Лекція 7. Педіатрія

Тема: Захворювання гіпоталамо-гіпофізарної системи. Гіпопітуїтаризм ( Нанізм, Синдром Шихана, нецукровий діабет). Гіперпітуїтаризм (хвороба Іценко-Кушинга, акромегалія). Етіологія, патогенез, клініка, діагностика, диференційна діагностика, лікування.

Лекція 7. Педіатрія

ВИСНОВОК

до сьомого питання:

Таким чином, для еритроцитів характерна антигенна специфічність, що визначає групи крові. Групові антигени фіксуються на мембранах еритроцитів. Вони називаються аглютиногенами, з якими можуть реагувати специфічні розчинені у плазмі антитіла (аглютиніни). Під час реакції «антиген – антитіло» молекула антитіла з’єднується містками з кількома еритроцитами, в результаті вони склеюються (аглютинують), а також гомолізуються. Під час переливання крові важливо, щоб аглютиногени еритроцитів донора не аглютинувалися аглютинінами крові реципієнта, що призводить до гемолізу еритроцитів і закупорки капілярів, порушень кровообігу і навіть смерті.

Загальний висновок: Таким чином, термін внутрішнє середовище організму запропонований французьким фізіологом К. Бернаром. У це поняття включена сукупність рідин – кров, лімфа, тканинна (інтерстиціальна, позаклітинна), цереброспінальної, суглобова, плевральна та інші рідини, які омивають клітини і біляклітинні структури тканин, беручи тим самим безпосередню участь у здійсненні обмінних реакцій організму.

Кров – основна транспортна система організму. Вона являє собою тканину, що складається з рідкої частини – плазми – і зважених в ній клітин (формених елементів). Її головною функцією є перенесення різних речовин, за допомогою яких здійснюється захист від впливів зовнішнього середовища або регуляція діяльності окремих органів і систем. В залежності від характеру речовин, що переносяться, і їх природи кров виконує такі функції: 1) дихальну, 2) поживну, 3) екскреторну, 4) гомеостатичні, 5) регуляторну, 6) креаторних зв'язків, 7) терморегуляційну, 8) захисну.

Актуальність: Гіпоталамічна ділянка є інтегратором вегетативних та ендокринних функцій. їй належить провідна роль у збереженні гомеостазу і забезпеченні періодичності функцій. Безпосередньо з гіпоталамусом пов'язаний гіпофіз. Його тропні гормони регулюють діяльність периферійних ендокринних залоз. Ураження гіпофіза та гіпоталамуса проявляється поліморфною симптоматикою. Соматичні прояви патології різні, варіабельні, при гострому розвитку носять катастрофічний характер і потребують чітких та рішучих дій заради спасіння життя хворого. Потрібно звернути увагу, що дисфункції вище розташованих відділів головного мозку, які реалізуються через гіпоталамус, проявляються гіпоталамічною патологією, так само як і гіпоталамічна патологія може імітувати первинні гіпофізарні порушення.

Мета:Сформулювати деонтологічні принципи роботи з хворими, що мають ураження гіпоталамо-гіпофізарної системи. Оволодіти навичками встановлення психологічного контакту між лікарем та хворим з ураженням гіпофіза і гіпоталамуса. Розвивати розуміння впливу факторів навколишнього середовища, гострих та хронічних інфекцій, травм головного мозку на розвиток гіпоталамо-гіпофізарних хвороб. Формувати почуття відповідальності за своєчасність та повноту обстеження хворого, а також за інформованість пацієнта про можливі методи лікування та пов'язані з ними побічні ефекти

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Вступ.

2. Механізм дії гормонів гіпофіза.

3. Етіологія, патогенез захворювань гіпоталамо-гіпофізарної системи (гіпофізарний нанізм, нецукровий діабет акромегалія і гігантизм, хвороба Іценка-Кушінга).

4. Клініка і методи діагностики гіпофізарного нанізму, нецукрового діабету, хвороби Іценка-Кушінга, гіпопітуїтаризму, акромегалії,. Класифікація порушень росту у дітей.

5. Тактика і методи лікування захворювань гіпоталамо-гіпофізарної системи.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ендокринологія. Підручник: П.Н. Боднар, Г.П. Михальчишин, Ю.І. Комисаренко, О.М.Приступюк та ін. За редакцією професора П. М. Боднара. Видання друге, перероблене та доповнене. Підручник, Вінниця, Нова Книга, 2010. – 460 с.

2. Ендокринологія. Підручник. А.С. Єфімов, П.М. Боднар, О.В. Большова – Зубковська та ін. За ред.: А.С. Єфімова. – К.: Вища школа, 2004. – 494с.

3. Эндокринология. Учебник: П.Н. Боднар, Г.П. Михальчишин, Ю.И. Комиссаренко, А.М. Приступюк. Под ред.: проф. П.Н. Боднара. – Винница. Нова книга. 2007. – 344с.

4. Эндокринология. Учебник. И.И. Дедов, Г.А. Мельниченко, В.Ф. Фадеев. – М.: Гэотар, 2007. – 432 с.

5. Навчальний посібник з дитячої ендокринології. О. П. Волосовець, С. П. Кривопустов, О. Ф. Черній. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2004. – 496с.

6. Ендокринологія : навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закладів / за ред.. проф.. П. М. Боднара – Вінниця : Нова книга, 2012. – 360 с.

7. Наказ № 254 МОЗ України від 27.04.2006 року «Про затвердження протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю "Дитяча ендокринологія».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Групи крові: системи АВ0, Rh-фактор.	\|	МЕХАНІЗМ ДІЇ ГОРМОНІВ ГІПОФІЗА

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.