Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Постсинаптична частина.

Рис.14. Будова аксо-дендритного синапса.

Зверніть увагу на те, що в другому випадку потенціал дії «перескакує» через ізо­льовані області між перехватами, не викликаючи в них ніяких змін іонного складу. Потенціал дії вини­кає у вузлах нервового во­локна. Струм тече як всере­дині, так і зовні волокна між перехватами, при цьо­му зовнішній струм прохо­дить в позаклітинній рідині, яка омиває волокно.

М'яз.

Рис. 10. Різні типи нейронів залежно від ступеня розгалуженості їхніх відростків

і функціональної топографії (схема):

1— біполярні нейрони,

2 — кортикальні нейрони (великий мозок, мозочок, зорові частки),

3 — інтернейрони (вторинні сенсорні клітини з коротким аксоном),

4 — центральні ефекторні нейрони (мотонейрони, нейрони автономної нервової системи, гіпофізарні нейро­ни), 5 — периферичні ефекторні нейрони (ганглій автономної нервової системи, ганглій без­хребетних); по осі ординат — ступінь розгалуженості відростків окремого нейрона.

Будова та функції нейронів.Структурною одиницею нервової системи є нервова клітина, або нейрон. Форма нейронів різнома­нітна (рис. 10). Складається нейрон із тіла, або соми (діаметром від 2 до 100 мкм), коротких відростків — дендритів (довжиною до 300 мкм) і довгого відростка — аксона. Довжина останнього у людини може досягати 1 м. Діаметр аксона від 1 до 20 мкм (рис. 11). Поверхня тіла клітини і дендритів вкрита потовщення­ми (ґудзичками), які називаються синапсами (рис. 12). На тілі нейрона може бути до 5 тис. синапсів. Синапси — це місця кон­такту нейронів, через які відбувається передача нервових імпуль­сів від рецепторів або інших нейронів. Аксон, як правило, не утво­рює синаптичних контактів і по всій довжині, не рахуючи початко­вого сегменту, вкритий численними клітинами — сателітами, які утворюють неврилему. Крім цього, аксон може бути обгорнутий мієліновою оболонкою, яка утворена жироподібною речовиною. Ця оболонка через кожні 2 мм переривається, утворюючи так звані вузли нервового волокна (перехвати Ранв'є). Кінець аксона ді­литься на кілька гілочок, кожна з них у свою чергу поділяється на багато кінцевих (термінальних) волокон, які обвиваються навко­ло дендритів і тіл інших

 

нейронів, утворюючи з ними численні синапси. В середині нейронів знаходиться цитоплазма, де розміще­ні ядро і органоїди (мітохондрії, рибосоми, лізосоми, внутрішній сітчастий апарат (апарат Гольджі), нейрофібрили і тигроїдні тільця). Залежно від кількості довгих відростків, нейрони бувають уніполярні, біополярні і мультиполярні. За функцією нейрони ді­лять на аферентні, еферентні і проміжні. Аферентні нейрони несуть інформацію від рецепторів у центральну нервову систему, проміж­ні

передають нервові імпульси від однієї нервової клітини до іншої, здійснюючи їх попередній аналіз. Еферентні нейрони поси­лають імпульси до робочих органів.

Нейрони значно розрізняються і за своїми фізіологічними параметрами: величиною мембранного потенціалу, величиною і тривалістю потенціалу дії і слідових потенціалів та критичним рівнем деполяри­зації.

Рис. 11. Основні компоненти нейрона:

1 — ядро, 2 — ядерце, 3 — сателіт ядерця,

4 — дендрит, 5 — ендоплазматична сітка з гранулами РНК, 6 — синаптичне закін­чення,

7 — ніжка астроцита, 8 — гранули ДНД,

9 — ліпофусцин, 10 — внутрішній сітчастий апарат, 11 — мітохондрія, 12 — аксонний горбик, 13 — нейрофібрили, 14— аксон, 15 — мієлінова оболонка, 16 — ву­зол нервового волокна,

17 — ядро лемоцита (швановської клітини),

18 — лемоцит (гавановська клітина) в області нервово-м'язового синапса, 19 — ядро м'язової клітини, 20 — нервово-м'язовий синапс,

Нейроглія.До складу нер­вової тканини крім невронів входять також гліальні кліти­ни. За своєю будовою вони на­гадують нервові клітини, у них теж є тіло і велика кількість відростків, які, відходячи в різних напрямках, перепліта­ються між собою і утворюють густе сплетіння. В його петлях розташовані нервові клітини та їхні відростки.

За типом відростків і ря­дом інших ознак є кілька ти­пів гліальних клітин. Клітини з дуже великою кількістю від­ростків, які променями відхо­дять в усі боки, називають аст­роцитами, а гліальні клітини з порівняно невеликою кількістю відростків, що розгалужують­ся досить далеко — олігодендроцитами.

Кількість гліальних клітин приблизно в 10 разів більша за кількість невронів. Таким чином, нейроглія утворює основну масу мозкової речовини. Відростки гліальних клітин дуже щільно під­ходять до нервових клітин і до стінок

 

венозних судин. Все це дає підставу вважати, що гліальні клітини виконують не тільки опорну і захисну функції.

Рис 12. Мотонейрон. Фотографія моделі мотонейрона з початковими сегментами дендритів; видно синаптичні ґудзички.

 

Вони відіграють суттєву роль в транс­порті речовин із крові до нерво­вих клітин і виведенні продуктів обміну речовин із нервових клітин у кров. Є докази, що гліальні клітини виділяють речовини, які впли­вають на збудливість нервових елементів. Існують припущення, що нейроглія бере участь у формуванні тривалих слідових процесів у центральній нервовій системі.

 

Рис. 13. Механізм роз­повсюдження потенціалу дії в обох напрямах від подразнюючого електро­да в немієліновому во­локні (А) і сальтаторне проведення в мієліново­му нервовому волокні (Б).

 

Нервові волокна.Периферичні відростки нервових клітин, або нервові волокна, зверху вкриті оболонкою, а всередині мають осьо­вий циліндр, в якому знаходяться нейрофібрили. Нейрофібрили в свою чергу складаються з трубочок: нейротубулів(діаметром до 30 нм) і нейрофіламентів (до 10 нм), по яких транспортуються до іннервованих тканин речовини, що утворюються в клітинах. Нерво­ві волокна, які не втратили зв'язку з тілами клітини, здатні до відновлення (регенерації). Збудження по нервових волокнах про­водиться ізольовано і в обидва напрямки від місця його виникнен­ня. По волокнах, що не мають мієлінової оболонки (немієлінове нервове волокно), збудження приводиться за рахунок електричних струмів, що виникають між збудженими і незбудженими ділянка­ми мембрани (див. рис. 18), а по мієлінізованих волокнах збуджен­ня передається тільки через вузли нервового волокна (рис. 13). При цьому збудження одночасно передається через 2 ... 3

 

вузла, що знач­но підвищує швидкість і надійність його передачі в порівнянні з немієліновими нервовими волокнами,

З функціональної точки зору нервові волокна характеризуються високою збудливістю, лабільністю і відносною нестомлюваністю.

Враховуючи будову, швидкість проведення збудження і трива­лість фаз потенціалу дії, нервові волокна ділять на три групи.

Гру­па А — товсті (4 ... 20 мкм), мієлінізовані волокна з великою швид­кістю проведення збудження (до 120 м/с).

Група В—деякі мієліні­зовані волокна автономної нервової системи (діаметром 1 ... 3 мкм і швидкістю проведення збудження 3 ... 14 м/с).

Група С — тонкі немієлінові волокна діаметром 0,5 мкм і малою швидкістю проведення збуд­ження.

Будова та механізм передачі збудження в синапсах.

1-пресинаптична частина; 2-синаптична щілина;

Місця, в яких збудження з однієї нервової клітини передається на другу, називають синапсами. Синапс складається з пресинаптичної і постсинаптичної частин, між якими лежить синаптична щілина (рис. 14). До пресинап­тичної частини відноситься кінцева гілочка аксона, яка поблизу місця контакту втрачає мієлінову оболонку і розширюється, утворюючи синаптичний ґудзичок. У синаптичному ґудзичку знаходяться міхурці (везікули), наповнені хімічною речовиною – медіатором, а також мітохондрії і рибосоми. Синаптична щілина має ширину 12-30 нм. Постсинаптична частина утворена мембраною тіла клітини або її відростків,на якій розміщується потовщення – постсинаптична мембрана товщиною 5 нм і довжиною 150…450 мкм. Залежно від місця контакту аксона з частинами нервової клітини розрізняють аксо- соматичні, аксо-дендритні, аксо-аксональні і дендро-дендритні синапси (рис..15). Синапси, що утворені закінченням аксона і м’язом, носять назву нервово-м’язових синапсів, або кінцевих пластинок.

Рис.15 Основні види синапсів:

А-аксо-соматичні синапси з різною структурою мембрани, Б- аксо-дендритні синапси з різною структурою мембрани (1-3), синапс на шипикові дендриту (4), В- аксо-аксональні синапси:


Читайте також:

  1. II частина.
  2. III. Практична частина.
  3. Заключна частина.
  4. Заключна частина.
  5. Заключна частина.
  6. Заключна частина.
  7. Заключна частина.
  8. Заключна частина.
  9. І. Організаційно-вступна частина.
  10. ІІ частина.
  11. Постсинаптична мембрана




Переглядів: 1631

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Нейрон. Нейроглія. Класифікація нейронів. Синаптичні контакти в центральній нервовій системі. Механізм синаптичної передачі імпульсів. | Поняття про гальмування в центральній нервовій системі. Види та механізми гальмування. Класифікація рефлексів. Види рефлекторних дуг.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.