• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

І. СИСТЕМА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

ВСТУП

ЗМІСТ

Фізичні якості та засоби їх вдосконалення

Система фізичного виховання.

(1 курс - 4 години)

Укладачі:

доц. кафедри фізичного виховання

Онопрієнко Ольга Миколаївна

Онопрієнко Олександр Васильович

Черкаси 2012

Вступ .....................................................................................................................3

І. СИСТЕМА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ...................................................4

1. Різновиди занять фізичного виховання...........................................................4

2. Структура, зміст і форми заняття з фізичного виховання ............................8

3. Організаційно-методичне забеспечення занять...........................................16

4. Визначення завдань заняття..........................................................................18

5. Організація діяльності студентів на занятті.................................................20

6. Поняття фізична підготовка і фізичне удосконалення людини..................24

ІІ. ФІЗИЧНІ ЯКОСТІ ТА ЗАСОБИ ЇХ ВОСКОНАЛЕННЯ....................28

7. Загальна характеристика сили........................................................................31

8. Засоби вдосконалення сили............................................................................33

9. Загальна характеристика швидкості..............................................................35

10. Засоби розвитку швидкісних якостей..........................................................36

11. Методи розвитку швидкісних якостей........................................................37

12. Загальна характеристика витривалості.......................................................37

13. Засоби виховання витривалості...................................................................39

14. Загальна характеристика гнучкості ............................................................41

15. Засоби удосконалення гнучкості.................................................................42

16. Загальна характеристика спритності...........................................................44

17. Координаційні здібності...............................................................................44

18. Завдання розвитку координаційних якостей..............................................45

19. Засоби розвитку координаційних якостей..................................................45

20. Методи розвитку координаційних якостей.................................................46

21. Засоби удосконалення спритності...............................................................51

Використана література……....………………..…………………................53

Контрольні питання…………....………..……………………………...........54

Фізичне виховання студентів і молоді України є важливим компонентом, спрямоване на формування у них фізичного та морального здоров’я, удосконалення фізичної і психічної підготовки до ведення активного життя та професійної діяльності.

Система фізичного виховання студентів України базується на принципах індивідуального і особистісного підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого застосування різноманітних засобів і форм фізичного вдосконалення.

Стратегічними цілями фізичного виховання молоді є формування у них фізичного, морального і психічного здоров’я, усвідомленої потреби у фізичному вдосконаленні, розвитку інтересу і звички до самостійних занять фізкультурою і спортом, набуття знань і вмінь здорового способу життя.

Фізичне виховання молоді реалізується через фізкультурну освіту, фізичну підготовку, спортивне тренування, самостійні заняття та участь у масових фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходах.

Зміст занять з фізичної культури визначається навчальними програмами, що ґрунтуються на принципах прогностичної педагогіки й враховують вікові, анатомо-фізіологічні та функціональні особливості студентів.

Фізичне виховання забезпечується відповідними дидактичними комплексами, сучасними науковими досягненнями, спеціальним методичним обслуговуванням, державною системою тестів для перевірки ефективності фізичного виховання, педагогічними кадрами, матеріально-технічною, правовою і нормативною базою.

Основними засобами фізичного виховання молоді є фізичні вправи, оздоровчі сили природи та гігієнічні фактори.

Основною організаційною формою фізичного виховання в усіх типах навчальних закладів є лекції та практичні заняття. Заняття фізичного виховання проводиться згідно з навчальним планом і програмами.

1. Різновиди занять фізичного виховання

Кожний творчо працюючий фахівець, який прагне до цілеспрямованості, впорядкованості, чіткості своєї навчальної діяльності, старається так добирати ті чи інші різновиди занять, щоб вони найбільше відповідали його намірам. Постійна установка на таку роботу рано чи пізно приводить до думки, що велику групу занять ще треба по-своєму систематизувати, щоб це повніше відповідало потребам навчання, виховання та оздоровлення.

На сьогодні така більш деталізована система існує. В її межах заняття поділяються на три групи відповідно до вибраних класифікаційних ознак: спрямованість фізичного виховання, предметний зміст вправ, дидактичні цілі.

Відповідно до першої класифікаційної ознаки спрямованість фізичного виховання розрізняють:

- Заняття загальної фізичної підготовки. Їх використовують для створення надійного фундаменту фізичного розвитку, навчання і виховання, необхідного для підготовки до різних видів діяльності, причому без прагнення до максимальних результатів у якихось вправах. Вони відрізняються великим багатством і різноманітністю змісту і побудови, і найбільш характерні для фізичного виховання дітей, але також широко використовуються і в роботі з іншими віковими контингентами, і для вирішення часткових завдань в інших спрямуваннях фізичного виховання.

- Заняття спортивного спрямування. Вони є основною формою роботи зі спортсменами. Конкретний їх зміст залежить від специфіки спорту, але разом з тим їх об'єднує спільність видів підготовки (технічної, тактичної, фізичної і ін.), а також тенденція до наростання навантажень, аж до максимальних включно.

- Заняття прикладної фізичної підготовки (професійно - прикладної і військово-прикладної). Їх зміст і побудова визначаються видом і характером професійної чи військової діяльності.

- Заняття лікувальної фізичної культури (ЛФК). Служать для реабілітації форм і функцій організму, порушених у результаті травм чи захворювань. Їх зміст зумовлює характер порушень і перебіг відновних процесів, а також зв'язок з іншими засобами лікування. Разом з цим на таких заняттях вирішуються і деякі загальні завдання фізичного виховання. Для проведення їх потрібна спеціальна підготовка і систематичний контакт із лікарем.

Наступною класифікаційною ознакою (предметний зміст вправ) підкреслюється або ж односпрямованістю (належність до якоїсь однієї фізкультурно-спортивної дисципліни: легка атлетика, плавання, баскетбол, волейбол і т.д.) вправ, або ж їх різноспрямованістю, коли вправи, що використовуються на занятті, належать до двох і більше фізкультурно- спортивних дисциплін, чи, по-іншому, предметів викладання.

У першому випадку заняття називаються спеціалізованими, а в другому - комбінованими. І одні, і другі можуть використовуватися в роботі в різних ланках системи фізичного виховання і з різними віковими контингентами, та все ж таки в роботі з новачками перевага надається комбінованим заняттям, а при більш поглибленому вирішенні завдань фізичної підготовки починає більш зростати частина спеціалізованих занять.

За характером змісту заняття поділяються на предметні та комплексні.

Предметні заняття характеризуються тим, що у змісті основної частини передбачається навчальний матеріал з одного розділу програми (спортивні ігри, легка атлетика, гімнастика, тощо). Методика проведення таких занять наближається до методики тренувальних занять з відповідного виду спорту.

Комплексні заняття, навпаки, включають у себе матеріал з різних розділів навчальної програми. Процес планування засобів для комплексних занять більш складний, оскільки вимагає дотримання таких вимог:

• чітке визначення стержневого матеріалу на занятті і наступну серію занять;

• сумісний добір допоміжних вправ з метою повторення, закріплення і вдосконалення вивченого матеріалу;

• раціональне використання підвідних вправ, що сприяють випереджаючому розвитку фізичних якостей;

• узгодженість вправ у плані позитивної взаємодії та мінімізації негативної (перенос, післядія, втома, відновлення);

• ефективне розміщення допоміжного матеріалу в кожній частині заняття;

• встановлення почерговості вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.

Як предметні, так і комплексні заняття, залежно від постановки завдань, поділяються на навчальні, тренувальні, контрольні і змішані (комплексні).

На навчальних заняттях вивчення техніки фізичних вправ здійснюється упродовж перших двох етапів процесу навчання - початкового і поглибленого розучування.

На етапі початкового розучування створюється:

1) Загальне уявлення про вправу, дається установка на оволодіння нею.

2) Вивчаються окремі частини техніки дії.

3) Формується загальний ритм рухового акту.

4) Попереджуються або усуваються зайві рухи і грубі спотворення техніки дії.

На етапі поглибленого розучування викладач дбає про те, щоб:

1) Поглибити розуміння студентами закономірностей рухової дії, що вивчається.

2) Уточнити техніку дії за її просторовими, часовими та динамічними характеристиками до індивідуальних особливостей студентів.

3) Допомогти студентам в удосконаленні ритму дії, вільного та плавного виконання рухів.

4) Створити передумови варіативного виконання дії.

Тренувальні заняття проводяться переважно з метою закріплення і вдосконалення фізичних вправ, розвитку фізичних якостей. Основна мета цих занять - завершити формування рухової навички в циклі навчання окремо взятої фізичної вправи з наступним переходом її в рухове уміння вищого порядку. На тренувальних заняттях студенти закріплюють навичку володіння технікою дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку індивідуальних здібностей, розширюють діапазон варіативності техніки дії для ефективного використання її в різних умовах і з максимальним проявом фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань. Заняття такого типу проходять, як правило, у вигляді спортивних змагань із забезпеченням суворого порядку, дотриманням правил змагань, чіткої фіксації результатів.

Заняття змішаного тшу проводяться частіше, ніж інших типів. В абсолютній більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю.

І, нарешті, заняття диференціюються відповідно до дидактичної мети: ознайомлення з новим матеріалом; вивчення нового матеріалу; повторення або закріплення раніше вивченого матеріалу; контроль, оцінка, перевірка ступеню володіння вивченим матеріалом. У зв'язку з цим прийнято виділяти декілька типів занять:

- вступні заняття;

- заняття вивчення нового матеріалу;

- заняття закріплення та удосконалення вивченого матеріалу;

- контрольні заняття;

- змішані заняття, які є втіленням двох і більше дидактичних цілей.

Як і у випадку попередньої класифікаційної ознаки, заняття різного типу можуть також застосовуватись у роботі в різних ланках системи фізичного виховання і з різними віковими контингентами, та знову ж таки, заняття змішаного типу ширше використовуються в роботі з молодшими дітьми і з людьми, що тільки-но почали працювати над фізичним вдосконаленням, тоді як одноцільові заняття підходять для більш підготовлених людей і старших дітей, які вже здатні досить довго і усвідомлено зосереджуватись на виконанні певних завдань.

У загальноосвітній і вищій школах учні і студенти дуже часто не в змозі повністю реалізувати свій потенціал. І не тому, що ще не визначилися у своїх подальших кроках у житті, а тому, що на заняттях, де викладачу доводиться одночасно навчати декілька десятків осіб, дуже важко враховувати, як слід, їхні індивідуальні особливості.

2. Структура, зміст і форми заняття з фізичного виховання

Усі форми занять фізичними вправами мають багато характеристик. У практиці найчастіше трапляються заняття, які можна розмежувати за характером змісту і за розв'язанням педагогічних завдань. Прийнято розрізняти зміст і форму занять.

Зміст занять визначається, в основному, чотирма складовими:

1. Сукупність фізичних вправ, що використовуються для втягування в роботу, для вирішення освітніх, оздоровчих, виховних завдань і дня нормалізації стану організму після виконаної роботи, тобто для виходу з неї.

2. Діяльність педагога (якщо такий є на занятті), яка включає підготовку і пояснення учбових завдань, вказівки по конкретизації завдань і організації їх виконання, спостереження за діями студентів, аналіз цих дій, оцінка їх виконання, регулювання навантажень, тактовне спрямування в потрібне русло поведінки студентів.

3. Діяльність студентів, що складається зі слухання педагога, спостереження за показом, осмисленого проектування своїх дій, контролю за своїми діями і їх оцінки, обговорення з педагогом питань, що виникають, слідкування за своїм станом, регулювання емоційних проявів і т.п.

4. Фізіолого-психічні процеси і зміни в станах студентів, які складають внутрішній, відносно прихований бік змісту заняття.

Зрозуміло, що на конкретних заняттях всі ці складові та їх елементи виявляються по-різному, а у випадках самостійних індивідуальних чи групових занять така складова як «діяльність педагога» взагалі буде відсутньою.

Під формою занять розуміють порівняно стійкий спосіб об'єднання елементів за їх змістом. Сюди відносять: співвідношення частин занять, порядок виконання вправ, характер взаємин між студентами, характер взаємин між студентами і керівником (якщо такий є), організаційна побудова заняття і т.д.

У кожному конкретному випадку форма повинна відповідати змісту, що є стрежневою умовою якісного проведення заняття. Так, якщо зміст заняття спрямовано на розвиток рухових якостей, то необхідний специфічний порядок регламентації вправ, що визначається закономірностями їх (якостей) розвитку. Залежно від цього розподіляється час по частинах заняття, складається певний порядок регулювання навантаження і відпочинку, підбираються відповідні методи і прийоми організації діяльності студентів.

Постійне користування одними і тими ж стандартними формами занять стримує вдосконалення фізичної підготовки студентів. Доцільно варіювати форми, вводити нові замість тих, що стали уже звичними.

Форми занять надзвичайно різноманітні, та легко піддаються систематизації й у цілому їх можна розділити на дві великі групи: урочні і неурочні.

Заняття з фізичного виховання, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами, складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключної. Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м'язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.

Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. ЧСС, наприклад, збільшується більш як на 10 уд./хв., легенева вентиляція - на літр і більше. Загальна мобілізація сил до роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовно-рефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на наступну діяльність. Тип емоційного стану при цьому може бути різним - від стану «бойової готовності» до «передстартової лихоманки» або, навпаки, до апатії.

У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій - організм впрацьовується, оскільки найвищий рівень працездатності відразу не досягається. На відміну від передстартового стану, функціональні зрушення при впрацьовуванні мають більш специфічний характер - мобілізація функцій здійснюється у прямій залежності від особливостей роботи, що виконується. У цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія в діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при провідній ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в бік підвищення або зниження (зона відносної стабілізації").

З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м'язової, серцево-судинної, дихальної тощо) працездатність поступово знижується (фаза тимчасової втрати працездатності). Ступінь загальної втоми в кінці заняття залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, об'єму та інтенсивності навантаження.

Такий механізм включення організму у м'язову роботу є універсальним і неминуче проявляється в будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності - підготовка до роботи, робота, відпочинок. Оскільки основним змістом заняття фізичної культури є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані всі зони реагування організму на м'язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і впрацьовування відповідає підготовча частина заняття. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати студентів і психологічно спрямувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному занятті. Проводячи заняття, викладач може сам подавати перші організуючі команди. А може це виконувати і черговий. Після привітання черговий стає на правий фланг. Почергово практикуючись в діях чергового, студенти набувають організаторських здібностей, які потім реалізують їх при виконанні різних шикувань і перешикувань, розрахунків тощо.

На перших заняттях після привітання групи роблять перекличку з метою вивчення його складу. Надалі вони не є обов'язковою, оскільки у процесі проведення заняття викладач буде оцінювати різноманітну діяльність студентів, давати індивідуальні та групові домашні завдання, підбивати підсумки заняття і виставляти оцінки. Таким чином кожен студент буде у тій чи іншій формі відзначений викладачем. Наступним важливим елементом дій викладача в підготовчій частині заняття є повідомлення завдань заняття. Спочатку необхідно підкреслити їх загальну спрямованість, показати зв'язок з попереднім заняттям і значення тих завдань, що висуваються на дане заняття, посилити в студентів намагання до активної діяльності. Разом з тим, не слід занадто деталізувати завдання, оскільки вони ще будуть конкретизуватися по ходу заняття перед кожним окремим видом завдань. Повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі.

Для початкової організації групи потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку проводиться загальна розминка. Вона спрямована на те, щоб з необхідною поступовістю активізувати функції м'язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п'ятки на носок, похідним, стройовим, м'яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи: галопом, приставними кроками; загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) в русі і на місці, без предметів і з предметами (великі м'ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).

При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримують такої послідовності: потягування, вправи для м'язів і суглобів шиї, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, ніг, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення (здебільшого зверху вниз, або ж навпаки - знизу вгору).

Усі вправи, як в русі, так і на місці, доцільно, виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному занятті в підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (у колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами тощо) і прийоми управління студентами (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань тощо).

Дуже важливо, щоб кожна вправа виконувалась студентами технічно правильно, у протилежному випадку вона не подіє на організм студентів з очікуваною ефективністю.

Виконання вправ у підготовчій частині слід строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи повинні виконуватись по-різному дівчатами і хлопцями, починаючи з першого курсу).

Ефективність загальної розминки загалом оцінюється щонайменше за двома показниками:

• за самопочуттям студентів і рядом об'єктивних показників, викликаних нею (збільшення амплітуди рухів, швидкості і темпу виконання вправ, потовиділення, частоти дихання і серцевих скорочень тощо);

• за схожістю використаних вправ (змістом і формою) до тих, які будуть виконувати в основній частині заняття.

Незважаючи на те, що під час загальної розминки відтворюються окремі елементи наступної основної діяльності (це певною мірою надає розминці відповідної спрямованості) тим не менше, вони не замінюють того, що повинна дати спеціальна розминка.

Суть спеціальної розминки полягає у забезпеченні оптимального впрацьовування систем організму у напрямі, адекватному особливостям наступної діяльності.

Ступінь різноманітності вправ загальної та спеціальної розминки залежить, перш за все, від кількості запланованих основних вправ і рівня їх засвоєння (етапу процесу навчання). Якщо в заняття включено, наприклад, три основні вправи, то кожній з них повинна передувати спеціальна розминка.

У процесі проведення спеціальної розминки доцільно передбачити місце для короткочасної індивідуальної розминки, під час якої студенти виконують запропоновані викладачем і підібрані самостійно вправи, що сприяють кращій підготовці до розв'язання наступних завдань. Загалом на підготовчу частину заняття відводять приблизно від 10-12 до 15-17 хв.

В основній частині заняття (фаза відносної стабілізації) розв'язуються такі завдання:

• набуття студентами знань, умінь і навичок виконання фізичних вправ за планом даного заняття;

• навчання студентів самостійно виконувати фізичні вправи;

• формування правильної постави студентів у процесі виконання фізичних вправ;

• виховання фізичних якостей, що забезпечать успішне навчання і життєдіяльність студентів;

• сприяння моральному, трудовому, розумовому і естетичному вихованню, зміцненню волі студентів;

• підвищення рівня спортивних досягнень студентів.

Названі завдання визначають головні підходи до формування змісту і методики проведення основної частини заняття.

Враховуючи той факт, що стан максимальної працездатності, особливо психічної, - явище відносно короткочасне, розв'язання завдань на занятті здійснюється у такій послідовності: на початку основної частини заняття вирішуються завдання, пов'язані з вивченням нового матеріалу, діями вищої координаційної складності. Потім відпрацьовуються вправи які потребують деталізованого розучування. І в кінці основної частини заняття удосконалення техніки виконання вправ.

Розв'язуючи завдання в такій послідовності, педагог повинен забезпечити достатній рівень навантаження шляхом досягнення оптимальної інтенсивності і необхідної кількості повторення вправ: при розучуванні до 15-20 повторень і 30-40 при закріпленні і вдосконаленні навчального матеріалу.

Паралельно з формуванням умінь і навичок особливого значення набувають, теоретичні відомості. Умовно їх можна поділити на чотири основні групи: відомості, що сприяють організації студентів у процесі занять фізичними вправами (наприклад, правила безпеки на заняттях з фізичної культури (1 курс); правила організації рухливих ігор та розваг зі школярами (III курс); правила суддівства з різних розділів програми тощо);

• відомості медико-біологічного спрямування (наприклад, надання першої медичної допомоги при травмах, медико-біологічні засоби підвищення працездатності і прискорення відновлення, зовнішні ознаки втоми і біологічне значення втоми тощо);

• відомості, які безпосередньо пов'язані з практичним виконанням фізичних вправ (знання основних вимог техніки виконання рухових дій, наприклад, при розучування перекиду вперед, використовуючи такі різновиди методів слова, як опис і поясненні, викладач озброює студентів знаннями техніки виконання вправи, сприяє розвитку свідомого ставлення студентів до виконання рухової дії);

• відомості з організації і методики проведення самостійних занять фізичними вправами (наприклад, самоконтроль за станом організму під час виконання фізичних вправ, щоденник самоконтролю, самострахування при виконанні вправ, правила самостійного виконання швидкісних і силових вправ, правила медичного самоконтролю тощо).

Ефективність методики формування знань на заняттях фізичної культури визначається дотриманням таких правил:

• оволодіння руховою дією повинно починатись з формування знань про сутність рухового завдання і шляхи його вирішення, тобто з ознайомлення;

• обсяг і зміст теоретичних відомостей залежить від віку студентів, їх попередньої теоретичної і практичної підготовленості, а також інтелектуального розвитку;

• студенти краще засвоюють теоретичний матеріал, якщо при вивченні певних видів рухів використовуються знання з математики, фізики, біології тощо;

• особливістю засвоєння теоретичних відомостей є те, що джерелом знань служить не тільки інформація викладача, але й сама рухова діяльність студентів.

На основі м'язових відчуттів, аналізу результатів виконання фізичних вправ студент пізнає закономірності рухів, отримує уявлення про вплив конкретних видів вправ на розвиток фізичних якостей, удосконалення функцій різних систем організму, переконуються у власних рухових можливостях і значенні занять особисто для себе.

Ефективність засвоєння теоретичного матеріалу залежить від оптимального вибору форм і методів його викладання; основною формою повідомлення теоретичних знань є усний виклад.

Найбільш успішно використовується розповідь, бесіда, опис, пояснення, а також поєднання цих засобів із засобами наочної демонстрації.

Виховання фізичних якостей є обов'язковою умовою кожного заняття. Хоча їх розвиток невіддільний від усього процесу навчання (завдяки дії «методу паралельного впливу»), тим не менше, відповідно до змісту і завдань заняття, необхідно включати в нього і спеціальні вправи, що найбільш активно, впливають на ту чи іншу фізичну якість. На заняттях з комплексним змістом навчального матеріалу вправи для спрямованого впливу на фізичні якості виконуються у такій послідовності: підготовча частина заняття - прудкість, спритність: основна - сила, витривалість; заключна - гнучкість. На заняттях з предметним змістом послідовність виконання спеціальних вправ залежить від характеру навчального матеріалу. Витривалість, наприклад, краще розвивати на заняттях, де використовується біг на довгі дистанції, сила і гнучкість - при застосуванні гімнастичних вправ, спритність - у спортивних і рухливих іграх. Для досягнення оптимального рівня рухової підготовленості студентів протягом усього навчального року пропонується: у І семестрі сприяти розвитку: переважно загальної витривалості, силі, гнучкості та спритності; у II семестрі - загальної витривалості, швидкості та швидкісної витривалості. Значної цінності у комплексному розвитку фізичних якостей набуває така організаційна форма занять, як «колове тренування».

Конкретна тривалість основної частини заняття залежить від об'єму і інтенсивності навантаження, віку і статі студентів, кількості часу, який буде витрачений у підготовчій і заключній частинах заняття. У середньому вона триває 55 хв.

Заключна частина заняття (зона тимчасової втрати працездатності та відносного відновлення). Її тривалість - 7-10 хв. За цей час необхідно забезпечити спрямоване поступове зниження функціональної активності організму. Міра відновлюваної спрямованості заключної частини заняття залежить від тих функціональних зрушень, які мали місце в основній частині заняття. Разом з тим треба пам'ятати, що використання тут засобів, що прискорюють відновні процеси, не повинно зводити нанівець той позитивний ефект заняття, завдяки якому досягаються певні зміни в стані студентів.

У заключній частині, як правило, застосовують стройові та порядкові вправи, дихальні вправи, вправи на розслаблення, вправи на увагу та інші вправи, що не пов'язані з інтенсивними навантаженнями. У кінці заняття викладач коротко підбиває підсумки, оцінює дисципліну, загальні успіхи і недоліки, повідомляє або нагадує про домашні завдання.

Завдання додому можна давати всій групі, групам студентів і окремим студентам по ходу заняття. Зміст домашніх завдань складають вправи, спрямовані на розвиток основних рухових якостей, і повторення нескладних елементів техніки рухів. Зміст завдання додому повинен бути доступним і не пов'язаним з небезпекою травматизму і перенавантаження.

3. Організаційно-методичне забеспечення занять

Організаційно-методичне забезпечення академічних занять досягається передбаченням і врахуванням таких моментів.

1. Організація матеріально-технічних умов роботи, яка включає: попереднє прибирання місць занять, провітрювання приміщень, перевірку придатності снарядів. Сюди входить також установка і зміна снарядів, роздача і збирання дрібного інвентарю. Все це повинне служити створенню повноцінної гігієнічної обстановки, ефективному використанню часу заняття, безпеці роботи, навчанню раціональним прийомам переміщення важких предметів, вихованню в студентів дбайливого ставлення до громадського майна, дисциплінованості, організованості, естетичних якостей і прагнення до високої культури виконання доручень.

Усі допоміжні дії необхідно виконувати по можливості завчасно, щоб максимально зберегти час для основної навчально-виховної роботи; їх слід уважно контролювати, скеровувати і оцінювати.

2. Розміщення і переміщення студентів.

Продумано варіювати шикування і перешикування відповідно до конкретного змісту і умов проведення роботи. Вдалими шикуваннями і перешикуваннями пом'якшується одноманітність дій, які треба часто повторювати, що має неабияке значення для підтримання на високому рівні уваги, інтересу й емоційного стану.

3. Організація загального порядку навчальної діяльності студентів.

Вона здійснюється чотирма основними методами: фронтальним, груповим, індивідуальним і станційним.

4. Організація роботи помічників педагога.

Сюди входять: фізорги, груповоди, судді, капітани команд, чергові і виконавці разових доручень.

Ефективна організація їх відіграє важливу роль в успішному проведенні заняття, бо ж з їх допомогою вдається досягти більшої чіткості в роботі. Роботу помічників і її результати доцільно періодично оцінювати, уникаючи негативних суджень із приводу невдач і помилок.

Час від часу помічників слід змінювати, залучаючи до цієї роботи якомога більшу кількість студентів, хоча, звичайно, педагог найбільш часто використовує для цього авторитетних і здібних в інструкторсько- методичному плані студентів.

5. Організація осіб, що присутні на занятті, але не беруть участі в загальній роботі.

Вона необхідна для того, щоб звести до мінімуму, а то й зовсім виключити все, що може заважати успішній роботі. Особливої уваги заслуговують тимчасово звільнені від виконання вправ їх, як правило, також треба підключати до роботи: слухати пояснення педагога, спостерігати за виконанням вправ, відповідати на питання, підносити чи прибирати дрібний інвентар і т.д. Більше того, деякі з них можуть виконувати (збоку від загального строю) деякі вправи, не протипоказані за станом здоров'я. Таке залучення до роботи виключає порушення дисципліни, допомагає не відставати в заняттях і сприяє більш швидкому включенню в роботу після одужання.

4. Визначення завдань заняття

Серед ключових освітніх і оздоровчих завдань фізичного виховання студентів на весь період навчання у ВНЗ є:

• укріплення здоров'я, засвоєння необхідного мінімуму знань у галузі фізичної культури і спорту, гігієни фізичних вправ;

• навчання життєво важливим руховим навичкам і умінням; розвиток основних фізичних якостей;

• виховання у студентів високих моральних якостей, потреби до систематичних занять фізичними вправами, готовності до праці та захисту Батьківщини.

Перераховані вище завдання визначають загальні стратегічні напрямки роботи викладача фізичного виховання, які потім конкретизуються на кожному етапі освіти.

Освітні завдання визначають зміст процесу навчання, дають цілеспрямовану установку навчальній діяльності, дозволяють припустити реальний кінцевий результат. Названі функції освітніх завдань можуть бути реалізовані за умови, якщо:

• зберігається логіка процесу навчання та його етапів (попереднє розучування, поглиблене розучування, закріплення і вдосконалення);

• дотримується узгодженість між формулюванням завдань, засобами, методами навчання і організації навчальної діяльності студентів.

У практиці роботи викладачі фізичного виховання цих умов часто не дотримують - трапляються помилки у формулюванні навчальних завдань, доборі засобів і методів у їхній реалізації. Нечітка, неконкретна постановка навчальних завдань призводить, з одного боку, до порушення логіки навчального процесу (порушується етапність процесу навчання, реалізація дидактичних принципів тощо), а з іншого, відбувається дезорієнтація студентів, втрата ними активності й інтересу до занять (шаблонність у застосуванні засобів методів; стереотипність у вирішенні завдань тощо).

Конкретними вважаються такі завдання, у формуванні яких відбитий кінцевий результат даного заняття. Наприклад:

• ознайомити із правилами змагань з баскетболу;

• ознайомити з навчальними нормативами і вимогами;

• ознайомити із правилами загальної гігієни та санітарії;

• навчити техніці виконання відштовхуванню у стрибках в довжину з розбігу способом «зігнувши ноги»;

• навчити техніці виконання перекатів з різних вихідних положень (з упору присівши, сидячи в групуванні, лежачи на спині у групуванні тощо);

• навчити техніці виконання настрибуванню на місток і відштовхуванню у стрибках через козла ноги нарізно;

• навчити техніці виконання передачі естафетної палички, біжучи на місці;

• закріпити техніку виконання нападаючого удару у волейболі;

• закріпити техніку виконання подвійного кроку у баскетболі;

• закріпити техніку виконання метання малого м'яча з розбігу;

• удосконалювати техніку виконання стійки на голові і руках;

• удосконалювати техніку виконання метання малого м'яча в цілому;

• оцінити техніку виконання стійки на лопатках;

• оцінити рівень розвитку гнучкості (сили, прудкості тощо).

Оздоровчі завдання. Група оздоровчих завдань розв'язується паралельно з освітніми і спрямована на:

• забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей та на їхній основі вдосконалення фізичного розвитку;

• зміцнення і збереження здоров'я;

• удосконалення будови тіла і формування постави;

• забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.

Для успішного розв'язання оздоровчих завдань велике значення має правильне дозування фізичних навантажень, належні гігієнічні умови проведення заняття, організація їх у природних умовах, загартовуючі процедури, дотримання вимог до форми студентів тощо.

До оздоровчих завдань слід віднести також навчання студентів методам контролю й оцінки стану організму, що має надзвичайно велике значення для організації і самостійного використання студентами засобів фізичного виховання.

Реалізуючи оздоровчі завдання, викладач періодично акцентує на них увагу, окремо формулює і конспектує.

Слід зазначити, що оздоровчі завдання вирішуються упродовж багатьох років, тому формулювання їх може стосуватися цілої серії занять, але ці завдання необхідно (по можливості) конкретизувати у вигляді завдань до кожного окремого заняття.

Виховні завдання. Вирішення виховних завдань передбачає:

• формування свідомої дисципліни;

• естетичне виховання студентів засобами гімнастичних вправ;

• патріотичне та моральне загартування студентів, виховання вольових якостей;

• виховання працелюбства;

• розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму тощо.

Таким чином, викладач на заняттях фізичної культури має необмежені можливості впливу на становлення особистості студентів, виховуючи в них не лише необхідні для занять фізичними вправами якості, але й формуючи загальну культуру, інтелігентність, доброзичливість, милосердя, національні почуття.

5. Організація діяльності студентів на занятті

На заняттях з фізичного виховання використовуються різні способи виконання вправ і методи організації діяльності студентів. У кожному конкретному випадку застосовується такий спосіб (метод), який найбільшою мірою відповідає завданням заняття, забезпечує оптимальне фізичне навантаження студентів і високу щільність заняття. Серед них розрізняють:

• елементарні способи управління: шикування і перешикування для спільних дій; показ і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять; індивідуальні завдання при засвоєнні вправ і вихованні фізичних якостей тощо;

• способи виконання вправ: одночасний, коли студенти одночасно виконують одне або різні завдання; почерговий, коли кожен студент починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім, і застосовується, як правило, на початковому етапі навчання; поточний, коли кожен студент залучається до роботи перед закінченням виконання вправ попередніми, наприклад, перекиди на акробатичній доріжці, опорний стрибок тощо. Цей спосіб використовується у тих випадках, коли вправа вже добре засвоєна і забезпечена належна страховка; поперемінний, коли студенти поперемінно виконують вправу, наприклад, при передачі м'яча в баскетболі студенти стають у дві шеренги обличчям один до одного і вправа виконується поперемінно студентами то однієї, то другої шеренги. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку студентів. Застосовується на всіх етапах процесу навчання; позмінний, коли виконання вправ здійснюється «хвилями» по 4-6 і більше студентів. Використовується залежно від якості обладнання місця занять, наявності дрібного інвентарю;

• методи організації діяльності студентів фронтальний метод - характерною ознакою його є спрямованість роботи всіх присутніх на занятті на виконання лише одного завдання. Може бути три варіанти такої односпрямованої роботи: коли всі працюють одночасно, коли окремі частини колективу працюють позмінно і коли завдання студенти виконують один за одним (потоком). Позитивним у даному методі є те, що тут найлегше керувати колективом і підтримувати необхідну дисципліну. Негативним у даному методі є його невеликі потенційні можливості щодо кількості вирішення завдань на занятті, і дозування навантаження в розрахунку на середньо- статистичного студента.

Груповий метод. Характерною ознакою його є спрямованість роботи на вирішення кількох завдань одразу. Це одночасно є і його позитивним аспектом, але використання цього позитивного аспекту можливе лише при наявності хорошої дисципліни і добре підготовлених помічників - груповодів. Коли це є, то організована таким чином робота дозволяє, окрім вирішення основних завдань, розвивати у студентів самостійність, ініціативність, уміння підпорядковувати свої бажання запитам мікроколективу. Також при застосуванні цього методу дозування навантаження здійснюється в розрахунку на абстрактного середнього студента, що є його недоліком.

Індивідуальний метод. Характерна його ознака та, що кожен виконує своє, індивідуальне завдання. І великою перевагою цього методу, порівняно з фронтальним і груповим, є можливість дозувати навантаження точно у відповідності з індивідуальними можливостями студентів. Але, на жаль, реалізувати означену перевагу (і в цьому негативний аспект методу) стосовно до групи в цілому дуже важко. Отже, він застосовується на заняттях у вигляді окремих вкраплень на фоні інших методів організації діяльності студентів, як правило, стосовно тих студентів, які різко відрізняються від своїх ровесників рівнем здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості. А ось під час секційних занять він може застосовуватись у повному обсязі.

Станційний (коловий) метод. Він має певну схожість із трьома вище описаними методами, бо об'єднує в собі переваги і фронтального, і групового й індивідуального. І справді, керування групою здійснюється майже так, як при фронтальному методі, на кожній станції виконується своє окреме завдання, як при груповому методі, і навантаження індивідуальне, як при індивідуальному методі. Але є і відмінність. У рамках фронтального, групового й індивідуального методів можна вирішувати весь спектр можливих завдань заняття, тоді як в рамках станційного методу ми стикаємося з певними обмеженнями. Вони стосуються завдань, які вирішуються на першому і другому етапах навчання руховій дії, тобто на базовому етапі, коли відбувається ознайомлення з руховою дією і формуються нервово-м'язові відчуття про найважливіші фази і на етапі формування рухового уміння. Відмінність полягає також і в тому, що при груповому методі не обов'язкова одночасна робота всього відділення, а при станційному обов'язково повинно бути достатньо місця і обладнання для одночасної роботи на кожній із станцій.

Методика контролю за рівнем навантаження при станційній роботі має свої особливості, залежно від способів його дозування. А способів два: за повторним максимумом (ПМ) і за тривалістю роботи. ПМ визначається заздалегідь, для чого проводиться тестування студентів на максимальне виконання кожної із вправ, що будуть задіяні в станційному методі, чи в коловому тренуванні (третя назва методу).

При першому способі студенти виконують на станціях тільки певну частину ПМ, потім від заняття до заняття, кількість повторень може нарощуватись, або ж збільшуватись кількість проходжень всього кола. Контроль пульсу потрібно здійснювати перед початком роботи і після проходження всього кола.

При другому способі вказується час роботи на станції, скажімо, 45 сек., але при цьому дається установка працювати з такою інтенсивністю, щоб вийти, припустимо, на пульс 160 уд/хв. В даному випадку пульс треба визначати не тільки перед роботою і в кінці проходження кола, а й безпосередньо в процесі роботи (після закінчення навантаження на окремих станціях), вносити відповідні корективи щодо інтенсивності вантаження. В обох же випадках виявляють не всі значення пульсу, а лише ті, які менше нижньої (наприклад, 150 уд/хв) і верхньої (наприклад, 170 уя/хв) границь і в зв'язку з цим даються необхідні установки.

- При коловому тренуванні за методом тривалої безперервної вправи розвивається загальна витривалість.

- При коловому тренуванні за методом інтервальної вправи з жорсткими паузами відпочинку - силова, швидкісна та швидкісно силова витривалість.

- При коловому тренуванні за методом інтервальної вправи з ординарними паузами відпочинку - силові та швидкісні здібності.

Окрім перерахованих вище способів виконання вправ і методів органічної діяльності студентів, на якість заняття впливають й інші чинники, такі, як місце знаходження викладача, студентів і приладів на спортивному майданчику або в спортивному залі. Бажано, щоб розміщення приладів задовольняло такі вимоги:

• забезпечувати викладачу і студентам можливість добре бачити і чути все, що відбувається на занятті;

• відповідати правилам особистої і громадської гігієни;

• виключати можливість травм.

Добре продумане розміщення приладів сприяє формуванню уміння працювати, виховує дисциплінованість та інші позитивні якості.

6. Поняття фізична підготовка і фізичне удосконалення людини

Високих результатів у спорті досягають, як правило, ті спортсмени, які всебічно фізично розвинуті.

Фізична підготовка – це частина підготовки, спрямована переважно на розвиток рухових якостей: сили, швидкості, витривалості, а також на зміцнення органів і систем, удосконалення їх функцій. Фізична підготовка поділяється на загальну фізичну підготовку (ЗФП) і спеціальну фізичну підготовку (СФП).

Загальна фізична підготовка (ЗФП) – це процес вдосконалення рухових фізичних якостей, спрямованих на всебічний і гармонійний фізичний розвиток людини.

Мета загальної фізичної підготовки – досягти високої працездатності організму. Це досягається за допомогою загально розвиваючих вправ.

ЗФП сприяє підвищенню функціональних можливостей, загальній працездатності, є основою (базою) для спеціальної підготовки і досягнення високих результатів у вибраній сфері діяльності або виду спорту. Перед ЗФП можуть бути поставлені наступні завдання:

· досягти гармонійного розвитку м’язів тіла і відповідної сили м'язів;

· придбати загальну витривалість;

· підвищити прудкість виконання всіляких рухів, загальні швидкісні здібності;

· збільшити рухливість основних суглобів, еластичність м'язів;

· поліпшити спритність в найрізноманітніших (побутових, трудових, спортивних) діях, уміння координувати прості і складні рухи;

· навчитися виконувати рухи без зайвої напруги, навчитись розслаблятися.

Із загальною фізичною підготовкою пов'язано досягнення фізичної досконалості – рівня здоров'я і всебічного розвитку фізичних здібностей, відповідних вимогам людської діяльності. Конкретні принципи і показники фізичної досконалості завжди визначаються реальними запитами і умовами життя суспільства на кожному історичному етапі. Але в них також завжди присутня вимога до високого рівня здоров'я і загальної працездатності. При цьому слід пам'ятати, що навіть досить висока загальна фізична підготовленість дуже часто не може забезпечити успіху в конкретній спортивній дисципліні або в різних видах професійної праці. А це означає, що в одних випадках потрібний підвищений розвиток витривалості, в інших – сили і так далі, тобто необхідна спеціальна підготовка.

Спеціальна фізична підготовка– це процес виховання фізичних якостей, що забезпечує переважний розвиток тих рухових здібностей, які необхідні для конкретної спортивної дисципліни (виду спорту) або виду трудової діяльності.

Спеціальна фізична підготовка вельми всіляка по своїй спрямованості, проте всі її види можна звести до двох основних груп:

· спортивна підготовка;

· професійно-прикладна фізична підготовка.

Спортивна підготовка (тренування) – це доцільне використання знань, засобів, методів і умов, що дозволяє спрямовано впливати на розвиток спортсмена і забезпечувати необхідну міру його готовності до спортивних досягнень.

В даний час спорт розвивається по двох напрямах, що мають різну цільову спрямованість: масовий спорт і спорт вищих досягнень. Їх цілі і завдання відрізняються один від одного, проте чіткого кордону між ними не існує із-за природного переходу людей, які тренуються, з масового спорту в «великій» і навпаки.

Мета спортивної підготовки у сфері масового спорту – зміцнити здоров'я, поліпшити фізичний стан і активний відпочинок. Мета підготовки у сфері спорту вищих досягнень – добитися максимально високих результатів в діяльності змагання.

Проте, що стосується засобів, методів, принципів спортивної підготовки (тренування), то вони аналогічні як в масовому спорті, так і в спорті вищих досягнень. Принципово загальною є і структура підготовки спортсменів, що тренуються і функціонують у сфері масового спорту і спорту вищих досягнень.

Структура підготовленості спортсмена включає технічний, фізичний, тактичний і психічний елементи.

Під технічною підготовленістю слід розуміти міру засвоєння спортсменом техніки системи рухів конкретного виду спорту. Вона тісно пов'язана з фізичними, психічними і тактичними можливостями спортсмена, а також з умовами зовнішнього середовища. Зміни правил змагань, використання іншого спортивного інвентарю помітно впливає на вміст технічної підготовленості спортсменів. У структурі технічної підготовленості завжди присутні так звані базові і додаткові рухи.

До базових відносяться рухи і дії, які складають основу технічної забезпеченості даного виду спорту. Засвоєння базових рухів є обов'язковим для спортсмена, що спеціалізується в даному виді спорту. До додаткових відносяться другорядні рухи і дії, елементи окремих рухів, які не порушують його раціональність і в той же час характерні для індивідуальних особливостей даного спортсмена.

Фізична підготовленість – це можливості функціональних систем організму. Вона відображає необхідний рівень розвитку тих фізичних якостей, від яких залежить успіх змагання в певному виді спорту.

Тактична підготовленість спортсмена залежить від того, наскільки він опанує засоби спортивної тактики (наприклад, технічними прийомами, необхідними для реалізації вибраної тактики), її види (наступальною, оборонною, контратакуючою) і форми (індивідуальною, груповою, командною).

Психічна підготовленість по своїй структурі неоднорідна. У ній можна виділити дві відносно самостійні і одночасно взаємозв'язані сторони: вольову і спеціальну психічну підготовленість.

Вольова підготовленість пов'язана з такими якостями, як цілеспрямованість (ясне бачення перспективної мети), рішучість і сміливість (схильність до розумного ризику у поєднанні з обдуманістю рішень), наполегливість і завзятість (здатність мобілізувати функціональні резерви, активність в досягненні мети), витримку і самовладання (здатність управляти своїми думками і діями в умовах емоційного збудження), самостійність і ініціативність. Деякі з цих якостей можуть бути спочатку властиві тому або іншому спортсменові, але велика їх частина виховується і удосконалюється в процесі регулярної учбово-тренувальної роботи і спортивних змагань.

У структурі спеціальної психічної підготовленості спортсмена слід виділити ті сторони, які можна удосконалювати в ході спортивної підготовки:

· стійкість до стресових ситуацій тренувальної і змагальної діяльності;

· здібність до психічної регуляції рухів, забезпечення ефективної м'язової координації;

· здатність сприймати, організовувати і переробляти інформацію в умовах дефіциту часу;

· здібність до формування в структурах головного мозку випереджаючих реакцій, програм, передуючих реальній дії.

Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП) студента – це спрямований розвиток та підтримка на оптимальному рівні тих фізичних здібностей та психофізіологічних якостей людини, до яких ставить підвищені вимоги конкретна професійна діяльність, а також видобуток функціональної стійкості організму до умов цієї діяльності і формування прикладних рухових умінь та навичок.

Велике значення ППФПпідтверджує науково-технічний прогрес, світовий економічний підйом та зростання технологій і обсягів у промисловості, що призвели до зміни функціональної ролі людини у виробничому процесі й зумовили підвищення вимог до розвитку психофізіологічних якостей сучасного фахівця. При чому, ППФП найбільш суттєво втілює один з найважливіших принципів педагогічної системи - принцип органічного зв'язку фізичного виховання з практикою трудової діяльності.

Мета ППФП студентів загальної групи - це розвиток тих фізичних здібностей і психофізичних якостей студента, котрі необхідні йому для ефективного виконання професійних обов'язків.

Наприклад, представникам більшості цивільних професій необхідно мати високий рівень загальної працездатності, яка визначається переважно статичною витривалістю, і яка в свою чергу, найбільш ефективно розвивається за допомогою довгострокових фізичних навантажень малої чи середньої інтенсивності циклічного характеру. У разі деяких захворювань опорно-рухового апарату, загостренні хвороб дихальної та серцево-судинної систем або спеціалізації у бігу на короткі дистанції, цілеспрямоване використання вищезгаданих вправ може мати негативні наслідки.

При чому, загальна фізична підготовка висококваліфікованого спортсмена може обмежуватися комплексом загально-розвиваючих вправ на початку навчально-тренувального заняття, а у деяких випадках - взагалі бути відсутньою.

Отже, стан фізичної підготовленості студента визначається розвитком загальних, спеціальних та професіонально-прикладних фізичних здібностей, а взаємодія засобів, методів та форм організації процесу, що спрямований на вдосконалення усіх фізичних здібностей, формує систему фізичної підготовки.

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
4. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
5. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
6. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
7. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
8. VI. Узагальнення та систематизація знань
9. VII. Закріплення нового матеріалу і систематизація знань.
10. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
11. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
12. Автоматична система сигналізації

Переглядів: 3512