• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Характеристика рівнів управління курортами.

За часів Радянського Союзу існувала централізована система планування і

управління санаторно-курортним комплексом, що забезпечувало його стабільне існування. Проте були і певні недоліки жорстко централізованого підходу до управління рекреаційним комплексом, серед яких слід відзначити:

централізоване планування обсягів рекреаційних послуг без урахування реальних потреб; відсутність економічних стимулів подальшого розширення обсягів послуг, їх видів і якості. Такі умови забезпечували екстенсивний розвиток курортної галузі, що не передбачав постійного покращення якісних параметрів. З моменту набуття Україною незалежності і початку докорінних політичних і економічних перетворень з’являються різні форми власності на рекреаційні об’єкти. Держава вже не виступає повним монополістом на ці об’єкти, проте залишає у своїй власності санаторно-курортні заклади міністерства оборони, внутрішніх справ, охорони здоров’я та ін., тоді як, наприклад, профспілкові оздоровниці стають корпоративною власністю ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» і переходять на самоуправління [1].

Як наслідок, виникає необхідність створення нової системи управління санаторно-курортними закладами, яка б забезпечувала самостійне та ефективне їх господарювання незалежно від форм власності.

Традиційна економічна наука вважає ідеальною економічну систему змішаного типу, коли поєднуються державне регулювання та елементи ринкової саморегуляції [8]. В зв’язку з цим визначається важливість державного втручання в розвиток курортно-рекреаційної сфери. Як свідчить досвід країн близького зарубіжжя, державна підтримка санаторно-курортної системи може здійснюватися шляхом [9, с.396]: - формування адекватної законодавчої бази, що прискорює перехід до ринкових відносин; надання субсидій окремим курортам та їх об’єднанням; запровадження пільгових фінансово-кредитних механізмів; створення спеціальних рекреаційних зон; розробки комплексних

програм розвитку окремих курортів, з виділенням найбільш соціально важливих видів лікування та відпочинку. Згідно Закону України «Про курорти» [10], управління у сфері діяльності курортів здійснюють Кабінет Міністрів

України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші органи

виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Важливо зазначити, що за Методикою розрахунку обсягів туристичної діяльності [11], санаторно-курортні та оздоровчі заклади відносяться до суб’єктів господарювання туристичної галузі.

З огляду на вищевикладене, суб’єктів державного управління курортами України можна умовно розділити на три рівні: вищий, середній та мікрорівень (рис.1).

Вищий рівень представляють органи законодавчої та виконавчої влади. При цьому, Міністерство культури і туризму виступає як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів. Про це йдеться у Постанові Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року №1566, що набрала чинності з 20 листопада 2006 р. [13].

До основних повноважень Кабінету Міністрів України у сфері діяльності курортів належать [10]:

- забезпечення розроблення і виконання державних програм та прогнозів розвитку курортів, встановлення норм і правил користування природними лікувальними ресурсами; природними лікувальними ресурсами;

- організація ведення державного обліку природних лікувальних ресурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей та курортів;

- затвердження режиму округів і зон санітарної охорони курортів державного значення;

- проведення державної експертизи державних програм розвитку курортів і генеральних планів курортів, що мають державне значення, та їх затвердження;

- затвердження порядку ведення моніторингу природних територій курортів і порядку створення та ведення Державного кадастру природних територій курортів України і Державного кадастру природних лікувальних ресурсів

України. Крім того, згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державну службу туризму і курортів» від 13 лютого 2006 року №132, Державна служба туризму і курортів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства культури і туризму України та підпорядковується йому [12].

При цьому, основними завданнями Державної служби туризму і курортів є:

- участь у реалізації державної політики у туристичній і курортній галузі;

- здійснення в установленому порядку управління у туристичній галузі, управління майном підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність у туристичній галузі і належать до сфери управління Мінкультури;

- узагальнення практики застосування законодавства у туристичній і курортній галузі, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

- виконання відповідно до законодавства контрольно-наглядових функцій;

- здійснення регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій у туристичній і курортній галузі щодо фізичних та юридичних осіб.

Державна служба туризму і курортів під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Держкурортом, об’єднанням громадян, а

також з відповідними органами іноземних держав і міжнародними організаціями [12].

На мікрорівні державна політика щодо розвитку курортів здійснюється на регіональному рівні і передбачає наступні напрямки:

- Розроблення регіональних програм розвитку курортів;

- Сприяння підприємництву в цій сфері;

- Дотримання державного законодавства щодо раціонального використання лікувальних рекреаційних ресурсів регіону.

Крім того, законодавством України передбачено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади беруть участь у розробці та реалізації державної політики у сфері курортної справи в межах своєї компетенції, визначеної законами.

Зважаючи на те, що згідно з Національним класифікатором видів економічної діяльності [14], курортне господарство частково належить до секції N «Охорона здоров’я і соціальна допомога» та Н «Готелі та ресторани», активну участь в його розвитку приймає Міністерство охорони здоров’я України.

Проте, відсутність чіткого розподілу повноважень між центральними органами виконавчої влади в сфері стратегічного розвитку рекреаційного господарства є значним недоліком системи управління санаторно-курортними

закладами України.

Система управління курортно-рекреаційними закладами значною мірою визначається їх організаційно-правовою формою, формою власності та відомчим підпорядкуванням.

Сьогодні в Україні існують комерційні оздоровниці, які функціонують і розвиваються за рахунок отриманого прибутку, та бюджетні неприбуткові санаторно-курортні заклади. При цьому, форма власності може бути державною, приватною та колективною.

Так, на курорті Хмільник Вінницької області створено вісім санаторно-курортних закладів різного відомчого підпорядкування різних форм власності

Вищими органами управління Дочірнього підприємства «Клінічний санаторій «Хмільник» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є Збори акціонерів, Рада і Правління ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

ТОВ «Санаторій «Поділля» створене шляхом реорганізації Клінічний санаторій «Хмільник» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є Збори акціонерів, Рада і Правління ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».

ТОВ «Санаторій «Поділля» створене шляхом реорганізації Хмільницького Міжгосподарського санаторію «Поділля» згідно Рішення зборів засновників. Вищим органом управління Товариства є Збори учасників.

Разом з тим, в Україні існує ряд оздоровчих закладів, власником яких виступає держава, а управління здійснюється відповідними Міністерствами та Відомствами безпосередньо через призначеного ними керівника.

Так, «Медичний центр реабілітації залізничників Південно-західної залізниці» підпорядковується Державному територіально-галузевому об’єднанню «Південно-західна залізниця», має статус відокремленого госпрозрахункового

підрозділу без права юридичної особи.

Медичний центр реабілітації залізничників здійснює фінансово-господарську діяльність в рамках і в межах чинного законодавства України на підставі положення про підрозділ та довіреності, виданої начальником залізниці.

Центральний Військовий клінічний санаторій «Хмільник» є військово-медичним закладом центрального підпорядкування і має статус суб’єкту господарської діяльності у Збройних Силах України.

За організаційно-правовою формою санаторій є військовою частиною, що утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, веде відокремлене господарство, має кошторис доходів та видатків, рахунки в органах Державного казначейства України.

У своїй діяльності ЦВКС «Хмільник» керується Конституцією України та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами і директивами Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, наказами та розпорядженнями начальника

Головного військово-медичного управління Міністерства Оборони України – начальника медичної служби Збройних Сил України, іншими керівними документами зі спеціальних питань, а також Статутом.

Майно санаторію є державною власністю, має статус військового і закріплене за ним на праві оперативного управління.

Медичний реабілітаційний центр «Південний Буг» підпорядковується Міністерству Внутрішніх Справ України і являється некомерційною бюджетною організацією.

Хмільницька обласна фізіотерапевтична лікарня є спеціалізованою лікувально-профілактичною установою, заснованою на спільній власності територіальних громад ьобласті, управління якою здійснює Вінницька обласна Рада.

Майно лікарні передане їй в оперативне управління і складається з основних фондів, оборотних коштів та інших цінностей.

Майно лікарні, придбане за рахунок цільового фінансування, добровільних внесків будь-яких суб’єктів господарювання, є спільною власністю територіальних громад області.

Висновки.Вищевикладене вказує на необхідність удосконалення існуючої системи управління курортно - рекреаційними закладами на рівні держави, яка б унеможливлювала застосування заходів штучної неефективності: умисну збитковість, штучне подрібнення активів, тінізацію бізнесу, активізацію технології умисної ліквідації суб’єктів курортного господарства. Існуюча система управління санаторно-курортними закладами України не може повною мірою забезпечити сталий розвиток курортного господарства через відсутність чіткого розподілу повноважень між центральними органами виконавчої влади в сфері стратегічного розвитку рекреаційного господарства України.

Крім того, санаторно-курортні заклади України не виділені в окрему галузь економіки, а віднесені до суб’єктів господарювання туристичного господарства, що ускладнює управління ними на державному рівні.

Одним із заходів на шляху удосконалення системи управління курортно-рекреаційними закладами України є створення єдиного координаційного органу з питань розвитку санаторно-курортного господарства, незалежно від форм

власності та відомчого підпорядкування оздоровниць.

Вищий рівень

Середній рівень

Мікрорівень

Рис.1. Рівні державного управління курортами України

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
4. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
5. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
6. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
7. Oracle Управління преміальними
8. А. Видання прав актів управління
9. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.
10. Авоматизація водорозподілу регулювання за нижнім б'єфом з обмеженням рівнів верхнього б'єфі
11. Автобіографія. Резюме. Характеристика. Рекомендаційний лист
12. Автокореляційна характеристика системи

Переглядів: 1372