Матеріальна відповідальність працівників сільськогосподарських підприємств

Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві

Дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських організацій і осіб, що працюють за трудовими договорами, установлена чинним законодавством про працю й аграрним законодавством за ті або інші порушення організації праці, правил внутрішнього розпорядку й безпечної роботи.

За порушення трудової дисципліни в ст. 147 КЗпП заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення.

Накладаючи дисциплінарні стягнення, потрібно зважати на тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, оцінку попередньої роботи та поведінки працівника. Щоб накласти стягнення, треба витребувати пояснення від порушника трудової дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці.

Стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене в установленому порядку.

Такими є загальні правила накладання дисциплінарних стягнень, втім, існують і певні особливості дисциплінарної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, у фермерському господарстві трудова діяльність здійснюється на основі саморегулювання. У Законі від 19 червня 2003 р. " П р о фермерське господарство" містяться лише принципові положення про працю в селянському господарстві, а члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. Орієнтиром для цих господарств можуть слугувати приписи про дисциплінарну відповідальність, що діють у державних сільськогосподарських підприємствах або сільськогосподарських кооперативах.

За принципами саморегулювання здійснюється трудова діяльність у особистому селянському господарстві відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. " П р о особисте селянське господарство", оскільки члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення, якщо робота в цьому господарстві для них є основною. При цьому слід враховувати, що особисте селянське господарство не користується правами юридичної особи, а ведення такого господарства не є підприємницькою діяльністю.

У сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відносини регламентуються насамперед статутними нормами. Член такого кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, дотримуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. У разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу й законом, відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК, член виробничого кооперативу може бути виключений і з кооперативу за рішенням загальних зборів. Цим правилом охоплюються випадки порушення дисципліни, статуту кооперативу, правил внутрішнього розпорядку тощо. Виключення з кооперативу, за загальним правилом, провадиться після застосування до порушників інших заходів стягнення.

Особи, що працюють у фермерських господарствах, сільськогосподарських кооперативах, інших сільськогосподарських об'єднаннях за трудовими договорами, притягуються до дисциплінарної відповідальності за правилами КЗпП, які поширюється на всіх працівників.

Спори про підстави та законність застосування заходів дисциплінарної відповідальності в сільськогосподарських організаціях вирішуються в порядку, встановленому законодавством для вирішення трудових спорів.

Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, заподіяну ним підприємству, установі, організації при виконанні ним трудових обов'язків, є самостійним видом юридичної відповідальності,що регулюється нормами трудового законодавства й іншими нормативними актами.

Підставами її застосування є шкода, заподіяна винним суб'єктом, який зобов'язаний компенсувати ї ї в розмірах, установлених законодавством.

Суб'єктами матеріальної відповідальності є особи, що перебувають в трудових або членських відносинах з потерпілою стороною, господарством, роботодавцем.

Матеріальна відповідальність осіб, що працюють в аграрному секторі економіки, визначається різними законами й іншими нормативно-правовими актами. Так, за Законом України " Про фермерське господарство", трудові відносини у фермерському господарстві визначаються і регулюються членами господарства. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної їхніми діями своєму господарству,Закон не містить.

Особи, що працюють у сільськогосподарських комерційних і некомерційних організаціях (підприємствах) і фермерських господарствах за трудовим договором, відповідають за заподіяну шкоду згідно з чинним законодавства про працю. У ст. 130 КЗпП зауважується, що матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, покладається на працівника за умови, якщо шкода заподіяна з його вини.

Матеріальна відповідальність, передбачена трудовим законодавством,як правило, обмежена певною частиною заробітку працівника,тоді як майнова відповідальність, регульована нормами цивільного права, звичайно покладається на відповідну особу в повному обсязі, включаючи упущену вигоду. Крім того, у ст. ст. 130, 131 КЗпП зазначається, що у визначенні шкоди, заподіяної працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків, враховується тільки прямий дійсний збиток, а не неотримані доходи.

Неприпустимим є покладання на працівника відповідальності за таку шкоду, яку можна віднести до категорії нормального виробничо-господарського ризику. При цьому на адміністрацію підприємства покладається обов'язок створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повної схоронності довіреного їм майна.

Працівник, котрий заподіяв шкоду підприємству, установі, організації,може добровільно відшкодувати ї ї цілком або частково. За згодою адміністрації він має право передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або виправити пошкодження.

Зазначена матеріальна відповідальність є основною або обмеженою.

В аграрному праві існує також повна й підвищена матеріальна відповідальність, що застосовується у випадках, передбачених у законі.

Випадки повного відшкодування шкоди передбачені ст. 134 КЗпП: коли між працівником і підприємством, установою,організацією відповідно до ст. 135-1 КЗпП укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей,переданих йому на зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; шкоду завдано працівником, я к и й був у нетверезому стані; шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих працівникові підприємством, установою, організацією в користування; відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації під час виконання трудових обов'язків; шкоди завдано не під час виконання трудових обов'язків;

службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Повну матеріальну відповідальність працівників сільського господарства встановлено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей1. Згідно з п. 5 зазначеної постанови, в разі розкрадання або загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, що склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5, тобто в півторакратному розмірі заподіяної шкоди.

Визначаючи розмір шкоди, суд, має виходити з цін на матеріальні цінності, що діють у даній місцевості на час вирішення справи, і застосовувати встановлені нормативно-правовими актами для даних випадків кратність, коефіцієнти, індекси, податок на додану вартість, акцизний збір тощо.

Органами управління в господарствах може бути дозволено особам, винним у загибелі коней, великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, відшкодувати заподіяні збитки здачею підприємству рівноцінних тварин, а також списати з працівників заборгованість за поданими позовами, якщо вони повернули худобу або виплатили її вартість.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства	\|	Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.