ФРАНЦ ШУБЕРТ

( 1797-1828)

Першим представником романтизму став австрійський композитор Франц Шуберт. Він народився в Ліхтенталі (пригород Відня) у родині шкільного вчителя. В десять-одинадцять років Шуберт уже блискуче володів скрипкою, фортепіано, альтом; з батьком і старшими братами грав у домашньому струнному квартеті. В 1808-1812 рр.. він був півчим Віденської придворної капели. Освіту Шуберт отримав в Імператорському конвікті - середньому навчальному закладі, що готував державних чиновників. Музиці в конвікті навчали на високому рівні; зокрема, викладачем композиції був Антоніо Сальері. Батько не бажав, щоб син обирав професію музиканта, і кілька років Шуберт працював помічником учителя в школі, а складанням творів займався у вільний час. Нарешті він пішов зі школи й деякий час навчав музиці дочок графа Естерхазі. До кінця днів композитор залежав від випадкових заробітків, перебував у бідності, часто навіть не мав власної квартири, жив у знайомих.

Франц Шуберт.

Розраду він знаходив у спілкуванні з друзями. Навколо Шуберта склався гурток шанувальників його творчості. Вони часто збиралися разом, імпровізували, співали, читали вірші. Ці вечори стали називати "шубертіадами". Іноді твори народжувалися відразу, на очах друзів.

Франц Шуберт із друзями.

За своє коротке життя Шуберт створив більше тисячі творів; це фортепіанні й оркестрові добутки, пісні. Але при житті композитор одержав визнання лише як автор пісень, а його симфонії, сонати, фортепіанні мініатюри були надовго забуті.

Інструментальна музика Шуберта пов'язана із традиціями віденської класичної школи. Композитор написав дев'ять симфоній. Особливо популярні Восьма й Дев'ята. Восьма, що має підзаголовок "Незакінчена" (1822 р.), один із самих яскравих добутків не тільки у творчості Шуберта, але й у світовій симфонічній музиці.

Бурхливі романтичні почуття співпадають тут з ясною класичною формою, твір відрізняється стрункістю композиції. Замість звичайних для цього жанру чотирьох частин симфонія має два: перша - драматична, друга - лірична. Версія про те, що закінчити симфонію авторові не дала смерть, непідтверджена: через кілька років після роботи над нею з'явилася Дев'ята ("Велика") симфонія ( 1825-1828 рр..). Скоріше всього, Шуберт, створивши дві частини Восьмої, тимчасово перервав роботу, а пізніше порахував двухчастинну структуру виправданою. Восьмій і Дев'ятій симфоніям довелося довго чекати зустрічі зі слухачами: "Незакінчена" була вперше виконана лише в 1865 р., "Велика" - ніяк не раніше, в 1839 р.

Пісенний дар Шуберта наклав відбиток на всі області його творчості, у тому числі на фортепіанну музику. Значну частину спадщини композитора становлять невеликі музичні п'єси, або мініатюри. Приклад подібних добутків - лендлери, написані для музиціювання під час "шубертіад". Музика на перший погляд здається вигадливою, навіть наївною, але, уважно слухаючи, можна відчути, як вона вишукана й витончена. Самими серйозними по змісту стали два цикли мініатюр - "Експромти" і "Музичні моменти". Кожна п'єса передає певний щиросердечний стан. Композитор також звертався й до жанру сонати.

Музика Франца Шуберта проникнута простими й щирими почуттями, вона безпосередня, емоційна й світла - за це її і люблять слухачі.

ПІСНІ ШУБЕРТА

За своє життя Шуберт написав більше шестиста пісень. Кожна з них - це розповідь про людину, здатну на сильні, щирі почуття. Головний виразний засіб у піснях - мелодія, гнучка й співуча, у якій психологічна глибина сполучається з легкістю, вишуканістю й бездоганним почуттям форми. Створюючи разючі по красі мелодії, Шуберт у той же час прагнув розкрити засобами музики зміст слів; у кожній музичній фразі включено безліч найтонших звукових і емоційних нюансів. Песні непрості за формою. Поряд із традиційним для жанру будовою їм (чергування куплетів і приспіву) композитор використовував складні форми, взятих з інструментальної музики, використовував імпровізації.

Франц Шуберт звертався до дуже різних поетів. Аля його були однаково цікаві як відомі майстри, так і скромні автори із числа друзів. Основна частина пісень присвячена любові. Однак є серед них пейзажні й жанрові замальовки (наприклад, знаменита пісня "Форель"), романтичні легенди (баллада "Лісовий цар" на вірші німецького поета Йоганна Вольфганга Ґете) і скорботні монологи (такі майже всі пісні на вірші німецького поета Генріха Гейне).

У піснях Шуберта величезне значення знаходить партія фортепіано.

Вона щось більше, ніж просто аккомпонемент. У багатьох творів є короткий фортепіанний вступ й висновок (часто однакові по музиці). Однак стислість не заважає точно й повно показати на будову пісні. Фортепіано, якби мовити, повністю підлегле голосу. Але саме воно передає невимовні словами відтінки почуттів, сховані, інколи ще не усвідомлені героєм відчуття, розкриває внутрішній зміст слів і збагачує вокальну мелодію. Крім окремих пісень Шуберт створив три вокальні цикли. Два з них - "Прекрасна мірошниця" (1823 р.) і "Зимовий шлях" (1827 р.) - написані на вірші німецького поета романтика Вільгельма Мюллера і являють собою оповідання з єдиною сюжетною лінією. Сюжети обох циклів традиційні для романтизму. "Прекрасна мірошниця" - історія невзаємної любові парубка до дочки мірошника. Однак складний світ почуттів закоханого показаний з такою глибиною й делікатністю, що простий сюжет стає серйозним і хвилюючим. "Зимовий шлях" - розповідь про мандрівника, що покинув рідний будинок і страждаючий від самотності. У цьому циклі немає розвиненої сюжетної лінії: герой переходить із місця на місце і пісні відтворюють картини його мандрівок, а через них - внутрішній стан. Майже всі пісні драматичні по характеру й оригінальні за формою й мелодійним малюнком. Вокальна партія тяжіє до речитативу, а партія фортепіано вносить лаконічні і яскраві штрихи в картину світу, у якому мандрує герой. У цьому світі кожний дріб'язок (липа, флюгер, листоноша або шарманщик) нагадує йому про самотність і неприкаяність. Збірник пісень Шуберта - "Лебедина пісня" (на вірші різних поетів) - був складений після смерті композитора видавцем нот і вийшов в 1828 р.

Титульний аркуш збірника пісень Франца Шуберта. Лейпциг. Кінець XIX ст.

КАРЛ МАРІЯ ФОН ВЕБЕР

( 1786-1826)

Одним з основоположників музичного романтизму в Німеччині й творцем німецької національної опери став композитор, диригент і піаніст Карл Марія фон Вебер. Систематичної музично освіти Вебер не отримав; уроки композиції він брав у відомих німецьких і австрійських майстрів, зокрема в Міхаеля Гайдна (брата Йозефа Гайдна). В 1813-1816 рр.. Вебер керував оперним театром у Празі, а в 1817 р. очолив театр у Дрездені.

В 1821 р. у Берліні відбулася прем'єра першої романтичної опери Вебера "Вільний стрілець". Романтичним є вже сам сюжет: мисливець наважується продати душу дияволові, щоб перемогти на змаганні в стрілянині й одержати руку коханої дівчини. Багато уваги в опері приділено почуттям персонажів. Головний герой Макс страждає, сумнівається, мріє про щастя. Темним силам протипоставлена його кохана - Агата, чиста й самовіддана дівчина. Важливим учасником дії в опері стає природа - те співчуваюча, те ворожа людині. У музиці широко використані інтонації німецьких народних пісень і танців. Однак, малюючи фантастичний світ злих сил, композитор прибігає до більше складних образів. З'являються різкі гармонії, драматично напружені теми. Більшу роль у таких епізодах грає оркестр. Наприклад, сцена "В ущелині", де Макс і його приятель Каспар відливають кулі, вимовляючи диявольські заклинання, являє собою, фактично, оркестровий епізод: герої тільки вставляють окремі репліки. Дуже виразна музика увертюри, у якій позначений драматичний конфлікт твору.

Макс. Ескіз костюма до опери "Вільний стрілець". Германія. XIX в. Агата. Ескіз костюма до опери "Вільний стрілець". Германія. XIX в.

Великий вплив на розвиток музичного театру Німеччини зробили й наступні романтичні опери Вебера - "Евріанта" (1823 р.) і "Оберон" (1826 р.).

Карл Марія фон Вебер.

Композитор створював також твори в інструментальних жанрах. Віртуозна фортепіанна п'єса "Запрошення до танцю" (1819 р.) - зразок концертного твору в ритмі вальсу, побудованого на частій зміні контрастних образів. Цей твір поклав початок традиції концертних вальсів Роберта Шумана, Фрідеріка Шопена, Ференца Аркуша й інших майстрів. У творчості Вебера вперше з'явився одночастинний інструментальний концерт (наприклад, "Концерт штюк" для фортепіано з оркестром, 1821 р.) - форма, що у подальшому часто використовувалася в романтчній музиці. Композитор звертався й до вокальної мініатюри (написав більше ста пісень).

ФЕЛІКС МЕНДЕЛЬСОН

( 1809-1847)

Композитор, диригент, піаніст і органіст Фелікс Мендельсон (Мендельсон Бартольді) - представник романтизму в німецькій музиці. Батько його був банкіром, дід - філософом, і майбутній композитор одержав прекрасну домашню освіту. Знайомство з музикантами Карлом Марією фон Вебером і Ніколо Паганіні, письменником Ернстом Теодором Амадеєм Гофманом, натуралістом і мандрівником Олександром Гумбольдтом, поетом Иоганном Вольфгангом Ґете вплинуло на формування естетичних поглядів Мендельсона. Бездоганними композитор вважав твори Баха, Моцарта, Бетховена. Не випадково його власні твори відрізняються строгістю форм, властивому класицизму.

Мендельсон багато працював у жанрах симфонічної музики. Найвідоміші симфонії-"Італійська" (1833р.) і "Шотландська" (1842 р.) - написані під враженням від подорожей по Європі. Тут і образи природи, і картини народного побуту. Прекрасний приклад з'єднання рис класицизму й романтизму - скрипковий концерт (1844 р.). Твір складається із трьох частин, кожна з яких має чітку "класичну" форму. Однак виконуються частини без перерви, як єдине ціле - чорта, властива романтизму.

Композитор створив новий романтичний жанр - програмну концертну увертюру. Приклад подібного твору - увертюра "Сон у літню ніч" (1826 р.). Це початкова частина музики, що Мендельсон написав для театральної постановки однойменної комедії Вільяма Шекспіра. Знаменитий "Весільний марш" - частина цього твору.

У своїй творчості композитор використовував інтонації німецьких народних пісень. Такі "Пісні без слів" ( 1829-1845 рр.) - цикл із сорока восьми творів для фортепіано. Музика перейнята поетичністю й схвильованістю, мрійністю й м'яким гумором. Мелодії прості й у той же час гарні, легко запам'ятовуються - їх дійсно хочеться співати.

У спадщині композитора є також ораторії й опери, але вони менше відомі.

Фелікс Мендельсон.

Фелікс Мендельсон був талановитим диригентом. Він багато зробив для того, щоб його сучасники познайомились із кращими досягненнями світової музичної культури. Під керівництвом Мендельсона після ста років забуття були виконані "Пристрасті по Матвію" Баха, уперше пролунали Дев'ята ("Велика") симфонія Шуберта, багато ораторій Генделя, деякі твори Моцарта. Композитор також почав повне видання творів Баха, тим самим заново відкривши для слухачів творчість німецького майстра.

З ініціативи Мендельсона в 1843 р. був утворено перший вищий музичний навчальний заклад у Німеччині – Лейпцизька консерваторія. Ця подія сприяла в створенні нового музичного напрямку – лейпцизької школи. Навколо композитора об'єдналися музиканти романтики, які у своїй творчості розвивали традиції німецької й австрійської музики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАРУБІЖНА МУЗИКА XIX СТОЛІТТЯ .	\|	РОБЕРТ ШУМАН

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.