в майбутньому звітному періоді. Вона також включає іншу важливу інформацію, що може виявитися необхідною користувачам для всебічної об'єктивної оцінки результатів роботи компанії в минулому і для надійного прогнозу ефективності його господарської діяльності в майбутньому.

Крім фінансових звітів, у більшості закордонних країн корпорації надають фінансовий огляд, складений керівництвом, з описом і поясненням основних результатів діяльності фірми і її фінансового стану.

Багато фірм подають, крім фінансових звітів, додаткові звіти, такі як економічні звіти, звіти про додану вартість, особливо в тих областях, де істотними є екологічні фактори і де працівники вважаються важливою групою користувачів. Компанії заохочуються до надання таких додаткових звітів, якщо керівництво вважає, що вони допоможуть користувачам у прийнятті економічних рішень.

Вимоги до публікації звітності в різних країнах неоднакові.

Так, у Великобританії, Іспанії, Нідерландах публікація звітності означає, що уся фінансова звітність повинна бути зареєстрована в спеціальному органі, - Реєстрі компаній.

У Франції, крім реєстрації фінансової звітності, для ряда компаній передбачена їхня публікація в Бюлетені.

У Німеччині фінансові звіти всіх компаній повинні публікуватися в Комерційному Реєстрі, а великих компаній - ще й у “Федеральній газеті”.

У Бельгії з 1991 р. річні звіти реєструються Національним Банком Бельгії, а для лістингових компаній, чиї акції котируються на біржі, скорочені форми звітів повинні бути опубліковані в газеті.

В Італії проведення аудиторської експертизи і публікація її результатів потрібно лише для лістингових компаній.

Публічна фінансова звітність, що публікується закордонними компаніями, особливо західними, іноді являє собою яскраво оформлені буклети, що, крім самих форм бухгалтерських звітів, завірених аудитором, містять багато іншої інформації. Як правило, це звернення президента компанії до акціонерів, звіт ради директорів, аналіз розвитку фірми за попередні періоди, прогноз на найближчі роки, опис розміщення і розмірів інвестицій, міжнародних зв'язків, інформація про соціальну політику компанії з різними графіками, схемами, діаграмами, фотографіями. Така інформація не регулюється, а надається винятково по розсуду компанії. Але саме вона дуже важлива для користувачів як додаткове джерело даних для прийняття рішень.

У світовій практиці джерелом інформації про фінансовий стан фірм, що діють на правах акціонерних товариств, є періодична і річна звітність, що складається за даними фінансового обліку. Вона адресується акціонерам, податковим органам і іншим організаціям відповідно до системи регламентації обліку і звітності, прийнятої в конкретній країні.

Річні звіти починаються зі зведень, що характеризують економічний потенціал компанії і його авторитет у діловому світі. Потім додається текст доповіді правління акціонерів, де наводиться інформація про склад правління компанії, її вищих службовців, склад акціонерів, а потім більш детальний огляд фінансового стану, виробничої і комерційної діяльності.

Усі показники наводяться в динаміці (за 5-10 років). Наприкінці звіту наводяться основні форми бухгалтерської звітності. Одночасно з публікацією річного звіту повинен бути опублікований висновок аудитора про перевірку звітних даних.

Читайте також:

1. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці
2. Банк міжнародних розрахунків
3. Бухгалтерська звітність, її значення, завдання і вимоги
4. Валютні відносини, валютні системи як основа міжнародних фінансів
5. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
6. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ НА НАЦІОНАЛЬНИХ, МІЖНАРОДНИХ І СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ РИНКАХ
7. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
8. Види і напрямки організаційних перетворень міжнародних корпорацій
9. Види міжнародних відносин
10. Види міжнародних економічних договорів
11. Види міжнародних правопорушень
12. Види міжнародних торгових угод.

Переглядів: 3237