Постать Тараса Шевченка в українській літературі.

І. Котляревський – фундатор української світської літератури

Петрович Котляревський, класик нової української літератури, видатний письменник-реаліст, автор славнозвісної “Енеїди 1798” і “Наталки Полтавки”. У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє. Вихід у світ “Енеїди” став епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному житті народу. Поема “Енеїда” в своїй суті твір реалістичний, побудований на життєвій основі. Автор її раз у раз говорить про потребу стати ближче до реального життя, про те, що, власне, в цьому - завдання і смисл поезії.

Живопис І.П.Котляревського цілком земний, наскрізь пройнятий “людським духом”, людськими радощами. Все тут виблискує сонцем, дихає на повні груди. Все пройняте молодецтвом, що не знає впину. Поет не приховує, що песимізм, мінорний тон не в його дусі. “Енеїда” І.П.Котляревського сильна наявним у ній прогресивним просвітительським ідеалом. Оспівування любові до батьківщини, звеличення героїчного минулого, показ самовідданних і мужніх воїнів, нарешті, могутній образ самого Енея - все це утверджувало високі моральні якості національного характеру українського народу. Отже, смисл поеми І.П.Котляревського - в утвердженні духовних сил народу, в уславленні життєлюбства, оптимізму, мужності простих людей. Значення Котляревського як зачинателя української літератури винятково важливе: своїм поетичним словом, утвердженням засад демократичної естетики він відкривав, новий напрям у розвитку національної культури, спрямований на дедалі глибше проникнення в життя народу, на осмислення його історичної долі.

Велика заслуга І. П. Кртляревського в тому, що він підняв нові теми, звернувся до невичерпних скарбів фольклору, він перший серед українських письменників дошевченківського періоду широко звернувся до невичерпних багатств мови народу, з’єднав її із найкращою, життєздатною, книжною мовою, удосконалив техніку вірша і п’єси. Народолюбство Котляревського, осуд жорстокості кріпосників, їхнього паразитизму і морального дикунства,проголошення ідеї рівності станів, розумової і моральної вищості народу над панством – усе це мало не лише літературно-мистецьке, а й велике суспільне значення, бо скеровувало читачів на роздуми, на шлях демократизму, вселяло віру в краще завтра, стимулювало національне відродження.

Серед геніальних постатей українського народу Тарас Шевченко займає почесне місце. Палко люблячи свій народ, він з повагою ставився до простих людей усіх націй. Вивчати Шевченка потрібно уважно, читаючи його твори, які показують долю селян, трудового українського народу в кріпосницькому суспільстві. Нелегкою була доля Великого Кобзаря. Зазнав багато горя через сирітство і через те, що був кріпаком.

Шедеврами є ліричні твори, які стали народними: „Садок вишневий коло хати”, „Мені однаково”, „Ой три шляхи широкії”, „Ой одна я, я одна” та багато інших. Раділо серце великого поета, коли бачив що на українській літературній ниві з’являється нові талановиті письменники. Познайомившись з „Народними оповіданнями” Марка Вовчка, назвав збірку захоплено „натхненною книгою”, а автора „високо прекрасним створінням”. П¢єса „Назар Стодоля” і зараз не сходить зі сцени. Сюжетна схема її нагадує п¢єсу Котляревського, але побутовий сюжет письменника вносить соціальні мотиви, показавши життя козацтва ХVІІ століття. Життя козацької старшини і низового козацтва розкривається на фоні історичного минулого України після визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти під керівництвом Богдана Хмельницького.

Творчість великого поета принесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.

Шевченко став прикладом для письменників наступного часу – Марка Вовчка, Панаса Мирного, Івана Франка, Лесі Українки та інші.

Зрозуміти Шевченка можна тільки тоді, якщо глибоко вивчати його твори. Необхідно пам’ятати ту високу оцінку, яку давали сучасники творчості поета: „Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу Пушкіним і Міцкевичем... Поезія Шевченка поставила українську літературу на висоту загальноєвропейської творчості, влила в неї багатий запас кращих загальнолюдських ідей. Зробила її живим органом життя, вказала їй єдино достатній шлях служіння батьківщині.

Життя поета – подвиг, перед яким треба схилятись. Шляхом самоосвіти став одним з найосвіченіших людей свого часу, людиною енциклопедичних знань. Його переслідували, катували, кинули у нелюдські умови, але він не зрікся своїх поглядів, переконань та ідеалів, залишився вірним сином своєї матері-вітчизни, вірним її традиціям, культурі, мові. Читаючи „Кобзар” мимоволі приходить думка, яке довголітнє і прекрасне його життя. Цю безсмертну книгу читали ще сучасники поета, далі їх діти, внуки і правнуки. Сьогодні в „Кобзар” вчитуємось ми. Вона приносить нам радість і естетичне задоволення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Українське образотворче мистецтво XIX ст.	\|	Українська культура в другій половині XIX століття.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.