• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 5.Операції банків із запозичання коштів

Лекція 4 (2 год.)

Мета заняття:розкрити суть депозитів та депозитних операцій банків, розглянути методику здійснення строкових вкладних операцій і вкладних операцій до запитання, механізм позичання коштів за допомогою емісії облігацій, ознайомитися з порядком отримання банками кредитів Національного банку України через механізм рефінансування.

План

1. Міжбанківське кредитування.

2. Порядок проведення банками операцій на відкритому ринку.

3.Порядок рефінансування банків НБУ.

Рекомендована література: 5, 15, 26, 47, 61, 62, 63, 91, 103

1. Міжбанківське кредитування.

Міжбанківський ринок – частина ринку позичкових капіталів, на якому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщується банками у формі міжбанківських депозитів чи кредитів.

Свої кредитні ресурси на міжбанківському ринку банківська установа може поповнювати за рахунок:

– коштів інших банків, тобто за рахунок міжбанківського кредиту;

– кредитів НБУ шляхом ломбардного кредитування, операцій з обліку векселів, та операцій на відкритому ринку через закриті кредитні аукціони.

Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

Сегмент ринку позичкових ресурсів, на якому банки діють як контрагенти, називають ринком міжбанківських кредитів: він виконує ряд важливих функцій:

– ринок міжбанківських кредитів є одним із джерел поповнення ресурсів банківської установи для управління ліквідністю, а також для активних операцій на інших сегментах фінансового ринку;

– операції в межах ринку міжбанківських кредитів є для банків додатковим джерелом доходів як за рахунок різниці між цінами купівлі та продажу кредитів, так і за рахунок диверсифікації ставок за кредитами залежно від терміновості;

– із усіх існуючих сьогодні фінансових інструментів міжбанківські кредити найбільш оперативно реагують на зміни;

– розглядають ринок міжбанківських кредитів як оперативно джерело ресурсів для активних операцій на інших сегментах фінансового ринку.

Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними — від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Традиційним фінансовим інструментом ринку міжбанківських кредитів є короткострокові кредити, «короткі гроші», терміном до одного місяця; кредити терміном більше, ніж один місяць, вже вважаються довгостроковими – «довгі гроші». При цьому більш надійні банки залучають ресурси під менший процент, ніж менш надійні банки, що пов’язано з більшим ризиком їх кредитування.

Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв’язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні у зв’язку з упровадженням електронних розрахунків міжбанківське кредитування здійснюється через прямі контакти між банком-кредитором і банком-позичальником, на договірних умовах, на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтриманні поточної ліквідності банку.

Кредитні відносини між комерційними банками чи відкриття депозитів визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних чи депозитних договорів, які мають передбачити: предмет і термін дії договору, способи погашення позики, відповідальність сторін тощо. Співробітництво на ринку міжбанківських кредитів оформлюється генеральною угодою.

Для одержання міжбанківських кредитів за разовими кредитними договорами банк-позичальник подає банку-кредитору стандартний набір документів:

– лист-заяву на кредит;

– копію статуту, завірену нотаріально;

– картку зі зразками підписів та відбитком печатки, завірену нотаріально;

– баланс та основні показники діяльності на поточну звітну дату;

– розрахунок економічних нормативів на поточну звітну дату (особливо нормативів платоспроможності та ліквідності);

– форму забезпечення і строкове зобов’язання;

Оцінка фінансового стану банку-позичальника здійснюється на підставі:

– дотримання обов’язкових економічних нормативів та показників діяльності банківської установи, передбачених нормативними актами НБУ;

– аналізу прибутків і збитків;

– створення резервів;

– виконання зобов’язань банком у минулому;

– якості банківського менеджменту.

Забороняється видача міжбанківських кредитів:

– збитковим банкам;

– банкам, що перебувають у стадії фінансового оздоровлення;

– філіям банківської установи.

Банківські установи можуть використати міжбанківський кредит на такі цілі:

– оперативна підтримка поточної ліквідності на необхідному рівні;

– поповнення коррахунку в НБУ з метою дотримання нормативів обов’язкового резервування;

– для короткострокового кредитування клієнтів;

– для придбання державних цінних паперів;

– для здійснення арбітражних операцій.

2. Порядок проведення банками операцій на відкритому ринку.

Для ефективного регулювання грошово-кредитним ринком, управління ліквідністю банківської системи, виконання функції кредитора останньої інстанції НБУ застосовує такі механізми рефінансування комерційних банків:

– проведення операцій на відкритому ринку;

– надання стабілізаційного кредиту;

– здійснення біржових і позабіржових операцій з купівлі і продажу державних цінних паперів на відкритому ринку.

Операції на відкритому ринку НБУ проводить, здійснюючи короткострокове та середньострокове рефінансування банків через кількісний або процентний тендер, а також через постійно діючу лінію рефінансування (кредит «овернайт»).

НБУ здійснює рефінансування комерційних банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб’єктів господарської діяльності і векселів Державного казначейства України, що враховані комерційним банком.

НБУ здійснює рефінансування комерційних банків за допомогою операцій на відкритому ринку тільки для регулювання грошово-кредитного ринку та з метою підтримання ліквідності банківської системи, тому обсяги цих операцій такі, які потрібні для вирівнювання монетарних параметрів та управління грошово-кредитним ринком.

Короткострокове рефінансування банків за допомогою операцій на
відкритому ринку здійснюєтьсяна строк до І4днів, середньострокове -
до шести місяців, під забезпечення, через кількісний або процентний тендер. Для забезпечення наданого кредиту використовуються державні цінні
папери, строк погашення яких настає не раніше, ніж через 10 днів після
строку погашення кредиту, і які перебувають у власності банків, а також
ураховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не
раніше, ніж через 30 днів після строку погашення кредиту. Державні цінні
папери приймаються під забезпечення кредиту за умови, шо вони перебувають у власності банку-клієнта Депозитарію НБУ і не обтяжені ніякими зобов'язаннями.

Умовою для прийняття врахованих банками векселів під забезпечення
кредиту НБУ є наявність у банків-позичальників достовірного вексельного досьє на векселедавця та всіх зобов'язаних за векселем осіб. Інформація щодо платоспроможності векселедавця та зобов'язаних за векселем
осіб повинна містити також висновок останньої перевірки аудиторської
організації і надаватися банками відповідному територіальному управлінню Н БУ в обов'язковому порядку.

Рефінансування банків через операції на відкритому ринку здійснюється під забезпечення державних цінних паперів або врахованих банком векселів у розмірі, що не перевищує 85% від балансової вартості державних цінних паперів та 70% від номінальної вартості врахованих векселів.
Кредитування здійснюється за процентною ставкою, що не нижча, ніж
облікова ставка Н БУ.

НБУ проводить тендери з короткострокового рефінансування банків
за допомогою операцій на відкритому ринку в першу, другу та третю середу місяця, починаючи з першого повного тижня. Тендери із середньострокового рефінансування банків проводяться в четверту середу, починаючи з першого повного тижня.

Тендер з підтримання ліквідності банків – це форма задоволення попиту на грошові кошти при рефінансуванні, що передбачає надання НБУ кредитів КБ, які потребують підтримання ліквідності шляхом відбору за критеріями, що встановлюються НБУ.

Кількісний тендер – це тендер, на якому НБУ наперед установлює ціну (процентну ставку), за якою банки можуть отримати кредити шляхом рефінансування. Сума коштів, що пропонуються для рефінансування може оголошуватися або не оголошуватися.

При проведенні кількісного тендера розподіл кредитів здійснюється згідно з поданими заявками до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кредитні кошти за однією тендерною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок.

Процентний тендер – це тендер, на якому КБ у своїх заявках до НБУ, крім суми очікуваного кредиту, пропонують ціну (% ставку), за якою вони погоджуються одержати кредити від НБУ шляхом рефінансування.

Під час проведення НБУ процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку, за якою вони погоджуються одержати кошти, але не нижчу за облікову. На процентному тендері заявки задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи з найвищої, і надалі поступово знижуючи до закінчення запропонованого обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків.

Якщо неможливо задовольнити заявки усіх банків — учасників процентного тендера, які пропонують однакову процентну ставку, у зв’язку із недостатністю кредитів, кошти, що залишилися, розподіляються пропорційно між цими банками.

Банк, який потребує підтримки своєї ліквідності, надсилає засобами програмного забезпечення «ТЕНДЕР» до Департаменту монетарної політики НБУ заявку на участь у тендері (додаток 2 або 3), яка містить перелік державних цінних паперів або врахованих банком векселів. Після перевірки наявності на депозитарному рахунку в банку вільних від зобов’язань державних цінних паперів та строків їх погашення Департамент монетарної політики передає копію заявки до відповідного територіального управління НБУ для подальшої перевірки фінансової надійності та юридичної дійсності забезпечення.

Комерційний банк може подати на участь у тендері тільки одну заявку. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі).

Для участі у тендері приймаються заявки банків, які надійшли до 10-ї години у вівторок. Заявки, які надійшли пізніше зазначеного часу, не розглядаються.

Відповідні територіальні управління НБУ після розгляду копії заявки на участь у тендері, перевірки запропонованого забезпечення та дотримання вимог і умов тендерних торгів до 17-ї години у вівторок повідомляють Департамент монетарної політики НБУ (додаток 4) засобами програмного забезпечення «ТЕНДЕР» про можливу участь банку в тендері та надійність (спроможність) запропонованого банком забезпечення.

У день проведення тендера (середу) заявки банків на участь у тендері розглядаються Департаментом монетарної політики НБУ з дотриманням таких вимог:

– один банк не може одержати більше як 50% запропонованого на тендері обсягу кредитів;

– сума заборгованості за кредитами НБУ, у тому числі за кредитами з урахуванням поданої заявки на тендер, не повинна перевищувати п’ятикратного обсягу капіталу банку, розрахованого за даними останнього балансу.

Про результати тендера повідомляються банки — учасники тендера і відповідні територіальні управління НБУ.

Департамент монетарної політики забезпечує перерахування коштів за наданими банкам кредитами, заявки яких задоволені відповідно до результатів проведеного тендера.

Одержані за допомогою тендера кредити НБУ не можуть бути пролонговані й підлягають обов’язковому поверненню. Якщо банк-позичальник не повертає у визначений строк такі кредити, НБУ має право застосувати безспірне стягнення заборгованості, а за відсутності такої можливості зараховує цю заборгованість на рахунок прострочених кредитів і нараховує пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочки, але не більше, ніж за 10 днів. Протягом 10 днів з дня виникнення простроченої заборгованості НБУ має право реалізувати предмет застави або одержати по ньому платіж і спрямувати кошти на погашення простроченого кредиту.

У разі застосування безспірного порядку списання заборгованості за наданими кредитами з коррахунку банку Департамент монетарної політики НБУ повідомляє про це відповідне територіальне управління НБУ, у якому відкрито кореспондентський рахунок банку-позичальника. Згідно з цим повідомленням територіальне управління НБУ виписує платіжну вимогу на списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за користування ним. Якщо банк порушує строк повернення кредиту, наданого НБУ через тендер, він не допускається до участі в наступних п’яти тендерах.

3. Порядок рефінансування банків НБУ.

Кредити рефінансування НБУ є для КБ джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для поповнення ліквідних коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від багатьох факторів. До основних двох факторів належать:

– стан грошово-кредитної сфери країни;

– фінансовий стан КБ, що бажає отримати кредит.

Економічна сутність кредитів рефінансування ЦБ на макроекономічному рівні полягає в тому, що через кредитування банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином обсяг сукупної гро8шової маси в економіці. Це створює умови для розширення кредитної діяльності КБ.

На мікроекономічному рівнікредити ЦБсприяють підтримці на необхідному рівні ліквідності КБ, зміні структури їх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх клієнтів.

Кредити рефінансування ЦБ можна класифікувати залежно від:

– форми забезпечення (облікові та ломбардні);

– термінів використання (короткострокові (від 1-го до кількох днів) і середньострокові (від місяця до року);

– методів надання (прямі кредити і кредити, що надаються шляхом аукціону);

– цільового характеру (коригуючи проблеми в ліквідності протягом року і сезонні кредити – залежно від попиту на кредити).

ЦБ може підтримувати ліквідність КБ через здійснення:

1. Операцій з рефінансування КБ:

– постійно діюча кредитна лінія овернайт;

– коротко- (до 14 днів) та середньострокові (до 365 днів) кредити і операції прямого репо.

2. Депозитні операції:

– укладання депозитних договорів;

– емісія депозитних сертифікатів НБУ;

– операції зворотного РЕПО.

3. Операції на відкритому ринку з цінними паперами.

4. Надання стабілізаційного кредиту.

З метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи, «тонкого» регулювання грошово-кредитного ринку НБУ запроваджує постійно діючу лінію рефінансування, що є гнучким механізмом короткострокового підтримання ліквідності банку. Кредит через лінію рефінансування надається строком на один робочий день — кредит «овернайт». Надання банкам таких кредитів здійснюється тільки під забезпечення державних цінних паперів, що перебувають у власності банку-клієнта Депозитарію НБУ — і вільно обертаються на вторинному ринку.

Кредит «овернайт» надається в розмірі не більше як 85% від балансової вартості наданих під забезпечення кредиту державних цінних паперів. Кредити «овернайт» надаються за щоденно оголошеною НБУ процентною ставкою і за умови укладення щокварталу між комерційним банком і НБУ кредитної угоди.

Для одержання кредиту «овернайт» комерційний банк подає до Департаменту монетарної політики заявку, яка містить перелік державних цінних паперів, що пропонуються банком під забезпечення кредиту.

Перевіривши наявність на депозитарному рахунку банку вільних від зобов’язань державних цінних паперів та строків їх погашення, Департамент монетарної політики НБУ передає копію заявки до відповідного територіального управління НБУ для перевірки виконання банком умов кредитування. Про своє рішення щодо кредитування відповідне територіальне управління НБУ повідомляє Департамент монетарної політики НБУ, після чого здійснюється блокування державних цінних паперів, наданих як забезпечення кредиту. Після одержання від Депозитарію інформації щодо належного оформлення забезпечення державних цінних паперів Департамент монетарної політики НБУ надсилає банку повідомлення і забезпечує перерахування коштів за наданим кредитом «овернайт» банку, заявка якого задоволена.

У разі неповернення банком кредиту «овернайт» і процентів за користування ним наступного після отримання кредиту робочого дня до банку-позичальника застосовується безспірне стягнення заборгованості з кореспондентського рахунку банку. Якщо на цьому рахунку недостатньо коштів, непогашена заборгованість переноситься на рахунок прострочених кредитів із нарахуванням пені у розмірі 0,5% за кожний день прострочки, але не більше ніж за 10 днів.

Протягом 10 днів з дня виникнення простроченої заборгованості НБУ має право здійснити продаж державних цінних паперів третім особам або вжити заходів щодо їх погашення та за рахунок отримання коштів погасити прострочені борги банку-боржника. Якщо банк порушив строк повернення кредиту «овернайт», що наданий НБУ через лінію рефінансування, він не допускається до використання цієї лінії протягом трьох місяців.

НБУ може надавати стабілізаційний кредит комерційному банку, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який взяв на себе борг банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення, за наявності його клопотання та висновків відповідного територіального управління НБУ. Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови його забезпечення заставою: високоліквідними активами банку-позичальника або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку чи фінансової установи. Стабілізаційний кредит НБУ має цільове призначення і для кредитних операцій комерційного банку не використовується.

Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління НБУ клопотання і затверджену Радою банку програму фінансового оздоровлення. Після здійснення аналізу фінансового стану банку та його програми фінансового оздоровлення територіальне управління НБУ надсилає пропозиції Генеральному департаменту банківського нагляду НБУ. Цей департамент готує пропозиції Правлінню НБУ щодо можливості надання банку, що перебуває у режимі фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення, стабілізаційного кредиту.

Стабілізаційний кредит надається банкам строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися короткостроковий кредит строком до одного року. Рішення про надання стабілізаційного кредиту банку приймає Правління НБУ на підставі висновку територіального управління НБУ та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду НБУ. У цьому рішенні визначаються строк користування кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом. Прийнявши позитивне рішення про надання стабілізаційного кредиту, відповідне територіальне управління НБУ вживає організаційних заходів щодо укладення з банком договору про надання кредиту. Банк-позичальник повинен розробити графік погашення стабілізаційного кредиту і дотримуватися його строків.

З метою регулювання грошово-кредитного ринку, активізації проведення міжбанківських операцій з державними цінними паперами, казначейськими зобов’язаннями та іншими борговими зобов’язаннями, визначеними Правлінням НБУ, а також для сприяння встановленню котирувальних цін на ці цінні папери НБУ проводить операції з ними на біржовому та позабіржовому ринках. НБУ проводить операції на відкритому ринку з купівлі-продажу державних цінних паперів, які перебувають у його портфелі на продаж.

Учасниками біржових і позабіржових торгів з купівлі-продажу державних та інших цінних паперів можуть бути комерційні банки. За допомогою цих операцій вони можуть збільшувати (продаючи цінні папери, що є в їх інвестиційному портфелі) або зменшувати (купуючи цінні папери) залучені кошти.

Одним із засобів рефінансування комерційних банків є операції репо– це операції з ЦП (іноземною валютою), що складаються з двох частин, і для здійснення якої укладається договір між учасниками ринку (НБУ та КБ) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язаннями зворотної їх купівлі-продажу у визначений строк за обумовлену договором ціну. Вони використовуються як інструмент оперативного управління ліквідністю банківської системи та здійснення НБУ грошово-кредитної політики. Учасниками операцій репо можуть бути банки, які мають ліцензію на здійснення банківських операцій, та письмовий дозвіл НБУ на операції за дорученням клієнтів або від свого імені та на депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

НБУ у межах визначених на відповідний період основних монетарних показників для регулювання ліквідності банківської системи може проводити з банками операції «прямого» та «зворотного» репо на визначену суму та на відповідний строк.

Банки, які потребують підтримки своєї короткострокової ліквідності, можуть звертатися до НБУ щодо здійснення операцій «прямого» репо.

Пряме РЕПО – це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між НБУ та банками про купівлю НБУ державних цінних паперів із портфеля банку або іноземної валюти з подальшим зобов’язанням банку викупити ці державні цінні папери або іноземну валюту за обумовленою ціною на обумовлену дату.

У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося монетарною програмою, НБУ може продавати з власного портфеля державні цінні папери шляхом операцій «зворотного» репо на відповідний період за умови викупу цих самих державних цінних паперів надалі в установлений строк.

Зворотне РЕПО– це депозитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між НБУ та банком про продаж НБУ зі свого портфеля державних цінних паперів із одночасним зобов’язанням зворотного їх викупу в банків за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Продаж і купівля державних цінних паперів при здійсненні операцій «прямого» і «зворотного» репо відбуваються за ринковою або балансовою оцінкою (у разі відсутності активного фондового ринку).

НБУ може здійснювати операції на відкритому ринку з купівлі/продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з банками, так і через проведення тендера заявок банків на участь в операціях репо. Банки подають до Департаменту монетарної політики НБУ заявки на участь у тендері, у яких пропонують свої умови щодо ціни купівлі/продажу державних цінних паперів. НБУ, проводячи тендер, відбирає для задоволення ті заявки банків, які є найбільш привабливими для нього за ціновими параметрами (дешевші при купівлі і дорожчі при продажу), або за потреби мати у своєму портфелі конкретні державні цінні папери. Після проведення тендера НБУ надсилає банкам, які отримали право на купівлю/продаж державних цінних паперів, повідомлення-підтвердження про намір укласти договір про здійснення операцій «прямого» або «зворотного» репо.

НБУ залежно від строку може здійснювати такі види операцій «прямого» та «зворотного» репо:

— нічне репо (термін дії один день);

— відкрите репо (строк операції в договорі не визначається, кожна зі сторін договору може вимагати виконання операції репо в будь-який час, але з обов’язковим повідомленням про дату завершення дії цього договору);

— строкове репо (термін операцій чітко визначений).

У договорі про здійснення операцій репо, крім інших умов, має передбачатися блокування державних цінних паперів, що є предметом договору, на відповідних рахунках депо-обліку в депозитарії. Перерахування коштів з рахунку покупця на рахунок продавця відбувається тільки після здійснення блокування державних цінних паперів.

Центральні банки європейських країн (Німеччини, Франції, Бельгії та ін.) кредитують комерційні банки переважно через переврахування векселів. У Франції й Німеччині центральний банк установлює квоти на переврахування векселів. У разі підвищення встановленої квоти комерційний банк сплачує підвищений процент за кредит у центральному банку.

У США перевраховані операції центрального банку (Федеральної резервної системи) не є основною формою рефінансування комерційних банків. Найбільш притаманним тут є кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів (облігацій, казначейських векселів).

Банк Англії кредитує комерційні банки під певні їхні зобов’язання за рахунок банківських депозитів, які зберігаються на відповідних рахунках у центральному банку.

Найширший розвиток мають кредитні відносини центрального банку з комерційними в Німеччині. Крім переврахованих кредитів, Німецький федеральний банк надає комерційним банкам ломбардні кредити на строк не більше трьох місяців під забезпечення надійними цінними паперами: векселями (включаючи казначейські векселі) та облігаціями федерального уряду і земель. Ліміти кредитування (квоти) встановлюються за кожною категорією забезпечення. Окремо також установлюється квота на кредит, на переврахування векселів залежно від розміру власного капіталу комерційного банку.

З переоблікових операцій і ломбардних кредитів комерційні банки сплачують проценти: облікова ставка в першому випадку і ломбардна — в другому. Ставка з ломбардних кредитів є найважливішим орієнтиром грошового ринку, вона аналогічна ставці за федеральними фондами США.

Важливе значення в операціях Німецького федерального банку мають купівля і продаж державних цінних паперів у формі угод про зворотний викуп. Угодам про продаж державних цінних паперів зі зворотним викупом надається перевага перед іншими оперативними інструментами кредитної політики Німецького федерального банку.

Читайте також:

1. Автоматизація банківської діяльності в Україні
2. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
3. Активні операції банків
4. Активні операції комерційних банків
5. Аналіз грошових коштів
6. Аналіз грошових коштів підприємства
7. Аналіз динаміки та структури банківських доходів
8. Аналіз достатності банківського капіталу
9. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
10. Аналіз оборотності оборотних коштів.
11. Аналіз руху грошових коштів та дебіторської заборгованості
12. Аналіз руху грошових коштів у контексті нової фінансової звітності Важливим завданням аналізу фінансового стану підприємства є оцінка руху грошових коштів підприємства.

Переглядів: 1722