Соціальна політика держави і розподіл доходів

Державне регулювання не обмежується лише сферою економіки, здійсненням економічної політики, але включає також і соціальну політику.

Соціальна політика - комплекс суспільно-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень тощо. Здійснення соціальної політики державою має свою довгу історію і спирається на теорію розподілу доходів.

Сучасна теорія розподілу включає також аналіз так званих "соціальних доходів" ("соціальних трансфертів"), тобто доходів, які надаються економічним суб’єктам незалежно від їх внеску у створення сукупного продукту. Держава за допомогою податкової системи вилучає частину доходів виробників у держбюджет, а потім перерозподіляє ці ресурси через статті державних витрат чи витрат на соціальні потреби.

Таким чином, основною формою реалізації соціальної політики є соціальний захист, що вимагає дотримання певних принципів, насамперед принципу соціальної справедливості, який тісно пов’язаний з мірою розподілу доходів. Реалізація принципу соціальної справедливості здійснюється за трьома основними напрямками:

- соціальна справедливість полягає у рівності доходів усіх громадян;

- соціальна справедливість полягає у такому розподілі доходів, щоб кожен одержував у міру своєї участі або участі належних йому виробничих факторів (праці, капіталу, природних ресурсів і підприємницьких здібностей) у національному виробництві;

- соціальна справедливість полягає у такій диференціації доходів, яка б відбивала необхідність врахування участі кожного (належних йому факторів) у суспільному виробництві і забезпечення гідного життя для всіх. У ринкових умовах соціальна політика здійснюється через систему соціального захисту і включає такі основні елементи (форми чи напрями соціальної політики):

- індексація доходів (трудових доходів і соціальних виплат);

- реалізація програм працевлаштування і перекваліфікації робочої сили;

- правове регулювання системи найманої праці;

- регулювання рівня оплати праці залежно від сфери діяльності, форм власності підприємств і фаху працівника;

- соціальна допомога - трансферти або соціальні виплати у рамках соціальних програм;

- соціальне страхування.

Соціальне страхування і соціальні трансферти утворюють систему соціального забезпечення населення будь-якої ринкової країни. Соціальне страхування в ринковій економіці здійснюється за такими напрямками: по старості (реалізується у формі пенсійного забезпечення); виплати у зв’язку із втратою працездатності (при хворобі чи при виробничій травмі); виплати по безробіттю.

Отже, соціальна політика - це система заходів держави по досягненню соціальної справедливості у розподілі доходів і здійсненню соціального захисту своїх громадян. Соціальна політика у різних країнах включає різні підходи:

- "соціальний підхід" передбачає, що суспільство повинно гарантувати кожному своєму членові доходи, які не дозволяють йому опуститися нижче межі бідності; тут реалізується принцип соціальної справедливості;

- "ринковий підхід" означає, що держава повинна тільки створювати умови кожному громадянинові для прояву економічної активності, що й забезпечить його доходи.

"Соціальний підхід" найбільш повно здійснюється у такій моделі ринкової економіки як соціальне ринкове господарство (Німеччина, Австрія, Бельгія, Нідерланди та деякі інші європейські ринкові країни), а другий - у моделях змішаної ринкової економіки (США, Канада, Велика Британія та інші країни) і корпоративної ринкової економіки (Японія, Швеція, Австралія та інші країни).

Перерозподіл доходів здійснюється державою з метою більшого наближення до вирішення проблеми соціальної справедливості у дусі сучасного розуміння гуманістичних цінностей. Загальна мета цього процесу - вилучення частини доходів у багатших і передача їх біднішим. Цей процес тісно пов’язаний з багатьма іншими процесами - виробництвом, розподілом, обміном і споживанням - і грунтується на певних теоретичних засадах і системі категорій і показників. Основні положення про необхідність і суть перерозподілу доходів розроблялися у західній економічній теорії у другій половині ХІХ ст. Важливе місце в цих теоріях відводиться категоріям: "рівень життя", "рівень споживання", "рівень доходів", "заробітна плата", "соціальні виплати", "умови праці", "тривалість праці", "вільний час", "житлові умови", "тривалість життя" та іншим. Нормальним рівнем життя визнається такий, що забезпечує умови повноцінного відтворення робочої сили (готовності до праці). У першу чергу рівень життя визначається величиною доходів - різні доходи зумовлюють різний рівень життя людей.

Для проведення ефективної соціальної політики важливо визначити рівень життя різних категорій населення. Це дозволяє розробити оптимальну систему перерозподілу доходів. Для визначення нерівності у розподілі доходів між різними групами населення часто застосовують криву Лоренца (за ім’ям американського економіста і статистика Макса Лоренца (1876-1959) як показник, що відображає нерівномірність розподілу сукупного доходу суспільства між різними групами населення (див. статтю до графіку "Крива Лоренца"). Нажаль, рівень життя людей з низькими доходами не дозволяє задовольнити інколи навіть першочергові потреби. Він визначається через такі специфічні показники як прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата, межа бідності та деякі інші. На практиці мінімальний рівень життя визначається за допомогою так званого споживчого кошика, до якого включають визначений набір товарів і послуг першої необхідності для задоволення потреб пересічної сім’ї робітника простої праці. Сума цін товарів і послуг "споживчого кошика" є основою для визначення мінімальної заробітної плати. її величина стає відправною для точної оцінки рівня заробітної плати та інших доходів усіх категорій населення.

Рівень життя значною мірою залежить від характеру розподілу необхідного і додаткового продукту, від соціальної політики держави, активності профспілок, системи надбудовних (політичних і правових), соціальних відносин тощо.

У більш широкому плані до основних складових рівня життя відносять:

- частка фонду споживання у національному продукті (ВВП/ВНП, ЧНП, національному доході);

- абсолютні середні розміри доходу на душу населення;

- фактичні споживчі стандарти по продуктах харчування і промислових товарах;

- рівень зайнятості і умови праці;

- стан охорони здоров’я і освіти в країні;

- розвиток соціального забезпечення і соціального страхування;

- рівень народжуваності, смертності і тривалості життя;

- забезпеченість житлом і комунальними послугами;

- розвиток комунікацій (транспорту, зв’язку, інформатики);

- екологічний стан довкілля (навколишнього середовища) тощо.

Прожитковий мінімум - рівень доходів, які роблять можливим придбання набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини за певного рівня соціально-економічного розвитку країни і потреб населення, що склалися. Розраховується на душу населення і розрізняється в залежності від статі і віку. Життєво необхідний рівень споживання включає лише витрати на харчування, найнеобхідніші предмети санітарії та гігієни, комунальні послуги.

Мінімальна заробітна плата - мінімальний рівень оплати праці, який офіційно встановлюється державою, на підприємствах будь-якої форми власності у вигляді найменшої місячної ставки або погодинної оплати. Він визначається в кожний період часу фінансовими можливостями держави, періодично змінюється. Використовується для обчислення розмірів державних податків, платежів, штрафів. З мінімальною заробітною платою пов’язують і величину різних платежів з фізичних осіб, що обчислюються за частками мінімального рівня оплати праці. Мінімальна заробітна плата не завжди співпадає з прожитковим мінімумом і вартістю набору споживчого кошика, що зумовлюється низьким рівнем економічного розвитку або затяжним економічним спадом, коли відсутня можливість забезпечити навіть мінімальний споживчий набір. На особливості цього співвідношення, і визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму, конкретного переліку товарів та послуг впливають також розходження щодо цього питання між урядом, парламентом і профспілками, що має місце і в сучасній Україні.

Рівень життя людей, що знаходяться нижче прожиткового мінімуму, ставить їх за межу можливості забезпечення нормальних умов існування. Саме тут проходить так звана межа бідності.

Бідність визначається межею споживання, яка проходить нижче прожиткового мінімуму.

Оскільки прожитковий мінімум у різних країнах суттєво відрізняється, тому відрізняється і розуміння бідності.

Як і рівень життя, бідність має зовнішній (макроекономічний) і внутрішній (мікроекономічний) аспекти. У першому визначається категорія бідних країн із середньо низьким рівнем життя. Другий стосується визначення категорії бідних сімей в окремих країнах. За загальноприйнятою класифікацією, у світі наприкінці 90-х років XX ст. приблизно 1 млрд осіб були багатими, а 5 млрд - жили у бідності. До бідних країн можна віднести країну, в якій на душу населення припадає менш ніж 750 дол. США. Частка населення, що знаходиться за межею бідності, є важливим показником, який характеризує рівень життя у даній країні.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Грошово-кредитне регулювання	\|	Національний дохід і його розподіл

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.