Заключна частина.

ВСТУП

За останні роки пенітенціарна система України зазнала суттєвих змін і, головне, вона стала значно гуманнішою. Сьогодні наша держава дотримується принципів Загальної Декларації прав людини, умов утримання ув`язнених та засуджених, які прийняті світовою спільнотою і Радою Європи.

Поруч з цим слід визнати, що проблем, які потребують свого рішення, ще багато. Як приклад, можна надати відоме висловлення про те, що рівень культури держави визначається його відношенням до дітей, старих, хворих та засуджених. Якщо щиро казати, то наша держава ще далека від такого рівню культури, що можна пояснити цілою низкою суттєвих факторів.

Змінювати ці фактори у позитивну сторону прийдеться перш за все вам, випускникам нашого коледжу, майбутнім співробітникам пенітенціарної системи України, і від вас, вашого світогляду, вашої людяності, освіти, фахової підготовки буде багато в чому залежати рівень розвитку нашої системи.

Засвоєння питань даної теми має не тільки пізнавальне, але й велике практичне значення. Начальники соціально-психологічних відділень, оперативні співробітники у процесі виконання своїх функціональних обов`язків повинні знати перш за все систему органів виконання покарань, які поруч з іншими органами ведуть боротьбу зі злочинністю в нашій державі, крім того їм необхідно також знати види виправних установ, органів виконання покарання та завдання, які стоять перед ними. Для того , щоб їх вирішувати на рівні сьогодення, співробітникам пенітенціарної системи необхідно правильно і ефективно планувати свою роботу, вміти налагодити тісний взаємозв`язок з іншими державними органами і установами, які ведуть боротьбу із злочинністю.

1. Поняття виконання (відбування) покарання.

Сутністю покарання, як особливої форми державного примусу, є кара. Тому під виконанням покарання потрібно розуміти врегульова­ний нормами кримінально-виконавчого права порядок застосування кари — комплексу обмежень прав і свобод засудженого.

Діюче кримінально-виконавче законодавство (ст. 1КВК) для по­значання реалізації кари поряд з терміном "виконання" вживає тер­мін "відбування" покарання. Вказані терміни відображають єдиний процес здійснення карального впливу на засуджених, але звернені вони до різних суб'єктів і учасників кримінально-виконавчих право­відносин.

Термін "виконання" покарання звернений до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов'язані реалізувати весь комплекс правообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забез­печити здійснення наданих засудженим прав і виконання ними по­кладених на них обов'язків протягом усього строку, встановленого вироком суду.

Термін "відбування" покарання звернений до засу­джених, які повинні на підставі вироку суду відповідно до приписів, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати покладені на них обов'язки, утримуватися від дій, заборонених нор­мами права.

В даній темі буде розглянуто систему органів та установ виконання кримінальних прокарань як тих, що відносяться до Державної кримінально – виконавчої служби, так і тих, що відносяться до інших органів держави.

Реалізація державного примусу в його найгострішій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюють­ся спеціалізовані установи і органи.

Так, виконання позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі покладається на кримінально - виконавчі установи Дер­жавного департаменту з питань виконання покарань. Виконання по­карання військовослужбовців у вигляді направлення до дисциплі­нарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Зброй­них Сил України. Особливі органи (кримінально-виконавчі інспек­ції) утворюються також для виконання покарання у вигляді виправних робіт при Державному департаменті з питань виконання покарань. На них же покладено контроль за виконанням таких кри­мінальних покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та громадських робіт. Для нововведених покарань у виді обмеження волі і арешту створюються відповід­но кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) та арештні дома.

Установи і органи виконання покарань утворюють у своїй сукупності кримінально-виконавчу систему, діяльність якої регулюється Кримінально-виконавчим кодексом та іншими нормативними актами.

На побудову системи установ і органів виконання покарань чи­нять вплив різні соціально-економічні, політичні та духовні фактори.

Серед них — демографічні, кримінально-правові та кримінально-виконавчі характеристики засуджених.

Так, відповідно до норм міжнародних актів діючого кримінально-виконавчого законодавства у виправних установах реалізується принцип роздільного тримання засуджених залежно від статі, віку, громадянства, харак­теру та степеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, злочинної діяльності в минулому і строку призначеного покарання. Визнається необхідним ізольоване від інших засуджених і одночасно роздільне тримання деяких категорій засуджених (наприклад, злісних поруш­ників режиму).

Внаслідок цього, з одного боку, утворюються кримінально – виконавчі установи різних рівнів безпеки, а з другого — у кримінально – виконавчих установах одного рівня безпеки роздільно відбувають покарання різні категорії засуджених. Це дозволяє дифе­ренціювати карально-виховний процес у місцях позбавлення волі, підходити до виконання покарання і виправлення злочинця з урахуванням тяжкості й характеру вчиненого злочину, ступеня суспільної небезпеки особи злочинця, динаміки її зміни під час відбування по­карання.

Відбування покарання у виді позбавлення волі полягає згідно із статтею 63 КК в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Види таких установ передбачаються главою 3 КВК (стаття 11).

Кримінально – виконавче законодавство України передбачає такі види установ та органів виконання покарань

Види органів і установ виконання покарань (ст. 11 КВК).

Органами виконання покарань є: Державний департамент України з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.

Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії).

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (далі - виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (далі - виправні колонії).

Виправні колонії поділяються на колонії мінімального рівня безпеки, середнього рівня безпеки, максимального рівня безпеки.

Колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

У межах повноважень, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, кримінально-виконавчі установи і виховні колонії організовуються і ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України.