• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Система показників розвитку міжнародної торгівлі

ЛЕКЦІЯ 2. РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПОКАЗНИКІВ

Інструменти оцінки ефективності міжнародної торгівлі. Основні показники розвитку міжнародної торгівлі: зміст і методика розрахунку. Обсягові (абсолютні) індикатори міжнародної торгівлі, результуючі показники зовнішньої торгівлі, структурні показники, показники інтенсивності, ефективності, динаміки та зіставлення зовнішньої торгівлі. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі. Аналіз структури міжнародної торгівлі. Структура і динаміка міжнародної торгівлі. Товарна і географічна структури міжнародної торгівлі, їх динаміка. Товарна і географічна структури зовнішньої торгівлі України, їх динаміка в кінці XX – на початку XXI ст.

План

1. Особливості сучасного розвитку міжнародної торгівлі

2. Система показників розвитку міжнародної торгівлі.

Теми рефератів

1. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі товарами (обсяги, товарна, географічна структура та ін.).

2. Сучасні тенденції розвитку міжнародної торгівлі послугами (обсяги, видова, географічна структура та ін.).

Сукупність показників розвитку міжнародної торгівлі можна поділити на сім груп: обсягові (абсолютні); результуючі; структурні; інтенсивності; ефективності; динаміки; зіставлення (рис. 1).

1. Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група ОБСЯГОВИХ ІНДИКАТОРІВ, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

1.1. Експорт (від. лат. exportare – вивозити) – вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і прав на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватись продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам, організаціям та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон.

Рисунок 1 – Система показників розвитку міжнародної торгівлі

Обсяги вивезення товарів, робіт, послуг і результатів інтелектуальної діяльності характеризує показник «експорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, як правило, рік. Експорт вимірюється і натуральними одиницями, коли йдеться про однорідні, порівнянні товари (вугілля, нафта, газ).

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт – це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та перероблених на митній території; перероблених під митним контролем;

3) реекспорт – вивезення (експорт) товарів раніше ввезених, але не перероблених у країні (з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів тощо); з територій вільних зон; з приписних складів.

За 2011 р. обсяг світового експорту становив майже 17,9 трлн. дол. (17939,399 млрд дол.) При цьому майже 35 % світового імпорту припадає на п’ять країн. Найбільшими країнами–експортерами товарів і послуг на світовому ринку за 2011 рік є Китай, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Нідерланди Франція, Південна Корея, Італія, Росія, та Бельгія (табл. 2).

Таблиця 2 – Рейтинг країн-лідерів світового експорту

1.2. Імпорт (від лат. importare – ввозити) – ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про зворотне вивезення. Цей процес характеризує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одиницях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

За визначенням статистичної комісії ООН, імпорт – це ввезення до країни товарів:

1) іноземного походження з країни-виробника або країни-посередника з метою кінцевого споживання чи переробки для вивезення або для кінцевого споживання;

2) для переробки під митним контролем;

3) з територій вільних зон і приписних складів;

4) реімпорт – ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених.

За 2011 р. обсяг світового імпорту становив майже 17.9 трлн. дол. (17952,9 млрд. дол.) При цьому майже 38 % світового імпорту припадає на п’ять країн табл. 3.

Таблиця 3 – Рейтинг країн-лідерів світового імпорту

Згідно з торговельною традицією, країною експорту вважається країна походження товару, а країною імпорту – країна призначення товару.

Країною походження товарів може бути:

¾ країна виробництва;

¾ країна відвантаження;

¾ країна продажу.

Країною призначення товарів може бути:

¾ країна споживання;

¾ країна поставки;

¾ країна купівлі.

Статистична комісія ООН рекомендує при обліку країн-контрагентів користуватися методом «країна виробництва – країна споживання», а якщо це неможливо, то методом «відвантаження – поставка». Ця концепція ґрунтується на тому, що абсолютна більшість вантажів у міжнародній торгівлі відвантажується з тих країн, де вони виробляються, до тих, де вони споживатимуться.

Використання методу «країна виробництва – країна споживання» дозволяє виявляти та аналізувати спеціалізацію країн на виробництві та споживанні певних товарів і товарних груп. Країна-виробник – та, де товар виробляється або суттєво переробляється, але при великій кількості країн, що беруть участь у виробництві продукту, країною виробництва вважається країна кінцевої (останньої) переробки продукту; за часткової участі країн – країна, що внесла найбільшу частку у вартість продукту. Країною-споживачем є та, де продукт споживається відповідно до його споживацьких властивостей.

Під країною поставки (відвантаження) розуміється перша країна, до якої товар було відвантажено, навіть якщо під час транспортування мали місце перевантаження товару, його складування, перефасування, пересортування, але без здійснення комерційних угод стосовно до цих товарів.

За прямої торгівлі країна походження може бути одночасно країною виробництва, продажу та відвантаження, а країна призначення – країною купівлі, поставки та споживання. При складних посередницьких схемах країною походження є країна продажу, а країною призначення – країна купівлі. При цьому товар може багаторазово перепродаватися.

Кожна країна має фізичну територію, розмір якої і кордони фіксуються у відповідних міжнародних документах, а також митну територію, на якій контроль за ввезенням товарів здійснює єдина державна митна установа. Проте існують випадки незбігу митної території з територією власне країни:

¾ у разі утворення між двома або більше країнами митного союзу (зони), тобто міждержавного формування, в межах якого значно знижені тарифи на пересування товарів і встановлено спільний митний тариф, що забезпечує однакові для всіх членів утвореної зони умови прийому товарів з інших держав;

¾ у випадках, коли встановлення митного контролю на прикордонній території є неможливим або незручним через географічні причини;

¾ за існування в країні вільних зон.

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.

Митний контроль – це процес здійснення митними органами необхідних дій, спрямованих на дотримання учасниками зовнішньоторговельної діяльності встановлених законів і правил, які регулюють порядок ввезення, вивезення або транзиту вантажів, транспортних засобів, валюти та валютних цінностей.

Вільною зоною вважається будь-яка спеціальна зона (морський порт, аеропорт, склад тощо), теоретично винесена за межі митної території держави. Вільні зони відомі ще під назвами «порто-франко», «вільні склади», «вільні порти», «зони вільної торгівлі» та «зони міжнародної торгівлі». На сьогодні в світі нараховується приблизно 300 вільних зон, у т. ч. в США понад 150, хоча американські фахівці і зазначають, що останнім часом у зв’язку із зменшенням тарифів кількість вільних зон та їх значення помітно знизилися.

Кожна вільна зона діє на підставі статуту, що затверджений відповідними державними органами і передбачає механізм дії зони, перелік конкретних дозволених операцій з товарами, права та обов’язки імпортерів та експортерів. Загалом усі операції на території вільних зон можна поділити на три групи:

¾ операції зі стимулювання національного виробництва, особливо експортного, що здійснюються шляхом надання пільг при імпортуванні (зниження сум страхування на товари, розміщені в зоні; необов’язковість оплати мита і податків одразу після прибуття товару; можливість зберігання товару в зоні певний час та вивозу партіями необхідних розмірів; можливість підготовки сировини, товарів для подальшої переробки, а іноді і зменшення ввізного мита за рахунок зміни товарної позиції тощо);

¾ операції зі стимулювання реекспорту, що ґрунтуються на дозволі національним фірмам імпортувати основні частини, агрегати, складові продукції, а кінцевий продукт виробляти на території вільної зони з подальшим його експортом без сплати мита і податків;

¾ операції з поліпшення задоволення потреб внутрішнього ринку (у вільній зоні товар може бути вироблений, зібраний, перевірений, полагоджений, відібраний, перемаркірований, перепакований, очищений, змішаний, оброблений, відкладений тощо).

Відсутністю ввізного мита і податків, а також можливістю здійснення ряду операцій на території вільних зон широко користуються азіатські компанії, які при експортуванні товару до певної країни повністю використовують можливості вільних зон щодо дешевого ввезення комплектуючих та збірки на місці готового виробу. Здійснення зовнішньоторговельних операцій через вільні зони дає певні переваги в економії накладних витрат як експортерам, так й імпортерам. Крім використання механізму реекспорту, імпортер чи експортер може відремонтувати пошкоджений товар, перемаркувати його, а імпортер має змогу оглянути товар, провести випробування (заміри), отримати необхідні зразки, підготувати товар для продажу в роздрібній мережі.

Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є те, що у вартість товарного як експорту, так і імпорту, як правило, входять: вартість поставок комплектного обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги.

До складу товарного експорту та імпорту не включаються:

¾ поставки, що здійснюються на безоплатній основі (гуманітарна допомога, дари тощо);

¾ товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду технічної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організацій;

¾ вартість транзитних товарів;

¾ особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру.

1.3. Зовнішньоторговельний обіг – сума вартості експорту та імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І,

де ЗТО – зовнішньоторговельний обіг;

Е – обсяг експорту (у вартісних одиницях);

І – обсяг імпорту (у вартісних одиницях).

Рисунок 1 – Динаміка зовнішньої торгівлі України, млн. дол. США.

Світовий товарообіг – сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3–6 %) за вартість імпорту на суму фрахту (плата за перевезення вантажу судном) внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOВ < CIF).

1.4. Генеральна (загальна) торгівля – прийняте у міжнародній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

ГТ = Е + І + Т,

де ГТ – генеральна (загальна) торгівля;

Е – вартість експорту;

І – вартість імпорту;

Т – вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.

У міжнародній торгівлі транзит умовно поділяють на два види: прямий та непрямий. Прямий транзит – це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої без складування. Товари прямого транзиту в підсумки зовнішньої торгівлі не включаються, але обліковуються:

¾ за видами транспортних засобів;

¾ за кількістю перевезеного вантажу;

¾ за країнами відправлення та призначення.

Непрямий транзит – це провезення товарів однієї країни до іншої через територію третьої з розміщенням їх на митних складах. Він обліковується як реекспорт та включається до загального імпорту та експорту.

Транзит вантажів як пересування товарів під митним контролем між країнами, в т.ч. через територію іноземних держав, здійснюється на основі багато і двосторонніх угод між зацікавленими країнами. Такі угоди регулюють порядок та умови транзиту, маршрути руху, гарантії щодо вантажів, транспортних засобів і супроводжуючих осіб. Транзитний рух звільнюється від мита, податків і зборів, за винятком зборів, які стягуються за конкретні послуги, що надаються при транзиті. Загальною є вимога, щоб транзитні товари залишалися в незмінному стані під час транспортування, крім змін внаслідок природного зносу або збитків за нормальних умов збереження та транспортування, а також не використовувались у будь-яких інших цілях, крім транзиту.

Сучасне міжнародне право не містить безумовної норми щодо вільного транзиту. Кожна держава дає дозвіл на транзит через свою суверенну територію, керуючись національними законами, постановами та нормами. Будь-яка держава має право відмовити в транзиті через територію, не обґрунтовуючи це рішення жодними причинами. Однак для внутрішньоконтинентальних країн існує право вільного транзиту через територію сусідньої країни, що має вільний вихід до моря (океану). Така норма існувала раніше у вигляді торговельного звичаю, а згодом була зафіксована в декількох міжнародних документах: Хартії економічних прав і обов’язків держав (ООН, 1974 р.), Конвенції щодо транзитної торгівлі внутрішньоконтинентальних країн (1964 р.) та Конвенції ООН з морського права (1982 р.).

Незважаючи на адекватне розуміння терміна «генеральна (загальна) торгівля», в окремих країнах її облік різний через відмінності в митно-тарифних системах, різні умови складування товарів і встановлені законодавством тлумачення вітчизняного та іноземного товарів.

1.5. Спеціальна торгівля – експорт та імпорт, зумовлені існуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої торгівлі:

¾ спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

¾ загальної системи, що застосовується до всіх товарів.

Спеціальний експорт включає:

¾ національний експорт;

¾ вивезення товарів після переробки під митним контролем;

¾ націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

¾ товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки;

¾ товари, ввезені для переробки під митним контролем;

¾ товари, ввезені для переробки на приписних митних складах.

Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вартості товарів, що знаходяться на приписних складах.

1.6. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі – оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як правило, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

,

де I _ф.о. – індекс фізичного обсягу;

Р₀ – ціна товару в базисному періоді;

q₁ – кількість товару в періоді, що вивчається;

q₀ – кількість товару в базисному періоді.

2. РЕЗУЛЬТУЮЧІ ПОКАЗНИКИ, до яких належать сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Міжнародні відносини (економічні, гуманітарні, політичні, культурні тощо) знаходять своє відображення у балансах міжнародних розрахунків. Баланси міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни стосовно інших країн. У систему балансів міжнародних розрахунків входять:

¾ розрахунковий баланс;

¾ баланс міжнародної заборгованості;

¾ платіжний баланс.

Розрахунковий баланс – це співвідношення вимог і зобов’язань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Вимоги та зобов’язання виникають внаслідок участі в міжнародній торгівлі (експорту та імпорту товарів і послуг), міжнародної міграції капіталу (надання та отримання позичок і кредитів), міжнародної міграції робочої сили. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов’язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалансованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відносин. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Баланс міжнародної заборгованості за методологією та призначенням наближений до розрахункового балансу, але відрізняється від нього складом статей і має певні особливості в окремих країнах. Так, у США застосовується баланс міжнародних інвестицій, що складається із зарубіжних активів та зобов’язань перед іноземними вкладниками.

У системі балансів міжнародних розрахунків основне місце посідає платіжний баланс, дані якого кількісно та якісно характеризують масштаби, структуру та характер зовнішньоекономічних зв’язків країни.

Платіжний баланс – це співвідношення суми платежів, здійснених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць). Крім того, платіжний баланс фіксується на певну дату (день) для відстеження стану та співвідношення платежів і надходжень.

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс – це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу). Схема платіжного балансу була створена в 1947 р. та опублікована як документ ООН, що став базою для створення Міжнародним Валютним Фондом форм і принципів складання платіжного балансу. На сьогодні МВФ пропонує таку класифікацію статей платіжного балансу (рис. 3).

Рисунок 3 – Структура платіжного балансу

Результуючі показники розвитку міжнародної торгівлі країни розраховуються за даними рахунку поточних операцій.

2.1. Сальдо (від італ. saldo – розрахунок, залишок) – різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

2.1.1. Сальдо торговельного балансу:

С_т = Е_т – І_т ,

де С_т – сальдо торговельного балансу;

Е_т – вартість товарного експорту;

І_т – вартість товарного імпорту.

Якщо експорт (надходження) перевищує імпорт (платежі), то сальдо додатне, а торговельний баланс активний. Якщо ж експорт (надходження) менший за імпорт (платежі), то сальдо від’ємне, а торговельний баланс пасивний. Рівність експорту та імпорту утворює нульове сальдо балансу, а сам баланс у таких випадках називається чистим, або нетто-балансом.

Аналогічно розраховуються й інші показники.

2.1.2. Сальдо балансу послуг:

С_п = Е_п – І_п ,

де С_п – сальдо балансу послуг;

Е_п – вартість експорту послуг;

І_п – вартість імпорту послуг.

2.1.3. Сальдо балансу поточних операцій:

С_по = Е_по – І_по ,

де С_по – сальдо балансу поточних операцій;

Е_по – надходження за статтями балансу поточних операцій;

І_по – платежі за статтями балансу поточних операцій.

Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних операцій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (перевищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом

2.2. Абсолютні розміри сальдо торговельного балансу, балансу послуг або балансу з поточних операцій дають можливість лише ранжувати країни за цим показником. Зіставляти ж розміри сальдо по країнах некоректно через те, що країни мають різні економічні та експортні потенціали. У даному випадку доречно використовувати індекс стану балансу, який ще називають індексом покриття експортом імпорту (коефіцієнтом покриття імпорту експортом):

,

де Е та І – відповідно вартість експорту та імпорту.

Якщо індекс менший за 100, то торговельний баланс має від’ємне сальдо, а якщо перевищує 100, то він має позитивне сальдо

2.3. Індекс «умови торгівлі» – відношення експортних цін країни до її імпортних цін. Якщо розглядати випадок, коли країна експортує та імпортує один товар, то умови торгівлі показують, яку кількість товару А отримує країна за кожну одиницю проданого товару В.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та імпортних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

,

де Р_х – індекс експортних цін;

Х_і – частка кожного і-го товару в загальній вартості експорту в базовому році;

Р_і – відношення поточної експортної ціни на цей товар до його ціни в базовому році.

Аналогічно розраховується й індекс імпортних цін:

,

де P_m – індекс імпортних цін;

m_і – частка кожного і-го товару в загальній вартості імпорту в базовому році;

Р_і – відношення поточної імпортної ціни на цей товар до його ціни в базовому році.

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів:

,

де І _у.т. – індекс «умови торгівлі»;

Р_х – індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти);

P_m – індекс імпортних цін.

На індекс «умови торгівлі» не впливає валюта, що була обрана для розрахунку індексів середніх цін, тому індекси різних країн світу порівнянні між собою. Значення індексу коливається навколо одиниці:

І_у.т. = 1 – умови торгівлі залишились незмінними;

І_у.т. > 1 – умови торгівлі поліпшились порівняно з базовим періодом;

І_у.т. < 1 – умови торгівлі погіршились порівняно з базовим періодом.

Індекс «умови торгівлі» є одним з показників, що характеризують зміну положення країни в світовій торгівлі. Самі умови торгівлі, в свою чергу, залежать від коливань попиту на світовому та внутрішньому ринках, від змін в умовах виробництва, від ступеня монополізації окремих товарних ринків. Але розмір виграшу, який отримує країна від зовнішньої торгівлі, залежить не тільки від цін, а й від фізичних обсягів експорту та імпорту. Тому не завжди коректно робити висновок про зміну добробуту країни тільки на підставі змін умов торгівлі. Так, якщо зниження цін на продукцію, що експортується, зумовлене підвищенням ефективності її виробництва, то при достатньо еластичному попиті на світовому ринку країна зможе збільшити фізичні обсяги свого експорту та отримати більший виграш, хоча умови торгівлі для неї і погіршились.

Однак слід брати до уваги і так звану проблему руйнівного зростання, коли розширення експорту призводить до такого погіршення умов торгівлі, що добробут нації знижується. Така ситуація може виникнути для багатьох країн, що розвиваються, в яких можливості економічного піднесення зумовлені розширенням видобутку та експорту сировини. Оскільки попит на сировину характеризується, як правило, низькою еластичністю, то швидке нарощування експорту призводить до такого падіння світових цін на сировину, яке перекриває позитивний ефект від збільшення експорту. У даному разі збільшення експорту може стати невигідним.

Таким чином, індекс «умови торгівлі» дає важливу інформацію для оцінки змін у зовнішній торгівлі країн, але використовувати його доцільно тільки в сукупності з даними щодо обсягів торгівлі та причин коливання (зменшення або збільшення) експортних та імпортних цін.

2.4. Індекс концентрації експорту (індекс Хіршмана) – застосовується у світових зіставленнях і показує, наскільки широкий спектр товарів експортує країна. При 239 класифікованих видах продукції (за методологією ООН), він має вигляд:

,

де H_j – індекс концентрації експорту країни j (j – індекс країни);

239 – кількість видів продукції за класифікацією ООН;

і – індекс товару (від 1 до 239);

х_і – вартість експорту і-х товарів країною j;

х – загальна вартість експорту країни j, яка розраховується за формулою:

.

Значення коефіцієнта розміщують у межах:

2.5. Коефіцієнт імпортної залежності країни – відношення обсягу імпорту певного товару до обсягу його споживання в країні. Імпортну залежність можна охарактеризувати як залежність країни від зовнішнього ринку в яких-небудь товарах або їх групах внаслідок відсутності в країні необхідних для виробництва потужностей, сировини, кваліфікованих кадрів або через причини економічного та політичного характеру.

Коефіцієнт імпортної залежності (Z_ij) розраховується за формулою:

,

де I_ij – обсяг імпорту і-го товару в країну j;

P_ij – обсяг споживання (реальна місткість ринку) і-го товару в країні j.

Обсяг споживання, в свою чергу, розраховується за формулою:

,

де Q_ij – обсяг виробництва і-го товару в країні j;

I_ij – обсяг імпорту і-го товару в країну j;

E_ij – обсяг експорту і-го товару з країни j.

Значення коефіцієнта розміщують у межах:

Крім того, показник імпортної залежності країни може використовуватися в міжнародному маркетингу при прийнятті та обґрунтуванні рішень щодо вибору цільового зарубіжного ринку. Для цього прогнозований обсяг попиту (Q_ij), (D_ij) помножується на коефіцієнт імпортної залежності по даному товару (Z_ij).

2.6. Індекс чистої торгівлі – показує по кожному з товарів (або товарній групі) рівень перевищення експорту над імпортом (при позитивному значенні індексу) або рівень перевищення імпорту над експортом (при від’ємному значенні індексу):

,

де NT – показник чистої торгівлі;

E_i – експорт товару і;

I_i – імпорт товару j.

Значення індексу розміщують у межах:

Значення «–1» та «+1» відповідно є екстремальними. Інші від’ємні значення демонструватимуть ступінь перевищення імпорту над експортом, а інші позитивні – відповідно ступінь перевищення експорту над імпортом

3. СТРУКТУРНІ ПОКАЗНИКИ розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні товарні потоки за такими ознаками, як товарний склад і регіональна спрямованість.

3.1. Товарна структура експорту – це систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що вивозяться з країни (групи країн, всіх країн світу), а товарнаструктура імпорту – відповідно систематизація за певними ознаками сукупності товарів, що ввозяться до країни або групи країн.

Таким чином, товарна структура експорту може розраховуватися для країни, групи країн, усіх країн світу (товарна структура світового експорту), а товарна структура імпорту – за окремими країнами та групами країн. Товарна структура світового імпорту не виокремлюється і не розраховується, оскільки в світовій економіці як у замкнутій системі все, що експортується, є одночасно і предметом імпорту. Тому товарна структура світового експорту одночасно характеризує і структуру імпорту (рис. 4).

Рисунок 4 – Типи товарних структур експорту та імпорту

При структуризації товарного потоку можуть використовуватися такі ознаки, як походження, призначення та ступінь обробки товарів (рис. 5).

Товарна структура експорту країни – структурований за певними ознаками обсяг товарного експорту країни за певний період, як правило, рік. Вона показує експортну спеціалізацію країни та питому вагу кожної товарної позиції в експорті. В більшості країн світу товарна структура експорту складається за основними його статтями.

Товарна структура імпорту країни – структурований за певними ознаками обсяг товарного імпорту країни за певний період, як правило, рік. Вона показує імпортну залежність країни від окремих товарів і товарних груп, а також питому вагу кожної товарної позиції в імпорті. В більшості країн світу товарна структура імпорту також складається за основними його статтями.

Рисунок 5 – Ознаки структуризації товарних потоків (експорту та імпорту)

Товарна структура експорту групи країн являє собою розподілений за певними ознаками загальний обсяг товарного експорту цих країн за рік. Вона показує експортну спеціалізацію цієї групи країн та використовується в міжнародних зіставленнях. Світові економічні організації у подібних порівняннях розподіляють товарні експорт та імпорт за такими позиціями:

¾ продовольчі та сировинні товари, паливо, в т. ч.:

¾ продовольство;

¾ промислова сировина;

¾ паливо;

¾ готові вироби та напівфабрикати, в т. ч.:

¾ хімічні продукти;

¾ машини, обладнання та транспортні засоби;

¾ інші готові вироби;

¾ інші товари.

Товарна структура імпорту групи країн – це розподілений за визначеними ознаками загальний обсяг товарного імпорту цих країн за рік. Показує імпортну залежність цієї групи країн та використовується в міжнародних зіставленнях.

3.2. Індекс диверсифікації експорту – це індекс відхилення товарної структури експорту країни від структури світового експорту. Використовується, як правило, для визначення розбіжностей у структурі зовнішньої торгівлі країн, експорт яких є достатньо різнобічним. Розраховується на базі абсолютного відхилення частки або іншого товару в експорті країни від його частки у світовому експорті. Для цього використовується формула:

,

де S_j – індекс диверсифікації експорту країни j;

h_ij – частка і-го товару в загальному експорті країни j;

h_i – частка і-го товару в загальному світовому експорті.

Хоча індекс і характеризує кількісну відмінність товарної структури експорту країни від структури світового чи регіонального експорту, але на його підставі не можна засвідчувати, що структура експорту однієї країни краща або гірша за іншу.

Значення індексу розміщують у межах:

Недоліком даного показника є його значна залежність від кон’юнктури світових товарних ринків і насамперед від коливання цін на сировину. Навіть незначна їх зміна на окремі товари може суттєво вплинути на рівень індексу диверсифікації експорту країни.

3.3. Регіональні (географічні) структури експорту та імпорту характеризують розподіл товарних потоків (в обох напрямах) за місцями (країнами, регіонами) призначення або походження і класифікуються за структурами експорту та імпорту країни, структурами експорту та імпорту товару (або товарної групи), а також за зовнішньою та внутрішньою структурами (рис. 6).

Зовнішня регіональна структура експорту країни – розподіл національного експорту по країнах або регіонах призначення. Показує регіональну спеціалізацію експорту країни, визначає основні ринки збуту товарів і послуг за кордоном.

Внутрішня регіональна структура експорту країни – розподіл національного експорту по регіонах (адміністративних одиницях) його походження всередині країни. Показує питому вагу кожного регіону (області, землі, штату, провінції тощо) в загальному експорті країни і характеризує участь регіону в зовнішньоторговельній діяльності

Рисунок 6 – Типи регіональних (географічних) структур експорту та імпорту

Для прийняття різнопланових рішень у міжнародному менеджменті необхідно мати дані щодо структури експорту конкретного товару. Для цього в аналітичних цілях використовують регіональні структури експорту товару.

Зовнішня регіональна структура експорту товару – розподіл національного експорту конкретного товару (нафта, газ, деревина тощо) за країнами (регіонами) споживання. На її основі визначаються основні країни-партнери та рівень охоплення світового ринку конкретного товару.

Внутрішня регіональна структура експорту товару – розподіл національного експорту конкретного товару за регіонами (адміністративними одиницями) його формування всередині країни-експортера.

Регіональна структура експорту групи країн – розподіл загального обсягу експорту країн даної групи за регіонами (країнами) призначення.

Регіональна структура експорту товару групою країн засвідчує розподіл загального обсягу експорту певного товару (мінеральні добрива, вугілля, транспортні засоби тощо) за країнами (регіонами) споживання.

Регіональна структура світового експорту показує питому вагу кожної країни (або регіону) у світовому експорті, визначаючи основних світових експортерів. Формується за принципом походження експорту, а не за принципом його призначення, як у зовнішній регіональній структурі експорту країни.

Регіональна структура світового експорту певного товару демонструє частку країн–експортерів товару у світовому обсязі його експорту та визначає основних експортерів даного товару на світовому ринку.

Зовнішня регіональна структура імпорту країни – розподіл обсягу імпорту за країнами його походження.

Внутрішня регіональна структура імпорту країни – розподіл обсягу національного імпорту за регіонами (адміністративними одиницями) його споживання (використання)

Зовнішня регіональна структура імпорту певного товару – розподіл країн–постачальників певного товару за їх питомою вагою у формуванні загального обсягу імпорту даного товару.

Регіональна структура імпорту групи країн – розподіл загального обсягу імпорту країн даної групи за регіонами (країнами) походження.

Регіональна структура імпорту товару групою країн показує розподіл загального обсягу імпорту певного товару за країнами (регіонами) походження.

Внутрішня регіональна структура імпорту певного товару засвідчує питому вагу регіонів (адміністративних одиниць) усередині країни в споживанні (використанні) певного імпорту товару.

Регіональна структура світового імпорту демонструє питому вагу кожної країни (або регіону) у світовому імпорті. На основі цього показника визначаються найбільші світові імпортери.

Регіональна структура світового імпорту товару – це частка країн-імпортерів товару у світовому обсязі його імпорту. Визначає основних споживачів даного товару на світовому ринку.

3.4. Індекс географічної концентрації експорту (або імпорту) товару характеризує стан світового ринку конкретного товару за такими ознаками, як кількість експортерів (імпортерів) та питома вага основного експортера (імпортера). Цей індекс, відомий в економічній літературі як індекс Херфіндаля-Хіршмана, тим вищий, чим менша загальна кількість експортерів (імпортерів) та чим вищою є питома вага основного експортера (імпортера). Індекс географічної концентрації експорту (або імпорту) розраховується за формулою:

,

де S_k – індекс географічної концентрації експорту (імпорту) товару k;

– обсяг експорту (імпорту) товару k країною і;

x^k – світовий експорт (імпорт) товару k ;

n – кількість країн-експортерів (або імпортерів).

4.ПОКАЗНИКИ ІНТЕНСИВНОСТІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ. У світовій практиці для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи показників: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо) до ВВП країни.

4.1. Обсяг експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обігу на душу населення:

; ; ,

де E_д – експорт на душу населення;

I_д – імпорт на душу населення;

ЗТО_д – зовнішньоторговельний обіг на душу населення;

E – вартість національного експорту за рік;

I – вартість національного імпорту за рік;

ЗТО – зовнішньоторговельний обіг країни за рік (Е + І);

Ч – чисельність населення країни на відповідний рік.

Ці показники широко використовуються в міжнародних зіставленнях.

4.2.1. Експортна квота. У міжнародних зіставленнях експортна квота використовується не тільки для характеристики рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі країни, а й з метою оцінки рівня відкритості національного господарства, участі в міжнародному розподілі праці. Розраховується за формулою:

,

де К_е – квота експортна;

Е – річний обсяг експорту країни;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

Використовуючи дані щодо експортної квоти країни в аналітичних цілях, слід брати до уваги такі закономірності:

¾ за стабільних (нормальних) умов відтворення експортна квота для кожної конкретної країни протягом певного історичного періоду зберігається більш-менш постійною;

¾ експортна квота тим більша, чим вище розвинуті виробничі сили країни;

¾ у великих країнах експортна квота, як правило, менша, ніж у малих;

¾ за відносно однакового рівня розвитку виробничих сил експортна квота тим більша, чим менший економічний потенціал країни;

¾ експортна квота країни тим вища, чим розвинутіші її виробничі сили, чим більше в її галузевій структурі виробництв з поглибленим технологічним розподілом праці, чим меншим є її економічний потенціал та забезпеченість власними природними ресурсами.

Зіставлення реальних експортних квот країн може виявити парадокси такого характеру:

¾ менш розвинуті країни, що експортують переважно сировину та імпортують, як правило, товари народного споживання, мають експортну квоту не меншу, а іноді навіть і більшу, ніж високорозвинуті країни, хоча спектр зовнішньоторговельних відносин у менш розвинутих країн також значно бідніший;

¾ у малих країнах експортні квоти можуть перевищувати обсяги валового внутрішнього продукту, причому іноді більше ніж у 2 рази, що може бути зумовлено наявністю великих обсягів реекспорту, який статистично належить до експорту, але до ВВП даної країни ніякого відношення не має, або спричинено розбіжностями в методиках визначення вартості експорту.

У міжнародних зіставленнях експортна квота часто також називається коефіцієнтом відкритості економіки і розраховується як по групах країн, так і по окремих країнах.

4.2.2. Імпортна квота як частка імпорту у валовому внутрішньому продукті країни характеризує також рівень залежності країни від імпорту товарів і послуг. Розраховується за формулою:

,

де К_і – квота імпортна;

І – обсяг імпорту країни за певний рік;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

У міжнародних зіставленнях використовується коефіцієнт імпортної залежності як світової економіки, так і економіки груп країн та окремих країн

4.2.3. Зовнішньоторговельна квота:

,

де К_зт – квота зовнішньоторговельна;

Е, І – обсяг відповідно експорту та імпорту країни за певний рік;

ВВП – валовий внутрішній продукт країни за аналогічний період.

4.3. На практиці жоден із зазначених показників не має самостійного значення для оцінки рівня інтенсивності торгівлі країн. Разом з тим, між рівнем зовнішньоторговельної інтенсивності країн та рівнем їх економічного розвитку існує тісний зв’язок. Крім того, за рівнем зовнішньоторговельної інтенсивності країни можна визначити характер і функції зовнішньої торгівлі (табл.4).

Таблиця 4 – Взаємозалежність характеру зовнішньоторговельного обміну та рівня інтенсивності зовнішньої торгівлі

Інтенсивність внутрішньогалузевого обміну в міжнародній торгівлі відображає паралельний експорт та імпорт виробів тієї самої галузі даної країни (або групи країн) за певний період (частіше за рік). До внутрішньогалузевого обміну належать такі його види:

¾ обмін диференційованими виробами, в т. ч.:

а) виробами, що задовольняють однакові або схожі потреби, але потребують різних факторів виробництва (наприклад вовняні тканини);

б) виробами, що потребують однакових факторів виробництва, але задовольняють різні потреби (наприклад, бензин і парафін);

в) виробами, що диференціюються за якістю, стилем, дизайном тощо (наприклад, різні марки автомобілів);

¾ обмін деталями, вузлами, напівфабрикатами, які, беручи участь у створенні того самого кінцевого продукту, належать до однієї галузі;

¾ обмін функціонально однорідними виробами, який здійснюється за специфічних умов:

а) реекспорт, тобто імпорт товару з метою його подальшого експорту (з безмитних зон, після відповідної доробки тощо);

б) прикордонна торгівля (наприклад, товари, що мають високі витрати на перевезення відносно ціни самого виробу);

в) експорт та імпорт субститутів (товарів-замінників) у різні сезони року (особливо це стосується сільгосппродуктів).

Показники внутрішньогалузевої торгівлі розраховуються за методикою Грубела-Ллойда. Рівень внутрішньогалузевої торгівлі визначається як різниця загального обігу даної галузі та обсягу міжгалузевої торгівлі цієї галузі:

,

де H_i – рівень внутрішньогалузевої торгівлі;

E_i, I_i – відповідно експорт та імпорт галузі i;

(E_i + I_i) – вартість зовнішньоторговельного обігу галузі і;

|E_i – I_i| – абсолютна вартість різниці між експортом та імпортом виробів даної галузі, що дорівнює обсягу міжгалузевої торгівлі галузі і.

Інтенсивність внутрішньогалузевої торгівлі між країнами визначається за формулою:

або

,

де U_i – інтенсивність внутрішньогалузевої торгівлі між країнами;

H_i – рівень внутрішньогалузевої торгівлі;

E_i, I_i – відповідно експорт та імпорт галузі.

Значення показника перебувають у межах:

Середній рівень інтенсивності внутрішньогалузевого обміну серед галузей даної країни або групи країн розраховується за формулою:

.

5. ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКСПОРТУ ТА ІМПОРТУ. Розрахунок економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.

Кожному рівню оцінки відповідає свій вид економічних інтересів і свій критерій ефективності. Так, на макроекономічному (народногосподарському) рівні під економічною ефективністю зовнішньої торгівлі розуміється ступінь економії національної праці, що досягається країною шляхом її участі в міжнародному розподілі праці та зовнішньоторговельному обміні. Критерієм економічної ефективності при цьому є економія національної праці як додаткове джерело зростання валового внутрішнього продукту та інших економічних і соціальних макропоказників. На рівні підприємств та інших господарських суб’єктів під економічною ефективністю зовнішньоторговельних операцій розуміється ступінь збільшення доходу від цих операцій. Критерієм економічної ефективності тут є прибуток як основна міра ефективності.

5.1. Макроекономічні показники ефективності зовнішньої торгівлі.

5.1.1. Макроекономічний показник ефективності зовнішньоторговельного обігу

,

де Е_то – ефективність зовнішньоторговельного обігу;

В_і – економія витрат у результаті імпорту;

В_Е – національні витрати на експорт.

Для національної економіки в цілому важливо, щоб національні витрати на експорт (В_Е) були меншими за розмір економії витрат у результаті імпорту (В_і). Тільки в даному разі країна економить національну працю, беручи участь у міжнародному товарообміні.

5.1.2. Макроекономічний показник ефективності експорту:

,

де E_E – ефективність національного експорту;

V_E – валютна виручка від експорту товарів і послуг;

B_E – національні витрати на експорт.

5.1.3. Макроекономічний показник ефективності імпорту:

,

де E_i – ефективність національного імпорту;

B_i – економія витрат у результаті імпорту;

V_i – валютні витрати на імпорт.

Сферою застосування цих макроекономічних показників є тільки аналітичні макроекономічні розрахунки з метою розробки та обґрунтування можливих варіантів торговельно-політичних заходів, спрямованих на реалізацію державних інтересів у розвитку зовнішньоторговельної діяльності країни.

5.2. Показники ефективності зовнішньоторговельної операції. Їх доцільно розрахувати перед укладанням зовнішньоторговельних угод, при плануванні зовнішньоторговельної діяльності, а також з метою оцінки ефективності експортно-імпортних операцій за попередній період. Слід зазначити, що гіперболізація значення цих показників під час прийняття рішень у міжнародній торгівлі може спричинити конфлікт між реальними діями та маркетинговими цілями. Проникнення на нові зарубіжні ринки не завжди супроводжується високими показниками економічної ефективності, а орієнтація тільки на них може спонукати до передчасного виходу з ринку або припинення експортування поки що нерентабельної продукції.

5.2.1. Ефект експорту:

Е_е = Н_е – В_е,

де Е_е – ефект експорту;

H_e – гривневі надходження від експорту, які розраховуються шляхом перерахування валютної виручки в гривнях за курсом Національного банку України на день надходження валютної виручки, грн.;

B_e – повні витрати підприємства на експорт, грн.

5.2.2. Ефективність експорту фірми:

,

де Е_е.ф – ефективність експорту фірми.

Показники ефективності повинні бути більше за 1 (Е_е.ф > 1), тоді реалізація товарів на зовнішньому ринку буде вигіднішою порівняно з реалізацією всередині країни.

5.2.3. Рентабельність експорту:

,

де С_е – собівартість виробництва експортного товару.

5.2.4. Економічний ефект імпорту:

Е_і = Ц_р – В_і,

де Е_і – економічний ефект імпорту;

Ц_р – ціна реалізації імпортних товарів на внутрішньому ринку, грн.;

В_і – витрати на імпорт товарів (контрактна вартість, митні платежі, податки тощо).

5.2.5. Економічна ефективність імпорту:

,

де Е_ф.і – економічна ефективність імпорту.

6. ПОКАЗНИКИ ДИНАМІКИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ – це будь-який з розглянутих вище показників, зміни якого (темпи зростання, темпи приросту) досліджуються за певний період (20, 10, 5 років, рік по місяцях тощо).

7. ПОКАЗНИКИ ЗІСТАВЛЕННЯ – це будь-який з розглянутих вище показників, порівнянний з аналогічним показником іншої країни (регіону або світу в цілому).

Читайте також:

1. Active-HDL як сучасна система автоматизованого проектування ВІС.
2. II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
7. IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО
8. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
9. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
10. V. Систематизація і узагальнення нових знань, умінь і навичок
11. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.
12. VI. Система навчаючих завдань для перевірки кінцевого рівня завдань.

Переглядів: 4073