• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Економіка підприємства Отрошко О.В.

Рис. 20.3. Загрози економічної глобалізації для національних господарств

На сучасному етапі у світовій економіці відстежується чітка градація країн. За відомою класифікацією Р. Пребіша виділяються два крайніх сектори – світовий економічний “центр” та світова економічна “периферія”. Такий поділ грунтується на величині показника валового національного доходу в розрахунку на душу населення. На краю “периферії” знаходяться країни, в яких ВНД у розрахунку на душу населення не перевищує 500 дол. США на рік. Найбільшою “периферією” сьогодні є Судан, Чад, де ВНД у розрахунку на душу населення становить менше 1 дол. США в день (до 365 дол. на рік). Слаборозвинуті країни (Гондурас, Еквадор, Афганістан, Північна Корея, в яких ВНД у розрахунку на душу населення становить менше 2 тис. дол. США на рік) у цій класифікації становлять другий сектор у наближенні до світового “центру”. Третій сектор – країни, що розвиваються – Лівія, Єгипет Туніс, Сенігал (величина згаданого показника перевищує 2 тис. дол., але менша, ніж 5 тис. дол. США на рік). Україна також знаходиться в цьому секторі, оскільки за міжнародними розрахунками величина її ВНД у розрахунку на душу населення нині становить 3,5 тис. дол. Четвертий сектор у наближенні до “центру” становлять країни середнього рівня розвитку (ВНД в розрахунку на душу населення – до 10 тис. дол. США на рік). З країн Європи сюди входять Іспанія, Португалія, Греція, Словенія, Польща. П’ятий сектор – це країни передового світового “центру”: США, Канада, Японія, Південна Корея, ОАЕ, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, Країни Західної Європи (ВНД у розрахунку на душу населення перевищує 10 тис. дол. США на рік). Ісландія сьогодні є найрозвиненішою країною за показником ВНД у розрахунку на душу населення (більше 35 тис. дол. США на рік). Посилення нерівномірності розвитку, нерівноправне становище країн “центру” і країн “периферії” у світовій економіці, природне прагнення лідерів закріпити таке становище – це перший наслідок глобалізації, який держави повинні враховувати при визначенні економічної політики, щоб не опинитися на узбіччі суспільного прогресу.

Глобалізація становить загрозу для країн з низьким рівнем економічного розвитку, оскільки саме вони втрачають найкваліфікованішу частину людського капіталу, інвестиції та інші ресурси. В свою чергу, промислово розвинуті країни отримують значну вигоду від даного процесу. Зокрема, країни із сприятливим інвестиційним кліматом отримують левову частку прямих іноземних і портфельних інвестицій1, у той час, як найбідніші країни світу майже позбавлені економічної уваги інвесторів. До останніх відноситься більшість країн Африканського континенту, окрім Південно-Африканської республіки (ПАР), Нігерії та Ботсвани. За даними ООН, сукупна частка прямих іноземних інвестицій в цих країнах у 2005 р. становила 1,7%, з яких 0,7% – частка ПАР. Щодо решти 98,3% прямих іноземних інвестицій, то, за даними Конференції ООН з питань торгівлі та інвестицій (2006 р.), на розвинуті країни світу припадає 573 млрд. дол., що на 41% більше, ніж у 2005 р., на країни, що розвиваються – 274 млрд. дол., що відображає 13-відсотковий ріст у порівнянні з попереднім роком, а найбідніші країни світу відчули інвестиційний спад. Таким чином, в процесі поширення глобалізації розвинуті країни продовжують нарощувати своє багатство, віддаляючись від країн, що розвиваються і залишаючи осторонь світового прогресу найбідніші країни. Щороку внаслідок економічної глобалізації відстань між країнами цих трьох груп збільшується, що прискорює процес зростання світової нерівності. За даними Всесвітнього банку в 1973 році розрив у доходах між найбагатшими і найбіднішими країнами визначався співвідношенням 44:1, а на початку 2006 р. – 72:1.

Ще один наслідок економічної глобалізації полягає у значному посиленні у світовій економіці ролі транснаціональних корпорацій (ТНК), які успішно долають національні кордони й активно впливають на внутрішню політику держав, а також підпорядковують її своїм інтересам і, таким чином, применшують значення держави як інституту, що виражає національні інтереси країн. До них можна віднести, зокрема, американські “Дженерал моторс”, “Форд”, ІВМ, “Дженерал електрик” (усього – 53), японські “Тойота”, “Міцубісі”, “Самсунг” (62), німецькі “Сіменс”, ВМЛУ (23), французькі (19), англійські (11) та інші, корпорації з інтернаціональним капіталом “Юнілевер”, “Нестале”, найбільші банки, які сьогодні визначають економічну політику в світі. За даними ООН, чисельність ТНК у світі досягає більше 65 тис., вони контролюють понад 850 тис. афілійованих зарубіжних компаній.

Структура розташування материнських компаній виглядає наступним чином: в індустріально розвинутих країнах діє 80% материнських компаній, у країнах, що розвиваються – 19,5, у постсоціалістичних – 0,5%. Сучасні держави не можуть повністю протидіяти ТНК, тому змушені поступово розподіляти владу з наддержавними інститутами транснаціонального капіталу.

У соціальній глобалізації криється не менше викликів і загроз, аніж у економічній, особливо для країн, що розвиваються, які не адаптовані до новітніх змін. Соціальний вимір глобалізації є чинником, який відображає ступінь інтегрованості людини, її сім’ї, трудової діяльності у міжнародні суспільні інститути. При цьому використовуються такі показники, як інтенсивність особистих контактів людини в банківській, телекомунікаційній та туристичній сферах з іншими країнами, рівень розвитку міжнародного туризму, рівень охопленості людини засобами масової інформації та телекомунікації. Додатково можуть використовуватися ще два індикатори: відсоток іноземних громадян в країні та рівень її залучення у сферу міжнародної торгівлі. У США протягом останніх 13 років спостерігався найвищий у світі рівень соціальної глобалізації, який за вказаний період збільшився на 70%, у той час, як для України та Росії цей показник у 7–8 разів нижчий. На другому місці у цьому рейтингу знаходиться Канада, на третьому – Австралія. Стосовно соціальної глобалізації виділяють п’ять її “війн” (загроз), які перетворюються у найгостріші проблеми сучасного суспільства, а саме: розповсюдження наркотиків, зростання корупції, незаконне використання інтелектуальної власності, поширення нелегальної міграції та відмивання грошей. Практично за всіма загрозами соціальної глобалізації Україна входить у групу країн-лідерів. Вона займає 4 місце у світі за обсягами нелегальної міграції населення (4,2%). За коефіцієнтом свободи від корупції (2,3 за десятибальною шкалою) і за обсягами відмивання грошей Україна є однією з 30 найнепривабливіших країн світу. Рівень незаконного використання інтелектуальної власності в Україні складає 91% в усіх сферах діяльності. За цим показником вона на 4-му місці внизу списку, поступаючись лише Китаю – 95%, Росії та Індії – 93%. В Україні загрозливих масштабів досягає вживання наркотиків.

Політичний вимір глобалізації відображає політичну вагу та вплив тієї чи іншої країни на світові процеси і дає змогу оцінити масштаби розширення її участі в цих процесах та змінах. Вказаний вимір кількісно оцінюється із використанням таких загальних індикаторів, як участь країни в міжнародних організаціях та місіях Ради Безпеки ООН. В якості додаткових використовуються такі індикатори, як кількість іноземних посольств в країні та кількість ратифікованих міжнародних угод. В цьому аспекті прояву глобалізації рейтинг світових лідерів очолюють США, 2–е місце належить Великій Британії, 3–є – Франції, 4–е – Росії. Україна займає 38–е місце, випередивши Уругвай. Політична глобалізація супроводжується і новими загрозами, серед яких найбільшою є міжнародний тероризм. Відстежити чітку залежність між рівнем політичної глобалізації і масштабами тероризму в тій чи іншій країні доволі складно. Однак, більш ізольовані країни, такі як Індія, Туреччина, Саудівська Аравія, Колумбія та ін., є і більш уразливими до терористичних проявів.

Втрата суверенітету є найболючішим питанням, коли мова йде про глобалізацію, оскільки її ознакою є не тільки підвищення рівня, а й взаємної вразливості країн: послаблюється внутрішній суверенітет, обмежується поле діяльності урядів окремих країн в аспекті ізольованого вирішення проблем, які торкаються національної території. Проте, необхідність глобальної взаємодії стала об’єктивним усвідомленням подальшої координації співпраці між державами. Якщо розглядати країну як цілісну систему взаємопов’язаних ланок, то саме реалізація принципів відкритого суспільства дає змогу трансформації назустріч глобальному світові. Враховуючи тенденції та ризики глобалізації доцільно наголосити, що найкращим виходом із суперечливої ситуації є пошук шляхів, спрямованих на використання переваг глобалізації і мінімізацію її негативних наслідків. Повне заперечення глобалізації як об’єктивного явища є невиправданим, оскільки призведе до втрати часу та нових можливостей. Формування та розвиток світового господарства – об’єктивний процес, однак це не означає автоматичного включення в нього всіх національних економік. Ступінь інтегрованості господарства країни у світогосподарську систему визначають, перш за все, економічний зиск, який країна може отримати від цього процесу, а також рівень відповідності її економіки вимогам світової спільноти.

Успіх інтеграції України у світове глобалізоване господарство залежить, насамперед, від чіткої, виваженої зовнішньоекономічної політики, яка повинна бути націлена на розв’язання всього спектру проблем, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, інвестиційним і науково-технічним співробітництвом, створенням договірного простору і забезпеченням економічної безпеки з метою максимізації власної частки світового доходу. У цьому контексті необхідно збалансувати коротко-, середньо- і довгострокові інтереси України, пов’язуючи їх з динамікою економічних реформ і структурних перетворень у народному господарстві. В цьому механізмі умовно можна виділити 3 рівні, на кожному з яких реалізуються певні конкурентні переваги:

І рівень: стабілізація та нарощування виробництва за певними напрямками (у відповідності із стратегічними цілями, традиційними товарними зв’язками, зміщенням акценту на готову продукцію). Доцільно зберегти експортний потенціал металургійного комплексу та низки хімічних виробництв, поступово переорієнтовуючи їх на новітні технологічні процеси. Лише підприємства металургійного комплексу експортують свою продукцію у 117 країн світу. Однак, експортний потенціал України далеко не вичерпний. Саме тому одним із важелів його нарощування повинно стати надання цільової фінансової допомоги (під конкретні експортні замовлення підприємствам-експортерам для участі у міжнародних тендерах). Цей рівень, у певному сенсі, є товарно-кон’юнктурним, однак його головне завдання – закріплення на вітчизняних ринках, а також експансія на нові шляхом активного впливу на кон’юнктуру.

ІІ рівень: реалізація низки тимчасових переваг, пов’язаних із відносно невисокою вартістю робочої сили, наявністю розвинених виробничого капіталу, технологічних знань, матеріальних ресурсів. Ця модель інтеграції до системи глобалізованого світового господарства властива для країн, що розвиваються, особливо – на початковому етапі. Її ключовий момент – ставка на залучення іноземного капіталу і “підключення” до глобальних технологічних зв’язків. Цей рівень може бути реалізований шляхом створення виробництв за участі іноземного капіталу для випуску конкретних марок виробів, які завершують свій життєвий цикл на ринках розвинених країн; створення комплектуючих виробництв на основі привізних компонентів; розміщення в Україні замовлень на виконання науково-дослідних робіт у тих сферах, де вона має відповідний науково-технічний потенціал.

ІІІ рівень: реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях – як існуючих, так і майбутніх. Окреслені рівні інтеграції у світовий економічний простір не можуть розглядатись ізольовано. Однак, стратегічним пріоритетом є використання конкурентних переваг вищого порядку, втілених в унікальних технологічних і наукових розробках.

Україна має необхідні передумови задля здійснення незалежної, спрямованої на забезпечення її національних інтересів, інтеграційної стратегії – належний ресурсний потенціал, вигідне геополітичне розташування, висококваліфіковану та, водночас, дешеву робочу силу, мережу науково-дослідних установ. Однак, повноцінній інтеграції у світове господарство перешкоджають невиваженість економічної політики та відсутність чіткої зовнішньоекономічної стратегії. Основними принципами її розробки повинні бути:

· взаємовигідність міжнародних економічних стосунків;

· забезпечення максимальної господарської свободи безпосередніх виробників та експортерів продукції;

· відкритість економіки України та її участь у регіональних і міжнародних валютно-фінансових структурах.

Серед невід’ємних елементів зовнішньоекономічної стратегії на сучасному етапі варто виділити:

· формування потужного експортного потенціалу країни;

· створення сприятливого інвестиційного середовища;

· використання конкурентних переваг у міжнародному поділі праці;

· розвиток зовнішньоекономічної інфраструктури;

· поетапна інтеграція у європейські та світові господарські структури.

Реалізація зовнішньоекономічної стратегії пердбачає вибір пріоритетів. Головним напрямком економічної інтеграції України вбачається Європейський Союз. Вступ до ЄС підвищить авторитет України у світі, відкриє доступ до капіталу, новітніх технологій, підвищить конкурентоспроможність національної економіки в цілому. Інтеграція до ЄС повинна відбуватися з урахуванням усіх можливих наслідків. Першим кроком такої інтеграції повинен стати вступ до СОТ. Необхідними умовами повноправного членства України у СОТ є дотримання курсу вільного режиму зовнішньої торгівлі з поступовим усуненням торговельних бар’єрів, всебічний розвиток конкуренції, дотримання меж передбачених експортно-імпортних режимів тощо. З усіма країнами-сусідами необхідно на підставі критеріїв доцільності та ефективності розвивати торговельно-економічне співробітництво, на взаємовигідній основі налагоджувати співпрацю з іншими інтеграційними угрупованнями та країнами світу, зокрема, розвиненими, оскільки саме ними нагромаджено великий досвід ринкового господарювання.

Питання для самоконтролю

1. Що таке світове господарство? Охарактеризуйте його основні риси та передумови виникнення?

2. З’ясуйте закономірності та етапи розвитку світового господарства.

3. Що таке міжнародна економічна інтеграція, в чому її переваги та негативні наслідки?

4. Охарактеризуйте основні види інтеграційних об’єднань та етапи міжнародної економічної інтеграції.

5. Які найбільші інтеграційні угруповання існують у сучасному світі?

6. Які показники застосовуються у світовій практиці з метою оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності країни? Охарактеризуйте їх.

7. Що таке платіжний баланс країни? Дайте характеристику статей платіжного балансу.

8. В чому різниця між торговельним і платіжним балансом?

9. Що таке глобалізація як основна закономірність розвитку сучасного світового господарства та які форми її прояву?

10. У чому полягають проблеми входження економіки України до системи глобалізованого світового господарства?

[1] У перекладі з французької слово “ресурс” означає “можливість”, “джерело”, “запас”, а “фактор” у перекладі з латини – “той, що робить”, “рушійна сила”, “причина”, “чинник”.

[2] Термін “меркантилізм” походить від італійського merсante – “торгівець”.

[3] Термін “фізіократія” сконструйовано із двох грецьких слів: physis – “природа” і kratos – “влада”. Отже, “фізіократія” – “влада природи”.

[4] Термін “маржиналізм” походить від французького marginal – “граничний”.

[5] Термін “інституціоналізм” має в основі поняття “інституція”, яке походить від латинського institutio – “настанова”.

1 Інфраструктура – компоненти структури, що підпорядковані і обслуговують останню. Інфраструктура – це підструктура (латинське infra означає під), що підпо­рядкована структурі.

1Автаркія(грецьке avtarkeia – самозадоволення) – політика господарської відрубності, створення самодостатньої економіки.

1 Зокрема, у матеріальному виробництві США нині виділяють до 700 галузей.

2 Економічними називають блага, яких є менше, ніж потреба в них. Якщо ж кількість благ є більшою, ніж потреба в них, то такі блага називають вільними або неекономічними.

1 У вітчизняній економічній літературі, що тривалий час грунтувалась на марксистській методології, для позначення властивостей товару традиційно використовували поняття “споживна вартість” і “вартість”. У світовій літературі більш поширеними є категорії “корисність” і “цінність”.

1 Історично чеки – найперша форма кредитних грошей. Чеки відомі ще з часів держави шумерів (III тисячоліття до н. е.), де вони існували у формі глиняних кли­нописних табличок.

1 Клірингсистема безготівкових розрахунків шляхом заліку взаємних вимог і зобов’язань.

1 В економічній літературі ліквідністьвизначається як можливість викорис­тання певного майна у ролі засобу платежу і водночас як його здатність зберігати незмінною свою вартість. Ступінь ліквідності визначається легкістю, з якою майно перетворюється у готівку.

3 Агрегат – поєднання у єдине ціле однорідних чи різнорідних елементів, у даному випадку – видів грошей.

1 Тоистейн Веблен – американський економіст і соціолог, який наприкинці ХІХ сторіччя досліджував соціально-економічні та психологічні ефекти снобізму.

1 Товарний знак – це оригінально оформлене графічне, літерне або інше позначення, зареєстроване у встановленому порядку, що призначене для позначення товарів (послуг) певного підприємства для того, щоб відрізнити їх від однорідних товарів (послуг) інших підприємств.

[6] У різних країнах вживаються різні терміни щодо позначення підприємств і організацій, створених на акціонерній основі. Так, у США вживають термін “корпорація”, в Англії – “компанія”, в Німеччині – “товариство”, в Україні також – “товариство”.

1 Поняття “обіг” і “оборот” мають різне смислове значення. Обіг - вказує на рух, як процес зміни в часі, а оборотозначає завершений рух, динамічний процес, що закінчив якийсь певний етап.

1У бухгалтерському балансі підприємства відображено лише наявні грошові витрати і доходи.

[7] Термін рентабельність походить від німецького rentabel – прибутковий.

1 Саму людину продавали як раба чи кріпака у рабовласницькій чи феодальній формаціях. На ринку ж праці об’єктом купівлі-продажу є те, що міститься у самій людині, властиве лише їй, чим можна скористатись у виробництві для створення життєвих благ. Одні називають це “робочою силою”, а інші – “працею”.

1 Фрикційне безробіття одержало свою назву від латинського слова frictico, що означає “тертя”. Дійсно, ринок праці – неповоротка структура, що рухається із “скрипом”, з “тертям”.

1 У автомобільній промисловості США, зокрема, передбачається від 14 до 18 тарифних розрядів.

1 Поняття “природні ресурси” і “земля” певною мірою не співпадають, якщо брати до уваги технологічний аспект відмінностей між ними: природні ресурси включають у себе як саму землю – місце проживання людини, аграрного виробництва й будівництва, її грунти, ліси, рослинний і тваринний світ, води, надра, – так і природно-кліматичні умови. З огляду на те, що природні умови і багатства землі є невід’ємними її характеристиками, нероздільними з землею у процесі її використання й купівлі-продажу, то в економічному сенсі їх вживають як тотожні. Такої думки дотримується більшість економістів-теоретиків.

[8] Якщо ж ми будемо додавати вартість продукту кожного виробника, то ми отримаємо вартість сукупного продукту – 3650 у.о., що буде містити окрім вартості кінцевого продукту – 1150 у.о. ще й вартість проміжного продукту – 2500 у.о.

[9] http://www.destatis.de/jetspeed/portal/cms/

1 Обґрунтування рівняння І. Фішера давалось в главі 4 “Теорія грошей і грошового обігу”.

1 У перекладі з англійської мови Investment означає інвестування, Saving – заощадження, Liquidity – ліквідність, а Money – гроші, або у даному контексті обсяги пропозиції та попиту на гроші.

1 Про масштаби операцій на відкритому ринку свідчить, наприклад, те, що у США їх щоденний оборот перевищує обсяги щоденного обороту Нью-Йоркської фондової біржі – найбільшої біржі світу.

1 Поряд із обліковою існує ломбардна ставка процента, яка є процентною формою доходу центрального банку від надання іншим кредитним інститутам позики із вкрай обмеженими (навіть протягом однієї доби) термінами повернення. Ломбардний кредит надається у випадку раптової втрати ліквідних потенцій комерційного банку. Ставки ломбардного кредиту завжди вищі від облікової.

1 Є підстава вважати, що якби на початку 30-х років 20 століття індустріальні держави мали відлагоджену систему банківського резервування, щоб послабити обвальний циклічний спад виробництва у роки “Великої депресії”, то уся історія людства отримала б шанс розвиватись далі у дещо іншому руслі.

1 Економічна природа грошової маси та склад кожного її агрегату розглядались у главі 4 даного посібника.

1 Баланс (французьке balanceв перекладі означає терези) – система показників, що характеризують певне явище шляхом співставлення або протиставлення окремих його сторін.

1 СДР – (англ. special drawing rights – спеціальні права запозичення) – стандартна облікова одиниця, яку використовує МВФ.

1 Прямі іноземні інвестиції – це капіталовкладення у будь-які організаційні форми бізнесу за кордоном, що забезпечують іноземному інвестору право контролю над ними. При цьому частка власності іноземного інвестора повинна складати щонайменше 10%.

Портфельні інвестиції – це капіталовкладення в акції, облігації та інші цінні папери за кордоном, що не забезпечують інвесторам перспективного контролю над їхніми інвестиціями.

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
3. WEB - сайт підприємства в Інтернет
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Автопідприємства вантажних автомобілів
6. Адміністративно-правовий статус торговельного підприємства
7. Активами торговельного підприємства
8. Активи підприємства, їх кругооборот і оборот
9. Альтернативні варіанти довгострокового фінансування діяльності підприємства
10. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
11. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
12. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації

Переглядів: 1008