Мова як особлива знакова система

Види знакових систем

Знаки, пов’язані спільною функцією чи метою, утворюють знакові системи.

До знакової системи належать знаки одного типу або кількох типів разом із системою правил, яка регулює сполучуваність знаків у процесі створення семіотичного тексту.

Можливі різні класифікації знакових систем.

І. Знакові системи за функцією: комунікативні (природні, штучні мови, різні види мистецтва) та некомунікативні (сприйняття, етичні норми тощо).

ІІ. Знакові системи за характером утворенням: природні та штучні. Останні створюються людьми цілеспрямовано.

До природних відносять системи, комунікативними засобами в яких є елементи природної мови – слова, вислови, жести, міміка, рухи тіла. Такі системи мають національну специфіку, вони багатофункціональні, репрезентують різні рівні комунікації. Характерною їх ознакою є широкий комунікативний діапазон (деякі мови містять мільйони лексичних одиниць, функціонують у різних сферах спілкування).

Штучні знакові системи використовують сконструйовані або взяті з різних галузей знань символи, формули, ноти, графи, знаки на позначення зв'язків і відношень між елементами.

ІІІ. Знакові системи за походженням: первинні, існуючі споконвічно, без втручання людини та вторинні, які сформувалися разом з людиною.

IV. Знакові системи за структурою: одномірні – містять елементи одного порядку (знаки корисних копалин, карти, дорожні знаки), багатомірні – ієрархічні системи (мова).

V. Знакові системи за характером змін: динамічні та статичні. У динамічних знакових системах з’являються нові елементи. У статичних знакових системах стан елементів є стійким (транскрипція, цифри, букви алфавіту, розділові знаки).

VІ. Знакові системи за характером функціонування елементів: гнучкі та жорсткі. Гнучкі: 1) дозволяють вводити в себе нові елементи без її руйнування; 2) порядок розташування елементів може змінюватися. Жорсткі: 1) у таку знакову систему не можна вводити нові елементи – це її руйнує, 2) елементи взаємодіють певним чином: знаючи положення одного елемента, можна визначити положення іншого.

VII. Знакові системи за характером розташування елементів: детерміновані (знаки, які мають чітко визначене місце, напр., фонеми) і недетерміновані (знаки, які не мають чітко визначеного місця, напр., жести).

Мова є однією з багатьох знакових систем, якою користується людство.

В історії мов-ва вперше почали говорити про знаки мовні та немовні з часу лінгвістичної діяльності Ф. де Соссюра (початок ХХ ст.). Він уважав лінгвістику частиною семіотики і є основоположником лінгвосеміотики.

Мова як знакова система має властивості, які відрізняють її від інших знакових систем.

Специфіка мови як знакової системи:

1) Універсальність. Мова – універсальна знакова система, яка обслуговує людину в усіх сферах її життя й діяльності. Мова має здатність виражати будь-який новий зміст. Штучні знакові системи обслуговують людину в суворо визначених ситуаціях. Будь-яка інформація, що передається в інших знакових системах, може бути передана за допомогою мови, але не завжди навпаки.

2) Всеосяжний засіб передачі й зберігання інформації. Штучні знакові системи призначені для передачі обмеженої інформації. Знаки в штучних системах або не комбінуються між собою в складі одного «повідомлення», або комбінуються в суворо обмежених рамках, і ці комбінації фіксуються у вигляді стандартних складних знаків, напр., дор.знак «заборона повороту ліворуч».

Кількість змісту, що передається засобами мови, в принципі є безмежною. Ця безмежність створюється, по-перше, здатністю до взаємного комбінування знаків, по-друге, здатністю за необхідності отримувати нові значення, не втрачаючи або не обов’язково втрачаючи при цьому старі. Так виникає полісемія.

Отже, усі знакові системи передають інформацію, яку отримали за допомогою мови, тому вони вторинні по відношенню до неї.

3) Ієрархічність. Мова як знакова система за внутрішньою будовою значно більш складна, ніж штучні знакові системи.

4) Динамічність. Мова – це динамічна знакова система, вона постійно розвивається.

5) Засіб формування й вираження думки.

6) Поліфункціональність – мова як знакова система виконує різні функцції.

6. Знакова ситуація

Для того, щоб річ могла слугувати знаком, необхідна знакова ситуація.

Процес, в якому щось функціонує як знак, називається знаковою ситуацією, або семіозисом.

Осмислення знакової ситуації в історії науки відбувалося поступово.

1. Античні й середньовічні мислителі обговорювали питання про відношення слова й позначуваного ним предмета. Ті філософи, хто вважали слово іменем предмета, визначеним людьми, «визначали» знакову ситуацію. Вона складалась з двох компонентів: знак (ім’я) – позначуваний предмет.

2. Філософи ХVII – ХVIII ст. відкрили третій компонент знакової ситуації – поняття. Визнавши слово знаком поняття про предмет, вони представили знакову ситуацію як трикомпонентну: знак – поняття – позначуваний предмет.

Основоположник семіотики як самостійної науки про знаки Ч. Пірс розробив свою концепцію на основі цих трьох складових. Під різними назвами ці ж три компоненти присутні в працях багатьох логіків, семіотиків, лінгвістів, напр., у всім відомому семантичному трикутнику С. Огдена та Д. Річардса – американськими семіотиками, у працях Ф. Палмера.

Семантичний трикутник Огдена-Річардса (накреслити).

3. Розгорнутий опис знакової ситуації як важливої категорії в семіотиці запропонував німецький логік і математик Готлоб Фреге (1892 р.).

Фреге, крім імені (знак), денотата (предмет, названий іменем), значення (сигніфікат, поняття, концепт денотата), виділяє ще й уявлення про денотат (насичене емоціями, глибоко суб’єктивне, індивідуальне).

Значення він розташовує між денотатом і уявленням.

Фреге фактично визначив не трикутник, а чотирикутник, але цей момент залишився не поміченим інтерпретаторами концепції Фреге.

Отже, знакову ситуацію в концепції Фреге можна представити так: знак– уявлення – значення – денотат.

4. У ХХ ст. Ч. Морріс розглядає знакову ситуацію як п’ятичленне відношення: знак – інтерпретатор – інтерпретант – значення /сигніфікат – контекст, в якому трапляється знак.

Отже, в знаковій ситуації з’явилась людина і відношення знака до інших знаків.

Отже, річ може стати знаком, лише потрапивши до знакової ситуації, оскільки бути знаком – це функція, а не природа речі. Поза знаковою ситуацією ця сама річ знаком не буде.

Модель мовного знака Р.Г. Піотровського (польський математичний лінгвіст) містить такі компоненти: ім’я – денотат (образ конкретного предмета) – десигнат (концепт, смисл, поняття, сигніфікат) – конотат (експресивно-оцінні, естетичні та ін. значення) – прагматичні потенції (відношення, що виявляються у вживанні: оцінка знака носієм мови) = є схожою до знакової ситуації Ч. Морріса!!!

!!! Слід пам’ятати, що:

- одному денотату може відповідати кілька сигніфікатів: денотат вислову утренняя звезда і вечерняя звезда один і той самий – планета Венера, але значення цих виразів різне;

- однакові або подібні значення можуть виражатися різними знаками: явище синонімії (мовознавство – лінгвістика);

- у знака (імені) завжди є значення, але не всякий сигніфікат має денотат (напр., вислів найбільш віддалене від Землі небесне тіло має значення, але не має денотата).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Основні поняття та еволюція іпотечного ринку, сучасне трактування його сутності та ролі.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.