Форми буття права: ідея права, закон, правове життя.

Аналіз правової реальності дає можливість виділити в ньому такі форми буття права, що у сукупності виражають динаміку правової реальності:

а) світ ідей: ідея права;

б) світ знакових форм: правові норми і закони;

в) світ взаємодій між соціальними суб'єктами (правове життя).

Це розчленування традиційне й у цілому аналогічно (хоч і не цілком тотожно) розподілу на такі форми чи рівні буття права, як правосвідомість, правові норми і правовідносини. Єдність цих рівнів і являє собою такий об'єкт, як право. Кожному з цих рівнів відповідає найрозвиненіший опис у відповідних філософсько-правових концепціях. Так, наприклад, ідея права знаходить своє вираження у класичних теоріях природного права, особливо деонтологічного (суб'єктивістського) напряму, правові норми і закони — в аналітичній юриспруденції (правовому позитивізмі). Що ж стосується третього рівня — рівня взаємодії між соціальними суб'єктами, то це світ соціальної предметності, у якому право переходить у світ соціальної реальності. Цей світ бере участь у формуванні права, у наділенні права матеріальним змістом.

Ідея права є вихідним, логічно першим компонентом правової реальності. Тут не ставиться питання про те, що лежить в основі цієї ідеї: природа людини, розум, об'єктивний порядок цінностей, соціальні відносини чи воля і мудрість Бога. Ідея права являє собою найзагальніше, абстрактне вираження сутності права, його "проект" чи завдання ("регулятивна ідея"). Вона становить ідеальний аспект буття права, його форму (в аристотелівському розумінні).

У структурному плані ідея права припускає наявність:

а) суб'єктивної (антропологічної) компоненти, тобто містить інформацію про те, хто здатний бути суб'єктом права, на кого воно орієнтується. Таким суб'єктом є той, хто вміє відрізнити цінне від нецінного;

б) аксіологічної компоненти, тобто являє собою систему цінностей, які реалізуються у праві, що виражається інтегрально у понятті справедливості;

в) деонтологічної компоненти, тобто виступає у вигляді ідеї повинності, що виражає єдність прав і обов'язків.

Суб'єкти правотворчості, усвідомлюючи, що люди не можуть чи не хочуть підкорятися релігійним, моральним і навіть найбільш простим культурним нормам, формують той мінімум вимог, який можна підтримувати за допомогою організованого насильства. Цей мінімум і є ідеальний зміст права. Якщо взяти його за ідею права, то ідея передує праву, тобто спочатку з'являється уявлення про належне, яке необхідно інституціонально закріпити і підтримати силою цього інституту, а вже потім формується реальна правова система.

Правова ідея є даність нашої свідомості, що має визначений зміст, що виражає в найзагальнішому плані момент повинності. Ідея права має лише потенційну дійсність, на відміну від позитивного права, але ця потенційність настільки істотна, що задає нормативну силу позитивному праву.

Другим елементом правової реальності є закон (правові норми). Позитивне право з'являється насамперед у формі закону (однак не зводиться до нього), який становить конкретно-загальні, формально-позитивні правові норми. Закон являє собою актуалізацію і конкретизацію правових ідей і принципів, крок на шляху до конкретного права, але він ще не є правом у всій його повноті. Це право на певному етапі його становлення. Закон — це загальна норма для безлічі можливих випадків. Він існує як судження про належне. До феноменології закону відноситься також те, що він діє як законодавчий акт чи система законодавства (його зовнішня форма), що встановлюється суб'єктом влади, коріниться в авторитеті законодавця.

Правовий закон має різні форми свого буття: правові норми, відносини, свідомість, правосуб'єктність, правові процедури, процесуальні форми, правовий статус і правовий режим, правовий договір, позов і обвинувачення тощо. Розходження між ними має функціональну, а не сутнісну характеристику. Зміст принципу формальної рівності виражається, наприклад, у правовій нормі — у вигляді правил поведінки суб'єктів права; у правовому відношенні — у вигляді стосунків формально рівних, вільних і незалежних один від одного суб'єктів права; у правосвідомості — У формі усвідомлення змісту і вимог принципу права членами даного правового співтовариства; у правосуб'єктності — у формі визнання індивідів (їх об'єднань, спілок) формально рівними, вільними, незалежними один від одного суб'єктами правового типу спілкування; у правових процедурах — у формі рівного і справедливого порядку придбання і реалізації прав та обов'язків усіма суб'єктами, дозволу заперечування права тощо. Отже, право існує у всіх цих правових формах, де додержується і застосовується принцип формальної рівності.

І, нарешті, випливає аспект правової реальності — це світ соціальних дій, найбільш складний світ, найменш досліджений з позицій філософії. Процес соціальних взаємодій виражає таку стадію у здійсненні права, як правореалізація. Центральною фігурою цього процесу є суб'єкт як виконавець норми в його ставленні до інших людей. Ці відносини виявляються можливими за наявності певних здібностей, якостей людини.

Основною якістю суб'єкта права є здатність визнання ідеї права і здатність психічно-вольового визнання норми, коли остання розглядається як бажана чи небажана для даного суб'єкта. Можна виділити три основні рівні психічно-вольового ставлення суб'єкта до норми: а) нижчий — бажання порушити норму; б) середній — бажання підкоритися нормі (за розумінням користі чи через страх бути покараним, тобто в цілому — нейтральна позиція); в) вищий — цілковите визнання вираженої у нормі цінності.

Саме соціальні суб'єкти, тобто люди та їхні об'єднання, є "важелями", завдяки яким ідея права здійснюється і впливає на життя. Формою такого здійснення є правомірна поведінка. Здійснення права — кінцева його характеристика, що може бути виражена категорією правопорядку. На цьому рівні право як належне переходить у соціальне життя. Отже, найбільш конкретною формою буття права є правильні дії і рішення у конкретній ситуації самого суб'єкта права.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке онтологія і як співвідносяться поняття «буття», «реальність», «існування»?

2. У чому полягає особливість правової реальності?

3. До яких типів реальності відноситься право?

4. Як співвідносяться поняття «право» і «правова реальність»?

5. Що таке життєвий світ людини?

6. У чому суть і зміст правових відносин?

7. Розкрійте зміст і структуру правової свідомості.

8. Яка роль правосвідомості в структурі суспільної свідомості?

9. Перерахуєте основні функції правової свідомості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні ідеї російських філософів права.	\|	Особистість і право. Гуманістична природа права.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.