• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Різновиди психологічних впливів у конфлікті.

Типологія конфліктів.

Основні причини та функції конфліктів.

Структурні елементи конфлікту.

Соціологія конфлікту як галузь наукового знання. Природа і сутність конфлікту.

Лекція: Соціологія конфлікту

1. Соціологія конфлікту як галузь наукового знання. Природа і сутність конфлікту.Уособлюючи собою різні життєві цінності, смаки, погляди, характери, культури, ми не можемо уникнути конфліктів.

В історії людства конфлікти як форма прояву життєвої боротьби були явищем майже повсякденним. З часом змінювалися умови життя, від яких залежали зміст і форми прояву конфліктів, відрізнялися економічні і соціальні наслідки конфліктів.

Власне у всіх сферах життєдіяльності люди постають перед проблемами, які призводять до конфліктних ситуацій.

Пізнання суті і причин конфліктів підвищує культуру спілкування, робить життя спокійнішим, а саму людину більш стійкою психологічно.

Таким чином, соціологія конфлікту – це актуальна теоретико-прикладна галузь соціологічного знання, яка вивчає теоретичні засади та закономірності виникнення конфліктів, наслідки та управління конфліктними ситуаціями на всіх рівнях буття. Знання з соціології конфлікту потрібні кожній людині в суспільстві, оскільки це сприяє гармонізації людських стосунків.

Будь-якийконфлікт проявляється у взаємодії соціальних суб’єктів. Але зрозуміло, що не кожна соціальна взаємодія є конфліктом. Там де нема протиборства, відсутні гострі суперечності, які супроводжуються негативними емоціями, там відповідно і нема конфлікту. До таких соціальних взаємодій належать відносини товариськості, дружби, співробітництва тощо.

Основою всіх конфліктів є суперчності, що виникають між людьми або в середині самої особистості. Саме суперечності і викликають протиборство між сторонами-конфліктерами. Ключову роль у виникненні конфліктів відіграють об’єктивні суперечності, які не залежать від свідомості людей і пов’язані з істотними розбіжностями соціально-економічних умов їхнього життя, тому що, як відомо, соціально-економічне становище індивіда у суспільстві багато в чому визначає його свідомість, інтереси, цілі, лінію поведінки і дії.

Якщо є розбіжність інтересів між людьми або групами, але вона не сприймається й не відчувається ними, то відповідно така розбіжність інтересів не призводить до конфлікту. І навпаки, якщо між людьми є спільність інтересів, але самі учасники взаємодії відчувають ворожість один до одного, то відносини між ними можуть призвести до конфліктної ситуації.

З психологічної точки зору конфлікт – це, свого роду, тип складної ситуації. Поведінка людини у складній ситуації залежить від пізнавальних, вольових і емоційних процесів. Людина реагує на ситуацію і поводить себе в ній залежно від того, як вона сприймає і оцінює її значення. Ефективність поведінки у складній ситуації залежить від здатності нервової системи і рівня психічної напруженості людини. Чим вищий рівень психічної напруженості, тим більше дезорганізована поведінка людини у складній ситуації.

Отже, з психологічної точки зору конфлікт – це суперечність, пов’язана з гострими емоційними переживаннями.

За природою конфлікт – це соціальне явище. Суспільство не може існувати і розвиватися без конфліктів. Взаємодія особистостей завжди передбачає виникнення конфлікту як виявлення суперечностей, розбіжностей між соціальними групами, класами, ролями, державами тощо.

Конфлікт створюють люди. Вони є його сторонами, учасниками, тому конфлікт – це соціальне, суспільне явище. Люди діють у ньому насамперед як соціальні істоти – представники суспільства і відповідного соціального середовища. За ними завжди стоять інтереси держави, етнічної спільноти, політичні, релігійні інтереси тощо. У поведінці людини, зокрема у конфлікті, виявляються її належність до конкретної соціальної, професійної, вікової групи, епохи, особливості її соціального статусу, соціальної ролі, яку вона в конфліктній ситуації виконує. Отже, зазначені особливості можуть бути і причинами зіткнення, суперництва між людьми і чинниками, які впливають на розвиток конфлікту.

За сутністю конфлікт є зіткненням двох сторін (осіб чи груп), серйозною розбіжністю, що викликає напруження в ситуації чи взаєминах. Напруження виникає тому, що зіштовхуються позиції партнерів, під загрозою опиняються їхні інтереси, а конкретна ситуація оцінюється кожною стороною по-різному, через призму власного бачення, особистих переконань тощо.

Поняття конфлікт походить від латинського слова «conflictus», що означає «зіткнення». У науковій літературі відсутнє єдине розуміння терміну «конфлікт». І соціологи, і психологи, і юристи зазначають, що однозначного, адекватного і всіма визнаного визначення соціального конфлікту ще не вироблено.

Труднощі з приводу визначення поняття «соціальний конфлікт» пов’язані з тим, що конфлікт як соціальний феномен являє собою складне явище, яке проявляється у різних сферах життєдіяльності людей. Досить часто він може бути розірваний у часі та просторі, має різноманітні причини та наслідки, а тому і трактується неоднозначно. нфлікті.

На Заході досить розповсюдженим є поняття конфлікту, сформульоване американським теоретиком творцем конфліктної парадигми Л.Козером. Під конфліктом він розуміє боротьбу за цінності і домагання щодо певного статусу, влади чи ресурсів, у якій метою супротивника є нейтралізація, нанесення збитків чи усунення суперника.

Ентоні Гідденс: «Під конфліктом я розумію реальну боротьбу між діючими людьми чи групами, незалежно від того, які витоки цієї боротьби, її засоби, ресурси, що мобілізовані кожною із сторін. Це боротьба між акторами або спільнотами, що дістає вияв у вигляді певних соціальних практик».

А.Анцупов та А.Шипілов, автори підручника «Конфліктологія» під конфліктом розуміють спосіб розв’язання суперечностей, які виникають у процесі взаємодії, що полягає у протидії суб’єктів конфлікту і зазвичай супроводжується негативними емоціями.

Найбільш вдалою є спроба охарактеризувати конфлікт за допомогою характерних для нього ознак, яку зробила російська вчена Н. Грішина у своїй праці «Психологія конфлікту». Зокрема вона виділяє такі основні його ознаки:

1. Зіткнення – боротьба, протистояння у будь-якій формі, у будь-якому вияві (синонімами якого можуть бути «несумісність», «боротьба», «неузгодженість»). Наприклад, страйк, військова сутичка, сімейний конфлікт тощо передбачають зіткнення.

2. Біполярність – будь-який конфлікт зводиться до відносин між двома елементами. Кожна із конфліктуючих сторін має свої специфічні потреби, інтереси та цілі, які, як правило, є принципово відмінні від потреб, інтересів та цілей іншої конфліктуючої сторони. Навіть, якщо у конфлікті бере участь кілька груп, між ними утворюються коаліції, і конфлікт знову набуває біполярної природи.

3. Активність, спрямована на подолання суперечності. Конфлікт виявляє себе не лише в суперечностях, але й у взаємодії, причому активній. В чому вона проявляється? Коли саме ситуація починає розвиватися як конфліктна? Якщо людина сприймає ситуацію, яка склалася, як неприйнятну для себе, то вона починає щось робити для її зміни – пояснює точку зору супротивнику, намагається переконати його, скаржиться на нього комусь, демонструє своє незадоволення тощо, тобто починає діяти.

І ця взаємодія – це спосіб досягнення своєрідної єдності і зняття суперечності, навіть якщо це досягається ціною знищення однієї із сторін, що брала участь у конфлікті. (Г.Зіммель).

4. Наявність суб’єкта або суб’єктів як носіїв конфлікту. Це означає, що знаходитися в конфлікті можна лише з кимсь – з іншою групою, з іншою людиною, з самим собою. Цим конфлікт відрізняється від суперечностей, сторони яких не обов’язково можуть бути представлені суб’єктами.

Виходячи з виділених ознак конфлікту, Грішина Н.В. визначає його як «біполярне явище, як протистояння двох начал, що виявляють себе в активності сторін, спрямованій на подолання суперечності. Причому сторони конфлікту представлені активним суб’єктом чи суб’єктами».

Отже, соціальний конфлікт завжди передбачає соціальну взаємодію. Конфлікт не може виникнути лише у взаємодії між суб’єктом і об’єктом, він завжди передбачає відносини.

Будь-який конфлікт можна розглядати в динаміці – як процес і у статиці – як систему взаємозалежних структурних елементів.

2. Структурні елементи конфлікту.У будь-якому соціальному конфлікті, як ми вже говорили, дійовими особами є люди (тому він і є соціальним). Вони можуть виступати в конфлікті:

· як приватні особи (н-д, у сімейному конфлікті);

· як офіційні особи (н-д, конфлікт по вертикалі – керівник і підлеглий);

· як юридичні особи (представники установ та організацій).

Структура конфлікту – це сукупність зв’язків конфлікту, які забезпечують його цілісність і відмінність від інших явищ соціального життя.

Будь-який конфлікт виникає лише при наявності об’єкта конфлікту. Суперечки між індивідами чи соціальними группами не бувають безпідставними. Вони виникають лише в тому випадку, коли їх учасники не можуть щось між собою поділити.

Об’єктом конфлікту є те, на що претендує кожна з конфліктуючих сторін, тобто якась певна цінність, якою прагнуть володіти і користуватись обидва опоненти:

· матеріальна цінність (певні ресурси);

· соціальна цінність (влада);

· духовна цінність (ідеї, норми, принципи).

Щоб стати об’єктом конфлікту, елемент матеріальної, соціальної чи духовної сфери повинен знаходитись на перетині особистісних, групових, суспільн6их чи державних інтересів суб’єктів, які прагнуть до контролю над ним.

Об’єкт конфлікту може бути як реальним, так і потенційним (н-д, люди іноді відстоюють якісь ілюзорні ідеї), але предмет конфлікту завжди реальний. Іноді причиною нереалістичних конфліктів є агресивні імпульси, які прагнуть вийти на зовні (футбольним фанатам після програшу їх команди не має значення з ким вступати в сутичку: з поліцейськими чи з вболівальниками іншої команди; для них головне – викид негативних емоцій). Такий конфлікт виникає не заради досягнення якогось позитивного результату, а як виплеск назовні агресивної енергії. Але об’єкт конфлікту є і в цьому випадку. Це потреба зняти напругу, так би мовити, розрядка. Нереалістичний конфлікт, як правило, менш стабільний, ніж реалістичний. Як тільки розрядка агресії відбулася, конфлікт, як правило, завершується.

Правильне виділення об’єкту конфлікту є обов’язковою умовою його конструктивного вирішення. Помилкове виділення об’єкту конфлікту може суттєво ускладнити вирішення проблеми.

Для вирішення конфлікту важливо правильно визначити об’єкт. Відсутність об’єкту свідчить проте, що цей конфлікт є уявним.

Ступінь участі у конфлікті може бути різна: від безпосередньої протидії до опосередкованого впливу на хід конфлікту.

Учасники конфлікту – суб’єкти соціальної взаємодії (індивіди, соціальні групи, організації, держави), інтереси яких порушено безпосередньо, або суб’єкти, які підтримують конфліктерів (явно чи приховано)

Учасників конфлікту поділяють на основних та неосновних.

Основні учасники - це ті суб’єкти конфлікту, які безпосередньо здійснюють активні (захисні або наступаючі) дії один на одного. Їх називають суб’єктами конфлікту або «опонентами» (з лат. – супротивник у суперечці).

Опонента (учасника) конфлікту характеризує його ранг.

Ранг опонента – рівень можливостей опонента з реалізації своєї мети у конфлікті; його фізичні, соціальні, матеріальні та інтелектуальні можливості, знання, вміння, навички, його соціальний досвід конфліктної взаємодії; широта його соціальних зв’язків, масштаби суспільної і групової підтримки.

Ранги опонентів відрізняються також наявністю і величиною їх деструктивних потенціалів. У міжособистісних конфліктах – це фізична сила, зброя; у війнах – це збройні сили, характер озброєння тощо.

Серед основних учасників виділяють ініціатора конфлікту - сторону, яка перша розпочала конфліктні дії.

Якщо одна із сторін ініціює конфлікт, то це не означає, що вона неправа (н-д, якщо новатор, який не зумів безконфліктно добитись впровадження інновацій, іде на конфлікт, то його дії будуть позитивними).

Неосновні учасники конфлікту:

· підбурювач, провокатор – особа чи група осіб, які можуть спровокувати конфлікт для досягнення власних інтересів;

організатор – планує і керує протіканням конфлікту, передбачає шляхи захисту його учасників;

· посередник, медіатор – сприяє зменшенню гостроти або повному припиненню конфлікту;

· група підтримки – особи, які активними діями або морально підтримують ту чи іншу сторону конфлікту;

· пасивні свідки – особи, які не підтримують жодну із сторін;

· жертва – особа, яка одержала матеріальну чим оральну травму в результаті конфлікту.

Варто завжди пам’ятати, що конфліктність особистості визначається дією як психологічних характеристик (темпераментом, комунікативністю, рівнем агресивності тощо), так і соціальними факторами (умовами життя, рівнем культури тощо).

На протікання конфлікту суттєво впливає суб’єктивне сприйняття конфлікту – це таке сприйняття, яке не обов’язково відповідає дійсності. Сприйняття людей можуть бути трьох видів:

1) уява про самого себе;

2) сприйняття інших учасників конфлікту;

3) образ зовнішнього середовища, в якому розгортається конфлікт.

Саме ці образи, ці сприйняття є безпосередньою основою поведінки конфліктантів. До найбільш типових спотворень сприйняття конфлікту належать так звані ілюзії власної шляхетності. Нерідко у конфліктній ситуації людина вважає, що вона стала жертвою нападок злісного супротивника, моральні принципи якого є досить сумнівними. Як правило, у конфліктній ситуації кожен з опонентів упевнений у своїй правоті, прагне до справедливого вирішення конфлікту і твердо переконаний, що його супротивник цього не хоче. Кожен із супротивників бачить недоліки і помилки іншого, але не усвідомлює власних.

Таким чином, знання можливих помилок суб’єктивного сприйняття конфлікту дає змогу прогнозувати конфлікти у різних ситуаціях і знаходити шляхи їх оптимального розв’язання.

Отже, конфлікт має досить складну структуру.

3. Основні причини та функції конфліктів

Усі причини виникнення конфлікту поділяють на дві великі групи:

1) об’єктивні;

2) суб’єктивні.

До об’єктивних причин конфліктів відносять обставини соціальної взаємодії людей, які призвели до зіткнення їх інтересів, думок, поглядів тощо.

Суб’єктивні причини конфліктів в основному пов’язані з особистісними психологічними особливостями опонентів, які призводять до того, що вони вибирають саме конфліктний, а не інший спосіб вирішення протиріччя.

Основними особистісними причинами конфліктів є:

· низька психологічна стійкість до негативного впливу на психіку стресових ситуацій;

· суб’єктивна оцінка поведінки партнера як недопустимої

· поганий розвитк емпатії – тобто розуміння емоційного стану іншої людини, співчуття до неї;

· завищені бажання чи недостатні можливості для їх задоволення – це слугує причиною міжособистісних і внутрішньо особистісних конфліктів;

· акцентуації характеру – надмірна вираженість якихось певних рис характеру.

Конфлікт виконує ряд функцій у середовищі, де він відбувається. Конфлікт може бути як руйнівною, деструктивною силою, так і творчою, конструктивною силою.

Серед конструктивних функцій можна виділити такі:

1) інформаційно-пізнавальна. Будь-який конфлікт сигналізує про наявність проблеми, дозволяє її пізнати. Конфлікт стимулює пізнання інтересів, цінностей, позицій опонентів. У ході і в результаті взаємних зіткнень партнери краще пізнають один одного, тобто конфлікт дає можливість більш детально оцінити індивідуально-психологічні особливості людей. Іншими словами, конфлікт, так би мовити, тестує ціннісні орієнтації людини.

Конфлікт послаблює психічну напруженість, яка є реакцією учасників на конфліктну ситуацію. Конфліктна взаємодія, яка супроводжується бурхливою емоційною реакцією, знімає у людини емоційну напругу.

Конфлікт слугує джерелом розвитку особистості, міжособистісних відносин. Конструктивне вирішення конфлікту дає можливість людині розширити сферу і способи взаємодії з оточуючими.

2) інтеграційна – виникнення, розвиток, вирішення конфлікту, об’єднує групи, сприяє гармонізації суспільних відносин, стимулює соціалізацію груп та індивідів;

3) адаптаційна – суспільству, соціальним групам, індивідам та іншим об’єднанням, ідеологіям доводиться постійно стикатися з новими умовами. Звідси необхідність адаптації, пристосування до нової ситуації. Варто зазначити, що міжособистісні конфлікти є одним із способів самоутвердження особистості.

Конструктивні функції конфлікту є невіддільними від руйнівних наслідків тобто від деструктивних функцій або дисфункцій:

· більшість конфліктів здійснюють суттєвий вплив на психічний стан їх учасників;

· конфлікти, які невдало розвиваються, можуть також супроводжуватися психологічним чи фізичним насильством, тобто травмуванням опонентів;

· конфлікт як складна ситуація завжди супроводжується стресом. При досить частих і емоційно напружених конфліктах різко зростає ймовірність серцево-судинних захворювань;

· конфлікт – це, свого роду, деструкція міжособистісних відносин, які склалися між суб’єктами взаємодії до початку конфлікту. Ворожість і ненависть порушують взаємозв’язки, які склались між опонентами до початку конфлікту;

· конфлікт формує негативний образ іншого – «образ ворога», який сприяє формування негативної установки по відношенню до опонента; свої цілі вважаються позитивним, а цілі іншої сторони – негативними;

· згортання взаємодії і спілкування між конфліктуючими сторонами.

Отже, конфлікт є неминучим явищем у житті людини, але недоцільно сприймати його як загрозу чи небезпеку. Людина здатна позитивно використати конфлікт і запобігти шкоді, яку він може завдати людям і суспільству.

4. Типологія конфліктів.Виходячи з різних критеріїв класифікації виділяють різноманітні типології конфліктів.

У залежності від сфер життєдіяльності людини, в якій відбуваються конфлікти, їх поділяють на:

· сімейні;

· побутові (н-д, у транспорті);

· виробничі;

· трудові;

· політичні;

· релігійні;

· етнічні;

· військові тощо.

За інтенсивністю виділяють конфлікти:

· низької;

· середньої;

· високої інтенсивності.

Конфлікт низької інтенсивності протікаї у формі суперечки між опонентами.

Конфлікт найвищої інтенсивності закінчується фізичним знищенням однієї із сторін.

Суттєвою кількісною характеристикою конфліктів виступає їх тривалість: (н-д, у транспорті – кілька секунд; столітня війна між Англією і Францією – 116 років).

З точки зору прояву конфлікти можна поділити на такі типи:

1) об’єктивний – це такий конфлікт, який виник на основі об’єктивних причин і вже існує;

3) суб’єктивний – це такий тип конфліктів, які виникають на основі світоглядних, ідеологічних або політичних протиріч, що ненароком або цілеспрямовано переносяться суб’єктом на об’єкт;

4) складний – це ситуація, коли конфлікт має декілька об’єктів;

5) прихований – це конфлікт, який має об’єктивну основу, але її дуже важко, на перший погляд, виявити. Приховані конфлікти дуже розтягнуті в часі і вимагають неймовірно великих зусиль для їх нейтралізації;

6) фальшивий – це конфлікт, який майже не має об’єктивних підстав, а єдиною його причиною є психологічна нетерпимість, яка досить часто буває необґрунтованою (н-д, «не можу його переносити, і не знаю чого»; «якийсь він, ну, не такий як всі» - аргументи однієї із конфліктуючих сторін).

Однією із суттєвих ознак конфлікту є характер і особливості його учасників. Від того, ким представлені конфліктуючі сторони, залежить характеристика конфлікту.

За складом конфліктуючих сторін виділяють конфлікти:

· внутріособистісні.Вони є суто психологічними, обмежуються рівнем індивідуальної свідомості. Такий конфлікт, зазвичай, супроводжується психоемоційною напругою; психологічним стресом; послабленням ділової чи творчої активності; негативним емоційним фоном спілкування тощо (н-д, треба йти на пару і не хочу йти – когнітивний дисонанс);

· міжособистісні конфлікти – це зіткнення інтересів двох людей. Якщо керівник відділу протиставляє себе групі підлеглих, то це вже конфлікт типу «особистість - група»;

· міжгрупові конфлікти – їх породжують найчастіше соціальна нерівність, різний ступінь участі у владі, невідповідність інтересів та цілей. Боротьба у вчительському колективі середньої школи між прихильниками директора і його опонентами – це конфлікт між малими групами

· міжнародні конфлікти –це боротьба між двома державами або їх коаліціями. Різновидом може бути конфлікт між однією державою і групою держав. Метою міждержавних конфліктів є політичне панування, захист економічних інтересів, територіальної цілісності. Головною особливістю міждержавних конфліктів є те, що боротьба між такими великим суспільними групами здійснюється шляхом збройного насильства тобто вони часто реалізуються у формі війни.

Тактика поведінки у конфліктній ситуації може бути: жорстка, нейтральна, м’яка. На практиці вона передбачає:

1) фізичне насильство – винищення матеріальних цінностей; блокування чужої діяльності; знущання над особистістю, іноді вбивство;

2) психологічне насильство – образа, зневага, приниження, дискримінаційні заходи;

3) захоплення та утримання об’єкта конфлікту – коли ведеться боротьба за матеріальний об’єкт;

4) тиск – накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматум;

5) демонстративні дії – публічні висловлювання, голодування, пікетування;

6) санкціонування – вплив на опонента шляхом збільшення робочого навантаження; зниження зарплати; накладання заборон тощо;

7) тактика коаліцій – проявляється у створенні союзів;

8) дружелюбність – коректне спілкування, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення;

9) укладання угоди – обмін обіцянками, вибаченнями тощо.

5. Різновиди психологічних впливів у конфлікті.Процес взаємодії у конфлікті представляє собою серію цілеспрямованих, взаємних інтеракцій, у процесі яких учасники конфлікту намагаються здійснити односторонній вплив на свого опонента.

Психологічний вплив – це дія на емоційний стан, думки, почуття, поведінку іншої людини за допомогою виключно психологічних засобів. Психологічний вплив може бути як конструктивним, так і деструктивним.

Конструктивний вплив у конфлікті повинен відповідати трьом базовим вимогам:

1) не бути руйнівним для індивідів, які беруть участь у взаємодії;

2) бути психологічно коректним (передбачає врахування індивідуально-психологічних особливостей партнера і ситуації, що склалася);

3) задовольняти потреби обох сторін.

Основні різновиди психологічних впливів на іншу людину:

Конфліктна взаємодія – це певний комунікативний процес. Як правило, цей комунікативний процес повинен мати конструктивний характер. Для цього варто дотримуватись загального принципу комунікації, який говорить про те, що треба бути зрозумілим, чесним, ефективним і точним.

Читайте також:

1. V. Етичні правила психологічних досліджень
2. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
3. Алгоритмічна конструкція повторення та її різновиди: безумовні цикли, цикли з після умовою та з передумовою.
4. Вивчення психологічних особливостей сенсомоторної та мисленнєвої діяльності школяра
5. ВИМОГИ ПРОФЕСІЇ ДО ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХІВЦЯ
6. Виробничий процес, його різновиди і структура
7. Відтворення та його різновиди
8. Галузі і методи психологічних досліджень.
9. Група психологічних методів управління
10. Джерела і класифікація зовнішніх впливів
11. Джерела існування, побут та різновиди громадянських обов’язків
12. Договір. Різновиди договору і його основні положення. Договір транспортної експедиції

Переглядів: 2911