Кредитна система та її структура

Державний кредит — система економічних відносин між державою в особіїі органів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Найпоширенішою формою державного кредиту є така, за якої держава є позичальником грошових засобів. Державні запозичення можуть мати як грошову форму (держава продає цінні папери: облігації, скарбничі зобов'язання, сертифікати ощадного банку), так і натуральну (хлібна або цукрова позика).

Значно рідше держава виступає кредитором, надаючи позику на засадах повернення, платності та цільового використання. Держава у певних випадках виступає гарантом тобто бере на себе відповідальність за погашення позики чи виконання інших зобов'язань фізичних або юридичних (частіше останніх) осіб. Якщо боржник своєчасно виконує свої боргові зобов'язання перед кредитором, гарант не несе ніяких витрат. У випадку ж невиконання позичальником своїх боргових зобов'язань держава покриває їх із своїх централізованих грошових фондів.

Особливості державного кредиту

Позика, яку отримує держава, забезпечується всім майном, що є власністю держави.

На рівні центрального уряду державні позики зазвичай не мають цільового спрямування, тоді як для нижчих рівнів державної влади цільове використання їх чітко визначене.

Держава як позичальник залучає грошові засоби на певний термін.

Доходи від позик стали другим (після податків) джерелом фінансування державних витрат.

Міжнародний кредит — це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредиторами і позичальниками можуть також бути міжнародні організації (МВФ, МБРР таін.), регіональні об'єднання держав (ЄБРР), асоціації виробників та експортерів товарів.

Кредит "стенд-бай" — надається країнам — членам МВФ для визначених МВФ цілей на підставі угод "стенд-бай" терміном до 12 місяців, а в окремих випадках до ЗО років. За цією угодою країна — член МВФ має право придбати в МВФ іноземну валюту в обмін на національну в межах попередньо обумовленої суми на визначений угодою термін.

У практиці міжнародних кредитних відносин подекуди застосовується безпроцентний кредит. Він надається із цільових грошових фондів, створених економічно розвиненими країнами з метою надання допомоги країнам, що розвиваються.

Функції кредиту

Перерозподільча — кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних грошових ресурсів домогосподарств, підприємницького та державного сектору, перетворюючи їх у позичковий капітал, який завдяки використанню численних форм кредиту перерозподіляється на користь тих суб'єктів, які мають тимчасову потребу використання запозичених грошових засобів.

Емісійна функція виявляється у створенні нових платіжних засобів кредитними установами.

Економія витрат обігу завдяки тому, що кредит суттєво прискорює швидкість обороту грошових ресурсів і здешевлює обслуговування грошового обігу.

Кредит сприяє створенню великих підприємств і ТНК, забезпечуючи зростання рівня концентрації та централізації капіталу.

Кредит виступає важливим засобом державного регулювання економіки. Маніпулюючи обсягом кредитних ресурсів шляхом впливу на позичкову ставку процента, норму резервування, операції на відкритому ринку цінних паперів, держава проводить стимулюючу або обмежувальну політику.

Кредитна система — це система кредитних відносин, принципів і форм кредитування (функціональна структура) та сукупність кредитно-фінансових установ, які створюють, акумулюють і надають грошові засоби на засадах кредитування (інституціональна структура).

У загальному вигляді інституціональну структуру можна представити таким чином:

— центральний банк;

— комерційні банки;

— спеціалізовані банківські установи (іпотечні, зовнішньоторговельні, ощадні банки тощо);

— небанківські фінансово-кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії і т. ін.).

Центральний банк — це державна установа, яка є головною ланкою кредитної системи. Його ще називають банком банків, виходячи із завдань та функцій, які він виконує.

Функції центрального банку:

— розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

— емісія готівкових грошей — монопольне право центрального банку;

— емісія безготівкових грошей;

— зберігання золотовалютних резервів країни;

— акумуляція та зберігання касових резервів комерційних банків. Зміст цієї функції полягає в тому, що кожний комерційний банк як член національної кредитної системи зобов'язаний зберігати певний відсоток від суми вкладів на резервних рахунках центрального банку. Норма резервування зростає, якщо виникає потреба скорочення пропозиції грошей, і зменшується, коли необхідно збільшувати пропозицію грошей.

Таким чином, резервування є важливим засобом грошово-кредитної політики, за допомогою якого здійснюється регулювання кількості грошей в обігу.

Крім того, резервування є і певним засобом забезпечення мінімальної ліквідності комерційних банків, своєрідною формою збереження депозитів:

— кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

— виконання кредитних та розрахункових операцій на потребу уряду. Зміст цієї функції полягає в тому, що надходження до державного бюджету акумулюються на рахунках центрального банку, тому саме він здійснює операції щодо акумуляції грошових засобів та витрат їх урядовими організаціями. Він також здійснює за розпорядженням уряду операції з іноземною валютою та золотом, із державними цінними паперами, виконує взаємне зарахування боргових зобов'язань тощо.

Головне завдання центрального банку — управління емісійною, розрахунковою та кредитною діяльністю.

За допомогою норми резервування (г), норми відсоткової ставки на позички (і) та операцій на ринку цінних паперів (завдяки продажу центральним банком державних цінних паперів комерційним банкам зменшується кількість грошової маси, і, навпаки, з викупом їх у комерційних банків збільшується обсяг грошової маси) держава через центральний банк проводить грошово-кредитну політику.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Найбільшого поширення набула така організаційно-правова форма банків, як акціонерна.

За способом формування статутного капіталу розрізняють комерційні банки без участі держави, з участю держави, з участю іноземного капіталу тощо.

Залежно від обсягу операцій, які виконують комерційні банки, їх поділяють на: універсальні (здійснюють усі операції) та спеціалізовані (виконують менший обсяг операцій, обслуговують певну галузь чи сферу економічної діяльності або групу клієнтів).

Функції комерційних банків:

— ведення поточних рахунків (акумуляція безстрокових депозитів);

— акумуляція строкових депозитів вкладників;

— видача грошових засобів з рахунків;

— перерахування з одного рахунка на інший;

— розміщення акумульованих грошових засобів шляхом надання кредитів, купівлі-продажу цінних паперів;

— продукування кредитних грошей шляхом мультиплікації банківських депозитів та ін.

Свої функції комерційний банк виконує через операції (рис. 18.1).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форми і функції кредиту	\|	За об'єктами активні операції можна подати таким чином.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.