Системно-сенергетичний підхід до осмислення глобалізації.

Традиційні культури, на думку більшості дослідників, ніколи не ставили за мету перетворення світу, забезпечення влади людини над природою. В техногенних культурах подібне розуміння домінує і поширюється не лише на природні, а й соціальні об’єкти, які стають предметами соціальних технологій. Техногенний тип розвитку значно більше, ніж традиціоналістський, уніфікує суспільне життя. Наука, освіта, технологічний прогрес і зростання ринку породжують нове мислення і спосіб життя, перетворюючи традиційні культури. Процес глобалізації виступає результатом експансії техногенної цивілізації в різні регіони світу.

Без сумніву, техногенна цивілізація дала людству безліч благ і досягнень. Водночас саме техногенною цивілізацією у другій половині ХХ ст. породжені глобальні кризи (екологічна, антропологічна тощо), подальше загострення яких може призвести до самознищення людства. Вихід з кризового стану дедалі більше вимагатиме радикальних змін низки базових цінностей техногенної цивілізації, насамперед тих, що стосуються ставлення людини до природи, ідеалів панування, які орієнтовані на силове перетворення об’єктів тощо. В свою чергу, трансформація базових цінностей відповідає змінам фундаментальних стратегій цивілізаційного розвитку. Тому можливо говорити про новий, третій (щодо традиціоналістського і техногенного) тип цивілізаційного розвитку. Передумови формування нових цінностей виникають у багатьох сферах сучасного культурного процесу – філософії, мистецтві, релігіях, нових стратегіях науково-технічного розвитку (екологічна етика, етика ненасильства, ненасильницького регулювання складних, людиновимірних систем у техніці, пошуку нових типів філософського дискурсу, які б ослабили жорстку опозицію суб’єкта і об’єкта тощо).

Проблеми, які виникли перед людством у ХХІ ст., мають загальноцивілізаційний характер. Глобалізаційний процес, що перебуває в стадії інтенсивного становлення, за відсутності чітко відпрацьованих методів його вивчення, досить складно „піддається” дослідженню й осмисленню, а тим більше прогнозуванню. Одні й ті ж економічні, соціальні, політичні явища і факти в процесі дискурсу набувають не лише різних, а й нерідко зовсім протилежних оцінок і тлумачень. Незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених процесу глобалізації, він залишається недостатньо вивченим і як реальність, і як концепт. Причиною цього, на нашу думку, є відсутність єдиного підходу в застосуванні методологічних принципів дослідження процесу глобалізації.

У дослідженні глобалістської проблематики, як попередньо відмічалося, виділяють три основні підходи: 1) гіперглобалістів, які вважають, що глобалізація становить якісно нову добу розвитку людства, і цілковито підпорядковується функціонуванню планетарної мегасистеми, насамперед дисципліні світового ринку; 2) скептиків, які стверджують, що глобалізація – це переважно міф і що відповідні процеси, маючи глибоке історичне коріння, є розгортанням давніх тенденцій, які накладаються на розвиток окремих націй-держав, а не визначають останні; 3) трансформаціоністів, на думку яких нині світ дійсно переживає якісні перетворення на глобальному рівні, але останні міцно закорінені в минулому і в цілому не нівелюють національно-державне розмаїття соціокультурних та економічних форм, маючи своїм зворотним боком посилення регіоналізації, що здійснюється переважно на цивілізаційному грунті.

Вагомий внесок у дослідженні окресленої тематики, запровадження підходів та оцінок, визначення сутності глобалізаційних процесів належить вітчизняним та зарубіжним ученим Н. Ареф’євій, О. Астаф’євій, Е. Барковій О. Білорусу, Д. Лук’яненку, Ю. Пахомову, Ю. Павленку, С. Кримському, А Урсулу, А. Романовичу, М. Шепєлєву та ін. Водночас суттєві світові зміни, насамперед соціально-політичного, соціокультурного, економічного характеру, дають підстави для подальшого її обговорення.

Жодна з трьох зазначених шкіл безпосередньо не відображає традиційні ідеологічні позиції чи світогляди. У таборі гіперглобалістів неоліберальні тлумачення глобалізації можуть існувати поряд із марксистськими оцінками, серед скептиків подібні концепції та висновки щодо характеру сучасної глобалізації поділяють як радикали, так і консерватори. Показовими тут можуть бути погляди щодо ролі та значення держави, основ ринкової економіки тощо.

Глобалізація – складний, багатовимірний процес розвитку людства, який охоплює всі сфери людської діяльності. Серед науковців і політиків він ще не набув остаточного і завершеного тлумачення. Залежно від власного бачення і оцінки фундаментальних процесів, які відбуваються, кожен тлумачить їх по-своєму: як безмежні можливості і перспективи відкриті перед людством; інформаційною революцією; об’єктивний процес розвитку людства; історичну перемогу принципів ліберальної демократії; віртуальну реальність тощо. Однак, сутність глобалізації і головна її тенденція розвитку – це формування цілісного світу, глобального людського співтовариства, нового типу цивілізації.

Контури такого глобального людського співтовариства лише формуються, і його становлення є справою ХХІ століття. Нинішній етап глобалізації відрізняється від попередніх не лише кількісними, а й якісними характеристиками: швидкими темпами формується глобальна інформаційна мережа, а відповідно інформаційне суспільство, як на національному так і на глобальному рівні; відбувається розширення глобальної економіки, лібералізація ринку, миттєве переміщення капіталів; знання перетворюються на базовий елемент суспільного розвитку на шляху до «економіки знань», а інтелект не лише реформує відносини власності, а й набуває ціннісних переваг у свідомості людей. Сутнісною ознакою сучасного етапу глобалізації є нова якість взаємозалежностей, в яких глобальні зв’язки дедалі більше переважають над локально-національними. Глобальність є головною ознакою суспільства, що визначається суперечностями, ризиками, загрозами тощо.

Економічна сфера є важливою сферою процесу глобалізації, але далеко не вичерпує його. До того ж міжнародний, міжцивілізаційний, міжорганізаційний діалог на тему майбутнього напряму економічної й соціальної політики в контексті глобалізму ще далекий до завершення. Універсалізація ідей „ринкового фундаменталізму” входить у суперечність з імперативами сучасності, що переконливо підтверджується системною фінансово-економічною кризою. Глобалізації, яка ґрунтується на економічній логіці ринку, повинна бути протиставлена нова глобалізація з принципами впровадження економіки знань у світове суспільство. Ключовими конструкторами тієї мови, якою ведеться обговорення світових змін і якою успішно оперують у світовому оточенні, є також наддержавні та міжнародні НУО. „Глобалізація з людським обличчям” може розвиватися лише на основі концепції, в якій людина визнається метою поступу і яка враховує інтереси не лише передових, розвинених країн (золотого мільярду), а й країн, які розвиваються.

Підтвердженням того, що часи, дійсно, змінюються, є гостра критика старих і пошук нових, більш справедливих „правил гри” на міжнародній арені. Багатополярний світ, структура якого лише зароджується, потребує справедливих і зрозумілих презумпцій для всіх суб’єктів глобалізаційних відносин. На тлі зростаючої демократизації світу дедалі гучніше лунає голос „мовчазної більшості”, яка перебуває в глобалізаційному процесі далеко не на рівних умовах з іншими, активізуються виступи альтерглобалістів, вимоги яких вже не варто залишати поза увагою. На наших очах відбувається перерозподіл функцій та ролей між національними державами і міжнародними організаціями. Однак досяжне для огляду майбутнє, на нашу думку, не уявляється без активної ролі держави, хоча, очевидно, її функції надалі змінюватимуться.

„Глобальне село” є таким планетарним утворенням, соціокультурним середовищем, де одночасно присутні всі часи і простори. Це відбулося завдяки розвитку космічної техніки, Інтернету, телекомунікаційних технологій і цифрових систем. Світ замкнувся географічно, економічно, політично, інформаційно, але ще не став єдиним цілісним простором. Рано чи пізно це відбудеться. Логічно передбачити, що для цього він має замкнутися з усіх головних параметрів: цивілізаційно (юридично), ідеологічно, соціокультурно, гуманітарно, морально. Нині ж для вирішення нагальних глобальних проблем важливо розуміти світ як систему „людина-суспільство-природа”, що не лише склалася й постійно функціонує, а й має межі власного існування. Якщо своєчасно не реагувати на конфлікти і кризи сучасності, це може призвести людство до глобальної катастрофи.

Глобалізація – це не лише економічний і науково-технічний процес, а й одночасно цивілізаційний, що має власні соціокультурні основи і виміри. У сучасному світі - це головний політичний і культурний процес. Якщо єдність, однотипність (уніфікація) норм, стимулів і способів дії та поведінки може забезпечити мету економічного і технологічного прогресу, то в духовній і культурній сферах цього не відбувається. Водночас без останніх глобальний світ існувати не може, і дані чинники не отримали належної оцінки науковців. У сучасних умовах успіху досягли країни, які знайшли оптимальні форми поєднання власної, традиційної соціокультурної системи з найновішими продуктивними досягненнями у науково-технічній сфері.

Глобалізацію слід розглядати як процес гібридизації, який дає початок глобальній мішанині. Гібридизація культури відбувається лише до певної межі й завжди залишає місце для національного, іншого, не характерного для всіх. Відтак багатоманітність, нетотожність національних культур, традицій і цінностей є законом і принципом соціокультурної сфери. Основою нового типу цивілізаційного розвитку мають стати цінності, які дадуть можливість забезпечити діалог культур, їх взаємне збагачення і міжцивілізаційний синтез. Як швидко людство зможе виробити такі цінності й наскільки економіка та політика зможуть вписатися в загальний конструкт формування нових універсалій, символів і цінностей, – покаже час.

Мозаїка картини світу кожної культури є неповторною й унікальною, тому немає однакових культур і суспільств. У сучасних умовах кожна культура і кожен етнос розробляють власні способи і формують власні темпи входження в глобальні процеси при збереженні як загально соціального, так і специфічно локального культурного розмаїття. Водночас помітним у мультикультурному середовищі є вплив західних цінностей раціоналізму, індивідуалізму, рівності, ефективності тощо. Негативним аспектом глобалізації є постійна загроза втрати етносом власної культурної самобутності. Збереження культурної самобутності в сучасному суспільстві розцінюється як найвище досягнення цивілізації. Проте власна ідентифікація, визнання національної ідентичності потребує постійних зусиль. Важливим завданням є вирішення проблеми адаптації до ситуації відкритості та інноваційної активності, оскільки рано чи пізно всі народи або культури виявляться задіяними в глобальному інформаційно-технологічному потоці.

Поширення однакових культурних зразків у всьому світі, міграція населення, відкритість кордонів для культурного впливу і розширення культурного спілкування змушують науковців і політиків не лише обговорювати процес глобалізації сучасної культури, а й дати відповідь на низку гострих питань щодо збереження культурної спадщини нації, розвитку державної мови, співіснування різних мов у межах національної держави тощо. Соціальна і культурна політика набувають неабиякого значення не лише для високоцивілізованих, а й усіх без винятку країн і народів.

При концептуалізації зазначених процесів та явищ, які відбуваються в середовищі нових глобальних реалій і нової картини світу, обов’язково слід враховувати суперечності глобалізації, екологічну, демографічну, системну економічну кризу, посилення взаємозалежності країн і народів, небезпеку ідеологізації і політизації таких багатовимірних і складних явищ, як сучасні глобальні трансформації тощо. Досі такого комплексного дослідження з урахуванням відомих факторів і процесів, до того ж без надання переваг окремим із них, науковцям сформувати не вдалося.

Результати аналізу та прогнозування складних, багатоаспектних і різнорівневих процесів глобалізації залежать від застосування адекватних методів досліджень. Серед них традиційні для будь-якого наукового дослідження методи (аналіз і синтез, індукція і дедукція, математичне моделювання тощо), комплекс постнекласичних системно-синергетичних методів, які дають змогу врахувати такі особливості, як складність, відкритість, нестабільність систем, які перебувають під впливом глобалізації, методи філософського аналізу тощо. Через вихідні параметри і обрані дослідниками методи до процесу пізнання вносяться ціннісно-світоглядні ідеї, які впливають на тлумачення процесу глобалізації. Це є причиною того, що при науковому аналізі будь-якого процесу, в тому числі глобалізаційного, дослідники, керуючись різними ціннісно-світоглядними параметрами, приходять до різних результатів. Більше того, як зазначалося вище, одні й ті ж факти і процеси оцінюють по-різному, що нерідко призводить до альтернативних концепцій, і зокрема щодо глобалізації. Недоліком більшості сучасних сценаріїв майбутнього глобального світу є їх ціннісно-світоглядна упередженість, що призводить до переоцінки одних факторів (економічних, політичних) і недооцінки інших (соціальних, культурних).

Найчастіше дослідники використовують лінійно-прогресистські методи, в яких емпіричне домінує над теоретичним. На основі лінійно-прогресистської моделі глобалізації написані праці багатьох сучасних політиків, соціологів, політологів. Це не випадково, позаяк за подібною методологією стоять не лише історичні традиції і природне прагнення до екстраполяції сучасних тенденцій на майбутнє, а й, що не менш важливо, ідеологічна зацікавленість авторів індустріально розвинених країн у збереженні цінностей техногенної цивілізації, відстоюванні глобальних проектів „вестернізації”, „американізації”, „японізації”, насамперед у трьох сферах - фінансовій, військово-політичній, інформаційній. Принциповим недоліком подібної методологічної систематики є те, що вона вважає другорядними і не порушує питання про сутність глобалізації, її базові цінності й детермінанти, нехтує проблемою пошуку нових глобальних ідеалів, недооцінює глобальні проблеми сучасного світу. Як результат - складна, відкрита і нелінійна глобальна реальність подається в спрощеній формі, що функціонує за законами лінійності.

Слід погодитися з позицією тих дослідників, які вважають, що тлумачення глобальних процесів як лінійних не відповідає дійсності,оскільки не враховується відкритість соціокультурних процесів, нелінійний характер взаємодії провідних підсистем, глобалізаційного цілого (економіки і політики, економіки і моральних цінностей тощо). Тому системно-синергетичний метод дослідження процесу глобалізації, який враховує його відкритість і нелінійність, більш адекватний суті даного явища.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Культурологічний та цивілізаційний підходи до дослідження глобалізаційних процесів	\|	Тенденції глобалізації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.