З історії астрономії

Існує легенда, начебто Микола Коперник протягом життя жодного разу не бачив планету Меркурій, яка постійно ховається в променях Сонця. Дійсно, у безсмертній праці Коперника «Про обертання небесних сфер» не згадано жодного спостереження Меркурія ним особисто. У своїх розрахунках руху Меркурія Коперник використовує спостереження Птолемея, його сучасника Теона, а також спостереження Б. Вольтера та I. Шонера, виконані в Нюрнберзі в 1491-1504 pp. Однак говорячи про труднощі вивчення Меркурія на широті Кракова, Коперник зауважує: «... усе-таки можна впіймати і його, якщо тільки взятися за це із дещо більшою хитрістю».

У південних широтах побачити цю планету легше, ніж у північних. Складність у тому, що Меркурій не віддаляється від денного світила більше, ніж на 28° . Його регулярно видно то як вечірню зорю, доступну спостереженням лише в перші дві години після заходу Сонця, то як ранкову — за дві години до світанку. А між появами планети на заході і на сході минає від 106 до 130 днів; помітну різницю пояснюють значною видовженістю орбіти Меркурія (е = 0,21).

1761 року очікували рідкісне небесне явище: проходження Венери перед диском Сонця. Багато астрономів готувалися до цієї події і навіть споряджали експедиції в далекі краї для спостережень. Адже якщо спостерігати моменти заступання Венери на сонячний диск і сходження з його з різних, віддалених один від одного пунктів Землі, можна обчислити відстань від Землі до Сонця (а. о.), що входить у багато формул небесної механіки.

Готувалися до спостережень і російські астрономи, їхнім організатором був М.В. Ломоносов. Він направив 2 експедиції до Сибіру: в Іркутськ (під керівництвом Н.І. Попова) і в Селенгінськ (на чолі із С. Я. Румовським), організував спостереження в Петербурзі, на університетській обсерваторії, а сам вирішив спостерігати це явище вдома в невелику трубу. Коли чорний диск Венери сходив із сонячного диска, Ломоносов помітив, що тонка дуга на краю Сонця зігнулася, ніби піднята диском Венери, й утворився яскравий виступ — «пупир», який лопнув, після чого диск Венери злився з темним тлом неба. Це явище вже у XX ст. дістало назву «явище Ломоносова»: припустивши, з чого складається атмосфера Венери, Ломоносов, підсумував своє дослідження так:

«За цими примітками пан радник Ломоносов вважає, що планета Венера оточена знатною повітряною атмосферою, такою (аби не більшою), яку обливає біля нашої кулі земна».

Ломоносов опублікував свою працю російською і німецькою мовами, але вона залишилася непоміченою, і в 90-х роках XVII ст. Вільям Гершель і німецький астроном Йоганн Шретер удруге «відкрили» атмосферу Венери. Зусиллями радянських астрономів пріоритет Лошоносова було відновлено у 50-х роках XX ст.

Видимий рух небесних світил складається з:

• переміщення спостерігача по поверхні Землі;

• обертання Землі навколо Сонця;

• власних рухів небесних тіл.

Для точних розрахунків вчені враховують рух Сонячної системи відносно найближчих зір, обертання її навколо центра Галактики і рух власне Галактики.

Синодичним періодом планети S називається проміжок часу між повтореннями її однакових конфігурацій.

Швидкість руху планет тим більше, чим вони ближче до Сонця. Тому після протистояння Земля починає обганяти ті планети, які розташовані далі від Сонця. 3 часом знову відбудеться протистояння, оскільки Земля обганяє планету на повний оберт.

Сидеричний період Т — це час, за який планета здійснює один оберт навколо Сонця по відношенню до далеких зір.

Між синодичним (S, в добах) і сидеричним (Т, в добах) періодами існує співвідношення.

Для планет, що знаходяться між Сонцем і Землею (нижніх) беремо «+», а для верхніх – «-».

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конфігурації зовнішніх планет.	\|	Максимальна кількість затемнень за рік – 7 (5С+2М або 4С+3М).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.