• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 4. Правове регулювання відносин власності в економіці України

3.

Згідно зі ст. 62 ГК України підприємство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншим суб'єктом для задоволення суспільних й особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності. Таким чином, ГК України розуміє підприємство як найважливіший суб'єкт і форми господарювання.

ЦК України в ст. 191 говорить про цілісний майновий комплекс підприємства як про об'єкт прав. Однак це не означає, що підприємство, завдяки ЦК України, втрачає статус суб'єкта правовідносин. Про це, зокрема, свідчать ст. ст. 152, 167,169_,708, 722, 913, 916,918, 972 ЦК України, у яких, застосовується поняття підприємства як суб'єкта майнових правовідносин. Тому поняття «підприємство» лише в окремому значенні (як цілісний майновий комплекс) може розглядатися як об'єкт майнових прав. У найпоширенішому значенні таке поняття характеризує суб'єкт майнових правовідносин.

Тому варто говорити не стільки про підприємство як об'єкт майнових прав, скільки про цілісний майновий комплекс підприємства як об'єкт таких прав. Так, відповідно до ч. 3 ст. 66 ГК України цілісний майновий комплекс підприємства зізнається нерухомістю й може бути об'єктом купівлі-продажу й інших угод, на умовах й у порядку, певних цим Кодексом і законами, прийнятими відповідно до його. Дані положення кореспондуються зі ст. 191 ЦК України про цілісний майновий комплекс підприємства як об'єкт майнових прав.

Основи правового положення підприємства регламентовані в главі 7 ГК України.

Підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. У цьому відмінність підходу ГК України до поняття підприємства від існуючі раніше в Законі «Про підприємства в Україні» 1991 року. Останній зв'язував поняття підприємства винятково із прибутковістю, що не відповідало всій розмаїтості виробничих відносин. Так, державні ортопедичні підприємства створюються для задоволення соціальних потреб інвалідів, а не для одержання прибутку. Припустивши існування некомерційних підприємств, ГК України затвердив у якості основної виробничу, а не комерційну суть підприємства.

Підприємство має права юридичної особи. Воно, якщо законом не встановлене інше, діє на основі уставу, має відособлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатка зі своїм найменуванням й ідентифікаційним кодом. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення й інші відособлені підрозділи, самостійно визначати чисельність працівників і штатний розклад, зобов'язано вести податковий і бухгалтерський облік, здавати звітність у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 62 ГК України підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Це означає протиставлення поняття підприємства поняттю господарського об'єднання. Адже засновник підприємства, навіть якщо таким виступає юридична особа, не може розглядатися «вхідною до складу» підприємства. У той час як для учасника господарського об'єднання характеристика засновника «входить до складу» повністю оправдана. Звідси й важлива характеристика - учасники об'єднання на відміну від засновників підприємства змушені в тій або іншій ступені підкорятися у своїй господарській діяльності рішенням об'єднання.

Керування підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі об'єднання прав власника по господарському використанню свого майна й участі трудового колективу в керуванні підприємством.

Власник здійснює свої права по керуванню підприємством безпосередньо або через уповноважені їм органи (наприклад, наглядова рада АТ) відповідно до статуту підприємства або інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений їм орган призначає (обирають) керівника підприємства, укладаючи з ним трудовий контракт.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади й органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами й громадянами, формує адміністрацію підприємства й вирішує питання діяльності підприємства в межах і порядку, певних установчими документами.

ГК України в багатьох випадках установлює гарантії волі й самостійності діяльності підприємств. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам керування й суб'єктам господарювання тільки на договірній основі або в порядку, передбаченому установчими документами підприємства.

У ст. ст. 65, 69 ГК України встановлені основи соціальних взаємин усередині підприємства. Цим підкреслюється, що підприємство - не голий набір майна й майнових прав, а складно організований соціальний організм.

Рішення по соціально-економічних питанням, які стосуються діяльності підприємства, повинні вироблятися й прийматися його органами управління при участі трудового колективу й уповноважених їм органів (ч. 9 ст. 65 ГК України).

Майно підприємства становлять виробничі й невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою в підприємства майна, що їм використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 7 ст. 66 ГК України).

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти наступні види підприємств (ст. 63 ХК України):

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності.

У випадку якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш десяти відсотків, воно зізнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством. Спеціальним законом для даних видів підприємств є Закон України «Про режим іноземного інвестування».

Залежно від способу утворення (установи) і формування статутного фонду в Україні підприємства діляться на унітарні й корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником. Засновник виділяє необхідне для підприємства майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не розділений на частки (паї), затверджує устав, розподіляє доходи, безпосередньо або через призначеного їм керівника управляє підприємством і формує його трудовий колектив на основах трудового наймання, вирішує питання реорганізації й ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенню (договору), діє на основі об'єднання майна й/або підприємницької або трудової діяльності засновників (учасників), їхнього загального керування справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через створювані ними органи, участі засновників (учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства.

Таким чином, для розмежування корпоративних й унітарних підприємств використовується критерій єдності або роздільності прав засновників (засновника) на майно даного підприємства. Корпоративними підприємствами завжди виступають кооперативи, господарські товариства, підприємства, засновані на власності двох або більше осіб. Унітарними можуть бути державні й комунальні підприємства, підприємства, створені об'єднанням громадян або релігійною організацією, інші дочірні підприємства, а також підприємства, створені на основі приватної власності засновника.

Залежно від кількості працюючих й обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства діляться ГК України на малі, середні або великі підприємства, (див. ч. 7 ст. 63 ГК). Дана класифікація має значення для податкових і господарських пільг, а також розмежування режимів державної підтримки, наданої законодавством України тим або іншим підприємствам.

В випадках існування залежності від іншого підприємства, підприємство зізнається дочірнім (залежним). При цьому материнська компанія й дочірнє підприємство визнаються асоційованими підприємствами.

Важливо враховувати, що дочірнє підприємство може бути як унітарним, так і корпоративним (в обох випадках - у юридичному змісті). Корпоративне підприємство вважається дочірнім, якщо його засновник - юридична особа має контрольний пакет акцій або інше переважне право на керування підприємством. Для корпоративних дочірніх підприємств ГК України (ст. 126) передбачає просту або вирішальну залежність від материнської компанії. В основу цього розподілу покладене питання про обсяг прав материнської компанії: зводяться вони тільки до права блокувати рішення, що вимагають кваліфікованої більшості засновників залежного підприємства, або вирішальному праву на керування підприємством, у тому числі при володінні контрольним пакетом акцій залежного підприємства.

У цей час законодавчу основу (базу), що регулює створення, діяльність і припинення діяльності господарчих товариств, становлять ст.ст. 79-92 ХК України й ст.ст. 113-162 нового ГК України, а також Закон України «Про господарчі товариства» від 19.09.1991 року.

Частина 1 статті 79 ГК України дає наступне визначення: господарські товариства — це підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами й/або громадянами шляхом об'єднання їхнього майна й участі в підприємницькій діяльності суспільства з метою одержання прибутку. Ст. 113 ЦК України виводить більше загальне визначення господарчого товариства - це юридична особа, статутний (складовий) капітал якого розділений на частки між учасниками.

У ч. 1 ст. 80 ГК України й ч. 2 ст. 113 ЦК України зазначені 5 видів господарських товариств: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства й командитні товариства. При цьому варто звернути увагу на те, що перелік видів господарчих товариств у зазначених статтях ГК і ЦК України є вичерпним.

Акціонерним товариством зізнається господарське товариство, що має статутний фонд, розділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність по зобов'язаннях тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості приналежних їм акцій (ч. 2 ст. 80 ГК України).

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми обов'язками своїм майном. Учасники товариства, що повністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх внесків (ч. 3 ст. 80 ГК України).

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого розділений на частки, встановлених установчими документами розмірів, і несе відповідальність за своїми обов'язками власним майном, а у випадку його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у встановленому установчими документами однаково кратному розмірі до внеску кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК України).

Повним товариством визнається господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства й несуть додаткову солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства всім своїм майном (ч. 5 ст. 80 ГК України).

Командитним товариством є господарське товариство, у якому один або більше учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть по його зобов'язаннях додаткову солідарну відповідальність всім своїм майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками (вкладники) (ч. 6 ст. 80 ГК України).

Правовий статус кооперативів визначається ст.ст. 94-111 ГК України, § 2 глави 8 ЦК України, Законом України «Про кооперацію» від 10.07.2003 р., Законом «Про колективні сільськогосподарські кооперативи» від 17.07.97 р., Законом «Про споживчу кооперацію» від 10.04.92 р. При цьому варто враховувати, що зазначений Закон від 10.07.2003 р. поширюється на будь-які види кооперативів, у той час як положення ГК і ЦК України в основному стосуються виробничих кооперативів (ст. 111 ГК України торкається також споживчої кооперації), інші закони мають також спеціальну спрямованість.

У ст. 94 ХК України дається загальне визначення кооперативів як добровільних об'єднань громадян з метою спільного рішення ними соціально-економічних, побутових й інших питань.

Ст. 2 Закону «Про кооперації» дає більше розгорнуту характеристику: кооператив — юридична особа, утворена фізичними й/або юридичними особами, які добровільно об'єдналися на підставі членства для ведення спільної господарської й іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних й інших потреб на основах самоврядування.

Кооперативи ставляться ХК України до підприємств колективної власності. При цьому варто погодитися з думкою про те, що в кооперативі як й в інших колективних підприємствах, жоден зі членів не має свідомо певними в уставі перевагами перед іншими членами в праві на керування підприємством.

Види кооперативів досить різноманітні.

Відповідно до завдань і характеру діяльності законодавством України кооперативи підрозділяються на виробничі кооперативи, у тому числі сільськогосподарські обслуговуючі й споживчі. Виробничі кооперативи є суб'єктами комерційної господарської діяльності, а обслуговуючі й споживчі кооперативи — як правило, неприбутковими організаціями.

Виробничий кооператив — кооператив, що утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб на основі членства для спільної виробничої або інший господарської діяльності при їх обов'язковій трудовій участі й об'єднанні його членами майнових пайових внесків з метою одержання прибутку (ст. 163 ЦК України). Згідно ст. 95 ГК України найменування такого підприємства повинне містити слова «виробничий кооператив» або «кооперативне підприємство».

Ч. 1 ст. 163 ЦК України закріплює, що засновниками виробничого кооперативу є громадяни. Ч. 1 ст. 97 ГК України уточнює це положення, відносячи до членів кооперативу громадян України, іноземців й осіб без громадянства. У той же час, Закон «Про кооперацію» дозволяє також юридичним особам бути членами кооперативів. Дану колізію варто тлумачити таким чином, що в споживчих й обслуговуючих кооперативах допускається участь юридичних осіб як члени кооперативу, а у виробничих - не допускається. Цей висновок знаходить підтримку в спеціальній літературі.

Громадяни можуть бути одночасно членами виробничих кооперативів, а також членами кооперативів інших типів (споживчих, обслуговуючих і т.п.).

Обслуговуючий кооператив — кооператив, що утворюється шляхом об'єднання фізичних й/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою здійснення їхньої господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % загального обороту кооперативу. До обслуговуючих кооперативів ставляться житлові, гаражні й деякі інші кооперативи.

Споживчий кооператив (споживче товариство)— кооператив, що утвориться шляхом об'єднання фізичних й/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції й надання інших послуг з метою задоволення потреб його членів (ст. 2 Закону України «Про кооперацію»).

Кооперативи по галузевій ознаці можуть бути розділені на промислові, сільськогосподарські, будівельні, побутові, житлово-будівельні, садово-городницькі, гаражні, торгово-закупівельні, транспортні, туристичні й інші. Зокрема, Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.97 р. установлюються особливості створення й діяльності сільськогосподарського кооперативу, що представляє собою юридична особа, утворена фізичними й/або юридичними особами, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, на основах добровільного членства й об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві й обслуговування переважно членів кооперативу.

Кооперативи мають наступні відмінні риси:

1) особиста участь членів кооперативної організації
в її діяльності;

2) у кооперативі не може бути менш трьох. Членами такого кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 16-літнього віку, визнають статут кооперативу й відповідають його вимогам, беруть участь майном і працею в його діяльності;

3) вступ у кооператив здійснюється на підставі письмової заяви громадянина й підлягає затвердженню загальними зборами. Член кооперативу робить вступний і пайовий внески в порядку, певному статуту кооперативу;

4) існує два види членства учасників кооперативу: повне
й асоційоване. На відміну від повного, асоційоване
членство надає його власникові право дорадчого
голосу, а також право на одержання частки доходу на свій пай;

5) члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну
відповідальність по зобов'язаннях кооперативу в розмірах
і порядку, установлених статутом і законом (ч. 2 ст. 163 ЦК
України, ст. 108 ГК України), але не менш розміру їхнього пайового внеску (ст. 108 ГК України);

6) член кооперативу зобов'язаний внести в день державної реєстрації не менше 10 % пайового внеску, а
частину, що залишилася, - протягом року, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу;

7) до органів управління кооперативу відносяться загальні збори
членів кооперативу, правління (голова) кооперативу й
ревізійна комісія (ревізор), може бути створена наглядова рада;

8) у випадку смерті члена кооперативу його спадкоємці можуть бути
прийняті в члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом. При відмові прийняти спадкоємців у члени кооперативу
останній виплачує спадкоємцям вартість паю померлого члена кооперативу.

До специфічних рис господарської правосуб'єктності кооперативу багато дослідників відносять правовий режим його майна. Так, для забезпечення статутної діяльності кооператив формує такі фонди:

• неподільний фонд, що є обов'язковим і формується за рахунок вступних внесків і відрахувань від доходу
кооперативу й не підлягає розподілу між пайовиками
навіть у випадку виходу з кооперативу (може бути виплачена
компенсація тільки з інших фондів), крім випадків, передбачених законом. Порядок відрахувань у неподільний фонд
частини доходу визначається статутом кооперативу;

• пайовий фонд, що є обов'язковим і формується
з пайових внесків членів кооперативу й асоційованих членів
кооперативу при створенні кооперативу і є одним із
джерел формування майна кооперативу;

• резервний фонд, що формується за рахунок відрахувань
із доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду,
пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги й інших,
не заборонених законодавством надходжень, використається для покриття збитку від надзвичайних ситуацій (покриття можливих втрат (збитків);

• спеціальний фонд, що створюється за рахунок цільових внесків й інших надходжень для забезпечення статутної діяльності кооперативу й рішень його органів керування.

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена в складі двох або більше підприємств із метою координації їх виробничої, наукової й іншої діяльності для рішення загальних економічних і соціальних завдань (ст. 118 ГК України). Регулювання правових основ створення й функціонування об'єднань підприємств здійснює глава 12 ГК України.

Об'єднання підприємств є юридичною особою. Підприємства-учасники об'єднання зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення відповідних законів по регулюванню діяльності підприємств.

Розглянемо різні види об'єднань підприємств.

Асоціація — це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або декількох виробничих й управлінських функцій, розвитку спеціалізації й кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорацією зізнається договірне об'єднання, створене на основі сполучення виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам керування корпорацією. Члени корпорації зберігають господарську самостійність, але по певному колу питань відповідно до договору підкоряються єдиному центру прийняття господарських рішень.

Концерном зізнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їхньої фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, із централізацією функцій науково-технічного й виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної й іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їхні інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами й організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної загальної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів і т.п.). Консорціум використовує кошти й ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, у порядку, визначеному його уставом, а при досягненні мети його створення припиняє свою діяльність (ліквідується або перетворюється в інший вид об'єднання).

Змістовий модуль 2. Специфічні інститути господарського законодавства

1. Правовий режим майна суб’єктів господарювання.

2. Загальна характеристика правового режиму майна, що знаходиться у державній та комунальній власності.

Читайте також:

1. А/. Верховна Рада України.
2. А/. Право власності.
3. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
4. Автоматизація водорозподілу з комбінованим регулюванням
5. Автоматизація водорозподілу регулювання зі сталими перепадами
6. Автоматизація водорозподілу регулюванням з перетікаючими об’ємами
7. Автоматизація водорозподілу регулюванням за верхнім б'єфом
8. Автоматизація водорозподілу регулюванням за нижнім б'єфом
9. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
10. Автоматичне регулювання.
11. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
12. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.

Переглядів: 779