• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ НОВОЇ ЕКСКУРСІЇ.

Технологія ( від грецького techne – ремесло, майстерність і logos – вчення, наука) – сукупність прийомів і способів одержання, обробки матеріалів у різних галузях. Наукова дисципліна, що розробляє та вдосконалює ці прийоми та способи.

Технологічні процеси – самі процеси одержання, обробки, складання матеріалу. Крім того, технологія – це опис виробничих процесів, інструкції щодо їх виконання, технологічні карти тощо.

В основі технологічного процесу створення екскурсії лежить екскурсійна методика, в якій у широкому розумінні прийнято враховувати систему способів цілеспрямованого здійснення будь-якої роботи, а в педагогічній науці та практиці під методикою розуміється сукупність правил та способів викладання навчальних дисциплін, система прийомів навчання та виховання. При цьому необхідно враховувати залежність прийомів та методів від мети та змісту виховання. Це має відношення і до екскурсії, в якій завжди головне – її зміст.

Міждержавним стандартом ДЕСТ 28681.1-95. "Туристично-екскурсійне обслуговування. Туристичні послуги. Загальні вимоги", пунктом 5.8.3. визначено, що "проектування послуги "екскурсія" передбачає визначення:

• тематичної спрямованості;

• об'єктів огляду;

• тривалості екскурсії;

• обсягу інформації;

• форми пересування за маршрутом екскурсії;

• результатів соціологічного вивчення пропозицій екскурсантів

щодо умов обслуговування".

Виходячи з цих вимог, кожний екскурсовод повинен дбати про науковість, наочність та глибину змісту екскурсії. Ефективність екскурсії значною мірою залежить від вміння екскурсовода образно, дохідливо та переконливо викласти матеріал слухачам, а отже, від володіння технологією та методикою її підготовки та проведення.

Екскурсійний технологічний процес складається з двох основних розділів – підготовки екскурсії та її проведення.

Технологічний процес екскурсії слід розглядати у двох планах: розробку нової теми для організації та підготовку екскурсовода до нової для нього теми.

Технологія створення нової екскурсії досить складний процес. Він починається з глибокого вивчення духовних запитів та інтересів населення, екскурсійних можливостей міста, краю, району. Для підготовки нової екскурсії, як правило, створюється творча група у складі 3-7 найбільш творчих екскурсійних працівників. Найбільш досвідчений з них призначається керівником. Все це визначається наказом по організації.

Кожному учаснику групи виділяється певний розділ роботи, при цьому враховуються хист та спеціальні знання виконавця.

Технологічний процес створення нової екскурсії здійснюється поетапно.

Теоретиками екскурсознавства визначені 15 етапів розробки екскурсії:

1. Визначення мети і завдань екскурсії.

2. Вибір теми.

3. Вибір літератури і складання бібліографії.

4. Знайомство з експозиціями і фондами музеїв за темою.

5. Відбір вивчення екскурсійних об'єктів.

6. Складання маршруту екскурсії.

7. Об'їзд або обхід екскурсії.

8. Підготовка контрольного тексту екскурсії.

9. Комплектування „портфеля екскурсовода".

10. Вибір методичних прийомів проведення екскурсії.

11. Визначення техніки проведення екскурсії.

12. Складання технологічної карти.

13. Підготовка індивідуального тексту.

14. Прийом (здача) екскурсії.

15. Затвердження екскурсії як продукта туристичної фірми.

Деякі теоретики екскурствознавства пропонують три основних етапи, а саме:

1. підготовча робота– визначення теми, мети, завдання екскурсії, добір та вивчення матеріалів по темі, першовитоків, монографій, знайомство з фондами та документами архівів, музеїв тощо, відбір вивчення та дослідження екскурсійних об'єктів;

2. створення екскурсії – її основної та допоміжної (додаткової) технологічної документації: маршрута, технологічної карти, контрольного тексту, "портфеля екскурсовода", карток (паспортів) екскурсійних об'єктів, бібліографічного списку літератури тощо;

3. завершальний етап – доведення екскурсії до робочого стану: одержання рецензії наукового фахівця, прийом екскурсії на маршруті, затвердження її, підготовка екскурсоводів до виходу на маршрут.

Підготовчий етап починається з визначенням теми, мети та завдання екскурсії. Вірно сформульована мета має виключно важливе значення, їй підпорядковується все, що буде показано та про що йтиме розповідь у ході екскурсії.

Метою екскурсії може бути виховання громадянської свідомості, сприяння формуванню національної ідеї, ідеї державності України, відповідальності за історичний спадок, прилучення до розуміння української національної культури у світовій цивілізації, моральне, естетичне виховання тощо.

Наприклад, ось як визначено мету екскурсії "У Сорочинці на ярмарок", яку створено в Полтавському туристично-екскурсійному комплексі "Еней": "виховання патріотизму, любові до рідного краю поваги до народних традицій України, розуміння важливості надбань наших предків, непересічної естетичної та моральної вартості спадщини у формуванні свідомості наших сучасників".

Крім загальної мети, звичайно, обумовлюється і конкретне завдання, яке в названій екскурсії визначено так: "Познайомити з історією українських ярмарків, побувати на найбільшому у країні Сорочинському ярмарку, переконати учасників екскурсії, що сучасний ярмарок – не атрибут епохи феодалізму, а потужний центр торгівельних та культурних зв'язків, познайомити з народним мистецтвом у центрі килимарства та вишивки у Решетилівці, на самому Сорочинському ярмарку і, як результат, підвести екскурсантів до усвідомлення, що народне мистецтво не баласт, який заважає поступальному рухові вперед, а першовитік сьогоднішніх мистецьких явищ і процесів, що час творення народних майстрів не залишився у минулому, що місце витворів народного мистецтва – не лише у музеях, а й у нашому повсякденному побуті, як речей гармонійних, досконалих".

Мета та завдання екскурсії визначають актуальність теми, а саме того, що покладено в її основу, на чому будується показ та розповідь. Вірне визначення теми відображується найрішучішим чином на змісті екскурсії та методиці її проведення. Важливо, щоб тема розкривалась уже у назві екскурсії. Слід уникати назв – особливо це характерно для позаміських екскурсій, які визначають маршрут екскурсії: "Черкаси-Умань", "Київ-Канів". Краще назвати "Шевченків край".

Для визначення теми та мети екскурсії вирішальне значення мають екскурсійні об'єкти.

Об'єктами екскурсії, як правило, бувають пам'ятки історії та культури, експозиції музеїв та виставок, пам'ятки природи, інженерні споруди, місця, пов'язані з перебуванням відомих людей тощо. В Україні нині на державному обліку зареєстровано понад 132 тис. пам'яток, серед яких:

• історичних - майже 56 тис.;

• археологічних - майже 70 тис.;

• пам'яток культури - більше 6,5 тис.

У музеях знаходиться майже 10 млн. експонатів.

Екскурсійні об'єкти класифікуються за:

* змістом:

•однопланові – твір живопису, будинок, рослина;

•багатопланові – пам'ятка архітектури та мистецтва, інженерна споруда, які

одночасно є й історичними пам'ятками; архітектурні ансамблі

та ін.

* за функціональним призначенням:

•основні – ті, без яких неможливо розкрити зміст екскурсії;

•додаткові – пов'язані з локальними подіями, окремими епізодами та фактами,

вони допомагають у розкритті змісту, теми в цілому;

* за ступенем збереження:

•збережені повністю – об'єкти, які потерпіли значних змін, але збереглися у

своїй основі (Кирилівська церква у Києві);

•перебудовані (Золоті ворота у Києві, Спаський собор у Чернігові);

•реконструйовані, відтворені заново (Свято-Успенський собор у Києві,

комплекс Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві,

П'ятницька церква у Чернігові);

* не збереглися, але демонструються як пам'ятні місця.

Добір об'єктів, особливо якщо їх дуже багато, справа досить складна. Він проводиться на основі значення об'єкту для розкриття теми екскурсії. При цьому бажано, щоб об'єкти однієї з екскурсій не дублювалися в іншій, але це бажання не може відноситись до багатопланових об'єктів. Так, Софія Київська може фігурувати в екскурсіях на різні теми: як визначна історична пам'ятка, як шедевр давньоруського зодчества XII ст., як видатна архітектурна споруда.

Існують й інші критерії оцінок при відборі об'єктів для показу. При цьому враховується пізнавальна цінність об'єкту, його популярність, що є дуже принадним фактором для екскурсантів, екзотичність, яка іноді пов'язана з легендою, виразність,

неповторність – наприклад, міст ім. Є. О. Патона у Києві, і, нарешті, місце розташування.

Кількість відібраних об'єктів для показу також суттєва. Якщо їх замало, то екскурсія буде неповноцінною, якщо забагато – це загрожує дилетанством.

У міській оглядовій багатоплановій екскурсії кількість об'єктів показу основних та додаткових не повинна перевищувати 20-30, у тематичній екскурсії їх може бути 8-10.

Слід прагнути до широкого та багатопланового показу об'єктів і уникати включення в екскурсію схожих об'єктів, які не несуть суттєвої нової інформації по темі.

Дуже важливим етапом підготовки є вивчення та накопичення матеріалу екскурсії: екскурсовод повинен знати по темі якнайбільше. Не слід старатися та намагатися весь зібраний матеріал включити в екскурсію. Не випадково знання екскурсовода іноді порівнюють з айсбергом, дев'ять десятих якого знаходиться під водою і лише десята частина піднімається над поверхнею. Одна десята – ті знання, які екскурсовод повідомляє групі, решта – знання по темі, які можливо використати в інших варіантах екскурсій. Не слід забувати, що будь-яка екскурсія з часом удосконалюється, змінюється й її зміст: "непотрібне" сьогодні може знадобитися завтра. Не слід забувати і про питання, які можуть задати екскурсанти і на які завжди треба бути готовим дати вичерпну відповідь.

Починати підготовчу роботу слід з найповнішого вивчення існуючих наукових, літературних джерел по темі та складання бібліографії. Екскурсовод вивчає історичні документи, добирає спеціальну наукову, мемуарну, художню, довідкову та краєзнавчу літературу. Остання необхідна для знаходження конкретної інформації про місто, область, край, встановлення зв'язків подій, які відбувалися у цій місцевості, з життям держави.

Перелік літератури доцільно розмістити у потрібній послідовності, відповідно до підтем (розділів) майбутньої екскурсії. Бажано до кожного літературного джерела додати анотацію, що в подальшому полегшить користування бібліографічним списком як допоміжним технологічним документом.

Цікаві відомості можуть бути знайдені у періодичній пресі, старих газетах та журналах, особливо в місцевих та маловідомих. Наводячи матеріал періодики, слід зазначити точну назву статті, її авторів, видання, місце та рік публікації. Корисно відмічати ступінь вірогідності інформації.

Часто у пошуках нових матеріалів, фактів екскурсоводи звертаються в різні архіви. Робота в архівах трудомістка та складна, але вона дає чудові наслідки. У ній завжди присутній елемент самостійного наукового пошуку. А розповідь про те, як було зроблено цінну знахідку, "таємниця об'єкту" може заслужено прикрасити екскурсію, посилити її емоційний вплив.

Не менш важливе значення має робота в музеях, художніх галереях. Слід пам'ятати, що окрім експозиції у кожному музеї існує запасник, власний архів. Корисним у ряді випадків буває відвідування архітектурних та художніх майстерень, науково-дослідних та навчальних інститутів, установ культури тощо.

Екскурсовод повинен твердо засвоїти, що у відповідності до вимог науковості він має право включати до екскурсії лише абсолютно вірогідні відомості, ретельно перевірені факти, обосновані гіпотези та висновки.

Допомогу у підготовці екскурсії можуть надати консультації зі спеціалістами-краєзнавцями, учасниками та свідками подій. Деякі з цих фахівців можуть стати і рецензентами екскурсії. Відомо, що кожна галузь науки, мистецтва тощо має свою специфічну термінологію. Допомога фахівців обов'язкова для правильного використання професійних термінів та виразів. Не завадить скласти короткий словник таких термінів.

Консультації з фахівцями, зустрічі з учасниками подій, краєзнавцями слід занотувати з документальною точністю. Отриману від них нову інформацію неодмінно слід проаналізувати та порівняти з тією, яка вже напрацьована в матеріалі. Магнітофонні записи розповідей цікавих та обізнаних людей можуть включатися в екскурсію як ілюстративний матеріал.

Після визначення екскурсійних об'єктів слід їх ретельно вивчити. В одних випадках можна починати з натурного огляду, в інших – зі знайомства з літературою. Практика визначає, що попередній огляд пам'ятки доцільний лише у випадку, коли екскурсовод має хоча б мінімальну інформацію про неї. Не слід обмежуватись лише енциклопедичною чи краєзнавчою літературою, а тим більше відомостями, які вміщені в путівниках, рекламних проспектах, популярних статтях тощо, при тому, що вони бувають необхідні, особливо на початковому етапі ознайомлення з пам'яткою. Екскурсоводу необхідно ретельне вивчення наукової літератури з необхідними виписками, конспектуванням. При цьому слід враховувати тему, мету та завдання екскурсії, відбираючи з великої кількості матеріалу у першу чергу той, який безпосередньо буде використаний у майбутній екскурсії.

Під час огляду пам'ятки в натурі слід звернути увагу на її розташування в навколишньому ландшафті чи забудові, встановити, чи збереглося історичне середовище, яке оточувало пам'ятку в період її спорудження, була вона перебудована чи реставрована, чи змінилося її функціональне призначення. Слід знати матеріал, з якого споруджено будівлю чи пам'ятник, обставини його будівництва, прізвище архітектора чи скульптора, задум створення, пов'язані з ним історичні події тощо.

Якщо йдеться про історичну споруду, екскурсоводу слід точно встановити, що, коли і як відбулося у різних її частинах, бо йому це може знадобитися під час ведення екскурсії для мовного відтворення історичних подій, використанні прийому локалізації.

Паралельно з вивченням об'єкту можна створювати додаткову технологічну документацію – картки (паспорти) екскурсійного об'єкту, куди занести дані про нього. Чим докладніше картка буде заповнена, тим легше буде з нею працювати при упорядкуванні тексту екскурсії, визначенні її маршруту.

До картки (паспорту) об'єкта слід занести:

• найменування пам'ятки (первісне та сучасне), а також назву, під якою пам'ятка відома серед населення;

• історичну подію, її дату, з якою пов'язана пам'ятка;

• місцезнаходження об'єкта, поштову адресу;

• опис пам'ятки (під'їзд до неї, її автор, дата спорудження, матеріал, з якого виготовлена, текст меморіального напису);

• джерела відомостей (література, де є опис пам'ятки та подій, пов'язаних з нею, архівні дані, усні перекази, основні опубліковані роботи та місця знаходження неопублікованих робіт);

• збереження пам'ятки (стан та територія, на якій знаходиться; дата останнього ремонту, реставрації);

• на кого покладено охорону пам'ятки;

• в яких екскурсіях використовується;

• дата складання та прізвище складача.

До картки додається фото об'єкта, яке відтворює його сучасний та минулий вигляд.

Наявність такої картотеки допоможе в розробці нових маршрутів та урізноманітненні використання пам'яток у різних екскурсіях.

У випадках, коли об'єкт багатоплановий, екскурсовод, перш за все, вивчає його в межах теми, над якою працює, класифікуючи матеріал, який має, на основний та додатковий (який не має відношення безпосередньо до теми екскурсії, але може використовуватись при відповідях на запитання екскурсантів).

Слід пам'ятати: інформація, яку екскурсовод повинен повідомити екскурсантам з приводу певного об'єкту, буде визначати й особливості його показу, відведений на це час та послідовність огляду.

Під час попереднього огляду об'єкта екскурсоводу слід проаналізувати, на що звернути увагу екскурсантів, де краще поставити групу (для цього необхідно самому знайти найбільш виграшні точки для огляду), передбачити запасний варіант, оскільки найзручніша позиція може бути зайнятою. Вибираючи місце показу, екскурсовод повинен звернути увагу і на зовнішні обставини, які здатні полегшити чи, навпаки, утруднити його роботу: інтенсивність вуличного руху, шум від електропоїзда, який проходить неподалік, та ін.

Після завершення підготовчої роботи творча група приступає до другого її етапу – створення самої екскурсії, її основної технологічної документації, яка затверджена державним стандартом ДЕСТ 28681.1-95 "Туристично-екскурсійне обслуговування. Проектування туристичних послуг", і де зазначено, що "результатом проектування послуги "екскурсія" є наступні технологічні документи:

- 3.11. технологічна карта екскурсії (додаток Є);

- 3.13. контрольний текст екскурсії;

- 3.14. матеріали "Портфеля екскурсовода";

- схема траси маршруту транспортної екскурсії (додаток Ж)".

Технологічна документація, яка не зазначена Міждержавним стандартом, але використовується при роботі над екскурсією, вважається додатковою чи допоміжною:

•картки (паспорти) екскурсійних об'єктів;

•бібліографія, рецензія фахівця, додаткові матеріали по темі: реферати, довідки,

таблиці, цифрові матеріали, копії документів, цитати з літературних творів тощо.

Вона може розроблятися паралельно з виконанням певної роботи в процесі підготовчого та завершального етапів.

Після завершення добору, вивчання та дослідження екскурсійних об'єктів слід приступати до складання маршруту екскурсії.

Міждержавним стандартом не розмежовуються туристичний та екскурсійний маршрути, там дано наступне визначення: "Туристичний маршрут – заздалегідь визначений шлях туристичного походу (екскурсії, подорожі), характерною ознакою якого є певний порядок переміщення туристів по географічних точках". Крім того, там дано поняття "Туристична траса – маршрут, що затверджений і обладнаний належним чином".

В екскурсії – це переміщення екскурсантів від одного об'єкту до іншого. Маршрут знаходиться в прямій залежності від теми екскурсії та об'єктів показу.

До кожного екскурсійного маршруту ставляться дві головні вимоги: він повинен забезпечувати цілісність та логічну послідовність викладення матеріалу, а також мати зорову основу для розкриття теми.

Існує три принципи побудови маршруту:

•хронологічний,

•тематичний

•комплексний (хронолого-тематичний).

На практиці суворо виконати хронологічний принцип маршруту буває дуже важко, а іноді і зовсім неможливо через розкиданість об'єктів по місту. Але прагнути цього слід.

Прикладом хронологічної побудови можуть бути літературно-, художньо-біографічні екскурсії про життя і творчість видатних людей. За тематичним принципом будуються тематичні оглядові екскурсії "Літературна Одеса 1920-х років". Усі ж оглядові міські екскурсії в основному побудовані за тематико-хронологічним принципом. Послідовність викладення матеріалу по хронології в таких екскурсіях зберігається, як правило, тільки в підтемах.

Екскурсійний маршрут повинен бути складений компактно. Бажано, щоб переїзд від одного об'єкту до іншого не займав більше, ніж 10-15 хвилин, довгі інтервали слід чергувати з короткими. Намагатися не допускати повторних переїздів по одних і тих самих вулицях або повз одного і того ж самого об'єкту.

У піших екскурсіях інтервали між об'єктами повинні бути незначними: довгі переходи порушують ритм та сприйняття екскурсії, відволікають увагу екскурсантів. Раніше відмічалося, що екскурсійні об'єкти поділяються на основні та додаткові. Як правило, при показі основних об'єктів розкривається одна з підтем екскурсії. Біля кожного такого об'єкту передбачено вихід екскурсантів з автобусу. Але при цьому не слід зупиняти автобус, виводити з нього людей тільки для того, щоб сказати кілька слів про черговий об'єкт.

Після розробки маршруту слід неодмінно здійснити його об'їзд чи обхід. При цьому уточнити трасу руху, місцезнаходження об'єктів на вулицях та площах, під'їзди до них чи місць стоянок, вибрати основні та резервні точки показу і т. ін. Під час об'їзду чи обходу проводиться хронометраж часу переїзду (переходу) від об'єкта до об'єкта, визначається кілометраж для підведення точних розрахунків часу екскурсії. Від результатів хронометражу до маршруту можуть бути внесені необхідні зміни. Слід передбачити невеликий резерв часу (10-15 хв.), оскільки можливі затримки на дорогах.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. ACCESS. СТВОРЕННЯ ЗВІТІВ
3. ACCESS. СТВОРЕННЯ ФОРМ
4. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
5. II. Поняття соціального процесу.
6. IV. План навчального процесу.
7. Iзобаричний процес
8. Iзотермiчний процес
9. Iзохоричний процес
10. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
11. V Процес інтеріоризації забезпечують механізми ідентифікації, відчуження та порівняння.
12. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.

Переглядів: 5040