Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Роман „ Чотири броди ”. Історія написання та видання.

Глибина епічного мислення романіста виразно проявилася і в романі „Чотири броди” (1978), за який був удостоєний Шевченківської премії (1980). Вів присвячений світлій пам'яті М.Рильського. Роман став останнім твором М. Стельмаха, в якому вiн ніби підсумовував i узагальнював свою попередню творчу працю. Перша назва роману „На білому світі, на чорній землі”. Але остаточна назва теж символічна: вона несе філософський підтекст, осмислюючи людське життя, у просторі якого людині доводиться всього зазнати. Зіновій Сагайдак так визначає чотири броди людського буття: „блакитний, як досвіт, — дитинство, потім, наче сон, — хмільний брід кохання, далі — безмірної роботи і турботи, а зрештою — онуків і прощання”. Багатозначною у романі є народна символіка. Таким є епіграф твору, взятий із народної пісні: „Ой думай, думай, чи перепливеш Дунай”, що узагальнює народний досвід етико-моральної поведінки героїв. Річка Дунай у фольклорних творах символізує долю, життя людини, тече як сама вічність. І кожному судилося переплисти „свій Дунай” і тим самим втілити своє покликання на землі, виконати свій обов'язок перед людьми. Два образи проходять через увесь роман: образ ріки — символ безперервності життя, одночасно його тотожності самому собі і мінливості долі та чотирьох бродів — символ перешкод і випробувань духу людини, її загартованості життям і духовної стійкості перед силами зла. У „Чотирьох бродах” у непримиренному герці зустрічаються правда і кривда, людяність із жорстокістю, світло і пітьма. „Я прагнув,— говорив Стельмах,— щоб книга була світлою за своїм світовідчуттям, тому що, якщо говорити про світлотіні, то я люблю світло”. Це душевне світло випромінюють його персонажі.

У романі Михайло Стельмах один з перших порушує проблему голоду 1932-1933 рр. Іван Світличний зазначив, що Стельмах уперше: „прямо і відверто, без різного звичайного в таких випадках словесного туману, пише і про сирітські драми, і про занедбаність чи й зовсім відсутність демократії в колгоспах, і про податкові утиски, і про найбільше зло нашого часу – бюрократію, і про багато інших прикрих, але, на жаль, реальних речей, про які інші говорять пошепки і з оглядками”.

Події „Чотирьох бродів” охоплюють бурхливі 20-30-ті роки і закінчуються початком війни 1941 р. Порушенням і розв'язанням загальнонародних проблем, широтою охоплення подій і долі народної, філософським осмисленням неповторності людського буття твір Стельмаха набуває ознак роману-епопеї. Фольклорні образи, легенди, притчі, характер повіствування (сказання), народнопісенна палітра стилю й поетики епопеї визначають спрямування художньої думки митця, ідейну й етико-суспільну концепцію твору. Епічна глибина роману виявляється в тому, що митець зумів сплавити в єдине життя героїв і життя України. Цим самим він поставив героїв віч-на-віч з історією, з одвічною сутичкою правди з кривдою, а отже, підніс роман до рівня епопеї.

Нетрадиційною є сюжетно-композиційна структура й естетика епопеї, зокрема, складним є змалювання хронотопу (часо-простору), системи персонажів. Автор майстерно переплітає минуле і сучасне, реальну дійсність з історичною пам'яттю і „смутком землі”, які через віки продовжують жити в фольклорі, легендах. Тому персонажі епопеї діють немовби в трьох координатах романної дії: це легендарні герої, чиє реальне життя живе в уявленнях і свідомості сучасників, у переказах, легендах, піснях. Міфічні персонажі, славні герої „сивої давнини” нагадують про історію України, пробуджують совість у сучасників, постають із „нашої гіркої, немов полин, давнини — її вже забуває час по книгах і кобзарі по майданах”. До наступної групи героїв письменник відносить Човняра та Бондаренка-старших, які загинули в роки громадянської війни і живуть у пам'яті дітей і побратимів по зброї (Шульга, Чигирин, Мусульбас, Сагайдак), їхні образи є немов совістю в оцінках етичності вчинків сучасників, „золотою ниткою”, що пов'язує покоління, які прагнуть творити життя за законами краси.

Третя група героїв живе в конкретно-історичному часі романної дії. Вони творять нове життя, в яке свято вірять, але й розчаровуються, бо міцною ходою йде по життю столапа кривда, зрада, підступ, брудний наклеп, страшний голод 1932-1933 років, війна. Рано від зрадницької кулі гине агроном Ярослав, страшні життєві випробування переживає Данило Бондаренко, хлібороб Стах Артеменко у голодний 1933 рік, рятуючи дітей, краде мішок ячменю і потрапляє у в'язницю. Це коло персонажів доповнює Човняр-молодший, хліборобська родина Гримичів, директор школи Діденко, Оксана, Мирослава та інші прекрасні жіночі образи.

Четверта група персонажів — носії кривди, відступники і зрадники Оникій Безбородько, Семен Магазаник і його син Стьопочка, Влас Кундрик, Махтей Боденко, „пильний комуніст” і районний прокурор Ступач, які належать до „тієї кандюшної породи, яка все хоче взяти від життя, але нічого не дати життю”.

Героєм роману-епопеї стає сама історія. Стельмах ставить своїх героїв перед обличчям часу і його судом. Час у романі надзвичайно спресований, що вже підкреслюється у вступній рефлексії-пейзажі: ”За татарським бродом коні топчуть яру руту і туман. За татарським бродом із сивого жита, з червоного маку народжується місяць, і коло козацької могили, як повір'я, висікається старий вітряк”. Блискучий знавець народної творчості, Стельмах, неначе в думі, відтворює історичну парадигму буття України. Єдинопочаток, ритмічна проза, сконденсовані метафори, постійні епітети („сиве жито”, „червоний мак”), несподіване порівняння „як повір'я” — все це у художній єдності відтворює ходу самої історії. Так може написати поет-філософ, неперевершений майстер художнього слова, який володів своїми секретами історизму й моделювання світу. Пам'ятні й легендарні події й місця увійшли в народну самосвідомість і фольклор. Під пером письменника переплавляються, несуть нову естетичну реальність. Мабуть, символічно, що в роки війни за татарським бродом, де колись люди ховались від ординців, розкинули свій загін партизани. Тут, за татарським бродом, здійснює свій подвиг Оксана. У цьому річищі паралельно йдуть постійні роздуми митця про покликання людини, про сенс і потік історії й життя, право людини на щастя й творення краси.

Серед героїв роману особливою душевною красою наділяє Стельмах Данила Бондаренка. Його образ подано в еволюції. Важке дитинство сироти, тяжка робота погонича, але його супроводжувала щира материнська любов, її прекрасні пісні та чудова подільська природа. Навіть у снах хлопець „бачив і чотири броди, і солов'я, і журавля з журавкою, що старались на сіно...” Саме мати прищепила йому трепетну любов до рідної землі та людей праці, які він пронесе через усе своє життя. Найповніше образ героя розкривається романістом через невласне пряме мовлення, що допомагає митцю висвітлити все багатство його душі. Через монологи, потік свідомості персонажа постає перед читачем талановита особистість, безкомпромісна зі злом людина. Глибокими є роздуми Данила про долю хліборобську, владу землі над ним. Його життєвим кредо є слова: „Тільки б землю по-справжньому збагнути та не образити людину”. Вчитель Бондаренко стає хліборобом, очолює колгосп у рідному селі, бо „це дуже потрібно тепер... Я ж дитя чорної землі: її тривоги — мої тривоги”.

Важливим принципом творення характеру Бондаренка є принцип паралелізму, тобто бінарних (подвійних) протиставлень. Стельмах постійно зіставляє й протиставляє Данила районному прокурору Прокопу Ступачу. Діалоги Бондаренка і Ступача — напружені світоглядні поєдинки, що охоплюють глобальні проблеми гуманізму й антилюдяності, правди і кривди, породжуючи гострі конфронтації. У цих діалогах розкриваються персонажі до кінця, відкрито й наполегливо захищаючи свої позиції. Бондаренко — романтик, захисник правди і людяності: „Я переконаний, що в кожної порядної людини повинно боліти серце за людей”. Егоїстичний і самовпевнений Ступач Бондаренкові погрожує: «Мені жаль вашої гордої молодості. Гордих час швидко скручує в баранячий ріг!». Ступачі — породження сталінізму, недовіри до людини. Як керівник, він нехтує навіть найпершими людськими життєвими потребами, забираючи у колгоспників усе зерно. «Селяни жилаві,— безтурботно проголошує цей правник.— Не бійтесь пригнути його...». Він не любив ні землі, ні людини. Натомість Бондаренко уособлює народний характер, хліборобську совість, для людей «не жалів ні свого часу, ні свого серця».

Серед негативних персонажів за мистецькою виразністю і психологічним проникненням у світ героя найоб'ємніше виліплено образ Семена Магазаника. Цей тип — естетичне відкриття Стельмаха. Його він малює багатовимірно, намагаючись не просто затаврувати носія кривди, а й з'ясувати умови і причини формування його характеру, висвітлити соціальне й історичне підґрунтя появи такого типу людей. Художня майстерність моделювання образу довершена: письменник сполучає в цілісній єдності поступальний рух оповіді й гальмуючі дію роздуми, невласне пряме мовлення й монологи персонажа, розвиток характеру й узагальнюючу думку. Романіст досліджує не так соціальні, як морально-психологічні джерела зрадництва Семена. Страх стає його світовідчуванням, своєрідною житейською філософією. Він існує відособлено від усіх, маскується і ховається, живе подвійним життям, поступово втрачаючи світлі начала душі. Навіть рідний батько не сприймає сина, над яким панує магічний страх минулого: «Все одно колись доведеться розплачуватися за страх: спочатку він точить чиюсь кров, а потім і твоєї зажадає». Магазаник зумів пристосуватися до нової влади, навіть став лісником, впиваючись багатством і розкошуючи, коли люди в голодний 1933 рік вимирають з голоду. Для досягнення цього статусу Магазаник не гребував ніякими засобами: «Прикриваючись гомінкими словами та ідеями, він міг провчити і прищемити менш рухливого односельця. На це в Магазаника вистачало і хисту, і нахабства, і жорстокості».

Дивовижний хист у Стельмаха у змалюванні голого практицизму й егоїзму Магазаника, що неминуче вели його до зрадництва. Для творення характеру персонажа прозаїк широко використовує лейтмотивні портретні деталі («глянув своєю зеленню з піщаником»), образ часу, що в оселі Магазаника ніби зупинився, іронічне прізвисько «чорт із свічечкою», чорного ворона, що поселився на обійсті Семена та ін.

Протягом чотирьох років не міг видати свій роман М. Стельмах і, як вважав його син Ярослав, саме це значно вкоротило йому вік. Не треба забувати, що це був період застою, а письменник, мабуть, одним із перших у художній літературі, підняв питання про геноцид проти українського народу в роки становлення радянської влади. Він відчував, що не має права мовчати, і його покликання — писати правду, якою б гіркою вона не була. За словами Стельмаха-молодшого, батько змарнів, але все одно не йшов на компроміси. Діячі від культури вимагали викреслити глави про Голодомор, вважаючи, що писати про це зовсім недоцільно. Михайло Панасович не погоджувався, бо сам народився у селянській родині й писав про те, що добре знав. Він вважав, що не можна забувати про чорні сторінки нашої історії. Для митця пауза довжиною в чотири роки — сувора кара. Тому коли роман все ж видали, він радів, але в очах вже назавжди поселився смуток.

4. Підбиття підсумків лекції (10-15 хв.)

Отже, письменник створив самобутній і величний художній світ, у якому відчайдушне змагаються правда з кривдою, життя і смерть, віра і безнадія. Але завжди у нього перемагає світле начало. Його позитивні герої, навіть умираючи, думають про життя як подвиг і дію. Тому в романах митець сприймає життя не тільки у соціальному вимірі, а й у філософському: «Із відра пролилася вода і сказала землі: жить-жить». Все живе прекрасне і вічне! Стельмах-мислитель співав гімн життю. І критерій істини, і критерій цінності людини та життя митець знаходив у народній свідомості.

Твори Стельмаха «Хліб і сіль», «Велика рідня» були відзначені Державними преміями СРСР. Останній роман Михайла Стельмаха – «Чотири броди» відзначений у 1980 році Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

Одержуючи диплом лауреата найвищої премії, Стельмах схвильовано говорив: «Стою перед вами, зачарований людською красою, і красою вечірніх дівочих пісень, і красою сонця у небі, і красою матері з дитиною, і красою своєї матері-землі, і красою діянь і звершень мого безсмертного народу».

Твори Стельмаха у 60-70 роки минулого століття були перекладені 43-ма мовами світу – серед українських прозаїків усіх часів він тоді став найчитабельнішим за кордоном. Роман «Кров людська – не водиця» став першим твором української прози, який перекладений турецькою мовою. Великою читацькою пошаною користувався цей твір в Японії та В’єтнамі, у Китаї та Німеччині, цікавив він фінів, іспанців, хорватів, англійців, шведів…Що ж хвилювало світового читача в цьому романі? Передусім – вічна тема, загальнолюдська проблема землі, що світ годує, і яку людство боїться споганити, втратити. Бо то – втратити життя. Десь, мабуть, був правим стосовно сутності творчості М. Стельмаха Є. Гуцало, котрий писав: „Повсякчас схильний до афористичного способу мислення i до масштабних узагальнень, прозаїк у „Чотирьох бродах”, як i в iнших творах, постає лiтописцем-фiлософом, а не стороннім фіксатором подій”.

а) запитання студентів щодо теми;

б) самостійна робота

1. Поміркувати, чому героя романів М.Стельмаха називають ідеальним.

2. Проаналізувати статтю

Світличний І. Боги і наволоч ⁄⁄ Вітчизна. — 1961. — № 12

в)короткий інструктаж (стосовно самостійної роботи та практичного заняття);

г) подяка студентам за увагу.

 


Читайте також:

  1. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  2. Англійський реалістичний роман останньої третини ХІХ століття
  3. Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки
  4. БУТЕРБРОДИ
  5. Бутерброди з ковбасою
  6. Важливою ознакою класифікації є принцип побудови перетворювачів кодів, згідно з яким їх можна поділити на чотири групи.
  7. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення
  8. Визначення коефіцієнтів чотириполюсника за дослідами неробочого ходу та короткого замикання.
  9. Визначення коефіцієнтів чотириполюсника за матрицею власних та взаємних опорів методу контурних струмів.
  10. ВИЗНАЧЕННЯ, ПОНЯТТЯ І КОРОТКА ІСТОРІЯ.
  11. Вимоги до написання
  12. Виникнення і розвиток людських ресурсів, історія розвитку кадрових служб.




Переглядів: 5043

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Романістика М. Стельмаха. Трилогія про долю народну. | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.