• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Трудова мобільність

Трудова мобільність(labour mobility) в умовах економіки, що динамічно розвивається, є чи ненайважливійшим чинником оперативного перерозподілу робочої сили відповідно до змін потреб виробництва і ринку праці. Високий рівень мобільності означає принципову готовність населення до зміни посади, професії, місця роботи та проживання, способу життя в цілому. По суті, саме мобільність є запорукою успіху урядових програм в боротьбі з такими жорстокими формами безробіття, як структурне і регіональне.

Мобільність робочої сили здійснюється за такими формами:

· зміна місця роботи;

· зміна професії;

· зміна рівня освіти;

· зміна місця проживання і відповідно сегменту ринку праці, на якому пропонується робоча сила.

На практиці поширена комбінація двох-тьох форм мобільності, при якій, наприклад, окрема особа, змінюючи (підвищуючи) рівень своєї професійної підготовки, одночасно набуває нової професії і переходить працювати на нове підприємство.

В умовах динамічної економіки, істотних структурних зрушень, повсякчасної зміни попиту на робочу силу саме висока мобільність є запорукою забезпечення збалансованості ринку праці, високого рівня конкурентноспроможності кожного носія робочої сили.

Взагалі низька трудова мобільність не обов’язково призводить до тяжких наслідків. Дуже багать залежить від діючої моделі ринку праці, національних особливостей поведінки населення тощо. Наприклад, порівняно з Японією більшість західноєвропейських країн мають високі показники мобільності населення, але це не перешкоджає японській економіці мати один з найсталійших у світі ринків праці.

Статистика фіксує більш-меньш точно акти зміни місця роботи, якщо це стосується первинної зайнятості.

Для оцінки рівня мобільностівикористоввуються два принципово різних підходи:

1) за фактичними даними статистичної звітності вимірюється рівеньреалізованої мобільності (за допомогою аналізу і співставлення даних про інтенсивність і обсяг міграційного руху, плинності, кадрових переміщень);

2) за результатами вибіркових соціологічних обстежень населення з’ясоввується рівень потенційної мобільності, тобто потенційної здатності до такого роду змін.

З точки зору регулювання ринку праці пріоритетне значення належить, зрозуміло, аналізу і прогнозу потенційної мобільності, елімінованої від впливу фактичних можливостей реалізації готовності до змін, наприклад, місця проживання. При цьому можливості практичної реалізації існуючого потеціалу мобільності (населення в цілому чи окремих його груп) залежить від спрямованості політики ринку праці.

Показники мобільності.

Як потенційна, так і реалізована мобільність вимірюється за допоммогою абсолютних та відносних показників.

Серед першої групи слід визначити чісельність мобільного населення та його розподіл за певними ознаками (віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою, зайнятістю в окремих секторах та галузях економіки) - М_і, обсяг мобільних контингентів (наприклад, загальну сукупність прийнятих на роботу – S та звільнених – F) – M.

M = ∑ М_і ,

M = S + F .

Друга група харектеристик інтенсивності мобільності (питома вага мобільних контингентів у відповідних сукупностях населення) та середньої кількості подій протягом певного періоду часу (наприклад, середньорічна кількість звільнень в розрахунку на одного працюючого в галузі).

Показник інтенсивності мобільності розраховується за такою формулою:

m = М_і / P_і ,

де М_і – чисельність мобільного контингенту i-ї групи (за віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою тощо);

P_і - чисельність населення і-ї групи (за віком, статтю, професійною та освітньою підготовкою тощо).

Коефіцієнти мобільності розраховвуються за такими формулами:

· по прияняттю – s = S/E ,

де s - коефіцієнт мобільності по прияняттю;

S – загальна чисельність прийнятих на підприємство протягом певного періоду;

E – середня за період чисельність працюючих.

· по звільненню – f = F/E ,

де f – коеефіцієнт мобільності по звільненню;

F – загальна чисельність звільнених з підприємства протягом певного періоду;

E – середня за період чисельність працюючих.

· сукупний – m = f + s.

Чинники трудової мобільності.

Загальна система чинників формування трудової мобільності складається з 4-х блоків.

Ø Соціально-демографічні:

· статево-віковий склад населення;

· освітний склад населення;

· сімейний склад населення;

· професійний склад населення.

Ø Соціопсихологічні:

· настанови населення щодо зміни міста роботи;

· суспільна оцінка мобільності робочої сили;

· поширеність патерналізму в суспільстві.

Ø Соціаьльно-економічні:

· модель ринку праці (ліберальна, патерналістська, соціал-демократична);

· співвідношення пропозиції робочої сили та попиту на неї;

· ступінь сегментації ринку праці;

· комунікативні та транспортні зв’язки між окремими територіальними сегментами ринку праці.

Ø Політичні:

До групи чинників, що сприяють підвищенню рівня трудової мобільності, відносяться:

· молодий етнос;

· високий освітній та професійно-кваліфікаційний рівень населення;

· традиційно сприятливі настанови на часту зміну місця роботи і відповідна суспільна оцінка цього явища;

· відсутність серед населення традицій сподіватися на допомогу держави у випадку втрати роботи чи інших ускладнень на ринку праці;

· орієнтація уряду країни на ліберальну модель ринку праці;

· наявність достатьної кількості вакансій;

· тісний взаємозв’язок між окремими, насамперед прфесійними, сегментами ринку праці;

· наявність тісних комунікативних та транспортних взаємозв’язків між окремими територіальним сегментами ринку праці;

· принципова можливість зміни місця проживання і вирішення первинного кола проблем, пов’язаних з переїздом – насамперед, житлових.

Друга частина чинників сприяє зниженню трудової мобільності. Їх приянято називати обмежувачами.

Обмежувачі мобільності.

В умовах ринкової економіки, і особливо на етапі її формування, діють достатньо вагомі обмежувачі мобльності: територіальні(географічні), інституційні (зумовлені специфікою державного устрою, значною мірою штучні), соціодемографічні.

Читайте також:

1. Визначення поняття соціальна мобільність.
2. Вплив освіти на соціальну мобільність індивіда.
3. Заява. Види заяв. Особовий листок з обліку кадрів. Трудова книжка. Наказ щодо особового складу
4. Міжнародна трудова міграція
5. Мобільність міжнародних потоків позичкового капіталу та формування зовнішньої заборгованості в системі міжнародних фінансів
6. Працездатність, трудова активність і зайнятість
7. Світове господарство та міжнародна мобільність факторів виробництва.
8. Соціальна мобільність
9. Соціальна мобільність може бути групова й індивідуальна.
10. Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.
11. Соціальна мобільність: сутність, показники, методи вивчення.
12. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ І СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Переглядів: 2067