Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Права покупця при купівлі товарів належної якості

В роздрібній торгівлі покупцеві надано унікальне право. При купівлі непродовольчого товару належної якості, який не підійшов покупцеві за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або не може бути використаний з інших причин, покупець має право обміняти такий товар на аналогічний у продавця, який йому цей товар продав.

Таким правом покупець може скористатися:

· протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі;

· якщо товар не був у користуванні;

· якщо зберігся товарний вигляд, споживні властивості;

· якщо покупець надав товарний чи касовий чек або інші
докази укладення договору саме з цим продавцем;

· якщо наявні ярлики, пломби;

· якщо товар відсутній в переліку товару, який не підлягає
обміну.

Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню) затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172.

Не підлягають обміну: продовольчі товари, ліки, предмети сані­тарної гігієни; світлочутливі, корсетні товари, парфумо-косметичні вироби, пір'яні, пухові, дитячі м'які та гумові надувні іграшки, зубні щітки, мундштуки, грамплатівки, рукавички, тканини, тюлегардинні і мереживні полотна, метражні коврові вироби, на­тільна та постільна білизна, панчішно-шкарпетні вироби, товари в аерозольних упаковках, друковані видання, лінійний та листовий металопрокат, трубна продукція, пиломатеріали, матеріали погонажні (плінтус, наличник), плитні (деревоволокняні та деревостружні пли­ти, фанера), скло нарізане або розкроєне під розмір, зазначений покупцем (замовником), некондиційні товари, аудіо-, відеокасети, диски для лазерних систем зчитування із записом; вироби з нату­рального та штучного волосся (перуки); товари для немовлят (пе­люшки, соски, пляшечки для годування тощо); інструменти для манікюру, педикюру (ножиці, пилочки тощо). Гарантії прав покупця в роздрібній торгівлі. Покупець у разі порушення його прав має можливість звернутися з позовом до суду за місцем проживання чи за місцем знаходження від­повідача — торгівельної організації.

Покупець звільняється від сплати державного мита за позо­вами, пов'язаними із захистом його прав (ст. 24 Закону "Про захист прав споживачів").

При задоволенні вимог покупця суд водночас вирішує питання про відшкодування йому моральної шкоди.

Якщо торговельна організація відмовляється задовольнити законні вимоги покупця (наприклад, щодо заміни неякісного товару, повернення за нього грошей, відшкодування витрат, пов'язаних з ремонтом тощо), Державний комітет України із захисту прав споживачів чи його органи в областях, містах Києві та Севастополі має право накласти штраф на торговельну організацію (ст. 23 Закону "Про захист прав споживачів").

Торговельна організація може бути також оштрафована за реаліза­цію товару:

· який заборонено до реалізації

· строк придатності якого закінчився ;

· без попереджувальних написів, а також без інформації
щодо правил і умов безпечного використання, якщо товар нале­
жить до категорії небезпечних (отрути, отрутохімікати, вибухові
та вогненебезпечні речовини);

· за відсутності достовірної та доступної інформації про
товар — та ін.

Особливості купівля-продаж житлових будинків (квартир)

Житловий будинок або квартира є важливими об'єктами права приватної власності громадян, тому держава встановила для них особливий правовий режим. Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) порівняно із загальними пра­вилами купівлі-продажу має певні особливості.

Договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна під загрозою визнання його недійсним має бути укладе­ний у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК).

Право власності на придбаний будинок (квартиру) виникає у покупця після нотаріального посвідчення договору з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 334 ЦК).

Вимоги у зв'язку з недоліками проданого будинку (квартири), які не були обумовлені в договорі, можуть бути пред'явлені покупцем за умови, що ці недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах трьох років з моменту передання товару покупцеві, якщо договором чи законом не встановле­ний більший строк. Якщо встановити день передання будинку (квартири) неможливо або якщо покупець володів будинком (квартирою) до укладення договору, ці строки обчислюються від дня укладення договору.

Аналогічні вимоги можуть бути пред'явлені і при продажу іншого нерухомого майна — гаража, дачі, садового будинку.

Договір поставки як різновид договору купівлі-продажу.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку ді­яльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємниць­кій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім та іншим подібним використанням, а по­купець — прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК).

Законодавець відносить поставку до різновиду купівлі-продажу. Відмінність між цими договорами полягає в наступ­ному.

· Мета використання продукції чи товару при поставці — підприємницька діяльність або інша діяльність, яка не пов'язана з особистим, домашнім чи іншим подібним використанням.

· Сторонами за договором поставки зазвичай є підприємці.

· Предмет поставки значно вужчий і обмежується продукцією або товарами. Тобто предметом поставки не можуть бути майнові права, право вимоги, цінні папери, нерухомість тощо. Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах документації до зразків (еталонів) або продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

На відміну від предмета договору купівлі-продажу, предмет поставки, як правило, ще не існує в природі на момент укла­дення договору

Умови поставки повинні викладатися сторонами відповідно до Правил "Інкотермс".

З метою спрощення процедури укладення договору купівлі-продажу в міжнародній торговельній практиці використовуються так звані базисні умови поставки.В 1936 р. Міжнародна торго­вельна плата розробила та опублікувала Офіційні правила по тлумаченню торговельних термінів Міжнародної торгової палати ("Інкотермс"), найпоширенішими редакціями яких є редакції 1980, 1990 та 2000 pp.

Мета Правил:

Про значення цих Правил свідчить та обставина, що в ч. 4 ст. 265 ГК України прямо передбачено, що "умови договорів поставки повинні вкиладатися сторонами відповідно до вимог Офіційних правил по тлумаченню торговельних термінів Міжнародної торгової палати ("Інкотермс").

 

 

2. Договір дарування.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровува­ному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1 ст. 717 ЦК).

Договір дарування поряд з договорами купівлі-продажу, міни опо­середковує перехід майна (речей та майнових прав) від однієї особи до іншої. Даному договору властиві деякі характерні ознаки, що до­зволяють виділити його в окремий вид договорів.

Договір дарування завжди безоплатний. Це означає, що даруваль­ник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдаровуваного. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на ко­ристь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового харак­теру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК).

Не буде також зустрічним наданням встановлення за договором дарування права користування дарувальником річчю - предметом да-оування. Цю ситуацію можна розглядати подвійно: дарувальник збе­рігає за собою певні права (право користування), які не входили до складу дарунка, або як обтяження предмета дарування правами дару­вальника. Важливим для констатації безоплатності є те, що даруваль­ник не отримує від обдаровуваного нічого нового, що було у нього відсутнє до укладення договору, а обдаровуваний не надає даруваль-никові нічого, що не було б пов'язане з дарунком. Із зазначеного виплаває наступна кваліфікуюча ознака договору дарування: наслідками дарування є збільшення майна обдаровувано­го за рахунок зменшення майна дарувальника.

Ознакою договору дарування є також наявність згоди обдаровува­ного на прийняття дарунка.

Нарешті, договір дарування передбачає безстроковий перехід да­рунка (речі або права) до обдаровуваного.

Легальне визначення договору дарування вказує на те, що він мо­же конструюватись як реальний або консенсуальний.

Відповідно до ч. 1 ст. 723 ЦК договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровува­ному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання певної обставини. Таким чином, консенсуальний договір дарування породжує зобов'язання, за яким дарувальник (боржник) має вчинити певну дію, зокрема передати майно, а обдаровуваний (кредитор) має право вимагати виконання цього обов'язку.

Договір дарування є, як правило, одностороннім договором: об­даровуваний стає власником речі (або має право вимагати передання йому дарунка), тобто не бере на себе ніяких обов'язків, а дарувальник передає або зобов'язується передати майно, не отримуючи при цьому жодних прав вимоги щодо обдаровуваного.

Але з цього правила є винятки. Так, за договором дарування може бути встановлений обов'язок обдаровуваного вчинити певну дію майнового характеру на користь третьої особи або утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у власність третій особі, виплачувати ренту, надати право довічного користування дарунком або його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи пр виселен­ня з дарованого будинку тощо). Дарувальник має право вимагати від обдаровуваного виконання покладеного на нього обов'язку на ко­ристь третьої особи, що робить такий договір дарування двосторон­нім (ч. З ст. 626 ЦК). У разі смерті дарувальника, оголошення його по­мерлим, визнання безвісно відсутнім чи недієздатним виконання обов'язку на користь третьої особи має право вимагати від обдарову­ваного та особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.

Характерною ознакою договору дарування є особистий характер зобов'язання, яке він породжує. Так, відповідно до ч. З ст. 723 ЦК, якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник чи обдаровуваний помре, договір дару­вання припиняється.

Предмет договору дарування. ЦК встановлює, що дарунком мо­жуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути також майнові права, якими дарувальник володіє або котрі можуть виникнути у нього в майбут­ньому.

Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, те­риторіальна громада (ст. 720 ЦК).

Закон встановлює певні обмеження щодо укладення договору да­рування (на стороні дарувальника) деякими особами. Так, батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підо­пічних (ч. 2 ст. 726 ЦК). Закон не передбачає заборони укладення до­говору дарування щодо малолітніх та недієздатних.

Підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчими документами дарувальника. Це положення не поши­рюється на право юридичної особи укладати договір пожертви.

ЦК визначає специфічні правила щодо змісту довіреності на укла­дення договору дарування представником дарувальника. Так, довіреність на укладення договору дарування, у якому не вказано імені об­даровуваного, є нікчемним (ч. 4 ст. 720).

Форма договору дарування. Вимоги закону щодо форми догово­ру дарування залежать від матеріального предмета договору. За за­гальним правилом, в усній формі можуть бути укладені договори, які повністю виконуються сторонами у момент вчинення, за винятком их, що підлягають нотаріальному посвідченню, державній реєстрації, або коли недодержання письмової форми має наслідком нікчем­ність договору (ст. 206 ЦК).

Стагтя 719 ЦК встановлює правила стосовно форми цього догово­ру. Договір дарування предметів особистого користування та побуто­вого призначення може бути укладений усно.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'яз­ком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним дого­вором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний за­володів нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному по­свідченню.

Момент виникнення права власності обдаровуваного на дару­нок. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Дарувальник, який передав річ організації транспорту, зв'язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі останньому.

Види договору дарування. Окремим видом договору дарування є договір пожертви. Пожертвоює дарування нерухомих і рухомих ре­чей, зокрема грошей та цінних паперів, фізичним особам, юридичним особам, державі, АРК, територіальній громаді, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ч. 1 ст. 729 ЦК).

Сторонами договору пожертви є пожертвувач та обдаровуваний.

Договір про пожертву завжди реальний та вважається укладеним з моменту прийняття пожертви.

До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування, якщо інше не встановлено законом.

 

 

3. Договір довічного утримання.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

За юридичною природою договір довічного утримання є оплатним,одностороннім, оскільки після укладення договору на набувача покладаються обов'язки з утримання, а відчужу­вач набуває право на утримання, та реальним, оскільки момент укладення договору пов'язаний із передачею майна.

Відчужувачамиможуть бути будь-які фізичні особи (як не­працездатні, так і працездатні), які володіють на праві приват­ної власності житловим будинком, приватизованою квартирою чи іншим майном, яке має значну цінність.

Набувачами є фізичні чи юридичні особи, які мають мож­ливість забезпечити довічне утримання відчужувану, в тому числі догляд і надання необхідної допомоги.

У договорі довічного утримання має бути визначена ціна майна, яке відчужується, а також детально зазначено обов'язки набувача: наприклад, надання відчужувачу до кінця його днів права проживати в житловому будинку, який відчужується (зазначається конкретна частина будинку чи інше упорядко­ване житло, що надається для постійного проживання), забезпе­чення його необхідною допомогою та доглядом, а також визна­чена грошова оцінка всіх видів матеріального забезпечення, які надаються щомісяця. Така оцінка підлягає індексації. Звичайно, що в договорі неможливо передбачити розв'язання всіх питань побутового характеру, тому якщо між контрагента­ми виникне спір, він має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотарі­альному посвідченню, а договір, за яким набувачеві передається нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справед­ливо розподілені між ними та набувачем.

Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, обмінювати майно, передане за договором довічного утримання, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі, оскільки, посвідчуючи договір довічного утримання, нотаріус накладає на це майно заборону.

Втрата (знищення), пошкодження майна, переданого набу­вачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

За рішенням суду договір догляду може бути розірваний:

· на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої
він був укладений, у разі невиконання або неналежного ви­
конання набувачем своїх обов'язків незалежно від його вини;

· на вимогу набувача.

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачаем обов'яз­ків за договором, відчужувач набуває право власності на пере­дане ним майно і має право вимагати його повернення. Витрати, які були зроблені набувачем на утримання та догляд відчу­жувача, не підлягають поверненню. Суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором, якщо договір розірваний у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з під­став, що мають істотне значення.

Договір довічного утримання припиняється:

1) зі смертю відчужувача;

2) якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, а відчужувач набуває право власності на це майно.

У разі при­пинення юридичної особи — набувача з визначенням право­наступників, до них переходять права та обов'язки за догово­ром довічного утримання. У разі ліквідації юридичної особи — набувача, право власності на майно, передане за договором догляду, переходить до відчужувача.

 

 

4. Договір ренти.

Договору ренти присвячено главу 56 ЦК. Цей інститут регулює відносини, які пов'язані з відчуженням майна під виплату колишньо­му власнику грошового або іншого утримання - ренти.

Інститут ренти набув поширення у середні віки. Значення слова «рента» розумілося як повернення того, що було передано раніше. Отриманню ренти завжди передувала передача майна платникові -спочатку землі та інших об'єктів нерухомості, пізніше - рухомого майна, у тому числі грошей. Рентні відносини мали довгостроковий, часто безстроковий характер. Рента ні за яких обставин не могла бути разовою.

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично випла­чувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ч. 1 ст. 731 ЦК).

Рента належить до інститутів цивільного права, пов'язаних з відчуженням певного майна за плату (чи безоплатно) з метою отримання стабільного постійного доходу у вигляді рентних платежів.

З визначення договору ренти випливає, що він є реальним, про що свідчить чітко визначене положення: одержувач ренти передає майно платникові ренти, а не зобов'язується його передати. Тому для укла­дення договору ренти недостатньо зустрічної згоди сторін, необхідне передання майна платникові ренти. Після передання майна одержу­вач ренти не несе за договором ніяких зобов'язань, він має лише пра­ва. Отже, договір ренти є одностороннім.Оплатним цей договір є тому, що майно передається в обмін на надане утримання у вигляді грошової суми або у іншій формі.

Договір ренти підлягає обов'язковому нотаріальному посвідчен­ню, а якщо під виплату ренти передається нерухоме майно, то ще й державній реєстрації (ст. 732 ЦК).

На відміну договорів купівлі-продажу та міни, де сторони одразу отримують належне від контрагента, договір ренти є довгостроковим договором.

Схожість ренти з купівлею-продажем та іншими договорами про сплатне передання майна у власність не перетворює рентний договір у їх різновид. Ренті притаманні такі специфічні ознаки, які свідчать про самостійність рентного договору серед інших цивільно-правових договорів, спрямованих на відчуження майна.

Основною ознакою до­говору ренти є обов'язки однієї особи виплачувати ренту іншій вза­мін переданого майна.

Метою договору купівлі-продажу є передача права власності. За договором же ренти - це лише умова виникнення рентних відносин. Договори купівлі-продажу, міни завершуються переходом права власності, а договір ренти тільки починається з переданням майна платникові у власність.

Сторонами рентних правовідносинє одержувач ренти і плат­ник ренти. До істотних умов договору належить умова про предмет. Договір ренти має складний предмет: по-перше, ним виступає майно, яке відчужується одержувачем під виплату ренти; по-друге, предметом є сама рента, що виплачується платником її одержувачу. Умови дого­вору ренти щодо переданого майна, форми та розміру виплачуваної ренти є істотними для даного договору, без досягнення згоди за яки­ми даний договір не може вважатися укладеним.

Стосовно майна закон не встановлює жодних обмежень, хоча на практиці найчастіше таким майном виступають житлові будинки, квартири, підприємства, тобто нерухомі речі.

Рента може виплачуватися у грошовій формі, що зустрічається у більшості випадків, або шляхом передання речей, виконання робіт чи Іпання послуг. Може бути встановлена і змішана форма ренти, яка оплачується частково грошима, а частково шляхом передання ре­чей виконання робіт або надання послуг. Форма і розмір ренти вста­новлюються за згодою сторін у договорі (ст. 737 ЦК). Закон встанов­лює розмір ренти, якщо сторони не передбачать його у договорі, тільки у разі передачі під виплату ренти грошової суми. Так, відпо­відно до ч.2 ст. 737 ЦК розмір ренти у такому випадку встановлено у розмірі облікової ставки Національного банку України. Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національ­ного банку України, якщо Інше не встановлено договором.

ЦК розрізняє наступні різновиди рентного договору:

· договір рен­ти, укладений на невизначений строк - договір безстрокової ренти;

· та договір ренти, укладений на визначений строк - договір ренти на певний строк (ч. 2 ст. 731 ЦК).

 

 

Договір ренти має певну схожість з договором довічного утримання, оскільки їх об'єднує спільна мета — набуття одер­жувачем ренти (відчужувачем) утримання за рахунок належ­ного їм майна. Ці договори укладаються в нотаріальній формі і підлягають державній реєстрації.

Водночас між цими договорами існують і певні відмінності:

· договір ренти може бути як укладеним на певний строк,
так і безстроковим, сам же характер договору довічного утри­-
мання передбачає, що він діє протягом життя відчужувача;

· за договором довічного утримання майно передається у
власність набувача за надання утримання у вигляді харчування,
догляду тощо, а за договором ренти одержувач ренти отримує
задоволення від контрагента, як правило, у вигляді грошової
форми, хоча це не виключає встановлення ренти у формі
зустрічної передачі майна, виконання робіт чи надання послуг;

· зобов'язання за договором довічного утримання набувач
виконує постійно, тобто, як правило, здійснює щоденний догляд
і нагляд за особою, яка потребує утримання. За договором
ренти рентні платежі виплачуються за загальним правилом по
закінченні кожного кварталу;

· за прострочення виплати ренти платник зобов'язаний
сплачувати одержувачеві проценти, суть договору довічного ут­
римання таку форму відповідальності виключає;

· одержувач ренти має право розірвати договір, якщо платник
ренти прострочив її в виплату більш як на рік. За договором
довічного утримання одержувач має право вимагати розірвання
договору в будь-який час, якщо доведе, що набувач неналежно
виконує свої обов'язки;

· якщо договір довічного утримання припиняється із смертю
відчужувача, то виплата ренти не обмежується строком життя
одержувача ренти, оскільки його права за строковим договором
можуть перейти до спадкоємців.


Читайте також:

  1. IV. Вартість знака для товарів і послуг та фірмового найменування
  2. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  3. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
  4. VII. За видами товарів і послуг
  5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  6. Автомати для продажу штучних товарів
  7. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  8. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  10. Адміністративне право як галузь права
  11. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності
  12. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.




Переглядів: 391

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Істотними умовами договору купівлі-продажу за загальним правилом є умови щодо предмету. | Зобов’язання, що виникають у зв’язку з виконанням робіт

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.