ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ПРАГМАТИКИ. СУТЬ І МЕТА КОМУНІКАЦІЇ

ЛЕКЦІЯ 7.

ПРАГМАТИКА

Об’єкт, предмет, завдання прагматики. Суть і мета комунікації (мова як основний інструмент регуляції поведінки членів мовного колективу).
Комунікативний акт. Теорія мовленнєвих актів. Іллокуція, локуція, перлокуція, інтенція.
Класифікація мовленнєвих актів.
Непрямі мовленнєві акти. Імплікація.
Поняття мовленнєвого впливу (дії) та маніпуляції. Природа мовленнєвого впливу.
Сфери застосування маніпулятивного впливу.
Передумови мовленнєвого впливу.
Риторика. Нейролінгвістичне програмування.
Теорія аргументації.

Прагма́тика (від грец. справа, дія) – область досліджень у семіотиці й мовознавстві, що вивчає функціонування мовних знаків у мовленні. Термін "прагматика" був уведений наприкінці 30‑х р. 20 ст. Ч. У. Моррісом як назва одного з розділів семіотики, яку він розділив на семантику (що вивчає відношення знаків до об'єктів), синтактику (розділ про міжзнакові відношення), і прагматику (що досліджує відношення мовців до знаків). Виділення й формування прагматики як окремої сфери лінгвістичних досліджень (під впливом ідей Ч. С. Пірса) почалося в 60‑х – початку 70‑х р. під впливом логіко-філософських теорій мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Р. Серля, З. Вендлера, прагматичних теорій значення тощо. Лінгвістична прагматика є розділом комунікативної лінгвістики і не має чітких контурів, вона розглядає комплекс питань, пов'язаних з мовцем-суб'єктом, адресатом, їх взаємодією в комунікації та ситуацією спілкування.

Прагматика вивчає мову в дії, оскільки однією з головних функцій мови і метою комунікації є регуляція поведінки мовного колективу.Тобто прагматика вивчає взаємодію мовців у процесі спілкування, ситуативні чинники, що впливають на цей процес, мотиви мовців, стратегії та засоби (вербальні й невербальні) для досягнення мовцями своєї мети.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які раніше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативному синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії комунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

КОМУНІКАТИВНИЙ АКТ. ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ. ІЛЛОКУЦІЯ, ЛОКУЦІЯ, ПЕРЛОКУЦІЯ, ІНТЕНЦІЯ.

Основною одиницею спілкування є комунікативний акт. Комунікативний акт здійснюється з метою регуляції поведінки членів мовного колективу. Регуляція відбувається завдяки передачі інформації під час спілкування. Інформація, що передається, поділяється загалом на вербальну (мовну (одиниці мови) та невербальну (позамовну (жести, міміка, запах, смак, дотик, оточуючі звуки). Відповідно, комунікативні акти поділяються на мовленнєві та немовленєві акти. У процесі спілкуванні вербальні та невербальні компоненти об’єднані однією метою та взаємодіють (мовлення супроводжується мімікою, жестами тощо). У чистому вигляді вербальні та невербальні акти зустрічаються рідко.

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мовленнєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістичній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про багатоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозривність з формами життя: взаємодія мови і життя оформляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англійським філософом Дж. Остіном (1911–1960).

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і адресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнєвих актів належать обставини мовлення – той фрагмент дійсності, якого стосується його зміст. Здійснити мовленнєвий акт означає вимовити членороздільні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллокуцію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, створити нову ситуацію.

Мовленнєвий акт (МА) – цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т.п. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Щоб бути успішним, мовленнєвий акт як мінімум повинен бути доречним, інакше його супроводжує комунікативна невдача.

Основними рисами МА є інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціальність.

МА завжди співвіднесені з особою мовця і є складовою комунікативного акту поряд з актом адитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією.

Відкриття мовних актів перевертало класичну позитивістську картину співвідношення мови і реальності, відповідно до якої мова лише описувала реальність, констатувала положення справ.

Основи теорії МА було закладено Дж. Остіним у 1955 році. У 1962 р. його погляди знайшли своє втілення в посмертно виданій книзі “How to do things with words” (“Слово як дія”). Ідеї Остіна розвивали філософи-аналітики, логіки та прагматики Дж. Серль, П. Строссон, Г.-П. Грайс, Дж. Ліч, Д. Шпербер, лінгвісти Анна Вєжбіцька, М. Нікітін та ін.

Пропозиція. Мовленнєві акти пов'язані з поняттям пропозиції.Пропозиція – семантичний інваріант висловлення (тобто загальний зміст висловлення незалежно від модальності, часу тощо). Концепція пропозиції відповідала давній тенденції до розчленовування частин речення (висловлення, мовленнєвого акту) на певну об'єктивну семантичну константу (постійний, незмінний зміст речення незалежно від часу, способу тощо) і суб'єктивну змінну.

Константа повинна передавати граматично абстрактний зміст речення; змінна повинна бути здатної оформлювати:

1) відношення положення справ, виражене константою, до актуальної дійсності (тобто модальність);

2) комунікативне завдання висловлення;

3) оцінку достовірності повідомлення;

4) эмотивне відношення мовця до повідомлюваного.

У висловленнях "я стверджую (сумніваюся, вважаю, знаю, думаю, заперечую), що в місті почалися заворушення", "я боюся, як би в місті не почалися заворушення", "я запитую, чи не почалися в місті заворушення" тощо є присутнім об'єктивна семантична константа (стабільне семантичне ядро) "у-місті-починатися-заворушення", що позначає дійсний або можливий стан речей. Суб'єктивна змінна, що пов'язана із цією константою та позначає установки мовця, виражена пропозиційними предикатами "стверджувати, що…", "боятися, як би не…", "запитувати, чи не…" тощо. Пропозиція "у-місті-починатися-заворушення" реалізується у мовлені та набуває модальності, спрямованості, співвіднесення з часом тощо у конкретному висловленні (мовленнєвому акті): Я знаю, що в місті почалися заворушення", "Як би в місті не почалися заворушення", "Чи не почалися в місті заворушення?".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методики модифікації поведінки споживачів	\|	Складові мовленнєвого акту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.