Основні засоби державного регулювання господарської діяльності

Особливості державного регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Українську економіку можна охарактеризувати як змішану. Для такої економіки, як і для планової, необхідним є державне управління. Згідно глави 2 ГК держава здійснює стратегічну і поточну економічну та соціальну політику за основними напрямами (ст.10 ГК) встановленими законом засобами державного регулювання господарської діяльності (ст. 12).

Основні напрями економічної політики держави:

структурно-галузева політика;

інвестиційна політика;

амортизаційна політика;

політика інституційних перетворень;

цінова політика;

антимонопольно-конкурентна політика;

бюджетна політика;

податкова політика;

грошово-кредитна політика;

валютна політика;

зовнішньоекономічна політика.

У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

державне замовлення;

ліцензування, патентування і квотування;

сертифікація та стандартизація;

застосування нормативів та лімітів;

регулювання цін і тарифів;

надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Ст. 19 ГК визначає сфери контролю і нагляду держави за господарською діяльністю суб’єктів господарювання. Ця позиція законодавця важлива з огляду на виконання прокуратурою функції захисту інтересів держави і функції нагляду згідно перехідних положень Конституції. Можна сказати, що прокуратура має тримати у полі зору визначені ГК сфери нагляду за господарською діяльністю. Хоча функцію нагляду прокуратури і нагляд за господарською діяльністю не слід ототожнювати і сплутувати. Господарським кодексом це завдання контролю і нагляду за господарською діяльністю покладене на державні органи виконавчої влади. Проте у наглядовій функції прокуратури цей напрям державної діяльності має бути врахований як один із важливих.

Згідно ст. 19 ГК держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Контроль і нагляд за господарською діяльністю є складовою управління у сфері господарювання.

Особливості управління держави господарською діяльністю у державному секторі економіки загалом визначені у ст. 22 ГК. Стосовно компетенції окремих державних органів та суб’єктів щодо управління господарською діяльністю слід звернути увагу на спеціальний Закон “Про управління об’єктами державної власності” від 21.09. 2006 року, у якому визначено повноваження КМУ, ФДМУ, Національної академії наук України, господарських структур (Див. Закон). Об’єктами управління згідно даного Закону є різні види державного майна, окрім майна, що становить власність Українського народу за ст. 13 Конституції України. Не віднесено до об’єктів управління за цим Законом і здійснення прав інтелектуальної власності.

Існує ще низка спеціальних законів, які стосуються діяльності конкретних суб’єктів управління державним майном. Наприклад, Закон «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010 р. Це Закон «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 07.02.2002 року,у якому передбачено особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, які перебувають у відання національної академії наук та галузевих академій наук (Див. ст.3 та ст.4 Закону).Законом України «Про наукові парки» від 25.06.2009 року передбачено повноваження наукового парку щодо управління його майном, а також повноваження вищого навчального закладу чи наукової установи як засновників наукового парку (Див. Закон). Закон «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 р., „Про господарську діяльність у Збройних Силах” від 21.09.1999 р. визначає управлінські повноваження щодо військового майна для Міноборони. Конкретні управлінські повноваження ФДМУ стосовно приватизації державного майна визначають закони про приватизацію.

Питання щодо управління державним майном регулюються і низкою підзаконних актів. Чільне місце серед них займають Постанови КМУ. Наприклад, Постанова КМУ від 28.12.2000 року «Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил», Постанова КМУ «Про управління корпоративними правами держави» 2000 року та ін.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Участь прокуратури у захисті майнових прав держави.	\|	Право власності – основне речове право у сфері підприємництва.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.