Зародження ” М. Стельмаха як письменника. Риси творчості та стильові пошуки.

30-ті роки, катастрофізм нищення розпочатого ще Трипіллям циклу української хліборобської цивілізації, молодий учитель з провінції записує й студіює народнопісенні скарби Поділля і Київщини. 1931 р. у вінницькій багатотиражці „Ленінський шлях” друкуються поезії молодого Стельмаха „Штурмова декада”, „Розорюють осичину” – відповідні духові часу. Варто відзначити, що поет бачив на власні очі всі оті „чорні дошки”, „буксирні бригади”, „залізну мітлу” у його романі „Чотири броди”. М, Стельмах писав – „ Настав лихий рік. Був сякий-такий урожай у цьому літі, так накинулись на нього, наче на ворога. А коли насилу-насилу план було виконано, судовець Прокіп Ступач нагримав на хліборобів, що „м’якими культурами” діло не обійдеться, і звелів під мітлу вивезти все жито й пшеницю, що залишились на посів. – Чим же будемо сіяти? – обурювались чоловіки, заголосили жінки. – Хоч сльозами! – грізно відповів Ступач, вбуравлюючи гнів у тих, хто найбільше непокоївся. Він був упевнений, що селянську стихію можна і треба притовкти тільки погрозами”.

Як Михайло Стельмах почав писати? Можна прийняти версію, викладену в автобіографічній повісті „Гуси-лебеді летять” – про театр, який справив на хлопчика таке сильне враження, що спонукав написати п’єсу. Але якщо дивитися лише на факти, то Стельмах-письменник виріс зі Стельмаха-журналіста. Починав він 1924 р. як дописувач обласної газети „Червоний край” (нині „Вінниччина”). Потім поступово перейшов до поезії, але побачив, що вона не дає йому такого простору, як проза. Утім, Стельмахова проза настільки поетична, що деякі літературознавці вважають її поезією в прозі… А вже від прози Стельмах перейшов до драматургії.

Великий вплив на формування письменницького таланту у малого Михайлика мали батько, дід Дем'ян, колишній кріпак, дядько Микола, якого по-вуличному прозивали Бульбою, а особливо бабуся, яку він дуже любив.
Казково-поетичний світ дитинства сповнений всього незвичайного,
романтичного, дивного. Про все це потім, через багато років, чудово
розповість письменник Михайло Панасович Стельмах у своїх
автобіографічних поемах-повістях „Гуси-лебеді летять” та „Щедрий вечір”.
І постануть перед читачем оті незабутні образи простих і добрих, чесних
і невтомних у праці трудівників села, серед яких пройшли дитячі роки
Михайлика.

Звісно, з талантом треба народитися, а техніку все одно доведеться шліфувати… Стельмахові пощастило з літературними вчителями: у 1939-1940 роках він потрапив на письменницькі курси при Спілці письменників України – ті „інженери людських душ”, яким удалося пережити 37-38 роки, напучували творчу молодь на шлях істинний… Утім, відвідування курсів справді позитивно вплинуло на становлення Стельмаха-письменника – 1941р. уже побачила світ його дебютна поетична збірка „Добрий ранок” із передмовою Максима Рильського, під редакцією А. Малишка.

Публікуватися М.Стельмах почав вже тоді, коли більшість національного письменства доби „Розстріляного Відродження” було майже знищено, ще був фізично живий М.Хвильовий, ще не розстріляли Г. Косинку, ще не помер від сухот у концтаборі Є. Плужник, але параметри літературного процесу визначали вже не Зеров і Драй-Хмара, а Щупак і Микитенко, і це не могло не накласти свій відбиток на особливості творчості Стельмаха.

Михайло Стельмах говорив про себе, що, маючи таких вчителів, як Шевченко та Коцюбинський, він не мав права писати погано. Працював він дуже ретельно. Не брав ручки до рук, доки не продумував увесь текст від першої сторінки до останньої. Не дивно, що процес написання тривав кілька років. Причому кожне речення Стельмах читав уголос – вивірював його звучання… Діти письменника згадують, що звикли засинати і прокидатися під його бурмотіння. І навіть уже видані твори він читав із червоним олівцем у руках. Сучасники згадують, що Михайло Стельмах, перш ніж розпочинати працю над прозою, кожного разу одягав святочний костюм.
Письменник говорив, що ніколи не силував себе писати. Коли не пишеться — їхав у село, в ліс або на річку. Відпочив — і знову до роботи. За його словами, всі твори написані ним на одному подихові. А натхнення, як і талант, — це сплав систематичної, наполегливої, часом дуже важкої праці, поєднаної з твоєю совістю. „Моя тема в літературі — любов до людини”. Вважав, що треба знати свою історію і берегти її. Без неї „ми ніщо, безбатченки”. Михайло Стельмах стояв на тому, що треба шанувати доробок — і попередників, і сучасників, терпимо ставитися до різних стильових шукань, не губити свого кольору, але й не забувати про веселку. Триматися магістральної, а не „провулочної” літератури. Михайло Стельмах завжди дивився в очі співрозмовнику, бо вважав їх „сонцем душі”. Умів так повести розмову, що навіть у тих, хто бачив Стельмаха вперше, було враження, ніби вони добрі знайомі. Мав здатність освітлювати загальновідомі поняття по-новому, тонко, делікатно, і водночас із великою силою пробуджувати в людях все чисте, хороше. Михайло Стельмах вірив у високе покликання людини.

Письменник говорив, що в житті кожної людини є чотири броди: блакитний, як світанок, — дитинство; як сон — хмільний брід кохання; брід праці й житейських турбот; і, нарешті, — брід внуків та прощання. Від того, як людина переправиться через них, стає видно, чого вона варта. Одержавши у 1961 р. Ленінську премію за трилогію „Хліб і сіль” (1959), „Кров людська – не водиця” (1957), „Велика рідня” (1949-1950), Михайло Стельмах замислився про те, на що її використати. І вирішив… пожертвувати грошовий еквівалент премії на будівництво школи у рідних Дяківцях – бо діти вчилися у звичайних хатах… Щоправда, грошей вистачило лише на фундамент, але справу було зрушено з місця – і за якихось два роки (у ті часи це майже світлова швидкість) школа постала! У кращі часи тут навчалося близько 600 учнів…

(До слова, дочка письменника, Марта Стельмах, кілька місяців ходила в дяківецьку школу. Зберігся лист від Михайла Стельмаха до тодішнього директора, в якому він просить проявляти до дитини письменника відповідні вимоги…)

Індивідуальності та творчості Стельмаха притаманні риси уродженця Поділля: волелюбність і козацький демократизм, закоханість у природу, землю і щиросердний захист людської гідності хлібороба, надзвичайна філософська заглибленість і вміння у звичайній події, ситуації, простому трудівникові побачити небуденне, прекрасне, піднесене. Стельмах формувався в річищі етико-філософської народної концепції, у якій земля є першоосновою всіх моральних засад, першоосновою життя не в матеріалістичному (як це тоді трактувалося в дусі марксизму) розумінні, а в первісному, споконвічному, біблійному й міфологічному. На його світорозуміння з дитинства мали великий вплив народна пісня, дума, обряди й звичаї, про що з таким пієтетом розповів митець у автобіографічних повістях „Гуси-лебеді летять” і „Щедрий вечір”.

Літературними вчителями Стельмаха можна назвати ще й Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, М.Коцюбинського, Г.Косинку з їх пильною увагою до долі людини і її внутрішнього світу. Письменник продовжив у другій половині XX століття тяглу традицію лірико-романтичної стильової течії в українській прозі, започатковану ще Ю. Яновським й О. Довженком. До цієї стильової течії належали О. Гончар, Л. Первомайський, В. Земляк, Є.Гуцало. Характерними ознаками її є захоплення героїчними народними характерами, поетизація, навіть ідеалізація простої людини, підкреслення незвичайного, титанічного в її вчинках, ліризм і експресія в змалюванні подій, емоційне переживання світу персонажами, змалювання найбільш піднесених моментів їх душевного буття, романтичний пафос і пильна увага до фольклорних образів і символів, метафорична сконденсованість письма. Стельмах органічний у цій стильовій течії, але втілив і її слабкі ознаки. Зокрема, у його творах можна спостерігати надмірну ідеалізацію одних героїв і змалювання чорними фарбами „негативних” персонажів. Прозаїк десь зловживав риторикою й публіцистичністю викладу, сентиментальними епізодами і надмірно-штучною зворушливістю. Він милувався інколи ефектними, але логічно не виправданими ситуаціями. Його палітрі притаманна непомірна „закучерявленість” й бароковість стилю, хоча й надзвичайно поетичного.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Заходи щодо стимулювання інноваційної діяльності	\|	Романістика М. Стельмаха. Трилогія про долю народну.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.042 сек.